Постанова
Іменем України
31 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 759/18914/17
провадження № 61-13605св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - перший заступник військового прокурора Київського гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Солом'янська районна у місті Києві державна адміністрація, Святошинська районна у місті Києві державна адміністрація, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бурлаченко Сергій Борисович, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу військової прокуратури Київського гарнізону на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2019 року у складі судді Ул?яновської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 29 липня
2020 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року перший заступник військового прокурора Київського гарнізону Центрального регіону України , який діє в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації, Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бурлаченка С. Б., ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання свідоцтва про право власності та договору дарування недійсними, виселення та передачу квартири.
Позов мотивовано тим, що під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016110330000027 встановлено, що ОСОБА_1 з серпня 1977 року по липень 1993 року проходив військову службу у різних підрозділах Збройних сил України. У 1989 році він разом з сім'єю: дружиною ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_3 були взяті на квартирний облік. 30 серпня 1995 року родина за договором купівлі-продажу придбала квартиру
АДРЕСА_1 , право власності на майно оформили на дружину - ОСОБА_2 . Отримавши право власності, родина поліпшила свої житлові умови, а тому, саме з 30 серпня 1995 року відпала необхідність у наданні іншого житлового приміщення ОСОБА_1 та перебування на обліку. ОСОБА_1 підлягав зняттю з обліку. Проте, родина не повідомила про дані обставини. А навпаки, наприкінці 1995 року ОСОБА_1 надав неправдиві відомості про необхідність забезпечення житлом його родини, яка складалася з чотирьох членів сім'ї, надавши підроблене свідоцтво про народження дитини - сина ОСОБА_8 16 грудня 1995 року Київським КЕВ району Міністерства оборони України ОСОБА_1 на сім'ю з чотирьох осіб розподілено та видано ордер на трикімнатну квартиру
АДРЕСА_2 , житловою площею 41,67 кв.м., загальною площею 71,43 кв.м. Квартиру приватизовано, видано свідоцтво про право власності. Відповідачі у вказаній квартирі не проживали, а постійно проживали у квартирі АДРЕСА_1 , яку об'єднали із раніше придбаною квартирою АДРЕСА_3 у даному будинку та отримали у 2008 році один правовстановлюючий документ на квартиру, загальною площею 128,80 кв.м. У спірній квартирі проживає брат ОСОБА_2 з родиною, якому ОСОБА_2 подарувала ј частину спірної квартири.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 , виданого 07 жовтня 1997 року Ленінградською районною державною адміністрацією м. Києва ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , визнати недійсним договір дарування ј частини зазначеної квартири, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений 28 листопада 1997 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бурлаченко С. Б., виселити ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з усіма проживаючими особами з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення, передати в оперативне управління зазначену квартири до Міністерства оборони України в особі Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, стягнути судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано недоведеністю заявлених позовних вимог.
Постановою Київського апеляційного суду від 29 липня 2020 року апеляційну скаргу військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України залишено без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
10 вересня 2020 року військова прокуратура Київського гарнізону через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 жовтня
2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2020 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій обставини, на які посилався позивач в позовній заяві, проігноровані і їм не надано належної правової оцінки; суд не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню. Поза увагою суду залишені доводи прокурора, що даний позов пред'явлено перш за все на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивачів за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустими доказами.
Доводи інших учасників справи
17 грудня 2020 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2020 рокузалишити без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Святошинського районного суду міста Києва.
28 грудня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
Розпорядженням голови Залізничної районної державної адміністрації міста Києва № 187 від 19 грудня 1995 року затверджено рішення начальника Київського гарнізону про надання жилої площі військовослужбовцям, в тому числі капітану ОСОБА_1 та його родині .
На підставі цього розпорядження ОСОБА_1 на сім'ю із чотирьох осіб (дружина ОСОБА_2 , донька ОСОБА_3 , син ОСОБА_8 ) видано ордер на жиле приміщення №83721 серії Б на право зайняття жилого приміщення, жилою площею 41,67 кв.м., яке складається з трьох кімнат у квартирі АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки з місця проживання сім'ї та прописки від 30 липня 1997 року родина ОСОБА_9 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 за вказаною адресою.
07 грудня 1997 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на житло по ј частині кожному квартири АДРЕСА_2 . Свідоцтво видане Ленінградською районною державною адміністрацією м. Києва на підставі розпорядження від 07 жовтня
1997 року №3338.
Право власності на вказану квартиру зареєстровано в БТІ м. Києва 10 жовтня
1997 року.
28 листопада 1997 року ОСОБА_2 на підставі договору дарування здійснила відчуження 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_4 .
Відповідно до довідки форми №3 від 29 квітня 2016 року відповідачі ОСОБА_1 , донька ОСОБА_3 зареєстровані з 2006 року за адресою: АДРЕСА_1 . Власником особового рахунку житлової площі є ОСОБА_2 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного громадянина України на житло. Ніхто не може примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 9 ЖК України передбачено право громадян на приватизацію квартир квартир державного житлового фонду.
Відповідно до частин першої, третьої, десятої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управління яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону.
Пунктом 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству 15 вересня 1992 року № 56, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації. На підставі оформленого розпорядження орган приватизації готує свідоцтво про право власності на житло (пункти 14, 26 зазначеного Положення).
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, встановив, що ордер на жиле приміщення - квартири АДРЕСА_2 був виданий ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого органу Залізничної районної Ради народних депутатів від 19 грудня 1995 року № 187. Свідоцтво про право власності на житло видане згідно з розпорядженням Ленінградської районної державної адміністрації міста Києва від 07 жовтня 1997 року № 3338, зі змісту якого вбачається, що квартира АДРЕСА_2 належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 по ј частині кожному. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки при розгляді даної справи встановлено, що ордер, який став підставою для зайняття ОСОБА_10 та членами його сім'ї спірної квартири, в установленому порядку недійсним не визнавався, свідоцтво про право власності на житло видане відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству 15 вересня 1992 року № 56.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,
від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2020 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу військової прокуратури Київського гарнізону залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
С. Ю. Бурлаков
М. Є. Червинська