Справа № 600/1086/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк О.П.
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
08 вересня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Шидловського В.Б. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління державної судової адміністрації в Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби України у Чернівецькій області про визнання дій протиправними та стягнення суддівської винагороди,
ОСОБА_1 звернулась до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області в якому просила суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області щодо виплати судді Першотравневого районного суду міста Чернівці ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , суми невиплаченої суддівської винагороди у розмірі 205333,00 грн за період з квітня по серпень 2020 року.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.05.2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області щодо виплати судді Першотравневого районного суду міста Чернівці ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
З рішенням в частині задоволення позову не погодився відповідач, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області, подало апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування ухваленого рішення з підстав невідповідності його нормам матеріального права. Вважає дії ТУ ДСА в Чернівецькій області правомірними, оскільки виплата суддівської винагороди без застосування обмежень мала би наслідком порушення ст.51 Бюджетного кодексу України.
Скаржник також зазначає, що відповідно до ч.1,3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, а тому він не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом.
При ухваленні рішення судом першої інстанції не враховано положення бюджетного законодавства, особливості нормативного регулювання порядку фінансового забезпечення судів та відсутність належного фінансування.
Крім того, зазначає скаржник, рішення суду обґрунтовано Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020, однак у спірний період цього рішення не існувало, а тому воно не може впливати на правове регулювання відносин, що склались з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, що Указом Президента України "Про призначення суддів" №918/2009 від 10.11.2009 року ОСОБА_1 призначено строком на п'ять років на посаду судді Першотравневого районного суду міста Чернівці.
На підставі Указу Президента України "Про призначення суддів" №248/2017 від 02.11.2017 року наказом Першотравневого районного суду міста Чернівці №23-к від 03.11.2017 року позивача призначено на посаду судді Першотравневого районного суду міста Чернівці з 02.11.2017 року. Встановлено ОСОБА_1 з 02.11.2017 року: щомісячну доплату за вислугу років (15 років 03 місяці 04 дні) у розмірі 40% посадового окладу; щомісячну доплату за науковий ступінь кандидати юридичних наук у розмірі 15% посадового окладу.
Наказом Першотравневого районного суду м. Чернівці від 02.01.2020 року "Про встановлення розмірів щомісячних доплат суддям Першотравневого районного суду м. Чернівці" встановлено з 01.01.2020 року суддям Першотравневого районного суду м. Чернівці щомісячну доплату за вислугу років у таких розмірах, зокрема, ОСОБА_1 40% від посадового окладу. Крім цього, позивачу встановлено щомісячну доплату в розмірі 15% посадового окладу за науковий ступінь кандидата юридичних наук.
22.02.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Територіального управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області із заявою про надання їй інформації щодо невиплаченої (утриманої) їй частини суддівської винагороди, на підставі Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року №553-ІХ, у яких просила зазначити невиплачені розміри: посадового окладу, доплати за вислугу років, доплати за науковий ступінь за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року.
У відповідь на заяву позивача Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області листом від 09.03.2021 року №01.03-510 повідомило про те, що територіальним управлінням щомісячно здійснюється виготовлення та надання до судів розрахункових листків працівників апарату та суддів кожного окремо взятого місцевого загального суду м. Чернівці та Чернівецької області. Дані розрахункові листки у повному обсязі містять інформацію про розмір нарахованої ОСОБА_1 суддівської винагороди, в тому числі з урахуванням застосованих обмежень щодо суддівської винагороди згідно ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
З доданих відповідачем до вказаного вище листа розрахункових листків щодо розміру суддівської винагороди ОСОБА_1 за квітень, травень, червень, липень, серпень 2020 року вбачається, що суддівська винагорода позивача нараховувалась та виплачувалась з урахуванням установлених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" обмежень щодо граничного розміру суддівської винагороди у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", позивач звернулась до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом застосування Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами згідно Закону України від 13.04.2020 № 553-ІХ, всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), у спірний період, відповідач вчинив дії, що порушують права та гарантії незалежності судді, тобто позивача у справі.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, враховуючи наступне.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (частина друга статті 4).
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 9 статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
З 30.09.2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII).
Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв'язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період з квітня по серпень 2020 року не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.
18.04.2020 року набрав чинності Закон № 553-IX, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294-IX доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-ІХ.
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-ІХ, які визнані неконституційними, втратили чинність 28.08.2020 року.
Враховуючи те, що ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії.
З урахуванням вищевказаних прямих норм Конституції України та положень Закону, будь-які регулювання, зокрема, в частині обмеження суддівської винагороди, не можуть бути застосовані до позивачки іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону, а тому фактичне зменшення суддівської винагороди на підставі Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-IX є необґрунтованим та таким, що суперечить діючому законодавству, зокрема Конституції України.
Відтак, поведінка відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року (день ухвалення рішення Конституційним Судом України) із застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", є протиправною.
У постанові від 03.03.2021 (справа № 340/1916/20) Верховний Суд зазначив, що Закон №553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ) не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому такий закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII.
Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, як у цій справі, її вирішення, на думку колегії суддів, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили.
Верховний Суд зазначив, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Колегія суддів зазначає, що набрання 18.04.2020 року чинності Законом № 553, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік "доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди.
Однак, відповідач, всупереч приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", застосував до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", якими ці відносини, як зазначалось вище, не регулюються, внаслідок чого безпідставно обмежив розмір суддівської винагороди позивача та в період з 18 квітня до 28.08.2020 року виплачував зазначену винагороду в обмеженому розмірі.
Враховуючи висновки Верховного Суду та наведені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Водночас, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про передчасність вимоги позивача про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області на користь позивача суми невиплаченої суддівської винагороди у розмірі 205333,00 грн за період з квітня по серпень 2020 року, оскільки така вимога не підлягає задоволенню, так як стягненню підлягають лише ті суми, які нараховані, але не виплачені. До того ж, як вбачається зі змісту поданих до суду заяв по суті справи, сума невиплаченої суддівської винагороди у розмірі 205333,00 грн, яку просить стягнути позивач, є спірною.
При цьому, з метою ефективного захисту порушеного права позивача необхідно зобов'язати відповідача провести ОСОБА_1 нарахування та виплату суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року включно на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки гуртуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Крім того, апелянтом в апеляційній скарзі не доведено саме які норми матеріального права порушено при винесені оскаржуваного рішення судом першої інстанції.
Таким чином, зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення в цілому, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Територіального управління державної судової адміністрації в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Шидловський В.Б. Матохнюк Д.Б.