25 серпня 2021 р.Справа № 520/16143/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, повний текст складено 14.01.21 по справі № 520/16143/2020
за позовом ОСОБА_1
до Командира військової частини НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_2 , Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) полковника ОСОБА_3
про визнання протиправним та скасування наказу,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 , Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) полковника ОСОБА_3 , в якій просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №96 від 31.08.2020, в частині визнання ОСОБА_1 відповідальною особою у заохоченні грошовою премією військовослужбовців, які на день заохочення мали не зняті раніше накладені дисциплінарні стягнення за 2016 рік; визнати протиправним та скасувати Наказ Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 №534 від 30.09.2020 про притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності на суму 69000 (шістдесят дев'ять тисяч) гривень; застосувати заходи судового контролю, визначені ст.372 КАС України, та зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 року та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди (ст.4 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»). Вказує, що перевірка внутрішнім фінансовим аудитом військової частини НОМЕР_1 була закінчена 17.07.2017 року, про що свідчить витяг із аудиторського звіту за результатами внутрішнього фінансового аудиту та аудиту відповідності від 17.07.2017 року №234/1/31/_, тобто відповідач при проведенні даного службового розслідування перевищує свої повноваження. Стверджує, що під час проведення службового розслідування була проігнорована норма пункту 1.3 наказу Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 №124 «Про затвердження інструкції з діловодства у Збройних Силах України», оскільки жодна посадова особа, яка була причетна до підготовки та відпрацювання документів - наказів про виплату грошової премії, не була опитана на предмет того, яким чином опинилися недостовірні дані в наказі командира військової частини НОМЕР_1 про притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності. Зауважує, що в ході проведення службового розслідування було досліджено обставини, які спричинили дані правопорушення. За результатами проведення службового розслідування (наказ командира військової частини НОМЕР_1 про результати проведення службового розслідування №96 від 31.08.2020 року), позивача знову визнано відповідальною особою у скоєнні даних правопорушень та покладено повну матеріальну відповідальність на суму 69000,00 грн. Наголошує, що спірні правовідносини тотожні та вже були предметом судового розгляду у справі № 520/10577/19, судом вже було надано оцінку цим правовідносинам та встановлено, що позивач не може нести матеріальну відповідальність. Зазначає, що інкриміноване позивачу порушення встановленого порядку ведення службової документації батальйону ґрунтується на припущеннях, оскільки жодних посилань на порушення позивачем будь-яких нормативно-правових актів щодо ведення службової документації оскаржуваний наказ не містить. Вказує, що у зв'язку з повторним прийняттям наказу, протиправність якого вже встановлена судовим рішенням, наявні підстави для застосування заходів судового контролю, визначених ст.372 КАС України, та зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення протягом місяця.
Командир військової частини НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_2 подав до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що виконання завдань в районі ведення бойових дій не звільняє позивача від виконання обов'язків, покладених на нього Статутами Збройних Сил України, законами України у сфері військової діяльності та робити усе необхідне не тільки задля збереження життя і здоров'я свого підлеглого особового складу, а і недопущення нанесенню державі матеріальних збитків. Вказує, що у рішенні суду по справі №520/10577/19 було зобов'язано скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 25.01.2019 №33, що і було зроблено командуванням задля забезпечення виконання рішення суду. У рішенні суду зазначено, що у службовому розслідуванні, за підсумками якого видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 25.01.2019 року №33, не було достатньо обґрунтовано вину ОСОБА_1 , який перебуваючи на посаді командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (нині - військова частина НОМЕР_1 ) допустив переплати грошового забезпечення на загальну суму 69000,00 грн, чим нанесено матеріальні збитки державі. Стверджує, що військовою частиною НОМЕР_1 проведено нове службове розслідування, де зібрано усі докази вини ОСОБА_1 як командира військової частини, та направлено матеріали службового розслідування до ІНФОРМАЦІЯ_2 для стягнення суми нанесених державі збитків. Щодо протиправної поведінки та зв'язком між протиправною поведінкою і настанням шкоди, зауважує, що до обов'язків командира військової частини входить керівництво фінансовою діяльністю полку (окремого батальйону), розпорядження згідно із законодавством коштами, забезпечення ощадливого витрачання коштів у суворій відповідності із затвердженим кошторисом, що не було зроблено ОСОБА_1 за час перебування на посаді командира військової частини НОМЕР_1 та спричинило нанесення збитків. Зазначає, що вина ОСОБА_1 виражається у формі необережності (недбалості). Вказує, що саме командир військової частини є відповідальним за винесення наказів про преміювання військовослужбовців. Вважає, що службовим розслідуванням встановлено переплату військовослужбовцям премії на підставі наказів, винесених позивачем, що не заперечувалось сторонами по справі. Отже, по фактам переплат грошового забезпечення військовослужбовцям правомірно притягнуто до матеріальної відповідальності саме позивача, який на момент неправомірної переплати грошового забезпечення перебував на посаді командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ).
Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Представником командира військової частини НОМЕР_1 підполковника Ковцура Юрія Віталійовича подано до суду клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що у вересні 2019 року позивач був ознайомлений з наказом командира військової частини НОМЕР_1 №33 від 25.01.2019 про результати проведення службового розслідування, яким було визнано позивача відповідальною особою у скоєнні правопорушень та покладання на нього повної матеріальної відповідальності на суму 69000 (шістдесят дев'ять тисяч) гривень.
Не погодившись з наказом командира військової частини НОМЕР_1 №33 від 25.01.2019 про результати проведення службового розслідування, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправним та скасувати наказ Командира військової частини НОМЕР_1 №33 від 25.01.2019, в частині визнання позивача відповідальною особою у заохоченні додатковою грошовою премією військовослужбовців, які на день заохочення мали не зняті раніше накладені дисциплінарні стягнення за 2016 рік; визнати протиправним та скасувати Наказ Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 №577 від 01.10.2019, про притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності на суму 69000 (шістдесят дев'ять тисяч) грн 00 коп.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2019 по справі №520/10577/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано наказ Командира військової частини НОМЕР_1 №33 від 25.01 2019, в частині визнання позивача відповідальною особою у заохоченні додатковою грошовою премією військовослужбовців, які на день заохочення мали не зняті раніше накладені дисциплінарні стягнення за 2016 рік. Визнано протиправним та скасовано Наказ Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 №577 від 01.10.2019 про притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності на суму 69000 (шістдесят дев'ять тисяч) грн 00 коп.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №90 від 03.07.2020 було скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 №33 від 25.01.2019 про результати проведення службового розслідування, яким було визнано позивача відповідальною особою у скоєні правопорушень та покладання на нього повної матеріальної відповідальності на суму 69000 (шістдесят дев'ять тисяч) гривень.
Також, наказом командира військової частини НОМЕР_1 №90 від 03.07.2020 було призначено проведення службового розслідування за фактом переплати грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 .
В ході проведення службового розслідування було досліджено обставини, які спричинили дані правопорушення. За результатами проведення службового розслідування винесено наказ командира військової частини НОМЕР_1 про результати проведення службового розслідування №96 від 31.08.2020, яким позивача було визнано відповідальною особою у скоєнні даних правопорушень та покладено повну матеріальну відповідальність на суму 69000 (шістдесят дев'ять тисяч) гривень.
Позивач, не погоджуючись з даним наказом, звернувся до суду з даною позовною заявою.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що по фактам переплат грошового забезпечення військовослужбовцям, правомірно притягнуто до матеріальної відповідальності саме ОСОБА_1 , який на момент неправомірної переплати грошового забезпечення перебував на посаді командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ).
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову , виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з преамбулою Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі по тексту - Статут), цей Статут визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Відповідно до ст.9 Статуту військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.
Згідно зі ст.11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно. Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Статтею 16 Статуту визначено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
У відповідності до ст.ст. 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків, визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» № 160-IX від 03 жовтня 2019 року (далі по тексту - Закон №160-ІХ; у редакції, чинній на час застосування до позивача матеріальної відповідальності).
За визначеннями, наведеними у п.п. 4, 5 ст.1 Закону №160-ІХ, матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності. Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 3 Закону №160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
При цьому, згідно зі ст.4 Закону №160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.
Згідно зі ст. 5 Закону №160-IX особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п'ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.
Командир (начальник), який своїм рішенням чи бездіяльністю порушив установлений порядок обліку, зберігання, використання військового та іншого майна або не вжив належних заходів, передбачених законодавством, щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню, іншому незаконному витрачанню військового та іншого майна, внаслідок чого було завдано шкоду, або щодо притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності, несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п'ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб.
Розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, визначається на день видання наказу про притягнення особи до обмеженої матеріальної відповідальності.
Положеннями ч.1 ст.6 Закону №160-IX визначено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
Приписами ч.1 ст.7 Закону №160-IX передбачено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
Статтею 8 Закону №160-IX визначено, що посадові (службові) особи зобов'язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.
У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника).
Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.
Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.
Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань.
За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.
Наказ доводиться до винної особи під підпис.
У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки чи бездіяльності, а також наявності взаємозв'язку між заподіяною шкодою.
З матеріалів справи вбачається , що згідно аудиторського звіту №234/1/31/ військовою частиною НОМЕР_1 у грудні 2016 року допущено незаконні витрати коштів внаслідок переплат 26-ти військовослужбовцям на загальну суму 134400 грн, а саме: переплати грошового забезпечення - 96000 грн; податку з доходів фізичних осіб - 17280 грн; єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - 21120 грн.
В подальшому, по даному факту у військовій частині НОМЕР_1 було проведено службове розслідування , за результатами якого згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.08.2017 року №77 було встановлено вину виконуючого обов'язки начальника стройової частини молодшого сержанта ОСОБА_4 . Крім того, під час проведення службового розслідування ряд військовослужбовців, яким було неправомірно виплачено грошову винагороду, виявили бажання відшкодувати переплату грошової премії на загальну суму 27000 грн (без урахування ПДФО та ЄСВ). Таким чином, сума переплат становить 69000 грн (без урахування ПДФО та ЄСВ).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2018 по справі №2040/5939/18 скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 10.08.2017 №77 та визнано ОСОБА_4 невинуватою особою за наслідки прийняття наказів.
На підставі вищезазначеного рішення суду у військовій частині НОМЕР_1 було повторно проведено службове розслідування, за підсумками якого згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.01.2019 №33 було встановлено вину виконуючого на той час обов'язки за посадою командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_1 та направлено матеріали службового розслідування до ІНФОРМАЦІЯ_2 для стягнення з ОСОБА_1 суми переплат.
Не погодившись з вищезазначеними діями та рішеннями відповідачів, ОСОБА_1 оскаржив їх в судовому порядку.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2019 по справі №520/10577/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано наказ Командира військової частини НОМЕР_1 №33 від 25.01.2019, в частині визнання позивача відповідальною особою у заохоченні додатковою грошовою премією військовослужбовців, які на день заохочення мали не зняті раніше накладені дисциплінарні стягнення за 2016 рік. Визнано протиправним та скасовано Наказ Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 №577 від 01.10.2019 про притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності на суму 69000 (шістдесят дев'ять тисяч) грн 00 коп.
На виконання рішення суду, наказом командира військової частини НОМЕР_1 №90 від 03.07.2020 було скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 №33 від 25.01.2019 про результати проведення службового розслідування, яким було визнано позивача відповідальною особою у скоєні правопорушень та покладання на нього повної матеріальної відповідальності на суму 69000 (шістдесят дев'ять тисяч) гривень.
Також, наказом командира військової частини НОМЕР_1 №90 від 03.07.2020 було призначено проведення службового розслідування за фактом переплати грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 (а.с. 25, 26).
За результатами проведення службового розслідування винесено наказ командира військової частини НОМЕР_1 про результати проведення службового розслідування №96 від 31.08.2020, яким позивача було визнано відповідальною особою у скоєнні даних правопорушень та покладено повну матеріальну відповідальність на суму 69000 (шістдесят дев'ять тисяч) гривень (а.с.16-24).
У вищезазначеному наказі про результати проведення службового розслідування міститься посилання на аудиторський звіт від 17.07.2017 року №234/1/31/_, яким встановлено, що військовою частиною НОМЕР_1 у грудні 2016 року допущено незаконні витрати коштів внаслідок переплат 26-ти військовослужбовцям на загальну суму 134400 грн, а саме: переплати грошового забезпечення - 96000 грн; податку з доходів фізичних осіб - 17280 грн; єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - 21120 грн.
Факт допуску незаконних витрат коштів внаслідок переплат 26-ти військовослужбовцям на загальну суму 134400,00 грн. було виявлено в період з 30.10.2015 року по 12.06.2017 року за результатами внутрішнього фінансового аудиту та аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_3 . Зазначена перевірка була закінчена 17.07.2017 року, що підтверджується витягом із аудиторського звіту від 17.07.2017 року №234/1/31/_ (а.с. 52, 53).
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 про результати проведення службового розслідування №96 від 31.08.2020, наказом Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 №534 від 30.09.2020 року командира військової частини НОМЕР_4 підполковника ОСОБА_1 притягнуто до матеріальної відповідальності на суму 69000,00 грн. (а.с. 9, 10).
Колегія суддів зазначає, що законодавством, яке діяло на час застосування до позивача матеріальної відповідальності, встановлено строк притягнення до матеріальної відповідальності - 3 роки з моменту виявлення завданої шкоди.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що наказ Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 №534 від 30.09.2020 року про притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності прийнято відповідачем з порушенням передбаченого статтею 4 Закону №160-IX трирічного строку з дня виявлення завданої шкоди.
Отже, доводи апеляційної скарги позивача про відсутність правових підстав для винесення оскаржуваного наказу після спливу 3-річного строку з дня виявлення факту допуску незаконних витрат коштів внаслідок переплат 26-ти військовослужбовцям на загальну суму 134400,00 грн., приймаються колегією суддів у якості належних.
При цьому, відповідачем у відзиві на позов та відзиві на апеляційну скаргу не наведено жодних належних та допустимих доказів, на підставі яких спростовувалися би обставини щодо притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності з порушенням трирічного строку з дня виявлення завданої шкоди, передбаченого ст.4 Закону №160-IX, норми права якої повинні бути застосовані до спірних правовідносин.
Щодо посилання відповідача на наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 25.01.2019 року №33, яким встановлено вину виконуючого на той час обов'язки за посадою командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_1 , який скасований рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2019 по справі №520/10577/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2020 року, то колегія суддів вважає їх хибними, оскільки Закон пов'язує початок перебігу такого строку з днем виявлення завданої шкоди, а це беззаперечно було виявлено під час проведення внутрішнього фінансового аудиту та аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_3 .
Та обставина, що службове розслідування було проведено неналежним чином, ніяк не впливає на строк притягнення до матеріальної відповідальності винних осіб, який закінчився на час прийняття саме оскаржуваного наказу.
Інші доводи сторін не випливають на вирішення даної справи, з урахуванням висновків суду, та не дають підстав для висновку про правомірність наказу Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 №534 від 30.09.2020 року про притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності на суму 69000 (шістдесят дев'ять тисяч) гривень, що підлягає скасуванню.
Оскільки судом визнається протиправним наказ Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 №534 від 30.09.2020 року про притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, тому наказ командира військової частини НОМЕР_1 №96 від 31.08.2020 в частині визнання позивача відповідальною особою у заохоченні грошовою премією військовослужбовців, які на день заохочення мали не зняті раніше накладені дисциплінарні стягнення за 2016 рік, який винесений в процедурі притягнення позивача до такої відповідальності, також підлягає скасуванню.
Щодо клопотання позивача про зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.ст. 129, 129-1 Конституції України обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст.13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" та ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Аналогічна норма закріплена в ст.370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, КАС України чітко визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах покладено саме на суд, який, в разі неподання такого звіту, ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина “судового розгляду” (зокрема, пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі “Шмалько проти України”).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі “Класс та інші проти Німеччини”, “одним з основоположних принципів демократичного суспільства є принцип верховенства права, пряме посилання на який міститься у преамбулі Конвенції. Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури” (пункт 55).
Отже, встановлення судом контролю за виконанням судового рішення є заходом для забезпечення конституційного права на судовий захист. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Водночас, колегія суддів зазначає, що зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Зазначена правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові від 31.07.2018 року у справі №235/7638/16-а.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 року у справі № 806/2143/15 звертав увагу на те, що застосування статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи - позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Таким чином, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 27.02.2020 року у справі №0640/3719/18 та від 11.06.2020 року у справі №640/13988/19.
Колегія суддів зазначає, що позивачем не наведено переконливих аргументів, підтверджених доказами, стосовно того, що у разі невжиття судом процесуальних заходів, передбачених статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалене у цій справі судове рішення по суті спору залишиться невиконаним, або для його належного виконання слід буде докласти значних зусиль, в тому числі, шляхом ініціювання нового провадження.
Враховуючи відсутність обставин, які б підтверджували, що рішення суду не буде виконано відповідачем, колегія суддів не вбачає підстав для встановлення строку для подання звіту про виконання судового рішення.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи відповідача щодо правомірності проведеної перевірки є помилковими.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч.2 ст.317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 №96 від 31.08.2020 в частині визнання позивача відповідальною особою у заохоченні грошовою премією військовослужбовців, які на день заохочення мали не зняті раніше накладені дисциплінарні стягнення за 2016 рік; визнання протиправним та скасування наказу Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 №534 від 30.09.2020 про притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності на суму 69000 грн.
Оскільки, відповідно до п.1 ч.6 ст.12 КАС України справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище, і позивач не був службовою особою, який у значенні вказаного вище Закону займав відповідальне або особливо відповідальне становище, дана справа відноситься до справ незначної складності і відповідно до ч.5 ст.328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 по справі № 520/16143/2020 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 №96 від 31.08.2020 в частині визнання ОСОБА_1 відповідальною особою у заохоченні грошовою премією військовослужбовців, які на день заохочення мали не зняті раніше накладені дисциплінарні стягнення за 2016 рік.
Визнати протиправним та скасувати Наказ Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 №534 від 30.09.2020 про притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності на суму 69000 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров
Повний текст постанови складено 06.09.2021 року