06.09.2021 Справа № 914/1501/21
Господарський суд Львівської області у складі судді Горецької З.В., за участю секретаря судового засідання Банзули М.С., розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «БАРКОМ», с. Підбірці, Пустомитівський р-н, Львівська обл.,
до відповідача 1: Фермерського господарства "Марком", смт Дубляни, Самбірський р-н, Львівська обл.,
до відповідача 2: ОСОБА_1 , м. Дрогобич, Львівська обл.,
про: визнання недійсним договору, скасування запису про державну реєстрацію
Товариство з обмеженою відповідальністю «Барком» звернулося в Господарський суд Львівської області з позовом до Фермерського господарства «Марком» та до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі, скасування запису про державну реєстрацію іншого речового права.
02.06.2021 року, у відповідності до вимог частин 6 та 7 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, суд звернувся до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Львівській області з проханням надати інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача 2 - ОСОБА_1 , яка згідно інформації з позовної заяви проживає (перебуває) за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 22.06.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Господарським судом було отримано інформацію від Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Львівській області, що ОСОБА_1 проживає за вказаною вище поштовою адресою. Підготовче судове засідання призначено на 26.07.2021 року.
Представник відповідача 1 за вх. №15917/21 від 08.07.2021 року подав заяву в якій повідомив, що спірний договір оренди земельної ділянки відповідачами розірвано за їх згодою, а відтак відсутній предмету спору. Крім того, позивачем подано клопотання про стягнення з відповідачів судових витрат, а саме 2 270, 00 грн. судового збору та 5 000, 00 грн. витрат на правову допомогу.
Представники сторін явку уповноважених представників в підготовче засідання 06.09.2021 року не забезпечили.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є договір оренди землі від 29.03.2021 року, укладений між Фермерським господарством «Марком» та ОСОБА_1 (власником земельної ділянки), щодо земельної ділянки площею 2,4924 га, що був укладений під час дії договору оренди землі від 30.08.2012 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Барком» та ОСОБА_1 . Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до суду щодо визнання недійсним вказаного договору оренди землі від 29.03.2021 року, що укладений між Фермерським господарством «Марком» та ОСОБА_1 .
Відповідачем 1 надано суду пояснення, де зазначено що 14.05.2021 договір оренди землі від 29.03.2021 року, який укладений між Фермерським господарством «Марком» та ОСОБА_1 розірвано відразу, як стало відомо про існування договору оренди землі від 30.08.2012 року, який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Барком» та ОСОБА_1 . Однак, внесення запису про розірвання договору оренди землі в Єдиний реєстр речових прав відбулося тільки 07.06.2021 року (після відкриття провадження у даній справі) і через епідемічну ситуацію в Україні. Враховуючи, що 2 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID- 19)», зважаючи на постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 і від 02 квітня 2020 року № 255 зі змінами та доповненнями, а також рішення місцевих органів влади, державні реєстратори не працювали, можливості внести такі відомості в Єдиний реєстр речових прав раніше не було можливості.
Відповідно до статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад учасників правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, згідно з п.п. 1, 6 частини першої цієї статті, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
З огляду на положення п.п. 1, 6 частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Таким чином, спір у справах зі спорів щодо оренди земельної ділянки, стороною в яких є фізична особа, яка не є підприємцем, не відноситься до юрисдикції господарського суду, за виключенням випадків, якщо спір стосується майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Отже, справа № 914/150/21 не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, натомість підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
30.07.2021 позивачем подано клопотання про стягнення з відповідачів судових витрат, а саме 2 270, 00 грн судового збору та 5 000, 00 грн витрат на правову допомогу.
Щодо стягнення судового збору, то п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», внаслідок закриття провадження у справі, сплачена сума судового збору в розмірі 2 270, 00 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України за наявності відповідного клопотання особи, яка його сплатила, а не з відповідачів.
Щодо стягнення з відповідачів 5 000, 00 грн витрат на правову допомогу на користь позивача, то відмовляючи в задоволенні цих вимог суд виходив з наступного.
За приписами ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст. 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За змістом ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", ст. 123, ч. 1-4 ст. 126, ст. 129 ГПК України необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Судом встановлено, що позивачем до матеріалів справи не додано належних доказів оплати професійної правничої допомоги, наданої адвокатом Костків Н.С. у розмірі 5 000, 00 грн., а до клопотання про стягнення судових витрат долучено лише копію ордера на правову допомогу, у зв'язку з чим, вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу є такою, що задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 231, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Провадження у справі № 914/1501/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Барком» до Фермерського господарства «Марком» та до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі, скасування запису про державну реєстрацію іншого речового права - закрити.
2. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Барком» у задоволенні клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в строки та в порядку визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст ухвали складено 07.09.2021 року.
Суддя З.В. Горецька