08 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/1223/21 пров. № А/857/10360/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Хобор Р.Б.,
суддів Обрізка І.М., Шинкар Т.І.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року, ухвалене суддею Карп'як О.О. у м. Львові за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у справі № 380/1223/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром та зобов'язати відповідача здійснити з 26.09.2019 року перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження максимальним розміром з урахуванням раніше проведених виплат. Також просить виплатити недоплачену пенсію однією сумою.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Приймаючи це рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв правомірно, оскільки нормами статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», які є чинними і неконституційними не визнавались, передбачено обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами доходів громадян.
Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив позивач, який просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач зазначає те, що з 26.09.2019 року отримує пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». При призначенні пенсії, зважаючи на норму статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», відповідач обмежив її максимальним розміром 10 прожиткових мінімумів доходів громадян.
Позивач вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що позивач отримує пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач зазначив, що положення статті 43 цього Закону містили положення про обмеження пенсії максимальним розміром, однак, 20.12.2016 року, на підставі рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 визнані неконституційними. При цьому, позивач зауважив, що норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» порівняно із нормами Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» є спеціальними.
Таким чином, позивач вважає, що відповідач безпідставно обмежив розмір його пенсії максимальним розміром чим порушив його право на належний рівень пенсійного забезпечення, водночас суд на це увагу не звернув.
Позиція відповідача зводиться до того, що нормами Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», які неконституційними не визнавались, передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, для осіб, яким пенсія призначена на підставі норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Тому, відповідач застосував ці норми при призначенні пенсії позивачу та обмежив її розмір десятьма прожитковими мінімумами доходів громадян.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Суд першої інстанції встановив те, що з 26.09.2019 року позивачу призначено пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в розмірі 70% грошового забезпечення.
З 01 листопада 2019 року основний розмір пенсії позивача визначено у розмірі 21829, 76 грн., та з урахуванням максимального розміру пенсії визначено не рівні - 15640 грн.
02 грудня 2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області із заявою, в порядку Закону України «Про звернення громадян», в якій просив надати інформації, зокрема щодо розміру призначеної пенсії та розміру в якому пенсія фактично виплачується.
У відповідь на вказане звернення, 31.12.2020 року отримав відповідь, у якій відповідач повідомив, що розмір пенсії позивача обмежений на рівні десяти прожиткових мінімумів доходів громадян.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно - правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) визначено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які, зокрема, перебували на військовій службі.
Стаття 10 Закону № 2262-XII передбачає, що призначення і виплата пенсій, зокрема, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини 3 статті 43 Закону № 2262-XII пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 7 статті 43 Закону № 2262-XII встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, у вказаному рішенні Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Згідно з пунктами 3, 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Це виключає можливість органу державної влади, у тому числі парламенту, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб відтворювати положення правових актів, визнаних Конституційним Судом України неконституційними, крім випадків, коли положення Конституції України, через невідповідність яким певний акт (його окремі положення) було визнано неконституційним, у подальшому змінені в порядку, передбаченому розділом XIII Основного Закону України.
Конституційний Суд України в пункті 7 рішення № 4-рп/2016 від 08 червня 2016 року вже висловив правову позицію, згідно з якою зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічної редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй».
З огляду на те, що положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-XII визнано Конституційним Судом України неконституційним, воно втратило чинність з дня ухвалення такого рішення, а саме з 20.12.2016 року, тому внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016 року до частини сьомої зазначеної статті зміни є нереалізованими, оскільки частина 7 статті 43, після рішення Конституційного Суду України, у Законі № 2262-XII відсутня. Крім цього, вказані зміни, по своїй суті є повторним запровадженням правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, а тому ці зміни, не створюють підстав для обмеження пенсії максимальним розміром.
Крім того, апеляційний суд вважає, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром, на підставі норм Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» є неправильним, оскільки цей закон є загальним, водночас спеціальним законодавчим актом, який визначає порядок, умови та норми пенсійного забезпечення військовослужбовців є Закон № 2262-XII, у якому норми щодо обмеження пенсії максимальним розміром відсутні, оскільки визнані неконституційними.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що відповідач протиправно обмежив розмір пенсії позивача, а тому адміністративний позов необхідно задовольнити частково та визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром і зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» без обмеження її максимальним розміром з 26.09.2019 року.
У задоволенні вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити виплату недоплаченої суми пенсії з 26.09.2019 року однією сумою необхідно відмовити, оскільки така дія є обов'язком відповідача після перерахунку пенсії за вказаний період, який відповідач ще не порушив.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції не правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги суттєвими та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про часткове задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року в справі № 380/1223/21 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» без обмеження її максимальним розміром з 26.09.2019 року.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, за наявності яких постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча суддя Р. Б. Хобор
судді І. М. Обрізко
Т. І. Шинкар
Повний текст постанови складений 08.09.2021 року