ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.09.2021Справа № 910/9663/21
Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників
справу №910/9663/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАІС- ДІСТРИБЬЮШН"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОНБІГРУП"
про стягнення 28 661,34 грн.
До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАІС- ДІСТРИБЬЮШН" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОНБІГРУП" про стягнення 28661,34 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 05024 від 16.07.2018 щодо повної оплати поставленого товару, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 23137,58 грн, за прострочення строків сплати якої нараховані пеня в сумі 1472,17 грн, інфляційні - 1399,51 грн та 10% річних у сумі 2313,75 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАІС-ДІСТРИБЬЮШН" залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
07.07.2021 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
04.08.2021 від позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 13, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки " адресат відсутній за вказаною адресою" вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Станом на дату винесення рішення від відповідача відзив на позовну заяву не надійшов.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
16.07.2018 між позивачем (далі - Постачальник) та відповідачем (далі - Покупець) було укладено договір постачання № 05024 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. Постачальник зобов'язується поставляти та передати у власність Покупця лікеро-горілчану продукцію та інші продукти харчування, визначені у п. 2.1 цього Договору (надалі іменується «Продукція»), а Покупець прийняти та оплатити Продукцію.
Пунктом 5.2. договору визначено, що датою поставки є дата видаткової накладної, яка видається Постачальником на відповідну партію Продукції. Підписана обома сторонами видаткова накладна свідчить про фактичну поставку Постачальником Продукції Покупцеві.
Згідно п. 5.3. договору, приймання-передача Продукції здійснюється представниками обох сторін у пункті доставки (або погрузки для подальшого самовивозу) шляхом підписання відповідних накладних.
У п. 6.6. Договору зазначено, що оплата за партію Продукції, яка підлягає поставці відповідно до прийнятого Постачальником до виконання замовлення Покупця, здійснюється шляхом сплати Покупцем 100 % вартості партії Продукції протягом 14 календарних днів з дати отримання Покупцем відповідної партії Продукції.
Згідно п. 7.2. договору у випадку несвоєчасної оплати Продукції згідно умов договору Покупець сплачує на користь Постачальника пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати.
Позивач стверджує, що на виконання умов Договору ним було поставлено відповідачу Товар на суму 41 208,91 грн згідно видаткових накладних №1601802 від 29.09.2020, №1626121 від 30.10.2020, №1638838 від 17.11.2020, №1668470 від 23.12.2020, №1677261 від 30.12.2020.
Також, у позовній заяві позивач зазначив, що відповідач частково оплатив поставлений товар, а саме: за товар, поставлений згідно BH№1601802 від 29.09.2020, відповідач сплатив 2000,00 грн, залишок боргу складає - 1341,01 грн; за товар, поставлений згідно ВН№1626121 від 30.10.2020, відповідач сплатив 6596,40 грн та здійснив повернення товару на суму 2575,05 грн, залишок боргу складає - 9723,87 грн; за товар, поставлений згідно ВН№1638838 від 17.11.2020, відповідач не сплатив у повному обсязі, сума боргу складає 2395,94 грн; за товар, поставлений згідно ВН№1668470 від 23.12.2020, відповідач сплатив 4501,54 грн та здійснив повернення товару на суму 982,78 грн, залишок боргу з урахуванням корегування складає - 6724,17 грн; за товар, поставлений згідно ВН№1677261 від 30.12.2020, відповідач не сплатив у повному обсязі, сума боргу складає 2952,59 грн.
З огляду на викладене, позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за Договором поставки № 05024 від 16.07.2018 щодо повної оплати поставленого товару, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 23137,58 грн, за прострочення строків сплати якої нараховані пеня в сумі 1472,17 грн, інфляційні - 1399,51 грн та 10% річних у сумі 2313,75 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.
Згідно частини 2 статті 9 названого Закону неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
За змістом пункту 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, в редакції, що діяла у період проведення спірних господарських операцій, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Згідно з пунктом 2.4 названого Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, факт проведення господарської операції, в тому числі і поставки, а також достовірність відомостей про її обсяг та зміст, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Надані позивачем первинні документи, такі як видаткові накладні №1601802 від 29.09.2020, №1626121 від 30.10.2020, №1638838 від 17.11.2020, №1668470 від 23.12.2020, №1677261 від 30.12.2020 не містять достатньо обов'язкових реквізитів, що дозволяють суду ідентифікувати учасників господарських правовідносин, оскільки у видаткових накладних в графі «отримав» проставлено лише підпис особи, ПІБ якої не зазначено.
Отже відсутність у видаткових накладних ПІБ особи, яка їх підписала, є істотним недоліком таких первинних документів з огляду на те, що суд позбавлений з будь-яких інших документів, наявних у справі, встановити чи дійсно відповідач брав участь у здійсненні господарської операції з поставки товару.
Також, суд зазначає, що касовий звіт також не є первинним бухгалтерським документом, оскільки з нього неможливо встановити факт проведення оплати товару саме ТОВ «Кронбігруп», а тому не може бути прийнято судом в якості належного доказу здійснення відповідачем часткової оплати товару.
Таким чином, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які підтверджують факт поставки позивачем відповідачеві товару та факт отримання відповідачем від позивача товару на суму 41 208,91 грн.
Наразі, суд зазначає, що згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 ГПК України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 року).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 ГПК України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Проте, всупереч обов'язку з доказування, позивачем інших належних та допустимих у розумінні статей 76, 77 ГПК України доказів поставки відповідачу товару на спірну суму до матеріалів справи представлено не було, що вказує на відсутність у суду підстав вважати наявною у відповідача заборгованість на означену суму.
За таких обставин, з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості позовних вимог в частині стягнення основного боргу та відсутності підстав для їх задоволення, наслідком чого є відмова у задоволенні похідних вимог про стягнення пені, штрафу, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання даного позову, покладається позивача, у зв'язку з відмовою в задоволенні позову.
Керуючись ст. 129, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено та підписано: 07.09.2021.
Суддя А.І. Привалов