Справа № 379/332/20 Головуючий у суді І інстанції Зінкін В.І.
Провадження № 22-ц/824/8056/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
6 вересня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 1 лютого 2021 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - товариство з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування», про відшкодування збитків,
У березні 2020 року публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна»(далі - ПАТ «СК «Країна») звернулось до суду з вказаним вище позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 15 115,65 грн у рахунок відшкодування завданих збитків, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29 вересня 2016 року між ПАТ «СК «Країна» та ОСОБА_2 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 36/УА/0142169/2.1.5, предметом якого були майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Honda», д.н.з. НОМЕР_1 . 13 березня 2017 року у м. Києві по пр-ту Перемоги, 83 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю вказаного автомобіля «Honda» під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу «ЗАЗ», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , в результаті якої застрахований автомобіль отримав механічні ушкодження. Винним у скоєнні ДТП визнановідповідача. Згідно рахунку на оплату № 32 від 30 березня 2017 року, складеного ФОП ОСОБА_3 , вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Honda», д.н.з. НОМЕР_1 , склала 43 975,00 грн.Виконуючи взяті на себе зобов'язання по договору страхування, позивач виплатив страхувальнику за його заявою страхове відшкодування, розмір якого згідно розрахунку суми страхового відшкодування та страхового акту № 36/43948/2.1.5.1 від 5 травня 2017 року склав 42 421,00 грн. Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача, як водія автомобіля «ЗАЗ», була застрахована в товаристві з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (далі - ТДВ «Експрес Страхування») згідно полісу № АІ/9929355, ПАТ «СК «Країна» звернулось до вказаного товариства з письмовою претензією про виплату страхового відшкодування, у зв'язку з чим страховик відповідача відшкодував позивачу 27 305,35 грн у межах ліміту його відповідальності, що становить суму збитків з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу автомобіля потерпілого. Таким чином залишок між виплаченим розміром страхового відшкодування та сумою, яка виплачена ТДВ «Експрес Страхування»складає 15 115,65 грн. Посилаючись на те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного майнового страхування, переходить право вимоги до винної у ДТП особи відшкодувати завдану шкоду, а відповідач проігнорував письмову вимогу про відшкодування збитків, позивач вважає свої права та інтереси, передбачені ЦК України, Законом України «Про страхування» та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порушеними та просив відшкодовувати різницю заподіяної майнової шкоди за рахунок відповідача, як винуватця ДТП.
Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 1 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СК «Країна» завдані збитки у розмірі 15 115,65 грн та судовий збір у розмірі 2102,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що різниця між виплаченою позивачу третьою особою - ТДВ «Експрес Страхування» сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля, пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме: франшизою та урахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов'язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу, а тому відповідач, як винна у ДТП особа, зобов'язаний сплатити таку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), що здійснена його страховиком на підставі договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права,і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Аргументація апеляційної скарги зводиться до того, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, відтак ПАТ «СК «Країна»безпідставно пред'явлено вимоги до ОСОБА_1 , як особи винної у скоєнні ДТП, а не до його страховика - ТДВ «Експрес Страхування», про відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування. Матеріали справи не містять документу, яким визначається розмір відновлювального ремонту транспортного засобу «Honda», д.н.з. НОМЕР_1 , тому не дослідженим судом першої інстанції залишилось питання законності проведеного ТДВ «Експрес Страхування» розрахунку суми виплат позивачу, що потягнуло за собою покладення відповідальності на відповідача здійснити доплату страхового відшкодування у розмірі 15 115,65 грн. При цьому, отримавши страхове відшкодування від третьої особи та не оскарживши нараховану суму в суді, позивач фактично погодився з таким розміром, а відтак заявлені вимоги до відповідача, який не є стороною договору добровільного майнового страхування і на нього не може бути покладений обов'язок щодо відшкодування фактично здійснених витрат на відновлювальний ремонт, є необґрунтованими.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТДВ «Експрес Страхування» - Сабітов С.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення,а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.
Як на підставу заперечень третьої особи вказав, що у даному випадку обсяг відповідальності відповідача обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Оскільки вартість майнового збитку, завданого потерпілій особі пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то суд першої інстанції обґрунтовано стягнув із відповідача, як винної особи, на користь позивача різницю між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням. При застосуванні статті 1194 ЦК України у поєднанні із статтею 22.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і статтею 29 Закону України «Про страхування» правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без рахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з рахуванням, зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати) за договором майнового страхування транспортного засобу.
У своєму відзиві представник ПАТ «СК «Країна» - Сергутін В.А. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, вказуючи на необґрунтованість доводів відповідача.
Як на підставу заперечень на апеляційну скаргу посилається на те, що чинним законодавством у сфері страхування не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу, тоді як сторонами договору добровільного страхування було погоджено, що при пошкодженні забезпечувального транспортного засобу внаслідок страхового випадку розмір збитків визначається шляхом визначення вартості відновлювального ремонту, в який включається вартість запасних частин, деталей, обладнання та матеріалів, що підлягають заміні, без урахування експлуатаційного зносу, а також вартість ремонтних робіт на підставі рахунку СТО. Отже, до позивача перейшло право вимоги до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки, у розмірі фактичного виплаченого відшкодування (понесених витрат), тобто у спірній сумі, що виключає будь-яку залежність вказаного розміру від оцінки відновлювального ремонту забезпеченого майна тощо. При цьому страховик відповідача діяв в межах Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», застосувавши при розрахунку страхового відшкодування коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу. Таким чином, різницю між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, повинна сплачувати особа, з вини якої настав страховий випадок, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзивів на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13 березня 2017 року у м. Києві по пр-ту Перемоги, 83 відбулася ДТП за участю транспортного засобу «ЗАЗ», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «Honda», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , в результаті якої автомобіль останнього отримав механічні ушкодження.
На момент настання страхової події автомобіль «Honda», д.н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску, який належить ОСОБА_2 на праві власності, за договором добровільного страхування наземного транспорту №УА142169 від 29 вересня 2016 року був застрахований в ПАТ «СК «Країна».
Постановою Святошинськогорайонного суду м. Києва від 30 березня 2017 року у справі № 759/4332/17 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності y вигляді штрафу.
19 квітня 2017 року власник (страхувальник) пошкодженого транспортного засобу «Honda» звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту № УА142169.
Згідно із рахунком на оплату № 32 від 30 березня 2017 року та актом виконаних робіт № 86 від 31 липня 2017 року ФОП ОСОБА_3 , вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Ноndа», д.н.з. НОМЕР_1 , становить 43 975,00 грн.
На підставі страхового акту № 36/43948/2.1.5.1 від 5 травня 2017 року позивач виплатив страхове відшкодування на користь власника автомобіля «Ноndа», д.н.з. НОМЕР_1 , шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 42 421,00 грн (за мінусом франшизи, яка за договором страхування складала 1 554,00 грн) на рахунок ФОП ОСОБА_3 , з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без врахування коефіцієнта фізичного зносу), що підтверджується платіжним дорученням № 6653 від 5 травня 2017 року.
Встановлено, що автомобіль «ЗАЗ», д.н.з. НОМЕР_2 , на момент ДТП був забезпечений ТДВ «Експрес Страхування» шляхом укладення з ОСОБА_4 договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/9929355, із строком дії з 4 червня 2016 року по 3 червня 2017 року та лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну потерпілій особі - 100 000,00 грн, а розмір франшии - 0,00 грн.
13 травня 2017 року ПАТ «СК «Країна» звернулося до ТДВ «Експрес Страхування» з письмовою претензією про виплату страхового відшкодування вих. № 3935, у зв'язку з чим на підставі страхового акту № 4.17.213-1 від 10 липня 2017 року третя особа відшкодувала позивачу страхову виплату у розмірі 27 305,35 грн з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складових частини пошкодженого транспортного засобу, про що свідчить платіжне доручення № ЦО01741 від 10 липня 2017 року.
Тобто сума збитків, які були відшкодовані потерпілому позивачем і не включені до суми страхової виплати, яка здійснена страховиком відповідача становить 15 115,65 грн (42 421,00 грн- 27 305,35 грн).
12 липня 2017 року позивач звернувся до відповідача із письмовою вимогою вих. № 6437 щодо добровільної сплати різниці між фактичним розміром шкоди та отриманим розміром страховим відшкодуванням, що складає 15 115,65 грн, однак ця вимога залишилася без належного реагування з боку відповідача.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).
При цьому стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Отже, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суд на підставі статті 1194 ЦК України постановляє стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).
Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Тобто, розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент ДТП або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтями 28, 29 Закону № 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.
Водночас у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = С р+ С м+ С сХ (1- Е З), де: С р- вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн; С м- вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн; С с- вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн; Е З- коефіцієнт фізичного зносу.
Таким чином, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
У даному випадку позивачем, як страховиком потерпілої особи, пред'явлено вимогу до винуватця ДТП про відшкодування непогашеної частини його страховиком повної вартості відновлювального ремонту транспортного засобу без урахування коефіцієнта фізичного зносу складників пошкодженого транспортного засобу.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).
За положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 77, 78, 80 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Судом першої інстанції встановлено, що факт здійснення позивачем відновлювального ремонту підтверджується актом виконаних робіт, а розмір понесених ним витрат квитанціями, що не спростовані відповідачем під час розглядусправи.
Оскільки на дату настання вищевказаної ДТП строк експлуатації транспортного засобу «Honda», д.н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску, склав більше семи років, то ТДВ «Експрес Страхування» при здійсненні розрахунку матеріального збитку був застосований коєфіцієнт фізичного зносу складових частин цього автомобіля у розмірі 0,57. Відтак, розмір страхового відшкодування, яке було виплачено позивачу, склав 27305,65 грн (6 630,00 грн /вартість робіт/ + 8 100,00 грн /вартість матеріалів/ + 29 245,00 грн /вартість запчастин/ *(1-0,57) = 27 305,35 грн).
Колегія суддів в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
Тобто, якщо позивачу недостатньо страхового відшкодування, він має право вимоги до винної у ДТП особи на різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням (висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 333/1050/15-ц).
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Вказаний висновок підтверджений Верховним Судом, зокрема і в постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 759/7787/18, яка прийнята після подання апеляційної скарги у розглядуваній справі та підлягає врахуванню в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, установивши, що вартість майнового збитку, завданого власнику пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений на користь позивача розмір страхового відшкодування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ПАТ «СК «Країна»має право вимагати стягнення з ОСОБА_1 різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим ТДВ «Експрес Страхування».
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що заподіяна майнова шкода не перевищує ліміт відповідальності ТДВ «Експрес Страхування» як його страховика, тому покладення на нього обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відносини між ОСОБА_1 як водієм забезпечувального автомобіля та його страховиком ТДВ «Експрес Страхування»регулюються умовами, визначеними у договорі (полісі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та правилами статті 29 Закону № 1961-IV, згідно з якою у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Оскільки з ТДВ «Експрес Страхування»виплатило на користь ПАТ «СК «Країна»страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону № 1961-IV, а саме вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, то у страховика не виникло обов'язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності).
З наведеного слідує, що безпідставним є посилання відповідача в апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, оскільки в даній справі та у справі, яка є предметом апеляційного перегляду, різні фактичні обставини справи.
Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, згідно з яким право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи, навіть якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц вказала, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Закону № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Таким чином, колегія суддів констатує, що у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суди на підставі статті 1194 ЦК України постановляють стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). При вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної у результаті пошкодження транспортного засобу, у більшості випадків ця різниця утворюється внаслідок того, що за договорами (полісами) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страхові компанії вартість відновлювального ремонту обраховують з урахуванням коефіцієнту зносу транспортного засобу, тоді як фактичні витрати на ремонт здебільшого перевищують зазначену суму.
При цьому якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
З огляду на наведене, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі статтею 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, з якою погодився і Верховний Суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц.
Посилання апеляційної скарги на те, що матеріали справи не містять документу, яким визначається розмір відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу і не дослідженим залишилось питання законності проведеного страховиком відповідача розрахунку суми виплат позивачу є безпідставними, адже позивачем надано належні і допустимі докази на підтвердження завданих збитків у вигляді реальних витрат (страхової виплати), які потерпілий в ДТП мусив зробити за рахунок страхової компанії для відновлення свого майна (вартості відновлювального ремонту) у розмірі 43 975,00 грн за мінусом франшизи 1 554,00 грн, а відповідачем визначений розмір збитків в сумі 42 421,00 грнне спростовано.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 760/5618/16-ц (провадження № 61-4463св18), від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц (провадження № 61-34581св18).
Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача про те, що він не є стороною договору добровільного майнового страхування і на нього не може бути покладений обов'язок щодо відшкодування фактично здійснених витрат на відновлювальний ремонт транспортного засобу.
Так, завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі сплати страхового відшкодування.
Зокрема, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Таким чином аргументи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду по суті спору.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків районного суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
Як вказав Європейський суд з прав людини, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за розгляд справи в апеляційному суді відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Таращанського районного суду Київської області від 1 лютого 2021 року- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: Н.В. Ігнатченко
С.А. Голуб
Д.О. Таргоній