06.09.2021 Справа № 920/725/21
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи № 920/725/21
за позовом Державної екологічної інспекції у Сумській області (40030, м. Суми, вул. Першотравнева, 29, код ЄДРПОУ 37970834)
до відповідача Юнаківської сільської ради (42317, Сумська область, Сумський район, с. Юнаківка, вул. Новоселівка, буд. 3, код ЄДРПОУ 04391670)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні
позивача: Сумська обласна рада (40000, м. Суми, площа Незалежності, 2)
про стягнення 118929 грн 90 коп.,
05.07.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача збитки в сумі 118929 грн 90 коп. завданих внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства України, а саме: 35 678 грн. 97 коп. - до спеціального фонду Державного бюджету України, 23 785 грн. 98 коп. - до спеціального фонду обласного бюджету Сумської обласної ради, 59 464 грн. 95 коп. - до спеціального фонду місцевого бюджету Юнаківської сільської ради Сумського району, з початковим зарахуванням стягуваної суми на рахунок Юнаківської сільської ради Сумського району, код бюджетного призначення платежу - 24062100 (грошові стягнення за шкоду заподіяну порушенням природоохоронного законодавства), р/р ІІА968999980333179331000018558, код ЄДРПОУ- 37970404, Державне казначейство України (ЕАП); а також просить стягнути з відповідача судовий збір в сумі 2270 грн.
Ухвалою суду від 06.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено строк відповідачу для надання відзиву на позовну заяву, позивачу - для наданні відповіді на позовну заяву.
05.08.2021 від представника відповідача надійшли до суду відзив на позовну заяву б/н від 02.08.2021 та заява б/н від 02.08.2021 (вх.№3001 від 05.08.2021) про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, відповідно до якої просить суд поновити процесуальний строк для відповідачу на подання відзиву на позовну заяву; визнати причину пропуск подання відзиву поважною та прийняти відзив до розгляду.
Станом на 05.08.2021 позивач відповідь на відзив суду не надав.
Ухвалою суду від 05.08.2021 відкладено розгляд справи по суті на 06.09.2021. Заяву відповідача б/н від 02.08.2021 (вх.№3001 від 05.08.2021) про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву - задоволено. Поновлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
10.08.2021 третьою особою - Сумською обласною радою надано до суду письмові пояснення від 05.08.2021 № 01-24/1000.
Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи Держекоінспекцією у Сумській області в період з 16.03.201 по 29.03.2021, на підставі направлення від 15.03.2021 № 143/03, в присутності голови Юнаківської сільської ради Сіми О.О., проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Юнаківською сільською радою Сумського району Сумської області.
По закінченню перевірки Держінспекторами з охорони навколишнього природного середовища Сумської області складено акт за результатами проведення планової перевірки за дотриманням вимог законодавства в частині здійснення делегованих повноважень органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища, № 137/03 від 29.03.2021, початок перевірки 16.03.2021 - завершення перевірки 29.03.2021, який без зауважень підписаний уповноваженою особою - головою Юнаківської сільської ради Сіма О.О.
Перевіркою встановлено, що факт забору та використання відповідачем підземних вод в період з 01.01.2021 по 29.03.2021 року без дозволу на спеціальне водовикористання.
У зв'язку з цим, Державною екологічною інспекцією у Сумській області 29.03.2021 складено припис № 64/03, з метою усунення порушень, виявлених під час планової перевірки.
В подальшому державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Сумської області розраховано збитки за використання водних ресурсів без дозвільних документів, які становлять 118929 грн 90 коп.
Вказані розрахунки проведені відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (далі - Методика), затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища № 389 від 20.07.2009.
Пунктом 1.2 Методики встановлено порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, у тому числі у разі самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води).
Вказана Методика застосовується державними інспекторами України з охорони навколишнього природного середовища при розрахунку розмірів збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, які виявлені за результатами державного контролю за додержанням вимог суб'єктами господарювання природоохоронного законодавства (пункту 1.4 Методики).
Згідно з Методикою (пункт 1.7 Методики) водокористуванням є використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів);
спеціальним водокористуванням є забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води для скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
самовільне водокористування - використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів.
Відповідно до статей 48, 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами, насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 44, частини першої статті 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється лише на підставі дозволу.
Частинами другою, четвертою статті 49 Водного кодексу України визначено дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства. Видача (переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на спеціальне водокористування здійснюється безоплатно.
Відповідальність за порушення водного законодавства, в тому числі за порушення правил спеціального водокористування, передбачено пунктом 6 частини третьої статті 110 Водного кодексу України.
Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.
Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства (стаття 111 ВК України).
30.04.2021 позивачем направлено відповідачеві претензії за вих. № 27/13-21/Пр, про відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного водокористування (підземні води) на загальну суму 118929 грн 90 коп. Однак, відповідачем вказана претензія не розглянута, заявлені до відшкодування грошові кошти не сплачено.
На момент розгляду цієї справи збитки, заподіяні державі внаслідок порушення відповідачем законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, залишаються невідшкодованими.
Згідно із вимогами статей 66, 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно дотримуватись Конституції України та законів України, не заподіювати шкоду природі, відшкодовувати завдані ним збитки.
Відповідно до положень статей 68, 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність, у тому числі за самовільне спеціальне використання природних ресурсів.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, в цьому випадку державі.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Серед випадків, за які настає відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, Законом наведено: самовільне спеціальне використання природних ресурсів.
Статтею 110 ВК України визначено встановлені законодавством види відповідальності за порушення водного законодавства, у тому числі за порушення правил спеціального водокористування, а також умови, за яких водокористувачі звільняються від відповідальності, зокрема за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
За приписами статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
На позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, а відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення.
Відповідно до пункту 1.6 роз'яснення президії Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища” № 02-5/744 від 27.07.2001, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника (стаття 1166 Цивільного кодексу України).
Частиною другою статті 1166 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, відшкодування шкоди на підставі цієї норми здійснюється у разі, наявності у діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення у їх сукупності: неправомірної поведінки особи, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, вини завдавача шкоди.
При цьому причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише через неправомірну поведінку відповідача а не іншої особи, оскільки сама лише неправомірна поведінка особи, яка не пов'язана із наслідками у вигляді шкоди, не тягне за собою її відшкодування.
Враховуючи вищенаведене та те, що судом встановлено наявність всіх складових правопорушення, а саме, факт неправомірної поведінки відповідача (самовільного водокористування (підземні води), наявність шкоди (збитки в загальному розмірі 118929 грн 90 коп.) та наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, адже шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання вимог природоохоронного законодавства; самої шкоди. Відповідач відсутність своєї вини належними доказами не спростував.
Твердження відповідача про відсутність складу правопорушення та те що відповідач не є належним відповідачем суд оцінює критично. Як вбачається з матеріалів справи відповідачем визнавалися встановлені перевіркою порушення, про що свідчить лист від 20.04.2021 № 574, якім відповідач надсилав позивачу план заходів на усунення недоліків, виявлених під час перевірки 16.03.2021-29.03.2021 з виконання припису Державної екологічної інспекції. Окрім цього, сам припис, як і акт перевірки саме відповідача, не оскаржені.
З урахуванням вищевикладеного та оскільки відповідач належними доказами позовні вимоги не спростував, доказів сплати суми завданої шкоди суду не надав, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача шкоди в сумі 118929 грн 90 коп. є законними та обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності. Крім того, згідно пункту 4 частини першої статті 69-1 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків.
Кошти місцевих, Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватися тільки для фінансового забезпечення здійснення природоохоронних заходів, включаючи заходи для зниження забруднення навколишнього природного середовища та дотримання екологічних нормативів і нормативів екологічної безпеки, для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення.
Ненадходження цих коштів до державного та місцевого бюджетів, перешкоджає державі у здійсненні нею зобов'язань щодо відновлення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки держави.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України”, “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Розподіл судових витрат між сторонам.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Юнаківської сільської ради Сумського району Сумської області (вул. Новоселівська, буд. 3, с. Юнаківка, Сумський район, Сумська область, код ЄДРПОУ 04391670) збитки, завдані внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства України в сумі 118929 (сто вісімнадцять тисяч дев'ятсот двадцять дев'ять) гривень 90 коп., з них: 35678 (тридцять п'ять тисяч шістсот сімдесят вісім) гривень 97 коп. - до спеціального фонду Державного бюджету України, 23785 (двадцять три тисячі сімсот вісімдесят п'ять) гривень 98 коп. - до спеціального фонду обласного бюджету Сумської обласної ради, 59 464 (п'ятдесят дев'ять тисяч чотириста шістдесят чотири) гривні 95 коп. - до спеціального фонду місцевого бюджету Юнаківської сільської ради Сумського району, з початковим зарахуванням стягуваної суми на рахунок Юнаківської сільської ради Сумського району, код бюджетного призначення платежу - 24062100 (грошові стягнення за шкоду заподіяну порушенням природоохоронного законодавства), р/р UA96899990333179331000018558, код ЄДРПОУ -37970404, Державне казначейство України (ЕАП).
3. Стягнути з Юнаківської сільської ради Сумського району Сумської області (вул. Новоселівська, буд. 3, с. Юнаківка, Сумський район, Сумська область, код ЄДРПОУ 04391670) на користь Державної екологічної інспекції у Сумській області (вул.. Першотравнева,29, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 37970834) 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано суддею 07 вересня 2021 року.
Суддя С.В. Заєць