Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
07.09.2021 р. справа №520/14569/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., за участі: секретаря - Стрєлка О.В., представника позивача - Кондратюк А.С., представника відповідача - не прибув, представників третіх осіб - не прибули, розглянувши у порядку ст. 287 КАС України у відкритому судовому засіданні справу за позовом
Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області
до треті особи -Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Поліщук Тетяна Вікторівна, Державна судова адміністрація України,
проскасування постанови, -
встановив:
Позивач, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (далі за текстом - боржник, заявник, Територіальне управління, ТУ), у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про скасування постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) від 22.07.2021р. ВП №65439431 про накладення штрафу у сумі 5.100,00 грн. за невиконання рішення суду.
Аргументуючи цю вимогу заявник зазначив, що рішення суду було своєчасно та у повному обсязі виконано Управлінням у межах повноважень та реальних можливостей.
Відповідач, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) (далі за текстом - владний суб'єкт, Відділ), письмових заперечень та витребуваних судом доказів до судового засідання не подав, хоча був сповіщений про розгляд справи у порядку ст. 268 КАС України.
Стягувач за виконавчим провадженням №65439431 - суддя Московського районного суду м. Харкова Поліщук Тетяна Вікторівна (залучений за ініціативою суду до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача) - правом на подання письмових пояснень по суті позову не скористався.
Розпорядник бюджетних коштів вищого рівня відносно заявника - Державна судова адміністрація України (залучений за ініціативою суду до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача) - правом на подання письмових пояснень по суті позову не скористався.
Оскільки вжиті окружним адміністративним судом діючі механізми з'ясування об'єктивної істини за власною ініціативою безвідносно до доводів сторін та процесуальної поведінки учасників спору призвели до надходження до матеріалів справи сукупності доказів, обсяг яких повно та всебічно висвітлює обставини спірних правовідносин, то спір підлягає вирішенню на підставі матеріалів справи, а тому суд, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.11.2020р. по справі №520/13097/2020 було визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківської області щодо нарахування та виплати судді Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47320 (сорок сім тисяч триста двадцять) грн. 00 коп.; зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести нарахування та виплату судді Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року в загальній сумі 257773 (двісті п'ятдесят сім тисяч сімсот сімдесят три) грн. 42 коп. Звернуто до негайного виконання рішення в межах суми стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2021р. було залишено без змін рішення згадане рішення Харківського окружного адміністративного суду.
14.05.2021р. у справі №520/13097/2020 було видано виконавчий лист.
17.05.2021р. за виконавчим листом Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2021р. у справі №520/13097/2020 старшим державним виконавцем Відділу була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №65439431.
За викладеним у позові твердженням заявника на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.11.2020р. по справі №520/13097/2020 Територіальним управлінням було нараховано та виплачено частину недоотриманої суддівської винагороди у сумі 27050,48 грн. у межах процедури негайного виконання судового акту (за квітень 2020р.), а також нараховано 189339,81грн. заборгованості з виплати суддівської винагороди за період 01.05.2020р.-28.08.2020р.
Відповідно до копії листа ДСА України від 05.08.2021р. №11-15062/21 запланованих видатків за бюджетною програмою "0501150" (3.000,00тис. грн., тобто 3.000.000,00грн.) станом на 20.07.2021р. недостатньо для виконання усіх рішень судів, котрі набрали законної сили і стосуються нарахування та виплати боргу із суддівської винагороди за період 01.04.2020р.-28.08.2020р.
Постановою старшого державного виконавця Відділу від 22.07.2021р. по ВП №65439431 на Територіальне управління за невиконання рішення суду у повному обсязі було накладено 5.100,00грн. штрафу.
Не погодившись із відповідністю закону застосованого штрафу, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Захист права судді на отримання суддівської винагороди у повному розмірі та своєчасно підпадає під режим посилених гарантій у якості невід'ємного елемента незалежності суду згідно з ст.ст.124-129 Конституції України та ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VII.
Поширення на ці відносини дії інших актів законодавства може бути зумовлено виключно існуванням прогалин правового регламентування та не повинно суперечити самій суті проходження громадянином України публічної служби на посаді професійного судді.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 23.06.2021р. у справі №520/13014/2020 вимога про стягнення заборгованості не дублює вимогу про зобов'язання нарахувати і виплатити заборгованість, ці вимоги є двома різними способами захисту порушеного права, які передбачають відмінний механізм виконання судових рішень; списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, відповідно до ч.1 ст.2 та ч.1 ст.3 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права є вимога про стягнення коштів.
Окрім того, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 23.06.2021р. у справі №520/13014/2020 у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких-от цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею.
Згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» обсяг асигнувань на бюджетною програмою "0501150" складає - 3.000.000,00грн. у рік.
Таким чином, використання у якості джерела виплати державних/публічних фінансів за бюджетною програмою "0501150" із об'єктивною неминучістю призводить до погіршення правового становища професійного судді за рахунок створення правової ситуації, коли рішення суду про виплату боргу із суддівської винагороди професійного судді не буде виконано ніколи за відсутності доброї воли Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України при тому, що саме унаслідок адміністративної бездіяльності перелічених суб'єктів владних повноважень та невжиття заходів із законодавчого виправлення раніше допущеної помилки у нормотворчій діяльності виникла і продовжує існувати ситуація із виплатою суддівської винагороди професійного судді не у повному обсязі.
Відтак, для реального та найшвидшого відновлення суб'єктивного права особи у контексті ст.ст.6 і 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) та ст.1 Протоколу першого до Конвенції владний суб'єкт - Територіальне управління на виконання судового акту про спонукання до належного виконання управлінської функції (зобов'язання нарахувати платіж та провести виплату коштів) повинно прийняти власне рішення про призначення платежу у належному розмірі (тобто провести обчислення розміру і нарахування платежу за обліками) та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів.
Між тим, у спірних правовідносинах заявником було вчинено управлінське волевиявлення виключно з приводу призначення недоплаченого залишку суддівської винагороди і нарахування цієї суми за обліками бюджетної установи.
У тексті позову заявником не викладено жодного доводу про звернення до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня у цілях отримання додаткових асигнувань на виконання конкретного рішення суду і проведення виплати різниці в суддівській винагороді.
Відповідних документів до позову Теруправлінням не долучено.
Після прийняття позову до розгляду таких документів Теруправлінням до матеріалів справи додатково не подано.
Суд вважає, що формальне посилання заявника на відсутність коштів не створює підстав для тривалого невиконання рішення суду без вжиття додаткових заходів організаційно-правового характеру, об'єктивно зумовлених потребою створити умови для виконання рішення суду.
До таких заходів може бути віднесено і окреме письмове звернення Теруправління до ДСА України з приводу виділення додаткових коштів для виконання конкретного рішення суду і включення боргових зобов'язань за невиконаним рішенням суду до кошторису бюджетної установи тощо.
Між тим, належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів вчинення будь-якого з таких заходів з метою набуття реальної можливості виконати рішення суду Теруправлінням до окружного адміністративного суду не подано.
Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що відносини з приводу змісту та обсягу повноважень державного виконавця на примусове виконання актів органів судової влади України та деяких актів суб'єктів владних повноважень, кола заходів державного примусу та процедур і механізмів їх реалізації регламентовані приписами Закону України "Про виконавче провадження".
Згідно з ч.1 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до пунктів 1 і 16 ч.3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Частиною 1 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Приписам ч. 2 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" кореспондують положення ч. 1 ст. 75 означеного закону, де указано, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (ч. 2 означеної статті).
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 13.07.2021р. у справі №664/2551/18 невиконання судового акта - це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб'єкт був зобов'язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт.
Приєднані до справи докази не засвідчують існування події відсутності у боржника реальної можливості забезпечити виконання рішення суду в частині проведення виплати боргу із суддівської винагороди, адже за загальним правилом безготівковим коштам як речі матеріального світу властиві родові ознаки, а Теруправлінням не подано взагалі жодних доказів недостатності коштів для проведення усіх платежів та правомірності віддання переваги/пріоритету іншим платежам.
При цьому, обставина добровільного виконання рішення суду в частині однозначно свідчить про те, що відсутні будь-які перешкоди для його виконання в цілому.
Суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владний суб'єкт у спірних правовідносинах забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк під час реалізації управлінської функції контролю у галузі примусового виконання судових актів із достатньою повнотою установив обставини фактичної дійсності, не припустився помилки у тлумаченні змісту належної норми права, надав правильну кваліфікацію діянню боржника у виконавчому провадженні, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення цілком узгоджується як із дійсним змістом нормативного регламентування, так і з характером, предметом та наслідками вчинків боржника.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів заявника у спірних правовідносинах слід визнати недоведеним.
Указана обставина є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з'ясування об'єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення виготовлено і проголошено у повному обсязі 07 вересня 2021 року; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.6 ст.287 КАС України (протягом 10 днів з дати виготовлення).
Суддя Сліденко А.В.