07 вересня 2021 року Справа № 915/761/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справу
за позовом: Приватного підприємства “ДУМІТРАШ” (56610, Миколаївська область, Новоодеський район, с. Троїцьке, вул. Степова, буд. 23)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ІАЦ-МОНБЛАН” (54031, Миколаївська область, Інгульський район, вул. Космонавтів, буд. 146-А, кв. 22)
про стягнення безпідставно збереженого майна, -
14.06.2020 через систему “Електронний суд” позивачем подано до господарського суду Миколаївської області позовну заяву, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 100000,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідач набув грошові кошти позивача у розмірі 100000,00 грн на підставі договору про розміщення рекламних матеріалів в мережі Інтернет від 20.09.2020, протягом дії договору свої зобов'язання не виконав, кошти не повернув, після закінчення строку дії договору 31.12.2020 продовжує зберігати майно без належних правових підстав.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2021, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/761/21 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.
Ухвалою суду від 22.06.2021 позовну заяву залишено без руху з підстав порушення позивачем приписам п.4, 8 ч. 3 ст. 162, п. 1 ч. 1 ст. 164 ГПК України, а саме:
1) зміст позовних вимог: “стягнення заборгованості” не відповідає підставам позову: повернення майна в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України;
2) позивачем не зазначено доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності) та зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви (п.8 ч. 3 ст. 162 ГПК України);
3) позивачем не додано до позовної заяви належних доказів надіслання відповідачеві копії позовної заяви з доданими до неї документами.
Судом встановлено позивачеві 10-денний строк з дня отримання ухвали суду для подання до суду заяви про усунення недоліків.
Ухвалу суду від 22.06.2021 позивачем отримано 26.06.2021.
02.07.2021 через систему “Електронний суд” позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
На виконання ухвали суду від 22.06.2021 позивачем приведено у відповідність зміст позовних вимог щодо повернення безпідставного збереженого майна у вигляді грошових коштів у розмірі 100000 гривень з підстав передбачених ст. 1212 Цивільного кодексу України та викладено позовні вимоги у наступній редакції: “Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “ІАЦ-МОНБЛАН” на користь Приватного підприємства “ДУМІТРАШ” безпідставно збережені грошові кошти у розмірі 100000 (сто тисяч) грн.00коп.”.
Позивачем також зазначено, що на момент подання позовної заяви та заяви про усунення недоліків позовної заяви відсутні докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою, у позивача наявні оригінали всіх доданих до позовної заяви доказів, копії яких додано до позовної заяви.
Ухвалою суду від 07.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено сторонам процесуальні строки для подання суду заяв по суті справи.
02.08.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив разом з клопотанням про поновлення процесуальних строків.
Зокрема, відповідач зазначає, що ним копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 07.07.2021 у справі №915/761/21 про відкриття провадження у справі одержано 15.05.2021 через абонентську скриньку, відкриту у поштовому відділенні №54031 м. Миколаєва.
До електронного сервісу Укрпошти було внесено інформацію про вручення працівниками Укрпошти поштового відправлення за №5400143958007, з яким надійшла ухвала про відкриття провадження у справі №915/761/21, представнику ТОВ «ІАЦ-Монблан» особисто 13.07.2021 о 23:00 год.
Зазначений час одержання поштового відправлення, на думку відповідача, дає підстави вважати, що внесені відомості про його вручення представнику ТОВ «ІАЦ-Монблан» саме 13.07.2021 є недостовірними, у зв'язку з чим відповідач звернувся до АТ «Укрпошта» з відповідною скаргою.
06.08.2021 представником позивача подано до суду заперечення на клопотання відповідача про поновлення процесульних строків.
Заперечення обгрунтовано тим, що відповідачем не доведено належними доказами факт отримання ним ухвали саме 15.07.2021, відсутні будь-які підстави вважати дату вручення 13.07.2021 недостовірною. Останній день строку для надання відзиву припадав на 28.07.2021.
Частиною 1 статті 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відтак, ст. 119 ГПК України не передбачено конкретного переліку обставин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.
При цьому поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення відповідних процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яке він використовує виходячи із поважності причин пропуску строку.
З доданих до заяви про поновлення строку доказів, судом встановлено, що згідно електронного сервісу Укрпошти поштове відправлення за №5400143958007 вручено адресату - ТОВ «ІАЦ-Монблан» 13.07.2021.
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400143958007 вручено представнику ТОВ «ІАЦ-Монблан» 14.07.2021.
В заяві про поновлення строку відповідач зазначає, що поштове відправлення за №5400143958007 ним отримано 15.07.2021.
У зв'язку з зазначеними розбіжностями відповідач звернувся зі скаргою до АТ «Укрпошта».
З зазначеного витікає, що відповідачем вживались заходи до з'ясування причин розбіжностей у даті отримання кореспонденції.
Враховуючи наведене, а також те, що відповідачем пропущено лише один день строку на подання відзиву, суд вважає відсутніми підстави вважати, що дії відповідача містять ознаки зловживання процесуальними правами, а тому вважає за можливе задовольнити клопотання, поновити відповідачеві строк на подання відзиву.
Відзивом від 30.07.2021 відповідач позовні вимоги не визнає посилаючись на те, що набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним; закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, отже підстави для застосування ст. 1212 ЦК України відсутні.
06.08.2021 позивачем подано до господарського суду відповідь на відзив, якою позивач позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Позивач вважає твердження відповідача безпідставними посилаючись на те, що цінність послуг ТОВ «ІАЦ-Монблан», як виконавця за Договором, полягала саме в своєчасності розміщення рекламних матеріалів про гр-на Чернеуцана В.М., як кандидата на посаду голови Новоодеської ОТГ в межах проведення чергових місцевих виборів, які були призначені на 25.10.2020. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів виконання ним умов договору про розміщення рекламних матеріалів в мережі Інтернет, строк дії цього договору закінчився ще 31.12.2020 та у позивача відпала необхідність станом на сьогодні вимагати від відповідача виконання обов'язків за договором, а тому відповідач має повернути безпідставно набуте майно у вигляді 100000,00 грн, у зв'язку з тим, що договір, як підстава набуття вказаних коштів, відпала.
17.08.2021 відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду у справі №915/411/19, відповідач вважає відсутніми підстави для застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України, так як кошти перераховані на підставі договору.
До заперечень відповідачем додано наступні документи: листівка, рекламні оголошення на біл-бордах, календар, рекламне оголошення на сайтах тощо
19.08.2021 позивачем подано до суду клопотання про визнання доказів недопустимими. Позивач просить суд не приймати до уваги в якості доказів, документи, які надані відповідачем в додатках до заперечень та залишити їх без розгляду, а також не приймати до уваги та залишити без розгляду заперечення відповідача, про які не було зазначено у відзиві.
Судом не приймаються до розгляду додані до заперечень докази: листівка, рекламні оголошення на біл-бордах, календар, рекламне оголошення на сайтах тощо з тих підстав, що зазначені докази оформлені без дотримання приписів ст. 91, 96 ГПК України, зокрема копії письмових доказів не завірені належним чином, а роздруківки з вебсайтів, які є електронними доказами, не відповідають положенням ст. 96 ГПК України.
Крім того, зазначені докази подані до суду з порушенням приписів ч. 3 ст. 80 ГПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
21 вересня 2020 року між Приватним підприємством «ДУМІТРАШ» (далі - позивач або ПП «ДУМІТРАШ») в якості замовника та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІАЦ-МОНБЛАН» (далі - відповідач або ТОВ «ІАЦ-МОНБЛАН») в якості виконавця був укладений Договір про розміщення рекламних матеріалів в мережі Інтернет (далі - Договір), відповідно до умов якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання з надання послуг з розміщення рекламних матеріалів замовника в межі Інтернет, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити надані послуги в строки та на умовах, передбачених цим Договором.
Згідно п. 1.2. Договору сторонами було визначено перелік послуг, які входили в предмет Договору, а саме:
послуги з розробки, реалізації та розміщення реклами Замовника у мережі Інтернет;
розміщення рекламних матеріалів на веб-сайтах;
показ рекламних матеріалів на веб-сайтах;
розміщення інформаційних матеріалів на веб-сайтах;
адаптація веб-сайту до пошукових машин в мережі Інтернет;
послуги розробки та підтримки програмного забезпечення (в т.ч. Веб-сайту);
послуги дизайну, виготовлення банерів тощо;
послуги контентного наповнення та технічної підтримки сайтів;
послуги з оновлення структури і функціонування сайтів;
послуги з розробки промо-сторінок для розміщення на сайтах;
послуги з дослідження, моніторингу та виявлення суспільної думки;
інші послуги згідно з умовами даного договору та Додатків до нього.
Відповідно до п.2.3. Договору засвідченням факту належного виконання послуг за цим Договором є Акт приймання-передачі наданих послуг, підписаний уповноваженими представниками Сторін після надання послуг. Виконавець направляє Замовнику два екземпляри Акта приймання-передачі наданих послуг. Замовник зобов'язаний повернути підписаний екземпляр Акту протягом 15 робочих днів з моменту отримання, або у вказаний термін направити Виконавцю мотивовану відмову.
Згідно з п.4.2. Договору оплата послуг виконавця здійснюється на умовах 100% попередньої оплати у безготівковій формі на підставі виставленого виконавцем рахунку-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця.
Пунктом 3.1.2. Договору передбачено, що виконавець зобов'язаний надати замовнику звіт про проведення рекламної кампанії не пізніше 5 робочих днів з моменту завершення рекламної кампанії.
Відповідно до п. 8.1. Договору, цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2020 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Договір підписано сторонами та скріплено печатками.
21 вересня 2020 року відповідачем був виставлений рахунок-фактура №21-09/01 на суму 100000,00 грн.
22 вересня 2020 року позивачем була здійснена попередня оплата в сумі 100000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №340 від 22.09.2020.
19 жовтня 2020 року відповідачем був надісланий Акт виконаних робіт № 19-10/01 від 19.10.2020 на підписання позивачу, в якому були зазначені такі надані послуги:
розміщення рекламної статті на сайті pn.mk.ua; розміщення рекламної статті на сайті https://nikvesti.com;
розміщення рекламної статті в газеті «Промінь»;
поліграфічні послуги;
послуги з дизайнерських робіт.
За результатами розгляду Акту у відповідності до п.2.3. Договору ПП «ДУМІТРАШ» направив на адресу ТОВ «ІАЦ-МОНБЛАН» лист від 05.11.2020 року №100, в якому повторно запропонував відповідачеві надати звіт про проведення рекламної кампанії та відмову від підписання Акту, який отриманий останнім 17.11.2020, але залишений без відповіді.
10 грудня 2020 року ПП «ДУМІТРАШ» надіслано відповідачеві претензію від 10.12 2020 з аналогічними вимогами, однак її відповідачем залишено без відповіді, звіту щодо результатів проведеної ним рекламної кампанії на виконання п. 3.1.2 Договору не надано.
При вирішення даного спору судом враховано наступне.
Предметом спору у справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі, гроші.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини сьомої статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За положенням частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Згідно з вимогами частин першої, восьмої статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 901 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. ст. 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 631 ЦК України та частиною сьомою ст. 180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, суд відхиляє доводи позивача про те, що після закінчення строку дії укладеного між сторонами Договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим Договором та їх прийняття позивачем.
Згідно положень ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору; у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до приписів ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
З матеріалів справи не вбачається, що Договір був розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку.
На обґрунтування своїх доводів про припинення договору від 21.09.2020 про розміщення рекламних матеріалів в мережі Інтернет позивач посилається на дві обставини: складення відповідачем Акту виконаних робіт №19-10/01 від 19.10.2020, як підтвердження завершення виконання договору, а також, лист від 08.04.2021 №08/04/21 про розірвання договору, надісланий позивачем відповідачеві 08.04.2021.
Господарський суд, враховуючи наведені вище положення ст.ст. 598, 599 ЦК України, не може визнати обставину припинення зобов'язань за договором (розірвання договору) на підставі наведених доказів з огляду на такі міркування.
По-перше, договір від 21.09.2020 про розміщення рекламних матеріалів в мережі Інтернет містить зобов'язання сторін, які не обмежуються тільки обов'язком відповідача виконати роботи в обсязі, закріпленому в акті виконаних робіт №19-10/01 від 19.10.2020, а по-друге, зазначений акт не підписано позивачем (замовником), що означає наявність між сторонами спору щодо належності виконання обов'язку виконавця щодо обсягу наданих послуг, а отже не може беззаперечно свідчити про припинення зобов'язання належним виконанням.
Останній висновок також підтверджується обставинами, на яких ґрунтується поданий позивачем позов, щодо неналежного виконання відповідачем умов договору.
Стосовно тверджень позивача, які ґрунтуються на обставинах надсилання листа від 08.04.2021, господарський суд зазначає, що положеннями укладеного між сторонами договору не передбачено права сторін на одностороннє його припинення.
Натомість, відповідно до п. 8.1. Договору цей Договір діє до 31.12.2020, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.
Відповідно до п.8.2. цей Договір може бути достроково припинений за взаємною згодою обох сторін.
Таким чином, оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як безпідставно збережені набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставно збережені. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.
(Правову позицію викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №910/9072/17 від 26.06.2018).
Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши наведені обставини в сукупності, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
При цьому, господарський суд відзначає, що відмова в задоволенні позову з наведених в цьому рішенні підстав не підтверджує і не спростовує обставини належного (неналежного) виконання відповідачем умов договору від 21.09.2020 про розміщення рекламних матеріалів в мережі Інтернет, внаслідок чого позивач не позбавлений можливості звернутися з позовом на захист своїх майнових прав як замовника за наведеним договором, обравши належний спосіб захисту
Судовий збір, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 77, 79, 86, 129, 201, 219, 220, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.В задоволені позову відмовити.
2.Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
3.Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Сторони у справі:
позивач: Приватне підприємство “ДУМІТРАШ” (56610, Миколаївська область, Новоодеський район, с. Троїцьке, вул. Степова, буд. 23),
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю “ІАЦ-МОНБЛАН” (54031, Миколаївська область, Інгульський район, вул. Космонавтів, буд. 146-А, кв. 22).
Судове рішення складено і підписано 07.09.2021.
Суддя В.О. Ржепецький