ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.09.2021Справа № 910/10455/21
Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/10455/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технос Стандарт"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення грошових коштів
Без виклику учасників судового процесу.
30 червня 2021 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Технос Стандарт" (позивач) надійшла позовна заява № 193 від 16.06.2021 року до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки № 17348/53-124-01-21-14061 від 18.03.2021 року в розмірі 651 444,52 грн., з них: основного боргу - 629 640,00 грн. (шістсот двадцять дев'ять тисяч шістсот сорок гривень), пені - 20 148,48 грн. (двадцять тисяч сто сорок вісім гривень 48 копійок) та 3% річних - 1656,04 грн. (одна тисяча шістсот п'ятдесят шість гривень 04 копійки).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором поставки № 17348/53-124-01-21-14061 від 18.03.2021 року, зокрема, у визначені договором строки не здійснив оплату вартості поставленого йому позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10455/21, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.
Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105478376193 ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.07.2021 року у справі № 910/10455/21 вручено уповноваженому представнику відповідача - 12.07.2021 року.
Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 27.07.2021 року (включно).
23.07.2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач у відзиві просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Заперечення мотивує тим, що оплата товару не була проведена вчасно, у зв'язку з важким фінансовим становищем компанії, в якому вона опинилась в умовах законодавчих змін, що відбулися на ринку електричної енергії. Крім того, відповідач вважає, що позивач безпідставно здійснює нарахування пені, оскільки укладений між сторонами договір не містить умов щодо покладення на відповідача зобов'язань зі сплати пені. Додатково зауважує на необґрунтованості розрахунку 3% річних та інфляційних втрат. При цьому, вважає безпідставними відповідні нарахування на суму податку на додану вартість.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
18.03.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технос Стандарт" (надалі - позивач, постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (надалі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 17348/53-124-01-21-14061 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити залізничне скріплення (товар), згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною та коду УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною договору. Предметом поставки є товар: код ДК 021:2015 - 34940000-8 (залізничне обладнання) (п. 1.2. договору).
Згідно з п. 3.1. договору строк поставки товару становить 30 календарних днів з дати підписання сторонами договору.
В п. 3.2. договору визначено, що поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DDP згідно з ІНКОТЕРМС 2020 на складі вантажоотримувача за адресою: 30100, м. Нетішин, Хмельницька обл., вул. Енергетиків, 36, Хмельницьке відділення ВП «Складське господарство», склад № 5.
Пунктом 4.1. договору визначено, що загальна вартість товару по договору становить 629 640,00 грн.
За умовами п. 5.1. договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30-ти календарних днів з дати поставки товару на склад вартажоотримувача, за умови відсутності поставленого товару вимогам договору щодо його кількості та якості.
Відповідно до п. 6.4. договору датою поставки товару вважається дата підписання вантажоотримувачем видаткової накладної.
Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності печатки) і діє до повного виконання зобов'язань сторонами (п. 11.1. договору).
У відповідності до специфікації № 1 загальна вартість товару становить 629 640,00 грн.
На виконання умов договору поставки № 17348/53-124-01-21-14061 від 18.03.2021 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 629 640,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 9 від 14.04.2021 року. Товар за видатковою накладною за якістю та кількістю прийнятий без заперечень 15.04.2021 року Ковальчук О.В., що свідчать підписи та печатки сторін на видатковій накладній.
Як зазначає позивач, за отриманий товар відповідач не розрахувався, відтак, відповідач, за розрахунками позивача, має заборгованість за договором в розмірі 629 640,00 грн.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 20 148,48 грн. та 3% річних у розмірі 1656,04 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір № 17348/53-124-01-21-14061 від 18.03.2021 року є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
За умовами частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
У п. 6.4. договору сторонами передбачено, що датою поставки товару вважається дата підписання ванажоотримувачем видаткової накладної. В свою чергу, за положеннями п. 3.2. договору поставка товару здійснюється на склад вантажоотримувача за адресою: 30100, м. Нетішин, Хмельницька обл., вул. Енергетиків, 36, Хмельницьке відділення ВП «Складське господарство», склад № 5.
Як вже було встановлено судом вище, на підставі видаткової накладної № 9 від 14.04.2021 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 629 640,00 грн. Накладна підписана 15.04.2021 року представником ХВ ВП «Складське господарство», склад № 5 та скріплена печаткою ХВ ВП «Складське господарство», склад № 5, що кореспондується з місцем поставки, визначеним у п. 3.2. договору.
За умовами п. 5.1. договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30-ти календарних днів з дати поставки товару на склад вартажоотримувача, за умови відсутності поставленого товару вимогам договору щодо його кількості та якості.
Відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно зі статтею 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За приписами частини 1 статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України).
Отже, виходячи з умов п. 5.1. договору строк оплати товар до 17.05.2021 року включно.
Станом на момент звернення до суду з даним позовом за отриманий товар відповідач не розрахувався, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 629 640,00 грн.
Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 629 640,00 грн. та настання строку виконання обов'язку щодо сплати не були спростовані відповідачем.
При цьому, за змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов'язань щодо не здійснення повної оплати вартості наданих послуг, тоді як строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати послуг настав.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № 17348/53-124-01-21-14061 від 18.03.2021 року в розмірі 629 640,00 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 20 148,48 грн. та 3% річних у розмірі 1656,04 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 Господарського кодексу України).
За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За наведеними положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
У статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті (ч. 3 ст. 231 ГК України).
Положеннями ч.ч. 4, 5 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
За змістом ч.ч. 6, 7 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.
З системного аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України слідує, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов'язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.
Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Разом з тим за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою - шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".
За змістом наведених вище положень законодавства розмір неустойки за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування неустойки, або містить умову про те, що вона нараховується відповідно до чинного законодавства, сума неустойки може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі № 904/4156/18.
При зверненні до суду з даним позовом позивач здійснює нарахування пені на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, вважаючи, що цією нормою визначено розмір штрафної санкції за прострочення грошового зобов'язання.
Між тим, частина друга статті 231 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованих пені та штрафу, встановлює розмір штрафних санкцій виключно за порушення не грошового зобов'язання, а положення ч. 6 вказаної статті, які стосуються штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, не встановлюють їх розмір, а лише визначають певний спосіб їх формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу.
Отже, надававши правову кваліфікацію договірним правовідносинам сторін, судом встановлено, що умовами договору сторонами не було встановлено розміру пені за порушення виконання грошового зобов'язання, а тому відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція у вигляді стягнення пені за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі.
З огляду на викладені вище норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідача пені відсутні, відтак позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 20 148,48 грн. задоволенню не підлягають.
Згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вже зазначалося судом вище, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату товару до 17.05.2021 року включно, отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання з 18.05.2021 року.
Судом встановлено, що позивач здійснює нарахування 3% річних з 16.05.2021 року, а не з дня, наступного за останнім днем, в який зобов'язання мало бути виконане, отже правомірним є період нарахування 3% річних з 18.05.2021 року по 16.06.2021 року (граничний строк нарахування 3% річних визначений позивачем).
Здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 1552,54 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 103,50 грн. позивачу належить відмовити.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 631 192,54 грн., з них: основного боргу - 629 640,00 грн. (шістсот двадцять дев'ять тисяч шістсот сорок гривень) та 3% річних - 1552,54 грн. (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят дві гривні 54 копійки).
Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 9467,89 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України на відповідача.
Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (ідентифікаційний код 24584661, адреса: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технос Стандарт" (ідентифікаційний код 41642205, адреса: 40022, м. Суми, вул. Псільська, 26) грошові кошти: основного боргу - 629 640,00 грн. (шістсот двадцять дев'ять тисяч шістсот сорок гривень), 3% річних - 1552,54 грн. (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят дві гривні 54 копійки) та судовий збір - 9467,89 грн. (дев'ять тисяч чотириста шістдесят сім гривень 89 копійок).
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 07.09.2021р.
Суддя О.В. Котков