ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.09.2021Справа № 910/9692/21
Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників
справу №910/9692/21
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області
про відшкодування шкоди
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення шкоди, заподіяної особі внаслідок незаконно прийнятого рішення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок прийняття Управлінням Укртрансбезпеки у Кіровоградській області постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 25.08.2020 №207159, якою зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 сплатити штраф у сумі 8500 грн, яку в подальшому визнано протиправною та скасовано згідно рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 у справі №340/4588/20, позивачу заподіяно шкоду, розмір якої складається з 40000,00 грн моральної шкоди 49574,94 грн упущеної вигоди та 15 000,00 грн витрат, пов'язаних з наданням правничої (правової) допомоги під час розгляду адміністративної справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
08.07.2021 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини, протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
26.07.2021 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позовних вимог заперечує.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 19.03.2008 року зареєстрована як фізична особа - підприємець, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, в якому в графі «види діяльності» зазначено 49.41 вантажний автомобільний транспорт, 49.42 надання послуг перевезення речей (переїзду), 77.12 надання в оренду вантажних автомобілів.
Посадовими особами Черноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки у ході рейдової перевірки 09.07.2020 року на автодорозі М-14 Одеса-Мелітополь-Новоазовськ, перевірено транспортний засіб RENAULT д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом, яким керував водій ОСОБА_2 , який здійснював перевезення вантажу на підставі ТТН №5 від 08.07.2020 року. За наслідками перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №225396 від 09.07.2020 року, яким зафіксовано порушення, передбачене ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт", ч.1 абз.14 Перевищення встановлених законодавством вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.
Повідомлення про час і місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, яке було призначено на 25.08.2020 року, направлено позивачу поштою 10.08.2020 року.
Розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, начальник Управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області виніс постанову №207159 від 25.08.2020 року, якою на підставі абз.14 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" за порушення вимог статті 48 цього Закону з ФОП ОСОБА_1 стягнуто адміністративно-господарський штраф у сумі 8500 грн.
Наведені обставини встановлені рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 у справі № 340/4588/20 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 у справі №340/4588/20 адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправною та скасовано постанову Управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області про застосування адміністративно-господарського штрафу №207159 від 25 серпня 2020 року, якою зобов'язано ФОП ОСОБА_1 сплатити штраф у сумі 8500 грн.
Так, в ході розгляду справи №340/4588/20 Кіровоградський окружний адміністративний суд встановив, що транспортний засіб перебував у користуванні іншої особи - ТОВ «Троя-Авто», яка і проводила перевезення вантажу, а відтак позивач не перебував в статусі автоперевізника щодо здійснення перевезення вантажу автомобілем Renault, державний номер НОМЕР_1 , яке мало місце 09.07.2020, що виключає відповідальність за порушення в межах Закону України «Про автомобільний транспорт» як автомобільного перевізника. При цьому, як вказав адміністративний суд, зазначені обставини є самостійною підставою для визнання протиправним та скасування спірного рішення, а тому судом не надавалася правова оцінка суті порушення.
Відповідно до інформації, наявної у Єдиному державному реєстрі судових рішень, рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 у справі №340/4588/20 набрало законної сили 16.02.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в результаті неправомірних дій працівників Управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті, позивачу завдано моральну шкоду у розмірі 40000,00 грн, збитки (упущену вигоду) у розмірі 49547,94 грн та позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу адвоката під час розгляду адміністративної справи у розмірі 15000,00 грн.
Згідно зі ст. 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Статтею 1174 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Суд зазначає, що ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, ці норми не заперечують обов'язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 Цивільного кодексу України.
У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як вказує позивач, відповідачем було грубо порушено права позивача як людини, так і фізичної особи-підприємця, чим було завдано ОСОБА_1 тяжких моральних страждань, оскільки внаслідок винесеної незаконної постанови постраждала, в першу чергу, ділова репутація позивача як фізичної особи-підприємця, він втратив свій авторитет серед колег та інших осіб, з якими співпрацює. Позивач стверджує, що внаслідок цього він втратив інтерес до життя, відчував сильні душевні хвилювання та страждання, через понесені втрати та упущену вигоду; як людина втратив сон та апетит, його супроводжувало постійне відчуття тривоги та невизначеності, через тиск з боку державних органів влади, а саме зі сторони Управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті, оскільки він постійно хвилювався через те, що без його відома можуть винести ще одну постанову, до якої він - ФОП ОСОБА_1 жодного відношення не має; під час судового розгляду справи позивач постійно знаходився у стресовому стані, що супроводжувалося частими депресіями, що не могло не позначитися негативно на його діяльності як фізичної особи-підприємця.
За твердженням позивача, в результаті зазначених подій йому було завдано значної моральної шкоди, яку позивач оцінює в 40000,00 грн.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
За змістом ч. 4 ст. 23 Цивільного кодексу України, при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
У позовній заяві стверджує, що внаслідок неправомірних дій Уктрансбезпеки постраждала, в першу чергу, ділова репутація позивача як фізичної особи-підприємця, він втратив свій авторитет серед колег та інших осіб, з якими співпрацює.
Суд зазначає, що чинне законодавство не містить визначення поняття ділової репутації особи, оскільки воно є морально-етичною категорією й одночасно особистим немайновим благом, якому закон надає значення самостійного об'єкта судового захисту (ст. 201 Цивільного кодексу України).
Під діловою репутацією суб'єкта господарювання розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Разом із тим, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди фізичній особі-підприємцю, завданої органами державної влади, саме позивач має довести на підставі належних і допустимих доказів, які втрати немайнового характеру настали у такої особи як суб'єкта господарювання.
Однак, позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено того факту, що внаслідок винесення службовою особою Управління Укртансбезпеки у Кіровоградській області постанови №207159 від 25.08.2020 було завдано шкоди діловій репутації позивача.
Так, позивачем не надано жодних доказів, таких як наприклад, листів від його контрагентів, які б свідчили про їх бажання розірвати договірні відносини із позивачем через винесення відповідної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, не надано доказів існування будь-яких претензій у контрагентів позивача щодо виконання відповідачем своїх зобов'язань через винесення постанови №207159 від 25.08.2020. Так само, матеріали справи не містять і доказів того, що внаслідок неправомірних дій Укртрансбезпеки позивач вимушений був порушити взяті на себе перед третіми особами зобов'язання тощо.
Посилання позивача на можливе застосування до нього нових адміністративно-господарських санкцій є лише припущенням позивача, яке не може свідчити про завдання йому моральної шкоди внаслідок винесення постанови №207159 від 25.08.2020.
При цьому, враховуючи, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду як суб'єкт господарювання, а не як фізична особа, посилання позивача в рамках даної справи на те, що він втратив інтерес до життя, відчував сильні душевні хвилювання та страждання, через понесені втрати та упущену вигоду; як людина втратив сон та апетит, його супроводжувало постійне відчуття тривоги та невизначеності, через тиск з боку державних органів влади, судом до уваги не приймається, оскільки такі категорії притаманні лише фізичній особі.
Відтак, оскільки позивач звернувся з даним позовом до суду як суб'єкт господарювання, враховуючи, що належними та допустимими доказами факту завдання шкоди діловій репутації позивача внаслідок винесення службовою особою Управління Укртансбезпеки у Кіровоградській області постанови №207159 від 25.08.2020 позивач суду не довів, вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 40000,00 грн задоволенню не підлягають.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача упущеної вигоди у сумі 49547,94 грн суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 Господарського кодексу України).
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
При цьому неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а могли б бути ним реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.
Натомість, наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу не є підставою для його стягнення.
Така правова позиція в питанні критеріїв упущеної вигоди неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема в постановах: від 13.12.2018 у справі №923/700/17, від 11.11.2019 у справі № 904/7601/17, від 12.11.2019 у справі № 910/9278/18, 12.08.2020 у справі № 910/15883/14, від 27.08.2019 у справі № 910/9095/18, від 26.02.2020 у справі №914/263/19.
Обґрунтовуючи свої вимоги в частині стягнення упущеної вигоди, позивач зазначає, що постанова №207159 була складена 25.08.2020, а остаточне рішення щодо визнання її протиправною Кіровоградським окружним адміністративним судом було винесено 14.01.2021, тому, за твердженням позивача, стягненню підлягає упущена вигода за період 4 місяці 20 днів.
При цьому, позивач зазначає, що згідно інформації, наданої Міністерством фінансів України на своєму офіційному сайті, середній заробіток по Кіровоградській області за серпень 2020 року становив 9509,00 грн, вересень 2020 року - 10220,00 грн, жовтень 2020 року - 10227,00 грн, листопад 2020 року - 10005,00 грн, грудень 2020 року - 11392,00 грн, січень 2021 року - 12873,00 грн.
Оскільки за вказані періоди сукупний середній розмір заробітку становить 12855,20 грн, тому позивач вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 49547,94 грн.
Однак, суд зазначає, що здійснений позивачем розрахунок упущеної вигоди (неотриманого доходу) є суто теоретичними та не підтверджений жодними документами, які б свідчили як власне про реальну можливість отримання позивачем грошових коштів (прибутку) у сумі 49547,94 грн, так і про те, що такі кошти не отримані позивачем саме внаслідок протиправних дій відповідача.
Надана позивачем до справи довідка від 08.06.2021 не є належним та допустимим доказом понесення позивачем збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки така довідка складена позивачем в односторонньому порядку та не підтверджена жодними первинними документами.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача упущеної вигоди у сумі 49547,94 грн є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Також в рамках даної справи позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 15000,00 грн.
Так, позивач зазначає, що з метою захисту своїх прав та інтересів, він змушений був звернутися до адвоката Швеця Романа Юрійовича за правовою (правничою) допомогою і відповідно до акту приймання-передачі виконаних робіт від 25.01.2021 позивачем були понесені витрати на правову (правничу) допомогу під час розгляду адміністративної справи про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 15000,00 грн.
За змістом акту приймання-передачі виконаних робіт від 25.01.2021, підписаного Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та адвокатом Швець Романом Юрійовичем (додаток №1 до договору №86 від 07.10.2020), на який позивач посилається в обґрунтування вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, адвокатом під час підготовки до розгляду справи у суді першої інстанції: проведена юридична консультація щодо скасування постанови №207159 від 25.08.2020 «Про застосування адміністративно-господарського штрафу від 25.08.2020»; складено адміністративний позов до Кіровоградського окружного адміністративного суду про скасування постанови №207159 від 25.08.2020 «Про накладення адміністративно-господарського штрафу»; складено адвокатський запит до Державної служби України з безпеки на транспорті управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області вих. №137 від 07.10.2020; здійснено вивчення відповіді на адвокатський запит вих.137 від 07.10.2020, зареєстрований за №8122/03/15-20 від 12.10.2020; ознайомлення з ухвалою, винесеною Кіровоградським окружним судом про відкриття провадження в адміністративній справі по справі №340/4588/20 від 21.10.2020; вивчення змісту постанови про відкриття виконавчого провадження №63719771 від 25.11.2020, запропоновано стратегію та тактику захисту у справі; складена заява про зупинення виконавчого провадження №63719771 від 04.12.2020; ознайомлення з рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду по справі №340/4588/20 від 14.01.2021.
Тобто, судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, сума яких заявлена до стягнення в рамках даної справи, фактично є судовими витратами, понесеними позивачем в рамках адміністративної справи №340/4588/20 про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правову допомогу.
За змістом ст. 143 Кодекс адміністративного судочинства України, питання щодо судових витрат вирішується адміністративним судом у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
З наведеного слідує, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката, є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом, і не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.
Таким чином, оскільки положеннями законодавства не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги в адміністративній справі у порядку господарського судочинства, вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 15000,00 грн задоволенню не підлягають.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18, постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 925/245/19, від 01.06.2020 у справі № 910/12945/19, від 22.06.2020 у справі №925/1300/18.
Враховуючи викладене, позов задоволенню не підлягає.
Інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - відмову у задоволенні позову з наведених вище підстав, впливу не мають.
На підставі викладеного та керуючись ст. 73, 74, 76-80, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено та підписано: 07.09.2021.
Суддя А.І. Привалов