07 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/3754/20 пров. № А/857/11451/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Затолочного В.С., Носа С.П.,
за участю секретаря судового засідання Юрченко М.М.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Оприска М.В.,
представника Галицької митниці Держмитслужби Тістечка Ю.Я.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним наказу та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Сподарик Н.І.,
час ухвалення рішення - 13:01:33,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 23 квітня 2021 року,
19 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив: визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці ДФС № 65-о від 13 квітня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити на посаді начальника відділу запобігання та протидії контрабанді наркотиків і зброї управління запобігання та протидії контрабанді та порушення митних правил Галицької митниці Держмитслжби; стягнути з Галицької митниці Держмитслужби середній заробіток за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем всупереч вимог законодавства про працю прийнято наказ про звільнення, хоч і ліквідації установи Львівської митниці ДФС не відбулося, а відбувалася реорганізація шляхом приєднання до новоствореного територіального органу Держмитслужби Галицької митниці. Порушено встановлений законодавством порядок звільнення, оскільки позивача у встановлений законодавством 2-місячний строк не повідомлено про наступне вивільнення, чим порушено вимоги ч. 1, 3 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, та не враховано його переважне право на залишення на роботі, передбачене п. 2 ч. 2 ст. 43 Кодексу законів про працю України. Вказує, що відповідачами не було дотримано вимог законодавства про працю, яке значно покращувало умови щодо державних службовців, які підлягали вивільненню. Наказ Львівської митниці ДФС № 666 від 21 грудня 2019 року «Про попередження про наступне вивільнення» не скасований та не визнаний нечинним. Також зазначає, що внаслідок реорганізації органу не відбулося скорочення штату працівників, однак жодної вакантної посади в Галицькій митниці Держмитслужби йому запропоновано не було. Наголошує, що у наказі про звільнення не зазначено підставу звільнення, визначену Законом України «Про державну службу», що порушує принцип правової визначеності; під час вивільнення було допущено дискримінацію щодо позивача, оскільки відповідач не застосовував критеріїв професійності, індивідуальної оцінки роботи, не взяв до уваги бездоганного послужного списку позивача.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року № 65-0 «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу боротьби з незаконним переміщенням наркотиків і зброї управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС з 16 квітня 2020 року. Стягнено з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 135060,00 грн. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зазначене рішення відповідача про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав, а лише містить формальний перелік пунктів передбачених ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», які по своїй юридичні природі є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу «правової визначеності», адже загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підставності звільнення, тому оскаржуваний наказ прийнято не у спосіб та не на підставі визначеній ст. 87 Закону України «Про державну службу». Також, слід стягнути середній заробіток, який належить позивачу в сумі 135060,00 грн. Щодо стягнення коштів із Галицької митниці Держмитслужби, то таке є безпідставним, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу виплачує юридична особа у якій був працевлаштований позивач, яка не припинена і у яку поновлено позивача.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Галицька митниця Держмитслужби подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що вручення позивачу попередження 10 березня 2020 року відбувалось повноважною особою та в межах процедури реорганізації. Жодних ознак, за якими позивача було дискриміновано, які б були здійснені по відношенню до позивача і мали дискримінаційний характер в матеріалах справи не міститься. Врахування професійної підготовки та професійних компетентностей державного службовця здійснюється при його переведенні до іншого державного органу, а не при звільненні. Отримавши попередження про наступне вивільнення та в подальшому наказ про звільнення у позивача не було жодного стану юридичної невизначеності щодо підстав звільнення. Звільнення позивача відбулося відповідно до норм Закону України «Про державну службу», в редакції Закону України від 14 січня 2020 року № 440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи», який набрав чинності 13 лютого 2020 року.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для звільнення працівника з роботи. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не навів жодного аргументу як підставу для звільнення позивача та не прийняття рішення про його переведення до реорганізованого органу. Станом на момент початку процедури реорганізації Львівської митниці ДФС Закону України «Про державну службу» не передбачав особливостей процедури звільнення державних службовців у зв'язку з реорганізацією державного органу. Тобто, на цей час діяли загальні норми щодо порядку припинення трудового договору з ініціативи власника у зв'язку з реорганізацією підприємства, установи, організації, що визначені КЗпП України.
В судовому засіданні представник Галицької митниці Держмитслужби апеляційну скаргу підтримав, в своїх поясненнях покликався на доводи в ній викладені.
Позивач та його представник щодо апеляційної скарги заперечили, просили залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідач - Львівська митниця ДФС явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржене, тому відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України в апеляційному порядку не переглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, представника Галицької митниці Держмитслужби, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 працював в органах митної служби з 2012 року.
Наказом Львівської митниці ДФС «Про переведення працівників» № 764-о від 23 жовтня 2017 року позивача переведено на посаду начальника відділу боротьби з незаконним переміщенням наркотиків і зброї управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» № 858 від 02 жовтня 2019 року утворено Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців 14 листопада 2019 року проведено державну реєстрацію як юридичної особи Галицької митниці Держмитслужби.
Відповідно до п. 1 наказу ДФС України «Про реорганізацію митниць ДФС» № 30-рг від 25 листопада 2019 року розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. Пунктом 2 даного наказу утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС. Пунктом 4 визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.
У Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28 листопада 2019 року внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної митної служби» № 1217-р від 04 грудня 2019 року (далі - Розпорядження № 1217-р) погоджено пропозицію Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 08 грудня 2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» № 227 від 06 грудня 2019 року, функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.
З дня набрання чинності Розпорядженням № 1217-р повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби.
Керівником комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС 21 грудня 2019 року прийнято наказ № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» (далі - Наказ № 666), яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення із займаних посад працівників Львівської митниці ДФС відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VІІІ від 10 грудня 2015 року згідно зі списком, до якого включено позивача.
Наказом Львівської митниці ДФС «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21 грудня 2019 року № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» № 03 від 07 лютого 2020 року скасовано Наказ № 666 як такий, що не реалізований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов'язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення, які не було вручено.
Наказом Львівської митниці ДФС «Про попередження про наступне вивільнення» № 07 від 10 березня 2020 року (далі - Наказ № 07) наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VІІ та п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) згідно з списком, що додається. У додатку до вищезазначеного Наказу № 07 вказано позивача .
Із попередженням про наступне вивільнення позивача ознайомлено 10 березня 2020 року.
Наказом Львівської митниці ДФС «Про звільнення ОСОБА_1 » № 65-о від 13 квітня 2020 року позивача звільнено із посади начальника відділу боротьби з незаконним переміщенням наркотиків зброї управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10 грудня 2015 року із змінами, п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині щодо визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, поновлення на роботі з 16 квітня 2020 року та стягнення з Львівської митниці ДФС середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Щодо решти позовних вимог то такі є безпідставними.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 43 Конституції України зокрема передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає (пункт 1 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на працю як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» № 889-VIII від 10 грудня 2015 року (далі - Закон № 889-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч.ч. 1, 2 ст. 3, ч.ч. 2, 3 ст. 5 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Підстави припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення визначені ст. 87 Закону № 889-VIII, зокрема, відповідно до п.1 ч.1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Частиною 3 ст. 87 Закону № 889-VIII (в редакції Закону України від 14.01.2020 № 440-IX) передбачено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Разом з цим, колегія суддів враховує також те, що відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Наказ про звільнення повинен обов'язково містити підставу звільнення з нормативним посилання, тобто роботодавець повинен зазначити як причину, так і підставу звільнення з покликанням на назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акту на підставі якого проводиться звільнення працівника.
Зі змісту оскаржуваного наказу Львівської митниці ДФС № 65-о від 13 квітня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 » слідує, що підставою такого було попередження про наступне вивільнення від 10 березня 2020 року, а також зазначено посилання на п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України № 889-VІІІ від 10 грудня 2015 року «Про державну службу» (із змінами), п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України без зазначення конкретної причини та підстави звільнення, з покликанням на всі наявні три правові підстави, передбачені вищенаведеним законом (скорочення чисельності або штату державних службовців; скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізація державного органу») (том 1, а.с.72-73).
Таким чином, зазначене рішення відповідача про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав, а лише містить формальний перелік пунктів, передбачених ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, які по своїй юридичні природі є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації.
Відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу «правової визначеності», оскільки загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підстав звільнення.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 815/1554/17, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Отже, посилання відповідача в наказі про звільнення на п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII без зазначення конкретної підстави для звільнення, лише з покликанням на норми закону, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
Враховуючи викладене, оскаржуваний наказ прийнято не на підставі, визначеній ст. 87 Закону № 889-VIII.
Також, судом першої інстанції вірно враховано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII регулюється також нормами Кодексу законів про працю України, а саме статтями 40, 43-1, 49-2 КЗпП України.
Відповідно до ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: - про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; - у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; - не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст .40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Водночас, ч. 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до ч.1 ст.43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян.
Щодо посилань в апеляційній скарзі на застосування до розглядуваних правовідносин Закону України «Про державну службу України» в редакції Закону України № 440-ІХ від 14 січня 2020 року, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII (в редакції Закону України від 10 грудня 2015 року) державний службовець, якого звільнено на підставі п. 1 ч. 1 цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Законом України № 440-ІХ від 14 січня 2020 року «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» (набрав чинності 13 лютого 2020 року) норму ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII доповнено новим абзацом, відповідно до якого суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
За змістом ст. 36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.
Відповідно до ст.49-2 КЗпП України (в редакції до початку лютого 2020 року) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України).
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно у разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення».
02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України № 378-IX від 12 грудня 2019 року «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким норму ст. 49-2 КЗпП України доповнено її новою частиною такого змісту: «Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень».
До внесення змін у ст. 49-2 КЗпП України (Законом № 378-IX), та до внесення змін у ст. 87 Закону України «Про державну службу» (Законом № 440-ІХ) законодавство про працю не передбачало особливого порядку вивільнення працівників, які мають статус державних службовців у випадках змін в організації виробництва і праці.
Так, при вивільненні зазначених працівників враховувалось переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством, а звільнення з підстав, зазначених у п.п.1, 2, 6 ст. 40 КЗпП України, допускалось, якщо неможливо було перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Із набранням чинності Законом України № 378-IX від 12 грудня 2019 року «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» (02 лютого 2020 року) та Законом України «Про державну службу» в редакції Закону № 440-ІХ від 14 січня 2020 року (13 лютого 2020 року) у разі вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу» на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України переважне право на залишення на роботі для таких працівників не враховується, а суб'єкт призначення або керівник державної служби може, але не зобов'язаний пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).
Таким чином, до набрання чинності Закону України «Про державну службу» в редакції Закону № 440-ІХ від 14 січня 2020 року та Закону України № 378-ІХ від 12 грудня 2019 року «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» між позивачем та відповідачами почались правовідносини у частині подальшого несення служби у митних органах в ході реорганізації, у зв'язку із чим положення вказаних Законів не підлягали застосуванню до відповідних правовідносин.
Судом першої інстанції встановлено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2019 року № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.
Так, цією постановою, передбачено, що Львівська митниця ДФС реорганізується шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. При цьому, Львівська митниця ДФС продовжує здійснювати свої повноваження до моменту передачі таких Галицькій митниці Держмитслужби.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14 листопада 2019 року проведена державна реєстрація юридичної особи Галицької митниці Держмитслужби.
За своєю суттю приєднання це така форма реорганізації, за якої одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, яка продовжує існувати далі, але вже в більшому масштабі. При цьому реорганізовані юридичні особи припиняють своє існування, а їх права та обов'язки переходять до юридичної особи, до якої вони приєдналися.
Як наслідок, в процесі реорганізації юридичної особи виникають правовідносини, пов'язані з припиненням трудових договорів з працівниками. В цьому контексті в роботодавця виникає обов'язок чіткого дотримання законодавства про працю, в частині дотримання трудових прав працівників.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1074 від 20 жовтня 2011 року (зі змінами і доповненнями) затверджено Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок № 1074), який визначає механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.
Відповідно до пунктів 4, 5 та 6 Порядку № 1074 орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади. Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов'язки органів виконавчої влади переходять, зокрема, у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади.
Пункт 12 Порядку № 1074 передбачає, що орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Кабінетом Міністрів України сферах компетенції з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється. Орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про його припинення, продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної митної служби» від 04 грудня 2019 року № 1217-р погоджено пропозицію Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення з 08 грудня 2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2019 року № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України», функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.
Згідно з пунктом 13 Порядку № 1074 акт Кабінету Міністрів України про можливість забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється, видається після здійснення заходів, пов'язаних з державною реєстрацією утвореного органу виконавчої влади як юридичної особи публічного права, затвердженням положення про нього, структури та штатного розпису його апарату, кошторису та заповненням 30 відсотків вакансій.
Таким чином, з наведеного вище можна дійти висновку про те, що повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби 08 грудня 2019 року.
Відповідно до п. 15, 18 Порядку № 1074 У разі припинення органу виконавчої влади Кабінет Міністрів України утворює відповідну комісію, затверджує її голову та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації.
Головою комісії з реорганізації органу виконавчої влади затверджується керівник або заступник керівника утвореного органу виконавчої влади або органу виконавчої влади, до якого перейшли права та обов'язки органу виконавчої влади, що реорганізується.
До комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу (далі - комісія) з моменту затвердження її персонального складу переходять повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов'язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідно органу виконавчої влади або територіального органу.
Пунктом 19 цього порядку встановлено, що для здійснення своїх повноважень голова комісії видає накази, використовуючи бланки органу виконавчої влади або територіального органу, що припиняється.
Наказом Львівської митниці ДФС від 21 грудня 2019 року № 666 «Про попередження про наступне вивільнення», наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС (Дацій Т.М.) серед іншого письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» згідно списку, що додається, в який був включений позивач.
Листами № 11/8/13-70-10-19 від 13 січня 2020 року та № 13/8/13-70-10-19 від 14 січня 2020 року заступник начальника митниці, заступник голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС О. Марченко звертається до в.о. голови ДФС та департаменту кадрової політики та роботи, де вказує, що комісія повинна була письмово повідомити про наступне вивільнення 213 працівників Львівської митниці ДФС. Проте, з 24 грудня 2019 року по 17 січня 2020 року у відпустці без збереження заробітної плати та зазначає, що «зважаючи на вимоги п. 19 та пп. 4 п. 21 Порядку, за відсутності Голови комісії з реорганізації Львівської митниці внесення змін в наказ № 666 є неможливим».
07 лютого 2020 року в.о. начальником митниці, Головою комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Р. Антоняком видано Наказ № 03 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21 грудня 2019 року № 666 «Про попередження про наступне вивільнення»» з підстав відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці на якого покладено обов'язок вжиття заходів, передбачених Наказом № 666, зміною складу комісії, невиконанням цього наказу, внесенням змін до Кодексу законів про працю, як такий, що нереалізований.
Наказом Львівської митниці ДФС від 07 лютого 2020 року скасовано наказ Львівської митниці ДФС від 21 грудня 2019 року № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» як такий, що не реалізований.
Наказом Львівської митниці ДФС від 10 березня 2020 року № 07 «Про попередження про наступне вивільнення» наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України згідно списку, що додається. До такого списку включено позивача.
Згідно відповіді Галицької митниці Держмитслужби № 7.4.-1-12/14/26039 від 07 жовтня 2020 року наданої на адвокатський запит (том 1, а.с. 240-241), за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року до Галицької митниці Держмитслужби було призначено в порядку переведення з Львівської митниці ДФС та інших державних органів 933 працівників.
Таким чином, зазначена у попередженні про наступне вивільнення інформація про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи (том 1, а.с. 18) спростовується штатним розписом Галицької митниці Держмитслужби та службовими записками посадових осіб цієї митниці.
Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що початок відліку змін в організації виробництва та праці у зв'язку з реорганізацією державного органу для позивача слід пов'язувати не з врученням позивачу безпосередньо попередження про звільнення його з посади, а з обставинами неможливості виконання ним роботи на призначеній посаді.
Починаючи з передачі повноважень Львівської митниці ДФС до Галицької митниці Держмитслужби, позивач не виконував роботи за посадою, на яку був призначений наказом № 764-о від 23 жовтня 2019 року.
Також, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPine v. theCzechRepublic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPine v. theCzechRepublic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).
Наведене також узгоджується із сталою практикою ЄСПЛ, яка знайшла своє відображення у справі «Звежинський проти Польщі», в якій Суд підкреслив, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти конкретно і дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (пункт 73).
Разом з цим, колегія суддів вважає, що скасування наказу Львівської митниці ДФС № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» наказом Львівської митниці ДФС № 3 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» не сприяло дотриманню суб'єктом владних повноважень принципу «належного урядування» та порушує принципи «правової визначеності та правового очікування», що є неприпустимим.
Зважаючи на наведене, зазначені в наказі Львівської митниці ДФС № 3 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» підстави (тривала відсутність на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці на якого покладено обов'язок вжиття заходів, передбачених наказом № 666, зміною складу комісії, невиконанням цього наказу, внесенням змін до Кодексу законів про працю) є підставами для внесення змін до наказу № 666, а не для його скасування.
Більше цього, колегія суддів вважає за потрібне вказати, що згідно з п. 4 наказу ДФС України від 25 листопада 2019 року № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. Пунктом 2 даного наказу утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС. Пунктом 4 визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.
В Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28 листопада 2019 року внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС.
При цьому встановлено, що лише 24 березня 2020 року наказом ДФС України № 14-рг «Про внесення змін до деяких наказів ДФС», внесено зміни до наказу від 25 листопада 2019 року № 30-рг, замінивши слова «три місяці» словами «шість місяців в пункті 4 цього наказу.
Отже, в період з 01 березня 2020 року по 24 березня 2020 року строк проведення реорганізації Львівської митниці ДФС не був продовжений, а тому дії по виконанню плану заходів, пов'язаних з реорганізацією Львівської митниці ДФС, вчинялись у цей період з порушенням строку.
Враховуючи, що позивача було попереджено про наступне вивільнення 10 березня 2020 року, у проміжку часу коли згідно наведених обставин не було законних підстав для вчинення дій щодо реорганізації Львівської митниці ДФС, колегія суддів вважає, що позивача було попереджено про наступне вивільнення з порушенням порядку, визначеного положеннями ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України та ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII.
Відтак, оскільки встановлено порушення порядку попередження позивача про наступне вивільнення, яке стало підставою для прийняття спірного наказу про звільнення, суд вважає, що така обставина є достатньою, самостійно та такою, яка вказує на протиправність оскаржуваного наказу і не потребує додаткового дослідження рішення відповідача про звільнення позивача на предмет конкретизації причин та підстав звільнення.
Судом першої інстанції вірно встановлено та таке підтверджується матеріалами справи, що на момент початку здійснення діяльності Галицькою митницею Держмитслужби в цьому органі були затверджені структура, штатний розпис та кошторис видатків на його утримання.
Так, згідно зі штатним розписом Галицької митниці Держмитслужби на 2019 рік, затвердженим головою Державної митної служби України 29 листопада 2019 року штатна кількість працівників становила 1150 осіб з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 5480870 грн.
Аналогічні показники щодо кількості посад були затверджені в організаційній структурі Галицької митниці Держмитслужби на 2020 рік.
Штатний розпис Львівської митниці ДФС на 2019 рік, з урахуванням внесених змін, станом на 11 листопада 2019 року становив 948 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 4446466,00 грн.
Таким чином, кількість працівників митниці внаслідок приєднання до Галицької митниці Держмитслужби не зменшилась. При цьому, кількість працівників підрозділу, в якому працював позивач також зменшена не була, що сторонами не заперечується, і на момент звільнення у цьому підрозділі були наявні вакантні посади.
При вирішенні питань щодо дотримання суб'єктом владних повноважень прав державних службовців під час проходження публічної служби та при звільненні з неї, колегія суддів звертає увагу на встановлену гарантію щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Так, ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» передбачає, зокрема, що суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).
Однак, надання за цим Законом можливості керівнику органу або суб'єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов'язку суб'єкта владних повноважень реалізовувати це право обґрунтовано та мотивувати рішення про звільнення працівника з посади з метою уникнення сумнівів у державного службовця щодо упередженого ставлення до нього чи інших чинників, які б порушували принцип «правової визначеності».
Як підтверджується матеріалами справи, у Галицькій митниці Держмитслужби були наявні вакантні посади, в тому числі ті, що позивач обіймав до реорганізації, в тому ж структурному підрозділі і жодних перешкод у зайнятті такої посади відповідачем не наведено, а тому, на думку колегії суддів, звільнення позивача не може бути визнано обґрунтованим, і як наслідок, оскаржуваний наказ за встановлених обставин порушує конституційне право позивача на працю.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність наказу Львівської митниці ДФС № 65-о «Про звільнення ОСОБА_1 » від 13 квітня 2020 року, а позивач слід поновити на посаді начальника відділу боротьби з незаконним переміщенням наркотиків і зброї управління протидії митним правопорушення та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС з 16 квітня 2020 року.
Крім цього, колегія суддів погоджується з висновками суду попередньої інстанції щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно із пп. «з» п. 1, п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, основою для визначення середнього заробітку є середньоденна (годинна) заробітна плата.
Довідкою № 13-70-05/38-389 від 08 жовтня 2020 року підтверджується, що середньоденна заробітна плата позивача, який працював у Львівській митниці ДФС становить 540,24 грн без урахуванням податків та обов'язкових платежів.
Враховуючи вищенаведене та період вимушеного прогулу, а саме з 16 квітня 2020 року по 15 квітня 2021 року (250 дні), розмір середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачу становить 135060,00 грн (250 дні*540,24 грн) без відрахування податків та обов'язкових платежів.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року у справі № 380/3754/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді В. С. Затолочний
С. П. Нос
Повне судове рішення складено 08 вересня 2021 року.