Постанова
Іменем України
07 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 628/313/20
провадження № 61-329св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - виконавчий комітет Куп'янської міської ради Харківської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 19 серпня 2020 року у складі судді Демченко І. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Куп'янської міської ради Харківської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням зі зняттям з реєстраційного обліку.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що їй на праві власності на підставі договору дарування від 10 вересня 2018 року, укладеного між нею та її чоловіком ОСОБА_3 , належить будинок АДРЕСА_1 , в якому на реєстраційному обліку значиться колишня дружина її чоловіка - ОСОБА_2 , яка була вселена до цього будинку на підставі рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 12 грудня 2017 року.
Позивачка вказує, що після укладення договору дарування її чоловік ОСОБА_3 змінив місце своєї реєстрації та фактично проживає у будинку АДРЕСА_2 у своєї матері ОСОБА_4 .
Оскільки ОСОБА_2 не є членом її сім'ї, фактично у будинку АДРЕСА_1 не проживає, будь-яких витрат, пов'язаних з утриманням, ремонтом нерухомості та сплати комунальних послуг не несе, а реєстрація відповідачки у будинку створює перешкоди позивачці у вільному розпорядженні майном, просила суд усунути перешкоди у здійсненні нею права користування житловим будинком АДРЕСА_1 та визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування вказаним житловим будинком із зняттям з реєстраційного обліку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 19 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що тривале проживання ОСОБА_2 у спірному будинку, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати його житлом відповідачки в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ОСОБА_1 , будучи дружиною дарувальника, знала ще до отримання домоволодіння у подарунок, що права на проживання у ньому має ОСОБА_2 , тому могла передбачити характер та вагу обтяження її майбутньої нерухомості при прийнятті дарунку.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 19 серпня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду через засоби поштового зв'язку з касаційною скаргою на рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 19 серпня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року у вищевказаній справі.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
01 березня 2021 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідачка просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
18 лютого 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 12 вересня 1992 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 15 січня 2015 було розірвано.
20 березня 2018 року ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з ОСОБА_1 .
На підставі нотаріально посвідченого договору дарування ОСОБА_3 10 вересня 2018 року подарував, передавши безоплатно, а ОСОБА_1 прийняла у власність житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Сторони правочину підтвердили, що цей договір не носить характеру уявного та удаваного правочину.
Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання особи, виданої сектором реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання виконавчого комітету Куп'янської міської ради Харківської області від 17 грудня 2018 року, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 11 листопада 2008 року.
Згідно з довідкою про зареєстрованих осіб, виданої відділом державної реєстрації виконкому Куп'янської міської ради Харківської області № 12-13/9677 від 10 грудня 2019 року, у будинку АДРЕСА_1 , крім відповідачки ОСОБА_2 , зареєстровані ОСОБА_1 та її донька ОСОБА_5 .
Рішенням Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 12 грудня 2017 року, яке набрало законної сили 14 серпня 2018 року, усунуто перешкоди ОСОБА_2 у користування житловим будинком АДРЕСА_1 та вселено її до цього будинку. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування цим житловим будинком, відмовлено. Судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_2 не має іншого житла, спірний будинок є її єдиним житлом.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування (див., серед інших джерел, рішення у справі «МакКанн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50, від 13 травня 2008 року; рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України»).
Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, дійшла висновку, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.
Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК Української РСР).
Частиною четвертою статті 156 ЖК Української РСР, статтею 405 ЦК України певною мірою врегульовано правовідносини власника житла з колишніми членами його сім'ї, зокрема визначено, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Встановивши, що ОСОБА_2 була вселена до будинку АДРЕСА_1 як член сім'ї свого чоловіка ОСОБА_3 , з моменту вселення відповідача до спірного житлового приміщення пройшло більше десяти років, вона була і є належним чином зареєстрована у спірному житлі, протягом усього часу добросовісно користується ним, іншого житла не має, суди попередніх інстанцій, оцінивши законність можливого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності такого втручання,дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
При цьому суди вірно зазначили, що ОСОБА_1 , будучи дружиною дарувальника, знала ще до отримання домоволодіння у подарунок, що права на проживання у ньому має ОСОБА_2 , тому могла передбачити характер та вагу обтяження її майбутньої нерухомості при прийнятті дарунку.
Крім того, позивачка не довела факт чинення відповідачкою перешкод у користуванні належним їй житловим приміщенням, оскільки доказів створення таких перешкод до матеріалів справи не надано, незаконність користування відповідачкою спірним житлом у суді не доведена.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 и залишити без задоволення.
Рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 19 серпня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
В. М. Коротун