01 вересня 2021 р.Справа № 520/2380/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2021, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., м. Харків, повний текст складено 17.03.21 по справі № 520/2380/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд: визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії в розмірі 70% грошового забезпечення за вислугу 30 років; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківської області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії в розмірі 85% грошового забезпечення за вислугу 30 років у відповідності до ст. 13 Закону України №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", яка діяла на 02.02.2004, ст. 51, 64 Закону України №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", Закону України №1283-XII “Про індексацію грошових доходів населення” від 07 серпня 1991 року, Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-111 від 19.10.2000 та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159, починаючи з 01 січня 2016 року, та сплатити її однією сумою з урахуванням вже виплаченої пенсії; встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати в установлений судом термін з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області щодо перерахунку ОСОБА_1 пенсії в розмірі 70% грошового забезпечення за вислугу 30 років. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківської області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 85% від суми грошового забезпечення з урахуванням проведених виплат та з урахуванням приписів Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 07.08.1991 та Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків її виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадян втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням термінів їх виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, починаючи з 01.01.2016. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області суму сплаченого судового збору у розмірі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2021 року в частині задоволених позовних вимог та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що позивач по даній справі перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області як отримувач пенсії за вислугу років, призначеної на умовах Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Зазначає, що з 01.01.2016 року пенсію позивача перераховано відповідно до ч.4 ст. 63 Закону № 2262-ХІІ, постанов Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» та від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», на підставі довідки, виданої Ліквідаційною комісією Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області. Посилаючись на приписи ч.2 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції Закону №1166 від 27.03.2014 року), стверджує, що у зазначеній редакції положення Закону були застосовані відповідачем при обчисленні розміру пенсії при її перерахунку з 01.01.2016 року. Вказує, що розмір пенсії позивача після проведених перерахунків збільшився, тому умови його пенсійного забезпечення не погіршились, позаяк відповідачем не було вчинено дій, спрямованих на зменшення його розміру пенсії у порівнянні з попереднім розміром. Стверджує, що сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Щодо компенсації втрати частини доходу стверджує, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", за порушення строків виплати яких сплачується компенсація. Посилається на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 10.07.2018 року у справі №404/6317/16-а, від 11.07.2018 року у справі №487/6923/16-а, від 18.09.2018 року у справі №522/535/17, від 25.10.2018 року у справі №420/1410/17, від 16.04.2020 року у справі №200/11292/19-а.
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідач про дату час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений заздалегідь та належним чином.
Позивач повідомлявся про день, час та місце судового розгляду апеляційної скарги на поштову адресу, вказану в позові.
Працівниками УДППЗ "Укрпошта" повернуто поштове відправлення суду, яке надсилалося на адресу позивача, із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 251 КАС України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно поштового конверту, який повернувся до суду 23.07.2021 року, та реєстру поштових відстежень, поштове відправлення було відправлено за зворотною адресою 14.07.2021 року.
Згідно пунктів 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270, у разі відсутності адресата поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику за закінченням встановленого строку зберігання.
Водночас до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “за закінченням терміну зберігання”, “адресат вибув”, “адресат відсутній” і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.10.2018 року у справі №821/818/16, від 16.12.2020 року у справі №120/4080/19-а.
Судом вжито необхідні заходи щодо повідомлення позивача про день, час та місце судового розгляду апеляційної скарги.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугою років відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
На момент призначення пенсії розмір пенсії ОСОБА_1 становив 85% грошового забезпечення (вислуга років 30), що підтверджується наявним в матеріалах справи висновком про призначення пенсії за вислугу років від 04.12.2002 року, виданим ФЕУ УМВСУ в Харківській області.
01.01.2018 року позивачу з 01.01.2016 року проведено перерахунок пенсії на підставі довідки уповноваженого органу у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяких інших осіб" №103 від 21.02.2018 року.
Після проведеного перерахунку, пенсія була обчислена з розміру 70% грошового забезпечення, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком пенсії позивача від 18.01.2021 року.
Не погоджуючись із таким розрахунком пенсії та розміром її виплати, позивач звернувся до адміністративного суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що при перерахунку пенсії позивача з 1 січня 2016 року відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм ст.13 Закону №2262-ХІІ, оскільки внесені Законом №1166-VII зміни до ч.2 ст.13 Закону №2262-ХІІ щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70% грошового забезпечення стосуються порядку призначення пенсії військовослужбовцям у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивачу в розмірі 85% від суми грошового забезпечення з урахуванням проведених виплат та з урахуванням приписів Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 07.08.1991 та Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків її виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадян втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням термінів їх виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, починаючи з 01.01.2016.
При цьому, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії однією сумою, суд першої інстанції дійшов висновку, що перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, є Закон України від 09.04.1992 року №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі по тексту - Закон України №2262-ХІІ).
Вказаним Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно зі ст.13 Закону України №2262-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент призначення пенсії позивачу) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:
а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;
б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт "б" статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - один процент відповідних сум грошового забезпечення
в) особам, зазначеним у пунктах "а" і "б" цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 року №3668-VI, який набрав чинності 01.10.2011 року, внесено зміни до частини другої статті 13 Закону України № 2262-XII, яким встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80% відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100%, до категорії 2, - 95%.
Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року №1166-VII внесено зміни у частину другу статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, згідно яких цифри 80 замінено цифрами 70.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає про зміну встановленого Законом максимального розміру пенсії після призначення позивачу пенсії.
Частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з пунктом 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" обмеження пенсії максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом.
Аналізуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що положення статті 13 Закону України № 2262-ХІІ, якими встановлено розмір пенсії, виходячи з 70% від грошового забезпечення, можуть застосовуватись лише до правовідносин, які виникли після 01.04.2014 року, тобто набрання ними чинності, та стосуються питань саме призначення пенсії, а не її перерахунку.
Тобто, зміна максимального розміру пенсії, що відбулася після призначення пенсії позивачу та не є підставою для зменшення розміру призначеної позивачу пенсії під час проведення відповідачем її перерахунку з 01.01.2016 року.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що пенсію позивачу було призначено у розмірі 85% грошового забезпечення.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 16.10.2019 року у справі №240/5401/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами їх проведення, внесені зміни до частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 80 відсотків, а потім 70 відсотків грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, отже при перерахунку пенсії відповідним категоріям осіб має застосовуватися норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Окрім того, процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення.
Таким чином, застосування іншого показника (70%) до перерахунку пенсії стосується призначення нових пенсій, а не перерахунку раніше призначених, з огляду і на те, що законодавчо діє принцип незворотності нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України.
Отже, при перерахунку пенсії позивача відповідно до ч.4 ст.63 Закону №2262-ХІІ, п.3 Постанови Кабінету Міністрів України №103 та Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 з 01.01.2016 року у відповідача по справі були відсутні правові підстави для зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії з 85% до 70% грошового забезпечення.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про те, що відповідно ч.2 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції Закону №1166 від 27.03.2014 року, що діє на час виникнення права на перерахунок) максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення, у зазначеній редакції положення Закону №2262-ХІІ були застосовані відповідачем при обчисленні розміру пенсії позивачу при її перерахунку з 01.01.2016 року, то колегія суддів вважає необґрунтованими, з урахуванням вже вказаного вище, та зазначає, що застосування в даному випадку показника 70 % відповідних сум грошового забезпечення максимального розміру пенсії до перерахунку пенсії позивача є протиправним, оскільки стосується призначення нових пенсій, а не перерахунку раніше призначених.
Посилання відповідача на те, що розмір пенсії позивача після проведених перерахунків збільшився, а тому умови його пенсійного забезпечення не погіршилися, а відповідачем не було вчинено дій, спрямованих на зменшення його розміру пенсії у порівнянні з попереднім розміром, колегія суддів вважає такими, що не впливають на наведені вище норми права та висновки суду.
На підставі викладеного вище та висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №240/5401/18, враховуючи, що позивачу була призначена пенсія у розмірі 85% грошового забезпечення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача, які полягають в перерахунку пенсії позивача, виходячи з 70% грошового забезпечення з 01.01.2016 року, та зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу пенсію у розмірі 85% грошового забезпечення з 01.01.2016 року.
Щодо задоволених судом першої інстанції вимог позову в частині зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивача з урахуванням приписів Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 07.08.1991, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 №1282-XII (далі по тексту - Закон №1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Положення ст.3 Закону №1282-XII передбачають, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Як передбачено ч.4 ст.5 Закону №1282-XII, індексація виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших видів соціальної допомоги проводиться відповідно за рахунок фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з п.4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 №1078 (далі по тексту - Порядок №1078), індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до п.5. Порядку №1078 проведення індексації грошових доходів населення, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Таким чином, аналізуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що недоотримана з 01.01.2016 року позивачем пенсія підлягає індексації.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги про зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивача з урахуванням приписів Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 07.08.1991 року, підлягають задоволенню.
Колегія суддів зазначає, що посилання апеляційної скарги в обґрунтування відмови у задоволенні вимог позову в наведеній вище частині, є необґрунтованими.
Щодо задоволених судом першої інстанції вимог позову в частині зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивача з урахуванням Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків її виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадян втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням термінів їх виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі по тексту - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст.2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону №2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі по тексту - Порядок №159) передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з п.3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: - пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); - соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до п.4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Тобто, компенсації підлягають нараховані грошові доходи, зазначені у п.3 Порядку, разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у разі затримки їх виплати на один і більше календарних місяців.
Таким чином, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію особа набуває в момент отримання доходу.
Отже, нарахування та виплата суми пенсії ставить первинною подією щодо компенсації втрати частини пенсії, яка нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатом нарахування та виплати основної суми пенсії, а тому суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивачу з урахуванням приписів Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків її виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадян втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням термінів їх виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, з огляду на відсутність обґрунтованих підстав вважати, що право позивача на отримання вказаної компенсації при виплаті пенсії буде порушене пенсійним органом.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах від 10.07.2018 року по справі №404/6317/16-а, від 25.10.2018 року по справі №420/1410/17, від 10.02.2020 року по справі №134/87/16-а, від 23.12.2020 року по справі №807/1525/16, від 04.03.2021 року по справі №520/34/17, від 01.04.2021 року по справі №120/4555/18-а.
При цьому, щодо посилання суду першої інстанції на певні правові позиції, висловлені Верховним Судом в обґрунтування задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивачу з урахуванням приписів Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків її виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадян втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням термінів їх виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, то колегія суддів зазначає, що з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, а також враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №755/10947/17, відповідно до якої під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, врахуванню в межах даної справи підлягають наведені вище саме судом апеляційної інстанції правові позиції Верховного Суду.
Відповідно, з огляду на викладені висновки у цій справі, доводи позивача в обґрунтування вимог щодо задоволення позову в цій частині є необґрунтованими.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч.2 ст.317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивачу з урахуванням приписів Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків її виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадян втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням термінів їх виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, починаючи з 01.01.2016, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Оскільки, відповідно до п.3 ч.6 ст.12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, і дана справа відноситься до справ незначної складності, а також враховуючи те, що дана справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно вказане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2021 по справі № 520/2380/21 скасувати в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням приписів Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків її виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадян втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням термінів їх виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, починаючи з 01.01.2016.
В цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити .
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2021 по справі № 520/2380/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров
Повний текст постанови складено 06.09.2021 року