Справа № 606/2120/20Головуючий у 1-й інстанції Ромазан Л.С.
Провадження № 22-ц/817/621/21 Доповідач - Сташків Б.І.
02 вересня 2021 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Сташків Б.І.
суддів - Дикун С. І., Хома М. В.,
за участю секретаря - Стецюк М.А.
та сторін- представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу № 606/2120/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29 березня 2021 року, ухваленого суддею Ромазан Л.С., повний текст рішення виготовлено 01 квітня 2021 року, у цивільній справі за позовом представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення авансу,-
У жовтні 2020 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми авансу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача вказував, що 02 травня 2020 року ОСОБА_1 домовився про купівлю житлового будинку, за адресою АДРЕСА_1 з відповідачем ОСОБА_3 . Згідно з усною домовленістю ОСОБА_1 повинен був заплатити за житловий будинок 19000 доларів США декількома платежами, а саме: внести перший платіж 8000 доларів США, а наступні платежі частинами, з чим ОСОБА_3 погодилася. Стверджував, що факт оформлення договору купівлі - продажу будинку мав відбутися після того, як ОСОБА_3 оформить усі документи на право власності на житловий будинок за вказаною адресою, оскільки будинок успадкувала від матері і на момент домовленості документи ще не було виготовлено.
Позивач вказував, що за спільною домовленістю ОСОБА_1 в присутності своєї дружини та ще двох свідків добровільно дав аванс ОСОБА_3 в сумі 1200 доларів США, що підтверджується написаною розпискою зі сторони його дружини ОСОБА_5 в присутності ОСОБА_3 та двох свідків. Зазначав, що на протязі червня - серпня 2020 року ОСОБА_1 неодноразово в телефонному зв'язку звертався до ОСОБА_3 про оформлення договору купівлі та продажу житлового будинку, на що вона відповідала, що документи ще не оформила. Вказував, що ОСОБА_3 відмовляється продавати житловий будинок із розстрочкою платежів, так як вони попередньо домовились і звернулась до нього із вимогою оплатити всю суму за будинок в розмірі 19000 доларів США. Проте, із такими обставинами щодо розрахунку він не погоджується, а тому відмовляється від купівлі житлового будинку.
Крім цього вказував, що ОСОБА_1 стало відомо, що відповідач до вересня 2020 року ще не оформила документи на право власності на житловий будинок. У зв'язку із наведеним у вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 про повернення авансу в розмірі 1200 доларів США, на що остання відмовилася, мотивуючи тим, що житловий будинок він зобов'язаний купити. Позивач зазначав, що договору купівлі - продажу житлового будинку між ними укладено не було, а тому жодного зобов'язання у ОСОБА_1 з виплати відповідачу вартості будинку не виникало. Вважає, що відповідач не є кредитором, а ОСОБА_1 не є боржником. Вважає, що виходячи зі змісту ч.2 ст.570 ЦК України, передані ОСОБА_1 відповідачу гроші є авансом. Таким чином на думку позивача, відповідач володіє грошовими коштами в сумі 1200 доларів США, що належать ОСОБА_1 , без достатніх правових підстав. Крім того позивач зазначав, що для врегулювання питання мирним шляхом, ОСОБА_1 неодноразово телефонував, зустрічався з відповідачем, щоб вирішити даний спір без судового порядку, але відповідач категорично відмовилась повертати йому гроші, у зв'язку із чим він змушений був звернутися до суду з позовною заявою про стягнення із відповідача суму авансу та сплачений судовий збір.
Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29 березня 2021 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 аванс у сумі 1200 доларів США та 840 грн. судового збору.
Не погодившись із вказаним рішенням суду від ОСОБА_3 поступила апеляційна скарга, в якій відповідач просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неврахування усіх обставин справи.
Зокрема вказує, що 01 травня 2020 року вона отримала Свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті матері на житловий будинок з надвірними будівлями під АДРЕСА_1
Зазначає, що до отримання свідоцтва, весною 2020 року вона розпочала продаж вказаного житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Вказує, що до неї звернулася ОСОБА_5 та повідомила про наміри придбати житловий будинок,який вона продає. 02.05.2020 року вона показала їй правовстановлюючий документ на будинок, після чого вони погодили із ОСОБА_6 умови продажу, зокрема і те, що вона за свої кошти виготовить земельну документацію,Ю після чого буде укладено договір купівлі-продажу.
Відповідач вказує, що після вказаної домовленості вона припинила продаж будинку, зняла усі оголошення, відмовила іншим покупцям в огляді будинку та припинила перемовини з ними.
Крім того зазначає, що вона звернулась до землевпорядних сертифікованих організації для виготовлення технічної документації на землю та оплатила їхні послуги.
Вказує, що на першу сесію міської ради вона подала заяву на надання дозволу для складання технічної документації із землеустрою. 27 серпня 2020 року рішенням сесії Теребовлянської міської ради її заява була задоволена, та їй надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою.
Звертає увагу суду на те, що події мали місце у 2020 році після виходу із карантину, а тому та швидше отримати дозвіл на складання документації не було можливості, так як через карантинні обмеження не було сесій міської ради.
Відповідач вказує, що 17 листопада 2020 року рішенням сесії Теребовлянської міської ради їй затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі у власність.
Вважає, що зі своєї сторони вона повністю виконала домовленість досягнуту між нею та ОСОБА_5 , що мала місце 02.05.2020 року, однак ОСОБА_6 з невідомих причин відмовилась виконувати попередню домовленість та оформляти договір купівлі-продажу.
Відповідач також вказує, що копія документу під назвою «Розписка» від 02.05.2020 року ніким не завірена, не подано суду та іншим учасникам справи оригіналу вказаного документу, а тому не визнає цього документу, як того, що оформляла покупець ОСОБА_6 02.05.2020 року.
Окрім цього, вказує про неналежність позивача у справі, оскільки жодних домовленостей у неї саме з ОСОБА_1 не було.
Відповідач зазначає, що вона звертала увагу в суді першої інстанції на те, що позов підписано представником позивача, котрий не мав на це повноважень, зокрема, договір про надання правової допомоги між позивачем та адвокатом Мартинюком В.І. укладено 30 вересня 2020 року, а позовну заяву складено та підписано представником позивача адвокатом Мартинюком В.І. 06 вересня 2020 року. Вважає, що на дату складення та підписання представником позивача позовної заяви, у нього не було на це повноважень.
Крім того, відповідач звертає увагу суду на ту обставину, що ціна позову та прохальна частина у позові визначена у доларах США, тоді коли національною валютою визначено гривню.
Також відповідач вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що гроші кошти є не завдатком, а авансом та підлягає поверненню, оскільки аванс виникає також у договірному зобов'язанні, якого між сторонами не було.
Відповідач вважає, що якщо доводити підставність позову, то потрібно говорити про безпідставно набуте майно (гроші), виходячи з вимог ст. 1212 ЦК України та вказати відповідні підстави позову, однак позивачем зазначено інші підстави позову, що заперечує доведені обставини.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 підтримали подану апеляційну скаргу, просили її задовольнити, посилаючись на доводи викладені в ній.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечив проти поданої апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення авансу, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі - продажу будинку, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладений не був, а тому прийшов до висновку, що передані ОСОБА_1 ОСОБА_3 грошові кошти не є завдатком в розумінні ст. 570 ЦК України, а є авансом, який підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у розмірі 1200 доларів США.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають в його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань.
Відповідно до статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.
Частиною 1 статті 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно з усною домовленістю ОСОБА_1 повинен був сплатити за житловий будинок 19000 доларів США декількома платежами, а саме: внести перший платіж 8000 доларів США, а наступні платежі частинами, на що ОСОБА_3 погодилася.
Позивачем через його дружину ОСОБА_5 передано відповідачу кошти за придбання житлового будинку в сумі 1200 доларів США, що підтверджується відповідною розпискою від 02 травня 2020 року. У вказаній розписці зазначено, що ОСОБА_5 передала у присутності свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 відповідачу ОСОБА_3 завдаток у сумі 1200 доларів США.
Матеріалами справи підтверджено, що договір купівлі-продажу будинку між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений не був, кошти у сумі 1200 доларів США ОСОБА_3 не повернула.
З огляду на викладене, передані ОСОБА_3 02 травня 2020 року грошові кошти у розмірі 1200 доларів США не мають забезпечувальної функції, отже є авансом і правові наслідки, передбачені статтею 571 ЦК в цьому випадку не застосовуються.
Оскільки, договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 укладено не було, а ОСОБА_1 та ОСОБА_3 лише домовилися укласти такий договір у майбутньому , передана відповідачу грошова сума у розмірі 1200 доларів США є авансом, який підлягає поверненню позивачу.
За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сум 1200, доларів США.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12, від 25 вересня 2012 року у справі № 6-82цс13,у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 208/680/15.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Не заслуговують до уваги доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами не було договірних зобов'язань, а тому спірні кошти не можуть вважатися авансом, оскільки розписка від 02 травня 2020 року, яка укладена між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 підтверджує, що ОСОБА_5 передала грошові кошти ОСОБА_3 у сумі 1200 доларів, які повинні були бути зараховані до загальної суми вартості будинку.
Окрім того, в судовому засіданні першої та апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_3 не заперечувала, що отримала грошові кошти в сумі 1200 дол. США, як завдаток за купівлю житлового будинку.
Доводи апеляційної скарги про невизнання розписки, яка занаходиться в матеріалах справи, посилаючи на те, що вона ніким не завірена, колегія суддів оцінює критично, оскільки як вбачається із наданих пояснень працівникам поліції 18 вересня 2020 року відповідач ОСОБА_3 стверджувала, що ОСОБА_5 дійсно дала їй завдаток у розмірі 1200 доларів США. Зазначила, що при прийнятті коштів було написано розписку ОСОБА_5 , та що вказані кошти будуть зараховані до загальної вартості будинку.(а.с.20-24).
Також, не заслуговують до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позивач ОСОБА_1 не наділений правом звертатися із даним позовом до суду, з тих підстав, що він не був стороною домовленості про покупку житлового будинку, оскільки правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Наведене узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі № 638/18231/15-ц, у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц .
Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що на момент підписання позовної заяви ОСОБА_1 у адвоката Мартинюка В.І. не було повноважень на підписання позовної заяви, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позовна заява була зареєстрована у суді першої інстанції 07 жовтня 2020 року та містила одним із додатків договір про надання правової допомоги, укладеного 30 вересня 2020 року між адвокатом Мартинюк В.І. та Гончар В.З., що свідчить про те, що у позовній заяві помилково було зазначено дату її подання 06 вересня 2020 року. Більше того, при поданні позовної заяви представником сторони без належного підтвердження на надання права представляти його інтереси в суді, суд не вправі відкривати провадження у справі.
Окрім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що порушене право позивача на повернення авансу підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача переданих/отриманих грошових коштів в тому розмірі та у тій валюті, в якій вони передавалися, а саме 1200 доларів США, а тому посилання апеляційної скарги про те, що ціна позову та прохальна частина у позові протиправно визначена у доларах США, оскільки національна валюта - гривня є необґрунтованими.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як установлено ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, вважає, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи.
Належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст. ст.367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складання повного тексту постанови -07 вересня 2021 року.
Головуючий: Сташків Б.І.
Дикун С.І.
Судді: Хома М.В.