Постанова
Іменем України
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 372/2390/18
провадження № 61-19462св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Орган опіки та піклування - Служба у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Обухівської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Тимушем Леонідом Федоровичем, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 червня 2020 року у складі судді Потабенко Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якому просив виселити відповідачів з належної йому квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що 27 жовтня 2010 року він придбав у відповідачів однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 40,50 кв.м, житловою площею 15,40 кв.м.
На день укладення договору купівлі-продажу в квартирі проживали всі відповідачі по справі.
При укладенні договору купівлі-продажу продавці, згідно з пунктом 15 вказаної угоди, зобов'язалися не пізніше 27 листопада 2010 року повністю звільнити продану квартиру від належних їм речей для безперешкодного користування позивачем, в тому числі передати позивачу повний комплект ключів від квартири та знятись з реєстрації місця проживання.
Позивач вказує, що про умови договору відповідачі були обізнані, будь-яких домовленостей з ним про подальше постійне проживання їх в проданій квартирі не було, відповідачі не є та не були членами його сім'ї.
Позивач неодноразово звертався до відповідачів з усною вимогою про звільнення квартири, однак вони квартиру не звільнили.
Вважає, що користування відповідачами спірною квартирою позбавляє його права самому користуватися вказаним житловим приміщенням, а тому просив виселити їх з належної йому квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 17 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності для цього правових підстав, оскільки втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло, правомірність застосування якого за обставинами цієї справи позивачем не доведено.
Не погодившись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Тимуша Л. Ф. подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року апеляційну скаргу Тимуша Л. Ф. в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 червня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
24 грудня 2020 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Тимуша Л. Ф. звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у вказаній цивільній справі.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
15 лютого 2021 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить суд касаційну скаргу представника позивача залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
11 лютого 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 27 жовтня 2010 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 - з однієї сторони та ОСОБА_1 - з іншої сторони було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого відповідачі у справі продали, а позивач купив належну відповідачам на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Продаж вказаної квартири проведено за 178011,00 грн, що за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору становило еквівалент 22 500 доларів США.
Відповідно до пункту 15 вказаного договору купівлі-продажу квартири, сторони домовилися, що квартира, яка відчужується, буде повністю звільнена продавцями від належних їм речей для безперешкодного користування нею з боку покупця (в тому числі йому буде передано повний комплект ключів від квартири) не пізніше 27 листопада 2010 року, всі зареєстровані в квартирі особи знімуться з реєстрації місця проживання не пізніше 27 листопада 2010 року, а покупець дає згоду на звільнення відчужуваної квартири протягом вказаного строку.
Відповідно до копії витягу про державну реєстрацію прав № 31175391 від 02 вересня 2011 року та копії витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 31402066 від 22 вересня 2011 року, позивачу на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 40,5 кв.м, житловою площею 15,4 кв.м. Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу від 27 жовтня 2010 року.
13 квітня 2018 року позивач направив на адресу відповідачів вимогу, в якій просив добровільно звільнити квартиру АДРЕСА_1 . Вказані вимоги були вручені відповідачам 24 травня 2018 року, але до цього часу відповідачі продовжують чинити йому перешкоди у користуванні квартирою.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення судів першої та касаційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про зобов'язання провести реєстрацію спадкового майна та видати свідоцтво на спадкове майно в касаційному порядку не оскаржуються, а тому у вказаній частині вимог не є предметом касаційного перегляду.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Частиною першою статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
За змістом статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
У відповідності до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачі, які продали йому квартиру та не є членами його сім'ї, всупереч домовленностям, викладеним у пункті 15 нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, добровільно звільнити квартиру АДРЕСА_1 відмовляються та без згоди позивача - власника вказаного житлового приміщення продовжують безпідставно проживати у спірній квартирі.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Викладене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).
Встановлено, що за продану 27 жовтня 2010 року у відповідності до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , відповідачі отримали від покупця ОСОБА_1 178011,00 грн, що за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору становило еквівалент 22 500 доларів США.
Таким чином, відповідачі у справі, отримавши від позивача зазначені грошові кошти, мали змогу витратити їх на вирішення своїх житлових питань, зокрема, для придбання іншого житла.
Верховний Суд, оцінюючи виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на предмет пропорційності, встановивши, що порушені права позивача - власника житла, гарантовані як національним законодавством України, так і статтею 8 Конвенції, а також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вважає, що у цьому випадку за обставин цієї справи виселення відповідачів зі спірного житла є законним та пропорційним заходом, переслідує легітимну мету та є необхідним, оскільки: у належній ОСОБА_1 на праві власності квартирі проживають ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які не є членами його сім'ї; жодних угод між сторонами щодо порядку користування спірним житлом укладено не було, а на вимоги власника звільнити спірну квартиру ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , всупереч домовленностям, викладеним у пункті 15 нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, не реагують.
Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій на вказане належної уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про відмову у позові.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Частиною першою статті 412 ЦПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на те, що рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 червня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, вказані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Щодо судових витрат
Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про ухвалення у справі нового рішення про задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем за подання позовної заяви у сумі 704,80 грн, апеляційної скарги у сумі 1 057,20 грн, та касаційної скарги у сумі 1 409,60 грн, а всього - 3 171,60 грн, слід стягнути з відповідачів - по 792,90 грн з кожного.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Тимушем Леонідом Федоровичем,задовольнити.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Орган опіки та піклування - Служба у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Обухівської міської ради, про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення задовольнити.
Усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат по 792,90 грн з кожного.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун