07 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 120/7030/20-а
адміністративне провадження № К/9901/19802/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року
у справі №120/7030/20-а
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити такий середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 10 вересня 2018 року по 29 квітня 2020 року.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року, адміністративний позов задоволено.
31 травня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі №120/7030/20-а.
Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху з підстав несплати судового збору.
Надано скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії ухвали, для усунення недоліків касаційної скарги, які зазначені в мотивувальній частині ухвали.
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (код 0102933806984) копія ухвали Верховного Суду від 11 червня 2021 року про залишення касаційної скарги без руху отримана скаржником 22 червня 2021 року.
05 липня 2021 року до Верховного Суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків касаційної та платіжне доручення №1515 від 01 липня 2021 року.
Таким чином, особою, що подала касаційну скаргу, були усунуті недоліки касаційної скарги, які були зазначені в ухвалі Верховного Суду від 11 червня 2021 року, що дає змогу вирішити питання про відкриття або відмову у відкритті касаційного провадження.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає наступне.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Згідно пункту 20 частини першої статті 4 КАС України встановлено, що адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
З оскаржуваних судових рішень та зі змісту касаційної скарги вбачається, що предметом розгляду у даній адміністративній справі є визнання протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов'язання в нарахувати та виплатити такий середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
З матеріалів касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді, яка не відноситься до посад, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища.
Таким чином, в силу вимог пункту першого частини шостої статті 12 КАС України дана справа законом віднесена до справ незначної складності.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
В обґрунтування права на касаційне оскарження відповідач, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, окремі рішення Конституційного Суду України, висновки Верховного Суду стосовно загальних питань про ефективний засіб правового захисту, положення КАС України, зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики
У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Однак скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Крім цього Суд зазначає, що крім загальних посилань на фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, цитування норм чинного законодавства, мотиви, наведені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновком судів попередніх інстанцій щодо визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов'язання до вчинення відповідних дій.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на положення частини п'ятої статті 328 КАС України та необхідність забезпечення єдності судової практики зазначила, що Верховний Суд зобов'язаний реагувати на будь-які випадки винесення судами рішень, що не відповідають принципу сталості та єдності практики, проте конкретних прикладів таких випадків скаржник не зазначив, обмежившись загальним наведенням цитат із Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських судів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» та Консультативного висновку щодо законопроєкту №3730.
Таким чином, оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, колегія суддів констатує, що скаржниками не наведено обґрунтованих посилань на існування обставин передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України у касаційних скаргах відсутні та такі обставини не встановлені судом з поданих матеріалів касаційних скарг.
Разом з цим, оскаржуючи судове рішення, яке розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, скаржник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, проте, які саме норми права неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, щодо яких наявний висновок, викладений у постановах Верховного Суду, в касаційній скарзі відповідачем не зазначено.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.
З огляду на наведене, у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Також суд звертає увагу скаржника, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі №120/7030/20-а.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційними скаргами та доданими до скарги матеріалами направити особам, які подали касаційні скарги.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
..................................
..................................
..................................
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк
В.М. Соколов
Судді Верховного Суду