01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 596/531/20
провадження № 51-2089км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 20 січня
2021 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 31 березня 2021 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт Гусятин Чортківського району Тернопільської області, зареєстрованого в тому ж населеному пункті ( АДРЕСА_1 , жителя
АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
якого засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області
від 20 січня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні
кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК,
і призначено йому покарання:
- за ч. 4 ст. 191 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій і обов'язків, пов'язаних зі зберіганням
і обліком грошових коштів та матеріальних цінностей, на строк 3 роки;
- за ч. 1 ст. 366 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій і обов'язків, пов'язаних зі зберіганням
і обліком грошових коштів та матеріальних цінностей, на строк 1 рік.
За сукупністю злочинів відповідно до статей 70, 72 КК остаточно призначено ОСОБА_7 покарання шляхом поглинення менш суворого покарання
більш суворим у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій і обов'язків, пов'язаних зі зберіганням
і обліком грошових коштів та матеріальних цінностей, на строк 3 роки.
Ухвалено строк відбуття основного покарання у виді позбавлення волі обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
Призначене ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій і обов'язків, пов'язаних зі зберіганням
і обліком грошових коштів та матеріальних цінностей, ухвалено виконувати самостійно та обчислювати з моменту відбуття основного покарання.
Вирішено питання щодо судових витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
За обставин, установлених судом та детально викладених у вироку
суду першої інстанції, ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за
те, що він, будучи матеріально відповідальною особою, наділеною адміністративно-господарськими функціями, та виконуючи функції службової особи на посаді завідувача сектору касових операцій територіального відокремленого безбалансового відділення - Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк», яке є державним банком, маючи прямий доступ до матеріальних цінностей, 11 травня 2019 року близько 10 години під час виконання функцій службової особи в приміщенні касового вузла ТВБВ № 10019/028, що за адресою: просп. Незалежності, буд. 7, смт Гусятин, Тернопільська область, у ході поміщення грошових коштів у середину сейфа, з корисливого мотиву та з метою власного збагачення, переконавшись, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає, заховав частину готівки у кишені власних штанів.
Після закінчення операційного дня близько 13 години службова особа
ОСОБА_7 , перебуваючи в приміщенні касового вузла ТВБВ № 10019/028, що за вказаною вище адресою, провівши підрахунок готівкових коштів
ТВБВ № НОМЕР_1 , з метою приховання нестачі, яка утворилась унаслідок привласнення ним грошей, умисно вніс в офіційний документ «Книга обліку готівки та цінностей, що зберігаються у сховищі цінностей» по ТВБВ № 10019/028 завідомо неправдиві відомості про суму готівкових коштів. Так, ОСОБА_7 відобразив, що у банківському відділенні залишок на 11 травня 2019 року становить: 384 848,97 грн, 16 978 дол. США, 3130 євро, 500 польських злотих, тобто суму грошових коштів, яка відповідала рахунку 1002 «Банкноти та монети відділення банку» автоматизованої банківської системи, іншим банківським документам, при цьому не зазначив суми нестачі і відомості на кінець робочого дня про залишок готівки в касі за виключенням нестачі.
Унесення вказаних завідомо неправдивих даних ОСОБА_7 засвідчив
своїм підписом та перемістив готівку й інші цінності ТВБВ банку у сховище цінностей.
Вже пізніше, після робочого дня, йдучи додому, в с. Гусятин Хмельницької області ОСОБА_7 перерахував кошти та дізнався, що привласнив суму в розмірі
5160 грн.
Надалі, продовжуючи злочинні дії, спрямовані на привласнення коштів
АТ «Ощадбанк», 13 травня 2019 року близько 17 години, ОСОБА_7 , виконуючи функції службової особи та маючи прямий доступ до матеріальних цінностей у приміщенні касового вузла ТВБВ № 10019/028, з корисливого мотиву та з метою власного збагачення, переконавшись, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає під час поміщення грошових коштів усередину сейфа, привласнив частину коштів банку, поклавши їх у кишені власних штанів.
Після закінчення операційного дня приблизно о 17 годині службова особа ОСОБА_7 , провівши підрахунок готівкових коштів ТВБВ № НОМЕР_1 , перебуваючи в приміщенні касового вузла ТВБВ № 10019/028, з метою приховання нестачі, яка утворилась внаслідок привласнення ним грошей,
умисно вніс в офіційний документ «Книга обліку готівки та цінностей,
що зберігаються у сховищі цінностей» по ТВБВ № 10019/028 завідомо
неправдиві відомості про суму готівкових коштів. Так, ОСОБА_7
відобразив, що у банківському відділенні залишок на 13 травня 2019 року становить: 281 473,68 грн, 16 678 дол. США, 3150 євро, 500 польських
злотих, тобто суму грошових коштів, яка відповідала рахунку 1002 «Банкноти
та монети відділення банку» автоматизованої банківської системи,
іншим банківським документам, при цьому не зазначив суми нестачі
й відомості на кінець робочого дня про залишок готівки в касі за виключенням нестачі.
Унесення вказаних завідомо неправдивих даних ОСОБА_7 засвідчив
своїм підписом та перемістив готівку й інші цінності ТВБВ банку у сховище цінностей.
Після робочого дня близько 18 години, йдучи додому, ОСОБА_7 перерахував кошти і дізнався, що привласнив грошові кошти в розмірі 6900 дол. США
та 150 000,35 грн.
Указаними незаконно привласненими грошовими коштами в розмірі
155 160, 35 грн та 6 900 дол. США (що становить 180 820, 62 грн згідно з
офіційним курсом Національного банку України) останній розпорядився на власний розсуд.
14 травня 2019 року на підставі наказу від 13 травня 2019 року
№ 96св «Про проведення документальної ревізії в ТВБВ № 10019/028
філії - Тернопільського обласного управління АТ «Ощадбанк», затвердженого начальником філії Тернопільського обласного управління АТ «Ощадбанк» ОСОБА_8 , у період часу з 08 по 10 годину комісія провела ревізію готівки та цінностей у ТВБВ № 10019/028, за результатами якої виявила нестачу грошових коштів у розмірі 155 160, 35 грн та 6900 дол. США.
Унаслідок злочинних дій, які полягали у привласненні грошових коштів
АТ «Ощадбанк», ОСОБА_7 спричинив збитки державному банку ПАТ «Державний ощадний банк України» у розмірі 335 980, 97 грн.
Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 31 березня 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 , не погоджуючись із судовими рішеннями з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, просить їх скасувати, призначивши новий розгляд у суді першої інстанції. Свої
вимоги захисник мотивує тим, що суди неправильно кваліфікували дії
ОСОБА_7 за ст. 191 КК, який не мав наміру привласнювати чи розтрачати
кошти банку, адже ніс за ввірені йому кошти повну матеріальну відповідальність, а тому в будь-якому разі зобов'язаний був повернути їх власнику.
На думку захисника, дії підзахисного слід було кваліфікувати не за ст. 191 КК,
а за ст. 364-1 цього Кодексу. Крім того, захисник стверджує, що у діях
ОСОБА_7 також відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, оскільки на момент заповнення Книги обліку
його підзахисний не тільки не вносив неправдивих відомостей, а й взагалі
не міг їх внести, зважаючи на те, що всі кошти перебували у відділенні банку
і на той час ОСОБА_7 не знав і не міг знати, чи вдасться йому непомітно
від керуючого відділенням узяти кошти.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника
та просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Від представника потерпілого ОСОБА_8 надійшли заперечення на касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 . Представник потерпілого зазначає про законність та обґрунтованість ухвалених рішень судами першої та апеляційної інстанцій. Свою позицію мотивує тим, що доводи касаційної скарги захисника є неспроможними, а сукупність доказів, на яких ґрунтується винуватість ОСОБА_7 , є достатньою. Просив розгляд касаційної скарги проводити без його участі.
Інші учасники в судове засідання не з'явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду не подали.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, наведені в касаційній скарзі захисника та письмових запереченнях представника потерпілого, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника ОСОБА_6 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції,
з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав доведеним привласнення ОСОБА_7 чужого майна, належного ПАТ «Державний ощадний
банк України», яке було йому ввірене та перебувало в його віданні,
шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене у великих розмірах, та внесення до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей, а саме скоєння злочинів, передбачених ч. 4 ст. 191
та ч. 1 ст. 366 КК.
Так, суд першої інстанції установив, що доведеність винуватості ОСОБА_7 підтверджується дослідженими доказами. Зокрема, згідно з показаннями останнього він дійсно працював в Ощадбанку на посаді завідувача сектору касових операцій та, як установив місцевий суд, був матеріально відповідальною особою, наділеною адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями, і в період часу з 02 листопада 2018 року по 28 травня 2019 року виконував функції службової особи відповідно до ч. 3 ст. 18 КК. Так, за статутом ПАТ «Державний ощадний банк України», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2017 року №122, це товариство
є державним банком. Згідно з наказом від 24 жовтня 2018 року № 647-к ОСОБА_7 призначений на посаду завідувача сектору касових операцій територіального відокремленого безбалансового відділення № 10019/028
філії Тернопільського обласного управління АТ «Ощадбанк» з 02 листопада
2018 року. Відповідно до договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 01 листопада 2018 року ОСОБА_7 узяв на себе
повну матеріальну відповідальність за безпеку збереження довірених йому установою банку цінностей. За посадовою інструкцією завідувач сектору касових операцій є матеріально відповідальною особою, наділеною адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями.
Тобто, вчиняючи інкриміновані ОСОБА_7 дії, він використовував свої службові повноваження. При цьому, як убачається зі змісту вироку місцевого суду, сам засуджений не заперечував, що вчинення інкримінованих йому дій по заволодінню грошовими коштами установи було можливе саме завдяки заняттю посади завідувача сектору касових операцій.
Хоча ОСОБА_7 своєї винуватості не визнав повністю, посилаючись на те, що не мав умислу привласнити кошти банку, а лише хотів їх запозичити на операцію батькові, водночас не заперечував, що в кінці робочого дня 11 травня 2019 року він дійсно вилучив зі сховища кошти АТ «Ощадбанк» в розмірі 5160 грн,
а 13 травня 2019 року - 150 000 грн і 6900 дол. США. Однак 14 травня 2019 року зранку було проведено раптову ревізію в банку, де після відкриття сховища виявили нестачу коштів у сумі 155 160 грн та 6900 дол. США. Після цього він зізнався в тому, що забрав ці кошти. У місцевому суді ОСОБА_7 зазначив, що вказану суму нестачі грошових коштів до звільнення повернув у повному обсязі, що підтверджується копіями прибуткових касових ордерів, безпосередньо досліджених під час судового розгляду.
Крім того, згідно з актом раптової ревізії готівки та цінностей від 14 травня
2019 року, проведеної у відділенні АТ «Ощадбанк», комісією встановлено
нестачу готівки національної валюти в сумі 155 160,35 грн та нестачу готівкової валюти в сумі 6900 дол. США. Як установлено, акт ревізії підписано
членами комісії ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , а також
матеріально-відповідальними особами ОСОБА_13 та ОСОБА_7 .
Так, під час судового розгляду свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_12
і ОСОБА_11 підтвердили обставини виявлення нестачі готівки
у вищевказаному відділенні банку в результаті проведення планової документальної ревізії, яка, зокрема, включала раптову ревізію готівки.
Також у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 надав показання про те, що працює на посаді керуючого відділу Ощадбанку в смт Гусятин та 14 травня
2019 року зранку до них у відділення банку приїхала ревізія, яка після перерахування готівки виявила нестачу в касі 155 160 грн та 6900 дол. США. ОСОБА_7 зізнався, що взяв гроші. Склали акт нестачі. Батько засудженого повернув кошти і погасив нестачу. Також зазначив, що в кінці дня він
разом із засудженим перераховував пачки з готівкою та 11 і 13 травня
2019 року ОСОБА_7 уніс неправдиві відомості щодо фактичної наявності готівки в касі.
Свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та представник потерпілого ОСОБА_18 у місцевому суді також дали показання про те, що 14 травня
2019 року у відділення банку зранку приїхали ревізори, які під час ревізії виявили нестачу коштів на вищевказану суму. Після чого ОСОБА_7 зізнався,
що взяв гроші.
Обставини заподіяння матеріальних збитків ПАТ «Державний ощадний банк України» також встановлено в ході проведення судово-економічної експертизи від 25 лютого 2020 року № 6/3-1.
Крім того, винуватість ОСОБА_7 у внесенні до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей обґрунтована протоколом тимчасового доступу до речей і документів та огляду речових доказів - «Книги обліку готівки та цінностей, що зберігаються у сховищі цінностей по ТВБВ № 10019/028», згідно з яким установлено, що зазначена книга обліку готівки не містить даних про відображення встановленої раптовою ревізією нестачі коштів на суму
155 160,35 грн та 6900 дол. США, яка виникла протягом 11-13 травня 2019 року, при тому, що такі відомості засвідчені підписами відповідальних осіб.
Таким чином, у вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3
ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про
доведеність винуватості ОСОБА_7 , які суд дослідив та оцінив
із дотриманням положень ст. 94 КПК.
Разом з тим наведеною сукупністю доказів спростовується твердження захисника про те, що в діях його підзахисного відсутні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК, а його дії в цій частині повинні бути кваліфіковані за ст. 364-1 КК.
Ці доводи сторони захисту також були предметом перевірки як місцевого, так і апеляційного судів. Зокрема, місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що у разі якщо зловживання службовою особою приватного права своїми повноваженнями є способом заволодіння чужим майном, то за таких умов має місце спеціальний вид службового зловживання, який слід кваліфікувати за частинами 2-5 ст. 191 КК.
При цьому, як зазначив апеляційний суд, статус АТ «Державний ощадний банк України», визначений його статутом, як юридична особа приватного права,
на що також посилається захисник, за наведених обставин не впливає на кваліфікацію дій обвинуваченого за ст. 191 КК і не є підставою для перекваліфікації його дій за ст. 364-1 цього Кодексу.
Також колегія суддів апеляційного суду дала належну оцінку доводам захисника, наведеним і в касаційній скарзі, про те, що на день звільнення з роботи у ОСОБА_7 була відсутня заборгованість, а тому в його діях немає складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК. Так, апеляційний суд зазначив, що відсутність заборгованості на день звільнення ОСОБА_7
з роботи (28 травня 2019 року) не може свідчити про відсутність у його діях ознак привласнення чужого майна і вказувати лише на ознаки зловживання своїми повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права, як про це зазначає захисник в апеляційній скарзі, оскільки поверненням коштів засуджений відшкодував матеріальні збитки, заподіяні власнику майна, яким він незаконно заволодів, вчинивши кримінальне правопорушення, передбачене
ч. 4 ст. 191 КК.
У цьому аспекті слід вказати, що злочин, який передбачено ст. 191 КК, необхідно вважати закінченим з моменту незаконного безоплатного заволодіння майном або незаконної передачі його третім особам, а тому суд касаційної інстанції погоджується з вищевказаними висновками апеляційного суду.
Крім того, апеляційний суд обґрунтовано визнав безпідставними твердження захисника про відсутність у діях ОСОБА_7 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, з тих міркувань, що останній не вносив неправдивих відомостей до офіційних документів, оскільки на момент заповнення такого документа всі кошти перебували у відділенні банку,
а сам ОСОБА_7 не знав, чи вдасться йому заволодіти грошима і якою
саме сумою.
Так, колегія суддів зазначила, що, як підтверджено матеріалами кримінального провадження, 11 та 13 травня 2019 року після закінчення операційного дня, з метою заволодіння грошовими коштами, які ОСОБА_7 поміщав у сховище банку, він умисно вніс в офіційний документ «Книга обліку готівки та цінностей, що зберігаються у сховищі цінностей по ТВБВ №10019/028» неправдиві відомості про суму залишку готівкових коштів. Внесення неправдивих відомостей до офіційного документа було використано ОСОБА_7 як спосіб привласнення коштів, що поміщались ним у сховище банку. Такі дії засудженого охоплюються диспозицією ч. 1 ст. 366 КК, їх юридичний аналіз наведено у вироку суду,
і невизначеність суми коштів, якою мав намір заволодіти засуджений, значення для кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 366 КК не має.
З такими висновками погоджується і колегія суддів касаційного суду.
На переконання колегії суддів, дії засудженого ОСОБА_7 з урахуванням обсягу пред'явленого обвинувачення суд правильно кваліфікував за ч. 4
ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК як привласнення чужого майна, що належить ПАТ «Державний ощадний банк України», яке було йому ввірене та перебувало в його віданні, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене у великих розмірах, та внесення до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей.
З огляду на викладене неспроможними є доводи касаційної скарги захисника про те, що ОСОБА_7 не мав умислу привласнювати кошти банку, а мав на меті
лише у короткий проміжок часу використати їх для оплати оперативного лікування свого батька та повернути їх в банк.
Колегія суддів Верховного Суду також звертає увагу, що з оскаржених судових рішень, а також касаційної скарги захисника вбачається, що ОСОБА_7
не повідомляв будь-яких фактичних даних, що у нього була реальна можливість повернути кошти коли б він їх витратив на свої потреби.
Що стосується призначеного ОСОБА_7 покарання, на думку колегії суддів, воно є справедливим.
Відповідно до статей 414, 438 КПК скасування судового рішення з підстави невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого можливе лише за умови, якщо таке покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Крім того, як видно із законодавчих приписів, значення заходу примусу для досягнення його мети (ст. 50 КК) визначається не лише його суворістю,
а й домірністю, яка є проявом справедливості.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
У цьому кримінальному провадженні, як видно зі змісту наданих судових рішень,
не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_7 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад.
Так, місцевий суд, призначаючи покарання засудженому, врахував ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_19 кримінальних правопорушень, особу винуватого, який раніше не судимий, на обліку в нарколога та психіатра
не перебуває, за місцем проживання і реєстрації характеризується формально позитивно, проживає разом із батьками та братом. Також суд урахував молодий вік засудженого та обставину, що пом'якшує його покарання, - добровільне відшкодування шкоди.
З урахуванням установлених обставин місцевий суд дійшов висновку, що ОСОБА_20 має бути призначено покарання у межах санкції відповідних статей КК у виді позбавлення волі та, відповідно, обмеження волі в мінімальних розмірах.
Крім того, оскільки ОСОБА_7 учинив злочини, передбачені ч. 4 ст. 191
та ч. 1 ст. 366 КК, що пов'язані з посадою, яку він обіймав, суд першої інстанції обґрунтовано ухвалив рішення щодо призначення ОСОБА_20 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані
з виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій і обов'язків, пов'язаних із зберіганням та обліком грошових коштів та матеріальних цінностей у межах санкцій частин цих статей, яке на підставі ч. 4
ст. 72 КК ухвалив виконувати самостійно.
За змістом ухвали апеляційного суду доводи щодо суворості призначеного покарання суд апеляційної інстанції перевірив та обґрунтовано визнав
безпідставними, зазначивши, що призначене ОСОБА_7 покарання
є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів,
з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано зазначила, що з огляду на положення ст. 45 КК злочин, передбачений ч. 4 ст. 191 КК, у вчиненні якого ОСОБА_7 визнано винуватим, належить до корупційних кримінальних правопорушень, що унеможливлює застосування статей 69 та 75 КК при призначенні покарання, з чим погоджується Верховний Суд.
Правових підстав вважати таке покарання за наявних у справі матеріалів явно несправедливим унаслідок суворості немає, а тому колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання відповідає загальним засадам, визначеним статтями 50, 65 КК.
Вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 20 січня
2021 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 31 березня 2021 року відповідають вимогам статей 84, 94, 370, 374, 404, 412-415, 419 КПК,
є законними, обґрунтованими та вмотивованими.
Інші доводи захисника, що стосуються оцінки фактичних обставин та дослідження доказів, Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли
би бути безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.
Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, КПК Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 20 січня
2021 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 31 березня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3