Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
08 вересня 2021 р. справа № 520/14136/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку ст. 287 КАС України за правилами письмового провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) про скасування постанови , -
встановив:
Позивач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - заявник, боржник) у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про скасування постанови Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) від 05.07.2021 по виконавчому провадженню №60661995 про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн. за невиконання рішення суду в повному обсязі.
Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що державний виконавець під час прийняття спірної постанови не виявив факт виконання Головним Управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2019р. по справі № 645/5837/16-а та відсутність в діях Управління умислу щодо невиконання цього рішення суду.
Відповідач, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Представник позивача подав заяву про розгляд справи без участі уповноваженого представника.
З огляду на приписи ч.9 ст.205 КАС України, суд дійшов висновку, що справа має бути розглянута в порядку письмового провадження.
Суд, вивчивши доводи позову, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2019р. по справі № 645/5837/16-а адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (пр. Московський, 198/3, м. Харків) про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано неправомірними дії Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (пр. Московський, 198/3, м. Харків) щодо зміни базового місяця - грудень 2010 року для нарахування індексації при перерахунку пенсії ОСОБА_1 - на березень 2016 року. Зобов'язано Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити ОСОБА_1 виплату пенсії з урахуванням проведеного перерахунку та суми індексації відповідно до базового місяця індексації, здійснити розрахунок та повернення утриманих сум індексації за період з 01.03.2016 по 01.11.2016. В іншій частині позову - відмовлено.
Вказаний судовий акт набрав законної сили 02.09.2019 р. і тому 01.11.2019р. за ним було видано відповідний виконавчий лист.
За вказаним виконавчим листом відкрито виконавче провадження №60661995.
05.07.2021 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністретсва юстиції (м. Харків) Гуком С.В. (далі за текстом - державний виконавець) винесено постанову про накладання штрафу в межах виконавчого провадження ВП №60661995 в сумі 10200,00 грн. за невиконання рішення суду в повному обсязі.
Позивач вважає дії державного виконавця неправомірними, а прийняту постанову про накладення штрафу від 05.07.2021р. по ВП №60661995 такою, що підлягає скасуванню, оскільки позивач вважає, що ним виконано рішення суду з урахуванням Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018р.
Не погодившись із відповідністю закону застосованого штрафу, заявник ініціював даний спір.
До відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.
Вирішуючи даний спір, суд зважає на специфіку реалізації владних управлінських функцій органами системи Пенсійного фонду України, котра полягає у тому, що рішення про призначення пенсії (індивідуальний акт, де викладається правова підстава для отримання громадянином коштів від ПФУ та одночасно обчислюється грошовий показник розміру пенсії) видається територіальним органом Пенсійного фонду України, а асигнування видатків (тобто виділення фінансових ресурсів для проведення платежів) проводиться Пенсійним фондом України у якості розпорядника бюджетних коштів вищого рівня.
З огляду на викладене, територіальний орган ПФУ не набуває речового права (права власності) на кошти, одержані від Пенсійного фонду України за цільовим призначенням для виплати пенсій.
А відтак, задоволення вимоги про стягнення неіснуючих у власності владного суб'єкта коштів є неможливим до реального виконання заходом примусу.
Саме тому, для реального та найшвидшого відновлення суб'єктивного права особи владний суб'єкт - регіональний орган ПФУ повинен прийняти власне рішення про призначення пенсії у належному розмірі (тобто провести нарахування пенсії) та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів.
У спірних правовідносинах пенсійним органом було прийнято рішення про перерахунок пенсії.
Проте, у тексті позову пенсійним органом не викладено жодного доводу про звернення до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня у цілях отримання додаткових асигнувань на виконання рішення суду і проведення виплати різниці у пенсії.
Відповідних документів до позову пенсійним органом не долучено.
Після прийняття позову до розгляду таких документів пенсійним органом до матеріалів справи додатково не подано.
Більш того, на виконання ухвали суду від 30.08.2021 року пенсійним органом надано клопотання про розгляд справи без участі його представника разом з письмовими поясненнями про те, що виплата коштів на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2019р. по справі № 645/5837/16-а здійснюється в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат з урахуванням Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018р., суму заборгованості внесено до реєстру судових рішень під №128084, із запитом про виділення коштів для виплати заборгованості за вказаним рішенням суду Управління не зверталось, оскільки виплата буде здійснена в порядку черговості виконання рішень за постановою КМУ №649 від 22.08.2018р.
Суд вважає, що формальне посилання пенсійного органу на приписи постанови КМУ від 22.08.2018р. №649 не дає підстав для тривалого невиконання рішення суду без вжиття додаткових заходів організаційно-правового характеру, об'єктивно зумовлених потребою створити умови для виконання рішення суду.
До таких заходів може бути віднесено і окреме письмове звернення пенсійного органу до ПФУ з приводу виділення додаткових коштів для виконання конкретного рішення суду.
Між тим, належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів вчинення будь-якого з таких заходів пенсійним органом до суду не подано.
Бездіяльність пенсійного з невиконання рішення суду не може бути виправдана посиланням на приписи постанови КМУ від 22.08.2018р. №649.
Крім того, суд зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2019 по справі №640/5248/19 визнано протиправним та скасовано Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2019 змінено шляхом викладення пункту 2 його резолютивної частини у наступній редакції: «Визнати протиправними та нечинними пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».
Постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2019, з урахуванням внесених апеляційним судом змін, та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 у справі №640/5248/19 залишити без змін.
Продовжуючи розгляд справи, суд бере до уваги, що згідно з ч. 1 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Приписам ч. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» кореспондують положення ч. 1 ст. 75 означеного закону, де указано, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (ч. 2 означеної статті).
Згідно з п.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Обов'язок доведення відповідності оскарженого рішення (діяння) закону за критеріями ч.2 ст.2 КАС України у силу ч.2 ст.77 КАС України покладено саме на владного суб'єкта.
Отже, з матеріалів справи судом встановлено, що станом на дату винесення спірної постанови, рішення суду у повному обсязі виконано не було.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд відзначає, що вчинена пенсійним органом у спірних правовідносинах бездіяльність з незабезпечення виконання рішення суду у частині проведення платежу у різниці ніж належною пенсією та реально отриманою пенсією не може бути виправдана виключно посиланням на приписи постанови КМУ від 22.08.2018 р. №649 без самостійного та за власною ініціативою вжиття пенсійним органом додаткових заходів з отримання додаткових коштів для проведення виплат, адже саме таким обов'язком суд обтяжив пенсійний орган.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів заявника у спірних правовідносинах слід визнати недоведеним.
Указана обставина є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч. 6 ст. 287 КАС України, а саме: протягом 10 днів з дня їх проголошення.
Суддя О.В. Старосєльцева