07 вересня 2021 року справа №360/2246/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Гайдара А.В.,
за участю секретаря судового засідання Сізонова Є.С.,
представника позивача Хорольського І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Хорольського Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року по справі №360/2246/20 (суддя І інстанції Чернявська Т.І., повний текст рішення складено 07 вересня 2020 року у м. Сєвєродонецьк Луганської області) за позовом адвоката Хорольського Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 р. позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 червня 2018 року по 15 квітня 2020 року в сумі 7081,15 грн. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 71-77).
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Позивач зазначає, що відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Позивач вважає, що судом першої інстанції безпідставно було зменшено розмір відшкодування. Судом не зазначені умови, які вплинули на прийняття рішення про зменшення розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (а.с. 82-87).
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач проходив військову службу в Державній прикордонній службі України на посаді начальника відділу прикордонної служби «Славгород» ІV категорії (тип В) та з 16 червня 2018 року виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення по 5 прикордонному загону на підставі наказу начальника Східного регіонального управління від 15 травня 2018 року № 236-ОС про звільнення з військової служби за пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням пункту «ї» (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом, і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадів, визначених абзацом другим частини третьої статті 23 Закону) пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону та підпункту «б» частини другої статті 26 Закону, без права носіння військової форми одягу; вислуга років станом на 16 червня 2018 року становить: календарна: 16 років 09 місяців 19 днів, пільгова - 09 років 03 місці 24 дні, а всього - 26 років 01 місяць 13 днів, про що свідчить витяг з наказу начальника 5 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 16 червня 2018 року № 142-ОС (а.с. 9).
17 березня 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування індексації за період з 2015 року по 16 червня 2018 року (а.с. 63).
Листом від 25 березня 2020 року № 11/Г-160 відповідач повідомив позивача, що після надходження відповідного фінансування та інформації з попередніх місць служби належні позивачу кошти будуть виплачені (а.с. 11, 64).
15 квітня 2020 року позивачеві виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 7076,69 грн., про що свідчать копія платіжного доручення від 14 квітня 2020 року № 698, копія платіжної відомості від 13 квітня 2020 року № 38 та відомості Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» по рахунку позивача (а.с. 14, 66, 67-69).
Отже, виплата позивачу індексації грошового забезпечення в сумі 7076,69 грн. здійснена відповідачем не у день виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення по 5 прикордонному загону.
Судом першої інстанції позов задоволено частково. Відповідачем апеляційна скарга не подавалась, а тому суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача.
У відповідності до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно частини 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, в якій зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 викладені наступні правові висновки: «Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.»
Необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на відсутність спеціального нормативно-правового акта, який регулював би питання розрахунку середньої заробітної плати військовослужбовця, до спірних правовідносин слід застосовувати загальні положення, що регламентують порядок розрахунку середньої заробітної плати працівників, в частині визначення періоду, за який враховується середня заробітна плата.
Механізм обчислення середньої заробітної плати визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100(далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Згідно з витягом з розрахунково-платіжної відомості від 14 серпня 2020 року № 214 (а.с. 65) грошове забезпечення позивача, з якого обчислюється середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця, за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, складає: за квітень 2018 року - 11184,10 грн., у тому числі посадовий оклад 4370,00 грн., оклад за військовим званням 1340,00 грн., надбавка за вислугу років 2284,00 грн., доплата за класність 218,50 грн., доплата за державну таємницю 437,00 грн., премія 2534,60 грн.; за травень 2018 року - 14353,80 грн., у тому числі разова грошова допомога до 5 травня 1265,00 грн., посадовий оклад 4370,00 грн., оклад за військовим званням 1340,00 грн., надбавка за вислугу років 2284,00 грн., надбавка за особливості проходження служби 1598,80 грн., доплата за класність 218,50 грн., доплата за державну таємницю 437,00 грн., премія 2840,50 грн.
Середньоденне грошове забезпечення позивача (без урахування разової грошової допомоги до 5 травня, яка носить разовий характер) складає 397,92 грн.
День відрахування позивача з усіх видів забезпечення 16 червня 2018 року вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає з 17 червня 2018 року по 15 квітня 2020 року та становить 669 календарних днів.
Відповідно, середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні в арифметичному обчисленні складає 266208,48 грн. (середньоденне грошове забезпечення 397,92 грн. х 669 календарних днів).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах наявні підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Як вбачається з матеріалів справи, причинами, що пов'язані з тривалістю порушень прав позивача, є як дії позивача, який не зразу після звільнення 16 червня 2018 року оскаржив бездіяльність відповідача щодо повного розрахунку, так і дії відповідача, який не здійснив повного розрахунку при звільненні.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач тільки 17 березня 2020 року звернувся до відповідача з заявою про нарахування індексації за період з 2015 року по 16 червня 2018 року.
Листом від 25 березня 2020 року № 11/Г-160 відповідач повідомив позивача, що після надходження відповідного фінансування та інформації з попередніх місць служби належні позивачу кошти будуть виплачені.
15 квітня 2020 року позивачеві виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 7076,69 грн..
Під час розгляду справи судом не було встановлено, що невиплата відповідачем сум індексації була обумовлена проявом грубого свавілля.
Суд першої інстанції при визначенні розміру відшкодування позивачу за час затримки розрахунку взяв до уваги розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості.
Так, істотність одноразової грошової допомоги при звільненні, затримку виплати якої допущено відповідачем, - 7076,69 грн., в порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку - 266208,48 грн. складає 2,66 % (7076,69 грн (несвоєчасно виплачена індексація грошового забезпечення) / 266208,48 грн. (середнє грошове забезпечення, обраховане за період з 17 червня 2018 року по 15 квітня 2020 року) х 100 = 2,66 %). Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотної частки 2,66 %, визначена судом в розмірі 7081,15 грн. (397,92 грн. (середньоденне грошове забезпечення) х 669 (дні затримки розрахунку при звільненні)) х 2,66 % = 7081,15 грн.).
З огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно було стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 7081,15 грн.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення рішення, їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, у апеляційній скарзі не наведено.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Хорольського Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі №360/2246/20 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі №360/2246/20 - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частина постанови прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 07 вересня 2021 року.
Постанова у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 07 вересня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
А.В. Гайдар