Єдиний унікальний номер 236/1152/21
Номер провадження 22-ц/804/1971/21
08 вересня 2021 року Донецький апеляційний суду складі:
головуючого-судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гладуха О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засідань № 3 цивільну справу № 236/1152/21 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 травня 2021 року (суддя першої інстанції Сердюк Н.В.), -
У березні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до Краснолиманського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 08 травня 2009 року, згідно якої отримала кредит. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 8 000 грн. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які згідно заяви отримані відповідачем для ознайомлення в письмовій формі, складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Крім того, 08 травня 2009 року відповідачем була також підписана Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» в якій власним підписом відповідач підтвердила, що «з фінансовими умовами надання кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлена».
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 14 березня 2021 року має заборгованість в загальній сумі 29 545 грн. 04 коп., з яких: 7 866 грн. 00 коп. - заборгованість за кредитом, 21 679 грн. 04 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, яку АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з відповідача на свою користь.
Заочним рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 травня 2021 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволені частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 08 травня 2009 року станом на 14 березня 2021 року у розмірі 7 866 грн. 00 коп. та понесені судові витрати у сумі 559 грн. 55 коп.
Не погоджуючись із судовим рішенням в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками, позивач в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, прийняття рішення без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів у справі, просить скасувати рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 травня 2021 року в частині відмови у стягненні заборгованості по відсоткам та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач вважає безпідставним фактичне звільнення боржника судовим рішенням від сплати заборгованості по відсоткам. Відповідно до Довідки про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка підписана особисто відповідачем разом із заявою-анкетою базова процентна ставка складає 2,5% на місяць. Із анкети-заяви, підписаної відповідачем, вбачається, що вона зобов'язується виконувати Умови та правила надання банківських послуг та самостійно знайомитися з їх змінами на сайті Банку. Після ознайомлення з умовами кредитування відповідач почала користуватися кредитними коштами, про що зазначено в розрахунку заборгованості, що є свідченням наявності між сторонами кредитно-договірних зобов'язань. Відмовивши у стягненні заборгованості по відсоткам, суд вказаного не врахував та безпідставно вважав непогодженими умови щодо сплати процентів. Вважає, що позивачем доведений факт узгодження з позичальником процентної ставки у розмірі 30% на рік, матеріали справи містять інформацію про строк дії кредитних карт, з розрахунку заборгованості вбачається кількість днів прострочки, за які нарахована заборгованість за процентами, вбачається і сума нарахованої заборгованості у відповідну дату, тому відмова у задоволенні вимог з стягнення процентів у повному обсязі, на думку скаржника, є порушенням ст.ст. 1048, 1954 ЦК України.
З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості за процентами, апеляційний суд, виходячи із наданих йому повноважень, перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, тому й апеляційним судом не переглядається.
Письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача відповідачем на час розгляду справи не наданий.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судове засідання апеляційного суду 08 вересня 2021 року учасники справи не з'явилися.
Позивач АТ КБ «ПриватБанк» та відповідач ОСОБА_2 ) судову повістку-повідомлення про розгляд справи 08 вересня 2021 року отримали 28 серпня 2021 року та 01 вересня 2021 року відповідно, що підтверджено рекомендованими повідомленнями про отримання поштового відправлення (а.с. 104, 106).
Від представника позивача АТ КБ «ПриватБанк» надійшла заява про слухання справи у його відсутність.
За таких обставин, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалася, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 08 травня 2009 року (а.с. 12).
Відповідно до умов Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, яка підписана ОСОБА_1 08 травня 2009 року, відповідач приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які разом з Пам'яткою клієнта та Тарифами складають Договір про надання банківських послуг.
Крім того, з вказаної заяви убачається, що сторонами погоджена базова процентна ставка по кредиту 2,5% в місяць на залишок заборгованості.
Відповідно до довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка підписана позичальником 08 травня 2009 року погоджена базова процента ставка 2,5% в місяць, яка нараховується на залишок заборгованості виходячи з 30 днів на місяць, та погоджені інші умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду».
Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ім'я ОСОБА_1 , для карткового рахунок № НОМЕР_1 станом на 08 травня 2009 року встановлено кредитний ліміт 0 грн., 16 червня 2009 року збільшено кредитний ліміт до 500 грн., а на 14 березня 2013 року кредитний ліміт збільшено до 8 000 грн. Станом на 31 жовтня 2019 року кредитний ліміт зменшено до 0 грн. (а.с. 10).
Згідно довідки позивача між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 підписано кредитний договір № б/н за яким було надано наступні кредитні картки:
- № НОМЕР_1 зі строком дії з 08 травня 2009 року по 12.2011 року;
- № НОМЕР_2 зі строком дії з 19 травня 2011 року по 06.2015 року,
- № НОМЕР_3 зі строком дії з 05 липня 2013 року по 05.2017 року (а.с. 11).
Згідно з наданим позивачем розрахунком, загальний розмір заборгованості за кредитним договором станом на 14 березня 2021 року становить 29 545 грн. 04 коп., з яких: 7 866 грн. 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 21 679 грн. 04 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом (а.с. 3-9).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач змінила прізвище на « ОСОБА_3 » (а.с. 47).
Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитом у сумі 21 679 грн. 04 коп. При цьому суд послався на відсутність в матеріалах справи підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у заяві позичальника та довідці про умови кредитування домовленості сторін про сплату відсотків за ст. 625 ЦК України, наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних позивачем обставин.
Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду в оскаржуваній частині в повній мірі з огляду на наступне.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В заяві позичальника від 08 травня 2009 року, яка підписана ОСОБА_1 , встановлена базова процента ставка по кредиту 2,5% на місяць, що загалом на рік становить 30% (а.с. 12).
Крім того, до позовної заяви позивачем додана Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка особисто підписана відповідачем 08 травня 2009 року і в якій також визначена базова процентна ставка в місяць на залишок заборгованості з розрахунку 360 днів на рік - 2,5% (а.с. 13).
Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведена досягнута з позичальником домовленість щодо відсотків на користування кредитом.
При цьому зміст анкети-заяви, відповідно до якої сторони передбачили розмір процентної ставки 30% річних (2,5% на місяць) і які підписані відповідачем, не досліджені судом належним чином.
Таким чином, у суду не було підстав вважати, що в анкеті-заяві не зазначена процентна ставка за користування кредитом.
Доводи позивача апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.
Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.
Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Наведений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг відповідач розуміла, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах розмірі з подальшим їх підвищенням і які додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках їх нарахування.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 . ПриватБанком було дотримано вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, зокрема, щодо порядку нарахування підвищених процентів за кредитним договором.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно не з'ясував обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень; не перевірив правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості. За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність умов договору про встановлення процентної ставки є помилковим і спростовується письмовими доказами, а довід скарги, що АТ КБ «ПриватБанк» має право на захист порушеного права шляхом отримання процентів за користування кредитом, оскільки кредитним договором встановлений розмір процентів, прийнятним.
Разом з тим, згідно з матеріалами справи, позивач на порушення вимог процесуального закону жодних доказів про встановлення процентної ставки у розмірі 34,80% та 43,20 %, як зазначено у розрахунку заборгованості, не надав, як і не надав доказів, які б містили підпис відповідача, про ознайомлення її про зміну розміру процентної ставки відповідно до вимог ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України, якою визначено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
У разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.
З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Однак матеріали справи не містять відомостей, що банк відправив на адресу боржника листа про зміну умов кредитного договору (підвищення процентної ставки). Таким чином, ПриватБанк не довів факт вручення повідомлення про зміну умов кредитного договору адресатові під розписку.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 ч. 1 ст. 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятій 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Враховуючи зазначене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» дотрималося вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону №1023-XII, про повідомлення споживача про зміну умов кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Такі висновки апеляційного суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно умов укладеного договору про надання банківських послуг проценти за користування кредитом відповідач відповідно до заяви позичальника зобов'язана сплачувати щомісяця.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, відповідно до якого банк мав право на стягнення процентів за кредитом і пені за процентами у межах позовної давності, обчисленої за три роки (для процентів) й один рік (для пені) до дня звернення до суду. Велика Палата зазначила, що відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Враховуючи, що строк дії картки відповідача закінчився 31 травня 2017 року (а.с. 11), проценти за користування кредитними коштами мають стягуватися до 31 травня 2017 року. У цій справі позовні вимоги про стягнення процентів заявлені за період по 14 березня 2021 року, тобто поза межами строку кредитування.
З урахуванням встановлених обставин суд апеляційної інстанції обраховує заборгованість по процентам за користування кредитом, виходячи з узгодженої сторонами кредитного договору базової процентної ставки - 30% на рік в межах строку дії кредитної карти «Універсальна 55 днів пільгового періоду», дія якої закінчилася 31 травня 2017 року.
Відтак заборгованість за процентами за період з 08 травня 2009 року по 31 серпня 2014 року (до неправомірного підвищення процентної ставки) становить 4 368 грн. 39 коп., як правильно визначив позивач.
Розмір заборгованості за процентами за період з 01 вересня 2014 року по 31 травня 2017 року (дата закінчення терміну дії карти) становить 6 581 грн. 22 коп., згідно з розрахунком:
- з 01 вересня 2014 року до 31 березня 2016 року - 6 581 грн. 22 коп. ((5 087 грн. 32 коп. (поточна заборгованість) + 2 778 грн. 68 коп. (прострочена заборгованість) х 30 % : 360 х 1004 днів).
Загальний розмір заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 08 травня 2009 року по 31 травня 2017 року становить 10 949 грн. 61 коп. (4 368 грн. 39 коп. + 6581 грн. 22 коп.).
Тому саме ця сума процентів за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
З огляду на наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині спору про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом та ухваленню в цій частині нового рішення про часткове задоволення вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом.
Відповідно до ст. 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суд здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача, часткове скасування рішення суду першої інстанції та часткове задоволення позовних вимог, тому має бути вирішено питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи як у суді першої інстанції, так і понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частин 1, 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають частковому задоволенню, то сплачений позивачем судовий збір при зверненні до суду з позовом та апеляційною скаргою підлягає перерозподілу пропорційно задоволеним вимогам.
Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам 1 445 грн. 54 коп. ((розмір заявлених вимог - 29 545 грн. 04 коп. (100%), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 18 815 грн. 61 коп. (7 866+10949,61) ((18 815,61 х 100%): 29 545,04 = 63,68%), позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2 270 грн. 00 коп. (2270,00 х 63,68% : 100%)).
Позивачем АТ КБ «ПриватБанк» за подання апеляційної скарги в частині оскарження судового рішення про відмову у стягненні заборгованості за процентами за користування кредитом сплачено судовий збір у сумі 3 405 грн. 00 грн., апеляційна скарга задоволена частково, тому з урахуванням принципу пропорційності, позивач має право на відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 1719 грн. 87 коп. ((оспорювана сума - 21 679 грн. 04 коп. (100%), розмір позовних вимог, що підлягають задоволенню - 10 949 грн. 61 коп. ((10 949,61 х 100%):21 679,04 = 50,51%), (3 405,00 х 50,51%).
Таким чином на користь позивача підлягають стягненню з відповідача витрати по сплаті судового збору, понесені у зв'язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції у загальному розмірі 3 165 грн. 41 коп. (1 719,87 + 1 445,54).
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 травня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом скасувати, в частині розподілу судових витрат змінити.
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (код ЄДР-ПОУ 14360570) заборгованість за відсотками за користування кредитом за кредитним договором № б/н від 08 травня 2009 року станом на 14 березня 2021 року у сумі 10 949 (десять тисяч дев'ятсот сорок дев'ять) грн. 61 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 3 165 (три тисячі сто шістдесят п'ять) грн. 41 коп., понесені у зв'язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку, як така що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 08 вересня 2021 року.
Головуючий суддя: Ю.М. Мальований
Судді: О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська