08 вересня 2021 року
Київ
справа №580/2780/19
адміністративне провадження № К/9901/10699/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 580/2780/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Черкаській області
про визнання протиправним і скасування наказу в частині, зобов'язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Черкаській області
на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року (головуючий суддя Гаврилюк В.О.)
і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року (головуючий суддя Черпіцька Л.Т., судді: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є.).
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 25 січня 2019 року №21 о/с в частині формулювання звільнення капітана поліції ОСОБА_1 - слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - «ГУ НП в Черкаській області»), зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням);
- змінити формулювання звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції з «за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням)» на «за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу)»;
- зобов'язати ГУ НП в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні згідно із частини першої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що з 2 червня 2007 року до 6 листопада 2015 року він проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 7 листопада 2015 року до 25 січня 2019 року - в органах поліції.
27 грудня 2018 року позивач, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, звернувся до начальника ГУ НП в Черкаській області з рапортом, у якому просив направити його на проходження ВЛК і звільнити зі служби в поліції за станом здоров'я.
Згідно з довідкою № 3 від 15 січня 2019 року медичної (військово-лікарської) комісії державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ по Черкаській області» (далі - «ДУ «ТМО МВС по Черкаській області») позивач визнаний придатним до служби в поліції, але непридатним до служби на посаді слідчого. Також в довідці зазначено про те, що за станом здоров'я позивачеві протипоказана робота, пов'язана з недотриманням режиму харчування і значними психо-емоційними навантаженнями.
22 січня 2019 року позивач подав рапорт, в якому просив звільнити його зі служби в поліції за власним бажанням, а також зазначив, що у зв'язку з різким погіршенням стану здоров'я не має змоги виконувати професійні обов'язки як на посаді слідчого, так і в поліції взагалі.
Наказом ГУ НП в Черкаській області від 25 січня 2019 року №21 о/с капітана поліції ОСОБА_1 - слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Черкаській області, звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Позивач не погодився з висновком медичної (військово-лікарської) комісії ДУ «ТМО МВС по Черкаській області» від 15 січня 2019 року щодо його придатності до служби в поліції і звернувся до Центральної військово-лікарської комісії МВС України із заявою, в якій просив повторно розглянути питання щодо придатності чи непридатності його до служби в поліції.
За наслідками розгляду медичної документації і проведення комісійного контрольного огляду Центральна військово-лікарська комісія МВС України прийняла постанову від 2 липня 2019 року № 43, у якій зазначила про непридатність позивача до служби в поліції станом на час його звільнення зі служби, а також вирішила скасувати постанову медичної (військово-лікарської) комісії державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ по Черкаській області» № 3 від 15 січня 2019 року.
17 липня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій, з урахуванням постанови Центральної військово-лікарської комісії МВС України від 2 липня 2019 року № 43, просив внести зміни до наказу від 25 січня 2019 року № 21 о/с в частині формулювання звільнення за пунктом 2 (через хворобу) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», а також виплатити одноразову грошову допомогу.
Листом від 16 серпня 2019 року № С-169/05/12/11-2019 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що враховуючи відсутність трудових відносин з ним станом на 2 липня 2019 року (дата видачі постанови Центральної медичної (військово - лікарської) комісії МВС України) у ГУ НП в Черкаській області відсутні правові підстави для внесення будь-яких змін до наказу щодо звільнення позивача зі служби в поліції.
Не погодившись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року, адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним і скасовано наказ ГУ НП в Черкаській області від 25 січня 2019 року №21 о/с у частині формулювання звільнення капітана поліції ОСОБА_1 - слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУ НП в Черкаській області, зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням);
- змінено формулювання звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції з «за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням)» на «за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу)»;
- зобов'язано ГУ НП в Черкаській області вчинити дії щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні згідно зі статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених із військової служби, та деяких інших осіб».
Не погоджуючись із судовими рішенням судів попередніх інстанцій, ГУ НП в Черкаській області звернулось із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просило скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року й постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у цій справі і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставою звернення з касаційною скаргою позивач зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).
Обґрунтовуючи посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначив, що під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій не було враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного суду від 13 лютого 2020 року у справі № 817/1670/17.
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Зі змісту ухвали від 28 травня 2020 року вбачається, що касаційне провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 1 вересня 2021 року закінчено підготовку цієї справи до касаційного розгляду та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи і доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.
За правилами пункту 5 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Верховний Суд зауважує, що касаційне провадження у справі відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас Верховний Суд наголошує, що системний аналіз норм адміністративного процесуального законодавства свідчить, що під час вирішення справ суди враховують не будь-які висновки Верховного Суду, а ті, які висловлені Судом у подібних правовідносинах.
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження ГУ НП в Черкаській області посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 817/1670/17.
Варто зауважити, що у справі № 817/1670/17 предметом оскарження були дії Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі - «ГУ НП в Рівненській області») щодо відмови колишньому співробітнику поліції у внесенні змін до наказу від 28 вересня 2017 року № 218 о/с.
Позивач у справі № 817/1670/17 просив суд: визнати протиправним і скасувати наказ від 28 вересня 2017 року №218 о/с про його звільнення зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», в частині звільнення за власним бажанням - пункт 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»; зобов'язати начальника ГУ НП в Рівненській області внести зміни до наказу від 28 вересня 2017 року №218 о/с і звільнити його зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Верховний суд, переглянувши судові рішення, ухвалені у справі № 817/1670/17, дійшов висновку про залишення їх без змін і встановив правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до фактичних обставин справи № 817/1670/17 позивач був співробітником поліції і 30 серпня 2017 року подав на ім'я начальника ГУ НП в Рівненській області рапорт про звільнення його зі служби за власним бажанням у зв'язку з наявною вислугою років та погіршенням стану здоров'я.
Наказом начальника УКЗ ГУНП в Рівненській області від 28 вересня 2017 року №218 о/с позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію».
1 листопада 2017 року, тобто після звільнення, позивач звернувся до відповідача із заявою про передачу примірника Свідоцтва про хворобу №131 для внесення змін до наказу від 28 вересня 2017 року №218 о/с в частині звільнення зі служби в поліції на пункт 2 (через хворобу) частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію».
За результатами розгляду вказаної заяви відповідач надав відповідь від 13 листопада 2017 року №2777/116/12/01-2017 про відсутність підстав для внесення змін до наказу від 28 вересня 2017 року №218 о/с, оскільки звільнення позивача відбулося до моменту отримання Свідоцтва про хворобу №131.
Не погодившись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову у справі №817/1670/17 суди виходили з того, що на момент прийняття відповідачем наказу від 28 вересня 2017 року №218 про звільнення позивача зі служби в поліції існувала лише одна підстава для звільнення - за власним бажанням на підставі поданого рапорту.
Крім того, Верховний Суд зауважив, що рішення ВЛК про непридатність особи до служби в поліції, яке є підставою для звільнення через хворобу, повинне передувати звільненню.
Судом було встановлено, що після звільнення позивача на підставі наказу від 28 вересня 2017 року, між сторонами були припинені трудові та службові відносини, у зв'язку із чим відповідач втратив повноваження на зміну наказу про звільнення позивача, до того ж в цьому випадку були відсутні також і підстави для зміни наказу.
До того ж, Верховний Суд зазначив, що судами попередніх інстанцій було правильно встановлено, що отримане позивачем Свідоцтво про хворобу не може слугувати підставою для внесення змін до наказу про звільнення позивача.
У наведеній постанові Верховний Суд також зауважив, що про прийняте рішення ВЛК інформує відповідний підрозділ кадрового забезпечення чи командира військової частини.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16).
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови від 16 травня 2018 року у справі №910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19).
Згідно фактичних обставин обох справ убачається, що позивачами було оскаржено до суду відмову органів поліції у внесенні змін до наказів про їхнє звільнення в частині підстав звільнення за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням) на пункт 2 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (через хворобу).
В обох справах постанова (свідоцтво) ВЛК, яку позивачі вбачають такою, що є підставою для внесення змін до наказу про їхнє звільнення, була видана після прийняття органом поліції відповідного наказу про звільнення працівника за власним бажанням.
За таких обставин, у справі №817/1670/17 та у справі, що переглядається, тотожним є суб'єктний склад учасників відносин, об'єкт і предмет правового регулювання.
Як неодноразово зауважував Верховний Суд у своїй практиці, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Згідно обставин справи №817/1670/17 позивач звернувся до відповідача з рапортом про направлення його на проходження ВЛК з одночасною вимогою про своє звільнення. Отримавши висновок ВЛК після свого звільнення за власним бажанням, позивач просив відповідача внести зміни до наказу про звільнення в частині формулювання підстав.
Відповідно до обставин цієї справи позивач вперше звернувся до відповідача із рапортом про його звільнення через хворобу і направлення на проходження ВЛК 27 грудня 2018 року. Довідкою ВЛК від 15 січня 2019 року позивача визнано придатним до служби в поліції та непридатним до служби на посаді слідчого, а також констатовано деякі обмеження щодо умов праці.
Як встановили суди попередніх інстанцій у цій справі, отримавши вказаний висновок про свою нібито придатність до служби в поліції, однак з урахуванням неможливості продовжувати службу за станом здоров'я, позивач був вимушений написати новий рапорт про його звільнення за власним бажанням, оскільки він був обмежений у виборі правової підстави для свого звільнення.
Після прийняття наказу про звільнення позивача за власним бажанням на підставі його другого рапорту від 22 січня 2019 року, позивач повторно звернувся до ДУ «ТМО МВС по Черкаській області», не погоджуючись з висновками, викладеними у довідці від 15 січня 2019 року.
Постановою ВЛК від 2 липня 2019 року було встановлено непридатність позивача до служби в поліції станом на час його звільнення зі служби, а також скасувати постанову медичної (військово-лікарської) комісії ДУ «ТМО МВС по Черкаській області» № 3 від 15 січня 2019 року.
Отже, ця справа відрізняється від справи №817/1670/17, на яку посилається скаржник, своїми обставинами, зокрема: позивач від початку подав рапорт про звільнення через хворобу; медичний огляд пройшов до звільнення; медична комісія зробила неправильні висновки щодо дійсного стану здоров'я позивача, які згодом були скасовані за наслідками проходження позивачем повторної медичної комісії.
За таких обставин, Верховний Суд констатує, що у справі, яка переглядається та у справі №817/1670/17 подібними убачаються суб'єктний склад правовідносин, предмет позову та зміст позовних вимог, однак відмінними є фактичні обставини.
Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
Дослідивши зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності з урахуванням обставин кожної зазначеної справи, Верховний Суд дійшов висновку, про помилковість означених доводів касаційної скарги, оскільки висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.
Тобто, наведена скаржником постанова Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин справи, що не дає підстави дійти висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду констатує, що обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі №817/1670/17 та у справі №580/2780/19 не є подібними, а відтак правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 13 лютого 2020 року у справі №817/1670/17, не є релевантною до спірних правовідносин у справі №580/2780/19 та, відповідно, не повинна була застосовуватися судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
З урахуванням цього Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
В силу вимог пункту 5 частини першої статті 339 КАС України вказані обставини є підставою для закриття касаційного провадження судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини другої статті 339 КАС України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 339, 345, 355, 359 КАС України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження № К/9901/10699/20 у справі № 580/2780/19 за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
……………………………
……………………………
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду