Справа №461/11003/20
04 серпня 2021 року Галицький районний суд м.Львова
у складі: головуючого судді Мисько Х.М.,
з участю секретаря судового засідання Рум'янцевої Ю.П.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідент.код. НОМЕР_1 ) до Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» (65020, м.Одеса, вул.Базарна, 104; код ЄДРПОУ: 23212644) про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання. В обґрунтування позовних вимог, вказує на те, що 28.04.2012 року Приморським районним судом м.Одеси розглянуто цивільну справу №1522/6783/12 та винесено рішення, яким вирішено стягнути з КС «Перше кредитне товариство» на користь ОСОБА_1 суми внеску та відсотків по ньому за Депозитним договором №ЛВ-1/0120/09/1551 від 21.09.2009 року та Договором №ЛВ-20/0041/08/0986 від 19.09.2008 року, з урахуванням Додаткового Договору №1 від 21.07.2009 року в розмірі 9507,57 грн. 10.05.2012 року вказане рішення набрало законної сили та 21.06.2012 року видано виконавчий лист №1522/6783/12, який скеровано позивачем на виконання до відділу ДВС Приморського районного управління юстиції у м.Одесі. На даний час, у Другому Приморському відділі ДВС м.Одеса ГТУЮ в Одеській області відкрито виконавче провадження №55267625 по вищевказаному виконавчому листі та тривають виконавчі дії, однак, боржник ухиляється від виконання рішення суду. Крім того, зазначає, що у п.п.4.1, 4.2 Договору №ЛВ-1/0120/09/1551 від 21.09.2009 року та Договору №ЛВ-20/0041/08/0986 від 19.09.2008 року зазначено про те, що сторони несуть відповідальність за порушення умов цього Договору, згідно чинного законодавства України, порушення умов цього Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору. Відтак, згідно наданого розрахунку пені за несвоєчасне виконання договорів про повернення депозитних вкладів та нарахованих на нього процентів, згідно облікової ставки НБУ, ОСОБА_1 вважає, що сума пені за січень 2020 року становить: 79102,86 грн. (77011,20 грн. + 2091,66 грн.). Також, позивач просить стягнути з відповідача в його користь 2500,00 грн. компенсації за відрив від звичайних занять, зокрема, за підготовку, написання, подання позовної заяви, клопотань та заяв.
26.03.2021 року ОСОБА_1 скерував на адресу суду відповідь на відзив, в якому зазначає про те, що з відзивом на позовну заяву не погоджується, вважає такий не обґрунтованим та таким, що не містить спростування заявлених позовних вимог. Вважає невірними покликання представника відповідача на те, що у даній справі до спірних правовідносин не можуть бути застосовані норми ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», оскільки уклавши Договір №ЛВ-1/0120/09/1551 від 21.09.2009 року та Договір №ЛВ-20/0041/08/0986 від 19.09.2008 року про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок, відповідач погодився нести відповідальність за порушення умов цього договору згідно норм ст.549, 611, 625 ЦК України та стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ згідно вказаного Закону. Оскільки умовами Договору та чинним законодавством не передбачено звільнення від відповідальності у разі порушення стороною умов Договору за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання та не зазначено меншого від подвійної облікової ставки НБУ розміру пені за порушення виконання грошового зобов'язання, відповідач погодився нести відповідальність за порушення умов Договору у виді стягнення пені в розмірі подвійної ставки НБУ. Крім того, вважає посилання представника відповідача на правову позицію Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17 не обґрунтованим, оскільки в позові не заявлено вимоги на підставі ст.1048 ЦК України, щодо стягнення процентів, натомість вимоги заявлені щодо стягнення пені згідно ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, внаслідок невиконання відповідачем умов Договору про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок, що підтверджено рішенням суду. Також, ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що в позові заявлено вимогу щодо стягнення пені внаслідок прострочення грошового зобов'язання відповідачем відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, що є мірою відповідальності у виді стягнення з боржника неустойки (штраф, пеня). Зазначає, що представник відповідача не вказує, яку норму порушено позивачем при нарахуванні подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 36 % денних, а не річних. При цьому, ОСОБА_1 зазначає, що ст.549 ЦК України передбачено стягнення пені у разі порушення боржником зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Також, вказує, що представник відповідача не обґрунтував, яким чином були погашені вимоги позивача, відповідно до абзацу 25 ч.1 ст.1 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Відповідно до норм ЗУ «Про кредитні спілки», член кредитної спілки не є конкурсним кредитором, а внески (вклади) члена кредитної спілки на депозитних рахунках, а також нарахована на такі кошти та пайові внески плата (проценти) належать членам кредитної спілки на праві приватної власності. Вважає покликання представника відповідача на ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.04.2016 року безпідставним, оскільки в такій не вказано, що його позбавлено права власності на грошові кошти, які внесені як членом кредитної спілки «Перше кредитне товариство» або про те, що зазначені грошові кошти на цих вкладах є погашеними чи вимоги на підставі рішення Приморського районного суду м.Одеси від 28.04.2012 року є погашеними, або що таке є скасованим. Водночас, ОСОБА_1 зазначає, що у аналогічній справі №2-1474/2010 відповідачем у вересні 2019 року подано заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню на підставі ухвали Господарського суду Одеської області від 05.04.2016 року у справі №7/17-2087-2011, якою затверджено реєстр кредиторів. Однак, ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 13.11.2019 року у справі №2-1474/2010 відповідачу відмовлено у задоволенні такої. Постановою Львівського апеляційного суду від 14.12.2020 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а вищевказану ухвалу Галицького районного суду м.Львова без змін. Також позивач вказує на те, що звернувшись до суду у березні 2012 року в межах позовної давності про повернення депозитного вкладу, процентів та інфляційних витрат, він жодним чином не змінив умов Договору, оскільки строк виконання такого настав 21.09.2010 року та 19.09.2009 року відповідно, що не є достроковим стягненням кредиту, у відповідності до ч.2 ст.1050 ЦК України. Відтак, заявлені у позовній заяві вимоги щодо стягнення пені є обґрунтованими та підтвердженими рішенням суду щодо прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем про повернення депозитних вкладів та процентів, а тому, позов підлягає до задоволення.
16.07.2021 року представник відповідача - адвокат Племениченко Г.В. скерував на електронну адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову з наступних підстав. Зокрема, зазначає, що позивач просить стягнути пеню у розмірі подвійної ставки НБУ, хоча таке не передбачено ні самим договором, ні діючим законодавством. Крім того, зазначає, що стягнення пені суперечить ЗУ «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань», яким передбачений граничний розмір пені, а конкретний розмір має погоджуватись сторонами договору та таке стягнення не може ґрунтуватись на ст.1048 ЦК України, оскільки вказана стаття не застосовується до наслідків невиконання рішення суду. Водночас, вказує, що будь - які зобов'язання перед позивачем є припиненими за будь-яких обставин, оскільки КС «Перше кредитне товариство» в 2011-2016 р.р. перебувала в межах процедури банкрутства. Відповідно до діючої на той час редакції ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вимоги, що не були заявлені в межах справи про банкрутство» - припинилися, про що прямо вказано в ухвалі Господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Вважає, що позивач грубо помилився у своїх розрахунках, оскільки нарахував не «річну» подвійну ставку НБУ, а «денну». Щодо заявленої вимоги про стягнення на користь позивача компенсації за відрив від звичайних занять, зазначає, що така не підлягає до задоволення, в силу відсутності в матеріалах справи будь-яких фактичних обґрунтувань, нормативних посилань та доказів на її підтвердження. Крім того, ця вимога є похідною від основної та не підлягає до задоволення.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив такі задоволити. Крім того, просив повернути відповідачу відзив, оскільки такий поданий з пропущенням строків.
Представник відповідача - Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» - адвокат Племениченко Г.В. у відзиві на позовну заяву просив проводити розгляд справи без його участі.
Оцінюючи доводи позивача про пропуск відповідачем строку на подання відзиву на позов, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження від 30.12.2020 року, суд бере до уваги, що вказану ухвалу відповідачем КС «Перше кредитне товариство» отримано 21.01.2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.15), відповідно строк на подання відзиву закінчився 05.02.2021 року. Відтак, суд приходить до висновку, що відзив на позов поданий відповідачем пропущенням встановлених строків, підстав для поновлення судом не встановлено, а тому, не може бути врахований при вирішенні спору.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.129 Конституції України, судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Нормами ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 19.09.2008 року між ОСОБА_1 та Кредитною спілкою «Перше кредитне товариство» укладено Договір №ЛВ-20/0041/08/986 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок в розмірі 100 грн. на строк 12 місяців (а.с.10).
21.09.2009 року між ОСОБА_1 та Кредитною спілкою «Перше кредитне товариство» укладено Договір №ЛВ-1/0120/09/1551 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок в розмірі 5555 грн. строком на 13 місяців (а.с.9).
Заочним рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 28.04.2012 року у справі №1522/6783/12 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Вирішено стягнути з КС «Перше кредитне товариство» на користь ОСОБА_1 суму внеску та відсотки по ньому за депозитним Договором ЛВ-1/0120/09/1551 від 21.09.2009 року та Договору № ЛВ-20/0041/08/986 від 19.09.2009 року, з урахуванням додатковового договору №1 від 21.07.2009 року в розмірі 9507,57 грн. та 120 грн. витрат на іфнормаційно-технічне забезпечення. В задоволенні вимог щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 5000 грн. - відмовлено (а.с.6-8).
Частиною 1 ст.509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1 статті 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно з ч.ч.1, 4 статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.549 та ч.2 ст.551 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтями 12, 13 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Посилання позивача ОСОБА_1 на положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», як на підставу для стягнення пені, є помилковими у зв'язку з наступним.
Згідно з преамбулою Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», предметом регулювання даного закону є договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11.07.2.2013 року №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», визначення в Законі певного переліку суб'єктів правовідносин, на які поширюється його дія, зумовило виняток із загального правила про поширення дії Закону на всіх учасників відповідних правовідносин. Таким чином, перелік суб'єктів правовідносин, встановлений Законом, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. В аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули цього Закону, з наступними змінами, у взаємозв'язку з положеннями статей 1, 3 Закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці).
Покликання позивача на те, що він є фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, суд не приймає до уваги, оскільки Договори про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок між КС «Перше кредитне товариство» та ОСОБА_1 , не були укладені з останнім, як з особою в статусі підприємця, а як з фізичною особою- членом кредитної спілки.
Оскільки ОСОБА_1 не є суб'єктом підприємницької діяльності у правовідносинах, що виникли між сторонами, Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», застосуванню не підлягає, відтак, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог, у зв'язку з чим, в задоволенні позову слід відмовити.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.04.2021 року в цивільній справі №461/709/19.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення на його користь компенсації за відрив від звичайних занять, така до задоволення також не підлягає, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які фактичні обґрунтування та докази на їх підтвердження.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, відповідно до ст.141 ЦПК України, витрати позивача по сплаті судового збору не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 8-14, 141, 223, 247, 258, 263-265, 354, суд, -
в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Х.М. Мисько