вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"06" вересня 2021 р. м. Київ Справа № 911/1877/21
Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Хегельманн Транспорте Юкрейн” (04073, місто Київ, проспект С. Бандери, будинок 9, офіс 3-503, код ЄДРПОУ:41556200)
до Товариства з обмеженою відповідальністю “МАЙЕР Україна” (08133, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вулиця В. Чорновола, будинок 41 А, код ЄДРПОУ:43108895)
про стягнення 18 502,09 грн.
без виклику представників сторін
До Господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Хегельманн Транспорте Юкрейн” (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “МАЙЕР Україна” (відповідач) про стягнення 18 502,09 грн., з яких: 16 000, 00 грн. основного боргу, 2020,78 грн. пені та 481,31 грн 3% річних. Також позивач просив покласти судові витрати на відповідача.
Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що він, на виконання умов договору транспортного експедирування в міжнародному сполученні №15082019/2 надав відповідачу послуги перевезення вантажу. Натомість відповідач не здійснив оплату наданих послуг.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.07.2021 відкрито провадження у даній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та зобов'язано сторін вчинити певні дії.
Крім того, цією ухвалою відповідачу було визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, для подання заперечень на відповідь на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.
У встановлений судом строк відзиву на позовну заяву відповідач не подав.
На адресу Господарського суду Київської області надійшов відзив на позовну заяву №0308/1 від 03.08.2021 (вх. № суду 18745/21 від 05.08.2021, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Крім того, представник відповідача зазначив про те, що ухвалу про відкриття провадження по справі №911/1877/21 ТОВ “МАЙЕР Україна” не отримувало.
30.07.2021 на підставі поданої заяви представник ТОВ “МАЙЕР Україна” ознайомився із матеріалами даної справи, що підтверджується його розпискою на заяві про ознайомлення від 30.07.2021. Відтак, відповідач вважає, що після ознайомлення представника відповідача з матеріалами справи у відповідача виникла можливість в порядку ст. 165, 178 ГПК України підготувати та подати до суду відзив на позовну заяву. Тому на підставі вищевикладеного строк для подання відзиву слід відраховувати від дати ознайомлення з матеріалами справи.
З даного приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно зі ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Відповідно до ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України).
Судом встановлено, що ухвалу про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви було направлено відповідачу на адресу зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Водночас, ухвала суду та позовна заява не була вручена адресату, а отже відповідач не був ознайомлений з позовними вимогами, у зв'язку з чим був позбавлений можливості надати відзив на позов, визнати заявлені вимоги або заперечувати проти їх задоволення.
Враховуючи викладені обставини, а також з метою реалізації прав відповідача подати відзив, суд вирішив за власною ініціативою продовжити відповідачеві строк на подання відзиву.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Положення ч.1 ст.248 ГПК України визначають, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з частиною 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Хегельманн Транспорте Юкрейн” (експедитор) та Товариства з обмеженою відповідальністю “МАЙЕР Україна” (Замовник) укладено Договір транспортного експедирування в міжнародному сполученні №15082019/2, відповідно до умов якого, Експедитор бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок Замовника організувати виконання визначених договором транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні пов'язаних з перевезенням та митним оформленням вантажу у відповідності з умовами узгодженими сторонами у заявках до даного договору, які є невід'ємною частиною договору, а Замовник зобов'язується оплачувати надані Експедитором послуги.
Згідно з п. 2.1.1 Договору, послуги щодо кожного окремого перевезення надаються експедитором на підставі укладеної сторонами заявки.
В пункту 2.1.2. Договору, сторони узгодили, що за фактом надання послуг сторони складають та підписують акт приймання-передачі наданих послуг.
У пункті 6.2. Договору визначено, що платежі здійснюються Замовником у національній валюті України згідно наданих Експедитором рахунків-фактур протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання вантажу, якщо інше не обумовлене в заявці.
Відповідно до узгодженої сторонами заявки від 10.09.2019 до Договору транспортного експедирування в міжнародному сполученні №15082019/2, фрахт буде сплачено після отримання повного пакету документів (CMR, рахунку, акту, податкової накладної і довідки про транспортні витрати в термін 7 (сім) банківських днів.
За твердженням позивача, ним на виконання умов Договору транспортного експедирування в міжнародному сполученні №15082019/2 в період з 19.08.2019 по 16.09.2019 надано відповідачеві послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом на загальну суму 69 921,00 грн.
В свою чергу, як зазначив позивач у своїй позовні заяві, відповідач здійснив лише часткову оплату отриманих послуг, у зв'язку з чим станом на 23.06.2021 за ним рахувалась заборгованість у розмірі 16 000,00 грн.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду позовом про стягнення з відповідача 16 000,00 грн. основного борг та нарахованих за неналежне виконання зобов'язань 2020,78 грн. пені та 481,31 грн 3% річних.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою наявний у матеріалах справи Договір є договором транспортного експедирування.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.
Частиною 1 статті 929 Цивільного кодексу України та статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
За умовами частини 1 статті 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.
Згідно з частиною 2 статті 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Статтею 931 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як було зазначено вище, відповідно до узгодженої сторонами заявки від 10.09.2019 до Договору транспортного експедирування в міжнародному сполученні №15082019/2, фрахт буде сплачено після отримання повного пакету документів (CMR, рахунку, акту, податкової накладної і довідки про транспортні витрати) в термін 7 (сім) банківських днів.
Вказані умови договору свідчать про те, що порядок розрахунків передбачає здійснення оплати на протязі 7 банківських днів з моменту останньої поставки (від дати останньої товарно-транспортної накладної), якій (оплаті), в тому числі має передувати оформлення всіх необхідних документів, в тому числі - складання акту прийому-передачі наданих послуг (виходячи зі змісту вищевказаних умов договору). Тобто настання обов'язку оплати залежить від наявності двох умов. Перша, це фактичне перевезення вантажу з подальшим складанням акту прийому-передачі послуг перевезення. Друга - надання відповідачеві передбачених Договором та заявкою оригіналів документів.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не було надано жодних доказів чи обґрунтувань на підтвердження дати фактичного отримання відповідачем (його уповноваженою особою) передбачених Договором та заявкою оригіналів документів, з якої починається відлік строку на оплату Товариством з обмеженою відповідальністю “МАЙЕР Україна” наданих йому послуг в добровільному порядку.
Суд також звертає увагу на те, що на підтвердження обґрунтованості пред'явлених до відповідача позовних вимог, Товариство з обмеженою відповідальністю “Хегельманн Транспорте Юкрейн” надало суду копії заявки від 10.09.2019, акту № 128576 від 20.08.2019, CMR від 16.08.2019, акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ВР-061 від 16.09.2019, заявки №10092019/1, CMR від 11.09.2019, рахунку на оплату № 1175 від 16.09.2019.
Однак, судом встановлено, що CMR від 11.09.2019, заявка №10092019/1 та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ВР-061 від 16.09.2019 зі сторони замовника підписано не відповідачем, а ТОВ «КПП Плюс».
Інших належних та допустимих доказів виконання позивачем зобов'язань за Договором транспортного експедирування в міжнародному сполученні №15082019/2 суду не надано.
Відсутність підписаного обома сторонами акту прийому-передачі наданих послуг, як однієї з підстав здійснення оплати, свідчить про недотримання сторонами, в тому числі позивачем, передбаченого договором порядку її проведення. Вказані обставини, в свою чергу свідчить про не настання всіх необхідних умов (не оформлення всього комплексу необхідних документів), які є підставою для проведення оплати.
Вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з'ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.
Мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Належність доказів є мірою, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (Заява № 16404/03) від 19.02.2009 року зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1988 року, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998 року).
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Разом із тим, беручи до уваги встановлені судом обставини справи, а також враховуючи відсутність у матеріалах справи належних доказів на підтвердження факту направлення та дати отримання відповідачем усіх погоджених сторонами оригіналів документів щодо спірного перевезення (з дати отримання яких слід здійснювати обрахунок початку строку оплати відповідних послуг), а також відсутність доказів виконання позивачем зобов'язань з перевезення за Договором транспортного експедирування в міжнародному сполученні №15082019/2, суд дійшов висновку про недоведеність Товариством з обмеженою відповідальністю “Хегельманн Транспорте Юкрейн” факту прострочення відповідачем встановленого строку на оплату наданих транспортно-експедиційних послуг, а відтак і про недоведеність вимог позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “МАЙЕР Україна” заявленої суми основного боргу в розмірі 16000,00 грн., а також і решти похідних вимог про стягнення 2020,78 грн. пені та 481,31 грн. 3% річних, нарахованих внаслідок несвоєчасної оплати наданих послуг.
Зважаючи на викладене, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Хегельманн Транспорте Юкрейн” слід відмовити за недоведеністю.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, а також інші судові витрати, компенсації не підлягають та залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
У задоволені позову відмовити.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення до Північного апеляційного господарського суду у порядку, визначеному ст. 257 та з урахуванням п.17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 06.09.2021
Суддя Т.Д. Лилак