02 вересня 2021 року Справа № 915/2487/19
м. Миколаїв
Кредитори:
1. Миколаївське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, 54001, м.Миколаїв, вул. Адміральська, 27/1, адреса електронної пошти mk@amcu.gov.ua,
2. ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
3. Головне управління Державної податкової служби у Миколаївській області, 54001, м.Миколаїв, вул. Лягіна, 6, електронна пошта mk.official@sfs.gov.ua.
Банкрут: фізична особа ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
Керуючий реалізацією: арбітражний керуючий Козлов В.О., 54001, м.Миколаїв, вул. Садова, 1, оф.207, електронна адреса: 2935301016@mail.gov.ua
Суддя О.В. Ткаченко
Представники:
від кредитора (заявника): Войтенкова І.О., за довіреністю,
від банкрута: не з'явився,
керуючий реалізацією: не з'явився.
СУТЬ СПОРУ: про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2
25.05.2021р. до суду надійшла кредитора - Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 20.05.2021р., в якій заявник просить суд постановити ухвалу про надання відстрочки на виконання судового рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.05.2021р. у справі №915/2487/19 з причин наявності обставин, що ускладнюють його виконання до остаточного закінчення процесу приєднання Відділення до Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.
Відповідно до ч.1 ст.331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи (ч.2 ст.331 ГПК України).
Ухвалою суду від 27.05.2021р. було прийнято дану заяву до розгляду та призначено судове засідання на 02.06.2021р. з повідомленням сторін без їх виклику.
28.05.2021р. від заявника до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.
31.05.2021р. від арбітражного керуючого Козлова В.О. до суду надійшли заперечення проти даної заяви, в яких арбітражний керуючий зазначає, що заява кредитора не підлягає задоволенню, оскільки заявником не подано належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості виконання ухвали суду від 11.05.2021р.
Ухвалою суду від 02.06.2021р. провадження у справі було зупинено до перегляду в порядку апеляційного провадження ухвали Господарського суду Миколаївської області від 11.05.2021р. у справі №915/2487/19 про завершення процедури погашення боргів та закриття провадження у справі, зазначено, що заява Миколаївського обласного відділення Антимонопольного комітету України про відстрочення виконання судового рішення в даному випадку підлягатиме розгляду після повернення матеріалів справи до Господарського суду Миколаївської області.
28.07.2021р. матеріали справи повернулись до господарського суду.
Ухвалою суду від 30.07.2021р. сторін було повідомлено, що з огляду на перебування судді у плановій відпустці розгляд заяви відбудеться 02.09.2021р.
В судовому засіданні представник заявника просить задовольнити заяву про відстрочення виконання судового рішення до закінчення процесу остаточного приєднання Миколаївського обласного відділення Антимонопольного комітету України до Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, як його правонаступника, з огляду на те, що у 2021 році Антимонопольним комітетом України не затверджувався кошторис доходів і видатків Відділення в т.ч. обсяг асигнувань на утримання Відділення та усі бюджетні рахунки Відділення в органах Державної казначейської служби України станом на теперішній час закриті.
Арбітражний керуючий Козлов В.О. в судове засідання не з'явився.
Розглянувши матеріали заяви, заслухавши представника Миколаївського обласного відділення Антимонопольного комітету України, господарський суд встановив наступне.
В провадженні суду перебувала справа про банкрутство гр. ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 11.03.2020р. було відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника - ОСОБА_2 , введено процедуру реструктуризації боргів, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначено керуючим реструктуризацією боржника - арбітражного керуючого Пономаренко А.О., оприлюднено на офіційному веб-сайті оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника, попереднє засідання призначено на 23.04.2020р.
16.03.2020р. за №64664 на сайті ВГСУ було оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність гр. ОСОБА_2 .
Ухвалами суду від 23.06.2020р. були визнані заявлені грошові вимоги конкурсних кредиторів до боржника та призначено судове засідання для розгляду погодженого кредитором плану реструктуризації боргів/переходу до процедури погашення боргів/ про закриття провадження та звіту про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедури реструктуризації заборгованості у справі на 06 серпня 2020 року о 14 год. 30 хв.
31.07.2020р. від представника кредитора ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про визнання боржника банкрутом та введення процедуру погашення боргів боржника а також призначення керуючим реалізацією арбітражного керуючого Козлова В.О.
31.07.2020р. від керуючого реструктуризацією надійшло клопотання про долучення документів, до якого додані докази направлення кредиторам та боржнику листів-запрошень на збори кредиторів та копію протоколу №1 зборів кредиторів гр. ОСОБА_2 від 29.07.2020р. У цьому ж клопотанні керуючий реструктуризацією просив суд провести судове засідання без його участі.
Постановою від 06.08.2020р. було визнано фізичну особу ОСОБА_2 банкрутом, введено процедуру погашення боргів фізичної особи ОСОБА_2 , керуючим реалізацією призначено арбітражного керуючого Козлова В.О., зобов'язано керуючого реалізацією у встановленому законом порядку здійснити процедуру погашення боргів боржника, надати господарському суду звіт про виконану роботу.
16.02.2021р. від керуючого реалізацією до суду надійшов звіт про виконану роботу в процедурі погашення боргів, в якому він просить суд затвердити поданий звіт, завершити процедуру погашення боргів фізичної особи ОСОБА_2 , звільнити її від боргів та визнати погашеними вимоги кредиторів.
В подальшому до даного звіту подавались доповнення та додаткові документи.
23.03.2021р. від керуючого реалізацією до суду надійшло клопотання про стягнення з кредиторів пропорційно заявлених вимог грошову винагороду арбітражного керуючого за виконання повноважень керуючого реалізацією ОСОБА_2 .
За наслідками розгляду даного звіту та клопотання, ухвалами суду від 11.05.2021р. було завершено процедуру погашення боргів та закрито провадження у справі, звільнено фізичну особу ОСОБА_2 від боргів, окрім боргів за вимогами, передбачених ч.2 ст. 134 Кодексу України з процедур банкрутства, припинено повноваження керуючого реалізацією майна - арбітражного керуючого Козлова В.О., задоволено клопотання арбітражного керуючого Козлова В.О., стягнуто з кредиторів пропорційно заявленим вимогам грошову винагороду за виконання повноважень керуючого реалізацією та витрати, в т.ч. з Миколаївського обласного відділення Антимонопольного комітету України 49271,33 грн. грошової винагороди та 455,91 грн. витрат.
26.05.2021р. на виконання вказаної ухвали були видані відповідні накази.
Миколаївське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України звернулось до господарського суду із заявою про відстрочення виконання судового рішення та наказу суду від 26.05.2021р. з підстав, викладених у заяві.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Аналогічне положення закріплено в ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".
Відповідно до ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 327 ГПК України наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ГПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - Суд), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони.
У рішеннях Суду у справі Савіцький проти України, no. 38773/05, від 26.07.2012р. та у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012р. вказано, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду однієї зі сторін.
Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду однієї зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997, у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002, "Ясюнієне проти Литви" ( Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).
У рішенні "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (№ 1) від 27.08.1991, серія А, № 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_690) (див. mutatis mutandis рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21.02.1975 (980_086), серія А, № 18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
У справі "Кайсин проти України" (Kaysin and Others v.Ukraine) ЄСПЛ наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, якби внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов'язкового рішення суду стосовно однієї зі сторін.
Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (див. серед інших джерел, "Бурдов проти Росії" , заява N 59498/00; "Ясіуньєне проти Латвії", заява N 41510/98, 6 березня 2003 року).
У рішеннях у справі Антонюк проти України, no. 17022/02, від 11.12.2008р. та у справі Мкртчян проти України, no. 21939/05, від 20.05.2010р. Європейский суд з прав людини вказує, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні та обмежується питаннями організації та вчинення виконавчих дій.
У справі "Глоба проти України" Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S.A." проти Португалії" (Comingersoll S.A. v. Portugal) [ВП], заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV). Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі "Ясюнієне проти Литви" ("…"), заява № 41510/98, п. 27). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 у справі "Фуклев проти України" (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України" зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Встановлена обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи не вчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Такий правовий висновок викладено у пункті 13 постанови Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 ГПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню або відстрочити чи розстрочити або змінити спосіб чи порядок його виконання в порядку, встановленому статтями 328, 331 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
З аналізу вказаної норми вбачається, що розстрочка виконання рішення застосовується лише у виняткових випадках і підставою для неї можуть бути конкретні обставини, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Пунктом 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" встановлено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Так положення ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 суди застосовують при розгляді справ також Конвенцію про захист прав тло лини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини: "державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як "виняткові обставини" (рішення у справі "Півень проти України" від 29.06.2004).
Тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції" (рішення Європейського суду з прав людини у справі Савітський проти України, по. 38773/05. від 26.07.20121.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи.
До того ж довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання названий Суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст.129 Конституції України, ст. 326 ГПК України закріплено принцип обов'язковості рішень суду, згідно із яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковим на всій території України, невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012 виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. У рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Особа, яка подала заяву про відстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.
Винятковість обставин має бути підтверджено відповідними засобами доказування.
Узагальнено, обставини, які боржник вказує як підстави для відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду, на думку суду зводяться до тверджень про недостатність коштів у Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на даний момент у зв'язку із розпочатим але не закінченим процесом припинення юридичної особи МОТ АМКУ шляхом приєднання її до Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, не затвердженням кошторису МОТ АМКУ на 2021 рік та закриття усіх бюджетних рахунків МОТ АМКУ в органах Державної казначейської служби України.
Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення можуть бути підтверджені належними засобами доказування виключні обставини, які свідчать про неможливість або утруднення виконання судового рішення у встановлений строк, а не обставини, які свідчать про можливі негативні для господарської діяльності боржника наслідки.
Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Представник заявника в судовому засіданні пояснив суду, що процес припинення юридичної особи Миколаївського обласного відділення Антимонопольного комітету України наразі триває та про дату його завершення у представника відомості відсутні.
Дослідивши обставини заяви, оцінивши докази у відповідності до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши представника заявника суд дійшов висновку, що відповідачем в порушення ст. 73, 74 ГПК України, не доведено та не підтверджено належними і допустимими доказами подій, як таких, що вказують на винятковість випадку, та щодо факту реального виконання рішення суду у справі № 915/2487/19 у строк, зазначений у заяві та не визначено конкретної дати такого строку з урахуванням норм ч.ч.5 ст. 331 ГПК України.
Не затвердження заявнику кошторису та закриття бюджетних рахунків (фактично відсутність коштів) не може вважатись винятковим випадком для відстрочення виконання судового рішення.
Таким чином, з урахуванням зазначених норм та обставин, законні підстави для задоволення заяви боржника про відстрочку виконання судового рішення у справі № 915/2487/19 у суду відсутні.
У відповідності до змісту ч. 7 ст. 331 ГПК України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
Керуючись ст. 233-235, 254-255, 331 ГПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні заяви Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про відстрочення виконання судового рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.05.2021р. у справі №915/2487/19.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складений та підписаний 07.09.2021р.
Суддя О.В. Ткаченко