08 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/9671/20 пров. № А/857/11732/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Затолочного В.С., Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Борискін С.А.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 15 березня 2021 року,
28 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо непризначення пенсії на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку; зобов'язати відповідача призначити і виплачувати з 26 серпня 2020 року пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживала у зоні посиленого радіологічного контролю та станом на 01 січня 1993 року прожила в цій зоні не менше чотирьох років.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 4) та постійно проживає в місті Вараш Рівненської області, територія якого відносилася до зони посиленого радіоекологічного контролю. Вказує, що після досягнення 55-річного віку звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років, як такій, що проживала в зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років станом на 01 січня 1993 року, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Проте, пенсійний орган відмовив у призначенні такої пенсії, з огляду на відсутність необхідної тривалості проживання (роботи) в зоні посиленого радіоекологічного контролю. Звертає увагу, що наданими ним документами підтверджується факт проживання в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року більше чотирьох років і право на призначення пільгової пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що початкова величина зниження пенсійного віку (2 роки) до позивача не застосовується, оскільки зі змісту позову та долучених до матеріалів справи сторонами документів судом встановлено, що позивач постійно не проживала або постійно не працювала у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року, що є обов'язковою умовою для застосування відносно позивача вказаної величини. Оскільки на момент звернення до органу Пенсійного фонду позивач не досягла необхідного віку для призначення їй пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, то відповідно до вимог чинного законодавства України вона не набула права на призначення такої пенсії.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що основною умовою, котра визначає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є факт постійного проживання або постійної роботи у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року. Вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 10 серпня 2020 року про встановлення факту проживання позивача на території посиленого радіологічного контролю в період з 20 грудня 1988 року по 06 вересня 1990 року в м. Кузнецовськ (зараз - місто Вараш). Звертає увагу, шо наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше чотирьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є особою, яка постійно проживала на території зони посиленого радіоекологічного контролю (4 категорія), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.22).
Відповідно до довідки від 10 грудня 2019 року, виданої виконавчий комітетом Кідрівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області позивач була зареєстрована та проживала в с. Кідри Володимирецького району Рівненської області, територія якого відноситься до зони гарантованого добровільного відселення з 06 серпня 1987 року по 30 липня 1990 року (а.с.14).
Згідно з довідкою від 05 грудня 2019 року № 6267/03, виданою виконавчим комітетом Вараської міської ради Рівненської області, позивач зареєстрована в місті Вараш Рівненської області з 07 вересня 1990 року по даний час, територія якого відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона) (а.с.17).
Рішенням Володимирецького районного суду від 10 серпня 2020 року у справі № 556/821/20, що набрало законної сили, встановлено факт проживання позивача у період з 20 грудня 1988 року по 06 вересня 1990 року в м. Кузнецовськ (місто Вараш) Рівненської області (а.с.18-21).
05 листопада 2020 року позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державної пенсії.
Листом від 24 листопада 2020 року № 1700-0702-8/37193 пенсійний орган повідомив позивачеві про прийняття рішення про відмову в призначенні їй вказаної пенсії з мотивів того, що період роботи (проживання) у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років станом на 01 січня 1993 року не підтверджено (а.с.23-24).
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» м. Кузнецовськ (нині - м. Вараш) Рівненської області віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Частиною першою статті 55 Закону №796-XII визначено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно частини першої статті 26 Закону №1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу з 01 липня 2020 по 31 грудня 2020 - не менше 27 років.
Пунктом 5 частини другої статті 55 Закону № 796-XII встановлено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки* та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
*Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Із аналізу наведеної правової норми слідує, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше 4 років. При цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 2 роки відповідно встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Водночас, відповідно до частини другої статті 55 Закону №796-XII пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 01 січня 2022 року.
Тобто, обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини другої статті 55 Закону № 796-XII є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року.
При цьому, особам, які додатково проживали у зоні посиленого радіологічного контролю в період з моменту аварії по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 2 роки.
Вищезазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 572/245/17.
Крім того, колегія суддів зазначає, що вимогу щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4 років станом на 01 січня 1993 року, необхідно пов'язувати з моментом аварії, а саме вказаний період проживання слід обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року. Вказане пов'язане із поняттям виникнення зони посиленого радіологічного контролю, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов'язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наявність у позивача посвідчення особи, яка постійно проживала на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_2 підтверджує той факт, що ОСОБА_1 з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 01 січня 2021 року постійно проживала або постійно працювала в зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років, що дає їй право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі і на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Однак до позивача у цій справі не може застосовуватись початкова величина зниження пенсійного віку, оскільки станом на 31 липня 1986 року позивач в зоні посиленого радіологічного контролю не проживала та не працювала, а тому не має права на початкову величину зниження пенсійного віку на 2 роки.
Посилання скаржника на необхідність призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на 5 років спростовуються відсутністю факту проживання позивачки на територіях радіоактивного забруднення в період з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року, оскільки згідно з дипломом серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 з 1983 року по 27 червня 1987 року навчалась у Житомирському сільськогосподарському інституті.
Таким чином зниження пенсійного віку позивача має відбуватись у загальному порядку - на 1 рік за 3 роки проживання. Отже, позивач набуде право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону №796-XII у віці 59 років.
Оскільки на момент звернення до органу Пенсійного фонду позивач не досягла необхідного віку для призначення їй пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, то відповідно до вимог чинного законодавства України вона не набула права на призначення такої пенсії.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у справі № 460/9671/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді В. С. Затолочний
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 08 вересня 2021 року.