Єдиний унікальний номер 234/19945/18
Номер провадження 22-ц/804/1604/21
08 вересня 2021 року
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого - судді: Мірути О.А.
суддів: Тимченко О.О., Хейло Я.В.,
за участю секретаря судового засідання - Володовського Ю.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 у цивільній справі № 234/19945/18 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 02 квітня 2021 року за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна за представництвом Донецької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2 , про стягнення моральної шкоди (суддя Заборський В.О.), повний текст рішення складений 09 квітня 2021 року,
21 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна, за представництвом Донецької обласної прокуратури (раніше Прокуратура Донецької області), Державної казначейської служби України про стягнення з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь моральної шкоди у розмірі 134028,00 грн., яка спричинена протиправною бездіяльністю щодо невнесення відомостей до ЄРДР.
Свій позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що 29 травня 2018 року його представник ОСОБА_3 звернувся до начальника Першого слідчого відділу Слідчого управління прокуратури Донецької області із заявою-повідомленням про вчинення кримінального правопорушення та притягнення до кримінальної відповідальності слідчого СВ Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області Шевченко Д.В., начальника слідчого відділення Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області Ясинську А.О. за викрадення, привласнення особливо важливих офіційних документів шляхом зловживання своїм службовим становищем, а так само їх умисне знищення чи приховування, а так саме здійснення таких самих дій відносно приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах, за складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів, яке полягало в складанні протоколів виїмки від 28.04.2012 року по кримінальній справі № 40-11-032688 та протоколу тимчасового доступу до документів по кримінальному провадженню №1201405039000290 від 06.12.2014 року, оскільки відомості зазначені в протоколах свідчать по обставини, яких не могло бути.
Відповідно до протоколу тимчасового доступу до речей та документів від 30.04.2014 року, складеного у відповідності до ухвали Центрально-міського районного суду м. Горлівка Донецької області від 28.04.2014 року 253/5057/14-к, слідчий Дем'янчук В.В. отримав у приватного нотаріуса Соловйової С.С. копії договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 07.07.2011 року та від 21.07.2011 року, укладених між ТОВ «Украгропромстрой» та ТОВ «Партнер М».
Начальником Першого СВ СУ Прокуратури Донецької області Руденко І.О. на протязі 24 год., після отримання заяви-повідомлення ОСОБА_3 про вчинене кримінальне правопорушення, відповідні відомості до ЄРДР не внесені, розслідування обставин, викладених в заяві не розпочато, витяг з ЄРДР заявнику ОСОБА_3 не надано, чим останнім було порушено присягу прокурора в частині прийнятого на себе зобов'язання неухильно додержуватися Конституції та законів України; сумлінним виконанням своїх службових обов'язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства і держави.
Зазначені обставини підтверджуються ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 05.06.2018 року по справі № 234/7649/18. Держава Україна за представництвом Прокуратури Донецької області в особі начальника Першого СВ СУ прокуратури Донецької області Руденко І.О. порушила право ОСОБА_1 гарантоване ст. 40 Конституції України, що його звернення до державного органу буде розглянуте, йому буде надано обґрунтовану відповідь у встановлений статтею 214 КПК України строк, а також тими ж діяннями Держава Україна порушила право ОСОБА_1 , гарантоване ст. 3 Конституції України та статтями 1, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (РИМ, 4.Х1.1950) на ефективний засіб юридичного, правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Спричинена бездіяльністю відповідача моральна шкода позивачу ОСОБА_1 у розмірі 13 4028,00 грн. полягає у глибоких душевних стражданнях, яких він, як фізична особа, зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього та у зв'язку з порушенням його прав людини, гарантованих Конституцією України та чинними міжнародними договорами, що викликало у нього сильні негативні почуття: обурення, невпевненості в майбутньому, відчаю та гніву. Протиправною, незаконною, неправомірною є бездіяльність прокуратури Донецької області, яка полягала у невиконанні обов'язку відповідних прокурорів внести відомості до ЄРДР по заяві-повідомленню від 29.05.2018 року.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 02 квітня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна за представництвом Донецької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення йому моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.
Обставини справи свідчать про те, що оскарження представником позивача адвокатом Стуліковим А.В. бездіяльності посадових осіб прокуратури Донецької області щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР на підставі заяви від 29.05.2018 року свідчить про реалізацію позивачем свого права оскаржувати процесуальну діяльність прокурора та слідчого і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦПК України.
Окрім того, сам факт зобов'язання ухвалою суду внести відповідні відомості до ЄРДР не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені.
Таким чином, лише незгода позивача з прийнятим начальником СВ СУ прокуратури Донецької області Руденко І.О. процесуальним рішенням, яке було ним оскаржено в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду у постанові № 199/1478/17 від 30.01.2019 р.
Також суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що під час судового розгляду справи не встановлено як протиправності дій відповідача, так і спричинення позивачу моральної шкоди, наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач, виключається.
Таким чином, судом не було встановлено з боку держави Україна дій, які б давали правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування йому моральної шкоди на підставі статей 1173, 1174, 1176 ЦК України.
Позивач ОСОБА_1 не погодився з рішенням суду першої інстанції та через представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не тільки не захистив порушених прав позивача, але взагалі не встановив ані факту порушення прав позивача, зазначених в позовній заяві, ані встановив факту, що права позивача не були порушені.
Зазначає, що під час ухвалення рішення суд не застосував до спірних правовідносин норми, на які він посилався в обґрунтування позовних вимог, а саме: ст. ст. 1, 20, 36 Закону України «Про прокуратуру», ст. 23 ЦК України.
Вказує, що суд першої інстанції не дослідив належним чином надані позивачем докази. Вважає, що суд першої інстанції порушив норми ч. 4 ст. 265 ЦПК України, неповно з'ясував обставини, а саме факт спричинення позивачу моральної шкоди, шляхом порушення його права отримати обґрунтовану відповідь від прокурора як представника Держави Україна, якою є витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, що наданий протягом 24 годин після внесення відомостей по заявам -повідомленням від 29.05.2018 року та права позивача на ефективний правовий засіб захисту права власності, оскільки позивач намагався притягнути до відповідальності осіб, що вчинили викрадення його майна.
Також, на думку позивача, суд першої інстанції неповно з'ясував таку обставину, що має значення для справи, стосовно того, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних страждань та в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду, та з чого позивач при цьому виходить; не з'ясував наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача - прокурора Руденко І.О., оскільки суд не встановив факт протиправної поведінки прокурора Руденко І.О., та не встановив факт порушення прав позивача протиправною поведінкою прокурора Руденко І.О.; не встановив наявність вини прокурора Руденко І.О. в порушенні прав позивача та в заподіянні йому моральної шкоди. Ця обставина, на думку позивача, обумовила неправильне застосування судом першої інстанції норми матеріального права - статті 20 ЗУ «Про прокуратуру».
Вважає, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції відмовив позивачу у праві на справедливий судовий розгляд неупередженим судом відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та статті 55 Конституції України.
Від Донецької обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Вважають, що оскільки ОСОБА_3 не доведено факт протиправних дій або бездіяльності відповідача, а також конкретні негативні наслідки від них, підстави для відшкодування на його користь моральної шкоди відсутні.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Беручи до уваги належне, завчасне повідомлення сторін у справі про місце, день та час розгляду справи, про що свідчать наявні у справі рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень ( судових повісток ), колегія суддів апеляційного суду у відповідності до норм статті 372 ЦПК України, ухвалила розглянути справу за апеляційною скаргою на рішення суду у відсутності її сторін, які не з'явилися до суду.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
29.05.2018 року адвокат Стуліков А.В., який діяв в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся до начальника Першого СВ СУ прокуратури Донецької області із заявою-повідомленням про притягнення до кримінальної відповідальності слідчого СВ Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області Шевченко Д.В. та начальника слідчого відділення Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області Ясинську А.О. за викрадення, привласнення особливо важливих офіційних документів шляхом зловживання своїм службовим становищем, а так само їх умисне знищення чи приховування, а так само здійснення таких самих дій відносно приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах, за складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів, яке полягало в складанні протоколів виїмки від 28.04.2012 року по кримінальній справі №40-11-032688 та протоколу тимчасового доступу до документів по кримінальному провадженню №1201405039000290 від 06.12.2014 року.
31.05.2018 року начальником Першого СВ СУ прокуратури Донецької області Руденко І.О. надано ОСОБА_3 відповідь, згідно якої його заява не є заявою про кримінальне правопорушення, оскільки в ній викладені власні міркування щодо вчинення правопорушення та висловлена незгода з діями слідчого Шевченко Д.В. та начальника слідчого відділення Ясинської Г.О. під час проведення досудового розслідування у кримінальній справі №40-11-032688 та кримінальному провадженні №1201405039000290, а тому підстави для внесення відповідних відомостей до ЄРДР відсутні.
Ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 05.06.2018 року скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність щодо невнесення відомостей до ЄРДР задоволено, зобов'язано перший СВ прокуратури Донецької області прийняти та невідкладно зареєструвати заяву ОСОБА_3 від 29.05.2018 року про вчинення злочину та розпочати досудове слідство у строки і в порядку, визначені ст. 214 КПК України.
15.06.2018 року, на виконання ухвали слідчого судді Краматорського міського суду від 05.06.2018 року прокуратурою Донецької області внесені відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.357, ч.2 ст.366 КК України слідчим Шевченко Д.В. та начальником слідчого відділення Ясинською Г.О.
Апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану фізичній особі органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у повному обсязі лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Відповідно до статті 1174 ЦК України, на підставі якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається на державу Україна (постанова Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-440цс16).
В силу ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст.ст. 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 81 ЦПК України.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
За змістом ст. ст.77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки позивач ОСОБА_4 не надав належних доказів заподіяння йому моральної шкоди, не довів та не підтвердив негативні явища, які сталися, на думку позивача, внаслідок незаконної бездіяльності прокурора, а також наявності причинного - наслідкового зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду і фактично зводяться до незгоди з правовим висновком, який зробив суд першої інстанції на підставі фактично встановлених в судовому засіданні обставин справи.
Так, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив факту порушення прав позивача, чи факту, що права позивача не були порушені; не встановив факту порушення права позивача отримати обґрунтовану відповідь від прокурора, враховуючи наступне.
Статтею ст.214 КПК України (ч.1) слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до абз. 2 ч.1 ст.45 Закону України «Про прокуратуру» рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимог закону, таке рішення може бути підставою для дисциплінарного провадження.
Звернутись до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів із скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти (частина друга статті 45 Закону України «Про прокуратуру»).
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, що можуть бути оскаржені слідчому судді на етапі досудового провадження, визначений у частині першій статті 303 КПК України, серед яких в пункті 1 зазначено, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Закони України не передбачають право особи звертатися з окремим позовом до прокурора про визнання протиправними його рішень, дій чи бездіяльності, вчинених як учасником судового процесу у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування.
Тобто, під час досудового розслідування прокурор виконує процесуальні функції, для оскарження його рішень, дій чи бездіяльності визначений спеціальний порядок, чим скористався позивач, звертаючись з відповідними скаргами в порядку КПК України 04 та 05 червня 2018 року.
Крім того, згідно ч. 5 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.01.2019 року у справі № 199/1478/17, сам факт встановлення судом протиправності бездіяльності посадової особи органу прокуратури не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені, при цьому навіть до постановлення судом апеляційної інстанції остаточного рішення за скаргою. Лише незгода позивача з бездіяльністю працівника прокуратури, яка була ним оскаржена в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди.
Згідно правової позиції Верховного Суду висловленої у Постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Відносно доводів апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права - статті 20 ЗУ «Про прокуратуру», статті 23 ЦК України, колегія суддів виходить з такого.
Стаття 20 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» передбачає, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю прокурора, відшкодовується державою незалежно від його вини в порядку, визначеному законом. Тобто відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається на державу. Сам порядок відшкодування шкоди норма не визначає, спірні правовідносини регулюються статтями 1173, 1174 ЦК України, які і були застосовані судом першої інстанції під час ухвалення рішення.
Стаття 23 ЦК України є загальною нормою яка визначає право кожного на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Проте, право на відшкодування виникає у разі завдання особі шкоди та при наявності підстав для її відшкодування.
Як зазначив Пленум Верховного Суду України в п.3 своєї постанови від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
При вирішенні спору про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями ( бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно до вимог ч.6 ст.1176 ЦК України «Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього ( досудового слідства), прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.»
Фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі статті 1167 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст.1176 ЦК України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок, як елемент цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком. І як вже зазначалось вище, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та наявність причинного зв'язку, а також наявність вини відповідача.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з недоведеності позивачем (як того вимагає ст.ст.12, 81 ЦПК України) заподіяння йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача (в особі прокуратури Донецької області) та шкодою.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, відмовив позивачу у праві на справедливий судовий розгляд відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статті 55 Конституції України, також не впливають на правильність оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною 2 вказаної вище статті, у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Частиною 5 вказаної вище статті передбачено, що жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Як вбачається із частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відмова позивачу у задоволенні його позовних вимог не свідчить про позбавлення позивача доступу до правосуддя.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Краматорського міського суду Донецької області від 02 квітня 2021 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача.
Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не встановлено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини справи, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до статті 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення суду - без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відсутні.
Від сплати судового збору позивач ОСОБА_1 звільнений на підставі пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, та враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати за подання апеляційної скарги необхідно віднести на рахунок держави.
Відомості про інші судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані.
Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 02 квітня 2021 року залишити без задоволення.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 02 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.А. Мірута
Судді: О.О. Тимченко
Я.В.Хейло