07 вересня 2021 року справа №200/4537/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Казначеєв Е.Г., суддів Міронової Г.М., Гайдара А.В., секретаря судового засідання Ашумова Т.Е., за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Барабан В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 р. у справі № 200/4537/21 (головуючий І інстанції Лазарєв В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач, ГУ НП в Донецькій області), в якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ ГУНП в Донецькій області № 1113 від 02.06.2020 року в частині звільнення позивача зі служби в поліції; визнати незаконним та скасувати наказ ГУНП в Донецькій області № 292 о/с від 13.07.2020 року в частині звільнення позивача зі служби в поліції; поновити на службі в поліції на посаді старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти особи відділу кримінальної поліції; стягнути з ГУНП в Донецькій області грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року позовна заява була залишена без руху, позивачеві надано строк протягом десяти днів з наступного дня після отримання копії цієї ухвали для усунення виявлених недоліків позовної заяви шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із відповідними доказами в обґрунтування поважності причин пропуску такого строку.
05 травня 2021 року на виконання вказаної ухвали позивачем до суду надіслано заяву про поновлення строку звернення до суду, яка надійшла до суду 12.05.2021.
Позивач зазначає, що він не є спеціалістом у сфері адміністративного права, тому не міг скласти позовну заяву у відповідності до норм КАС України, яка б була прийнята судом.
Заява обґрунтована тим, що через введення карантину він тривалий час не міг знайти спеціаліста, який би зміг надати оцінку обставинам його звільнення, ознайомитись із матеріалами цієї справи та скласти позовну заяву. Адвокати, до яких позивач звертався відмовлялися від надання послуг через ризик зараження COVID-19. Адвокат до якого позивач звернувся у жовтні 2020 року, виявилася не професійною та безвідповідальною людиною. Залучити нового адвоката позивач не міг, оскільки в нього не було коштів, а попередній адвокат не повертала гроші та не повертала документи про звільнення. В період часу з січня 2021 року по квітень 2021 року позивач знаходився на лікуванні та через стан здоров'я не мав можливості приділяти весь свій вільний час поверненням грошових коштів, пошукам документів, необхідних для складання нової позовної заяви іншим фахівцем, та пошуками іншого адвоката.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року повернуто позивачеві позовну заяву, у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду без поважних причин.
Позивач, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив ухвалу скасувати, поновити позивачу строку звернення до суду та направити справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач двічі звертався до Донецького окружного адміністративного суду з позовом про визнання незаконним свого звільнення зі служби та поновлення на роботі, вперше 21.07.2020, вдруге 16.04.2021. Позивач не є спеціалістом у сфері адміністративного права, тому не в змозі самотужки скласти позовну заяву у відповідності до норм КАС України, яка б була прийнята судом. Через непрофесійність адвоката у відкритті справи за першим позовом було відмовлено, про що позивач дізнався лише у березні 2021 року, звернувшись за правовою допомогою до іншого адвоката, за межами м. Маріуполя. Судом не взято до уваги переписку з адвокатом, в якій чітко встановлюється факт обману позивача у період з жовтня 2020 року по березень 2021 року. На момент звільнення і на теперішній час на території України діяв і діє карантин, який було установлено постановою КМУ № 211 від 11.03.2020. Через введення карантину позивач тривалий час не міг знайти спеціаліста, який би зміг надати оцінку обставинам звільнення, ознайомитись із матеріалами цієї справи та скласти позовну заяву, свою відмову адвокати мотивували тим, що вказана категорія справ не є невідкладною і спеціальними Законами термін перебіг процесуальних строків звернення до адміністративного суду продовжено до закінчення карантину. Всі адвокати до яких звертався позивач відмовлялися братися за справу через ризик зараження Covid-19. Апелянт посилається на те, що тривалий час не мав можливості витребувати документів щодо звільнення для встановлення та перевірки обставин звільнення позивача та його законність. Апелянт зазначає, що з матеріалами службового розслідування позивач не ознайомлювався, про проведення службового розслідування дізнався в день звільнення, отже не міг вчасно перевірити законність звільнення. Дії працівників ГУ НП в Донецькій області з ненадання матеріалів службового розслідування, є умисним діями для перешкоджання вчасного звернення до суду.
Позивач в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановила наступне.
Позивач оскаржує накази ГУНП в Донецькій області № 1113 від 02.06.2020 та № 292 о/с від 13.07.2020 в частині звільнення його зі служби в поліції.
Із наказом № 1113 від 02.06.2020 позивача ознайомлено 10.06.2020, про що свідчить особиста розписка у наказі та не заперечується позивачем про обізнаність про видані оскаржувані накази.
21 жовтня 2020 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Національної поліції України, Головного управління Національної поліції в Донецькій області про: скасування наказу начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області М.Семенишина від 02 червня 2020 року № 1113 в частині звільнення позивача зі служби в поліції; скачування наказу начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області М.Семенишина № 292 о/с від 13.07.2020 року про звільнення позивача зі служби в поліції з 13 липня 2020 року з посади старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти особи відділу кримінальної поліції Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області за порушення службової дисципліни за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію»; поновлення позивача на службі в поліції на посаді старшого уповноваженого сектору розкриття злочинів проти особи відділу кримінальної поліції Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області з 13 липня 2020 року; стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь позивача грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу за період з 13 липня 2020 року по день ухвалення постанови суду із розрахунку 265 гривень 86 копійок середньоденного грошового забезпечення на момент звільнення помножених на число робочих днів по день ухвалення постанови суду включно; стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на мою користь 10 000 гривень 00 копійок відшкодування заподіяної позивача порушенням законних прав моральної шкоди.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року у справі №200/9783/20-а залишено без руху позовну заяву, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом: надання суду власне письмове підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав; обґрунтовування вимог та зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; приведення позовної заяви до вимог, встановлених ст. 160 КАС України; надання належним чином засвідчених додатків до позовної заяви.
09 листопада 2020 року позивачем на виконання ухвали суду від 26 жовтня 2020 року надано заяву.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року у справі №200/9783/20-а повернуто позивачу позовну заяву, яку позивач не оскаржував в апеляційному та касаційному порядку.
13 квітня 2021 року позивач вдруге звернувся з позовною заявою до суду, яка зареєстрована судом 16 квітня 2021 року.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не виконано вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 26 жовтня 2020 року у спарві №200/9783/20-а, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року позовну заяву повернуто позивачу. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень 17.11.2020. Однак, до Донецького окружного адміністративного суду позивач звернувся з даним позовом лише 13.04.2021. Доказів неможливості своєчасного ознайомлення з вказаною ухвалою та вжиття заходів, щоб дізнатись про стан судового провадження позивачем не надано.
Провертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не зазначено жодних причин та не надано доказів щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду у період з липня по жовтень 2020 року.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
За частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та пункті 54 рішення «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; CASE OF KREUZ v. POLAND № 28249/95).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Слід зазначити, що інститут строку давності, необхідно використовувати з урахуванням конкретних обставин справи, так щоб він не перешкоджав наявним у позивача засобами захисту своїх прав. Обмеження права на звернення до суду повинно бути пропорційно меті правової визначеності, у іншому випадку це буде порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини в частині права на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини в по справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Зазначене дає підстави дійти до висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Зокрема, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Відповідно до ч.2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 5 статті 122 КАС України).
Отже, вказаними нормами встановлений місячний строк звернення до суду з позовом у справах щодо звільнення з публічної служби.
У пункті 13 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 6 березня 2008 року №2 зазначено, що при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Так, згідно частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Так, стаття 47 Кодексу законів про працю України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме: при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.
Аналізуючи вищезазначені положення законодавства, колегія суддів дійшла до переконливого висновку, що у разі звільнення з публічної служби особа має право оскаржити таке звільнення у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
При цьому, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 КАС України).
Колегія суддів зазначає, що строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.
Інститут строку звернення до адміністративного суду має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.
Як було встановлено судом першої інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач був ознайомлений з наказом ГУ НП в Донецькій області про його звільнення зі служби в поліції - 10.06.2020. Отже, 10.06.2020 позивач був ознайомлений під підпис з фактом свого звільнення та отримав відповідний наказ, тобто з цієї дати позивач мав місячний строк для звернення до суду з позовом. З позовом про захист порушеного права позивач вперше звернувся лише 21 жовтня 2020 року та вдруге 13 квітня 2021 року (зареєстрована судом 16 квітня 2021 роуц), тобто, з пропуском місячного строку.
Суд не приймає посилання апелянта на запровадження карантину, як поважну підставу для пропуску строку звернення до суду, з наступних підстав.
Відповідно до п.3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України, в редакції Закону № 731-IX від 18.06.2020 яка набрала чинності 17.07.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Отже, з 17.07.2020 суд за заявою учасника справи поновлює процесуальні строки якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Позивачем будь-яких доказів в підтвердження того, що пропущення процесуальних строків у період з липня по жовтень 2020 року, тобто при первинному зверненні до суду зумовлено обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином, не надано.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 440/5217/19.
Посилання апелянта на те, що позивач не є спеціалістом у галузі права та самостійно підготувати та подати позовну заяву без отримання правової допомоги не має можливості, а договір про надання правової допомоги не міг укласти у зв'язку із встановленням в Україні локдауну, пов'язаного з запобіганням поширенню на території України коронавірусу COVID-19, не є тією обставиною, що підтверджує об'єктивну неможливість подати позовну заяву у визначений КАС України строк. Юридична необізнаність не може визнаватися тією непереборною обставиною, явищем чи фактором, що завадили позивачу з дотриманням установлених законом строків звернутися до суду з позовом. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 540/2097/18.
Некомпетентність представника позивача в правових питаннях, а також труднощі в пошуку кваліфікованого спеціаліста для оформлення позовної заяви належним чином не є об'єктивними та непереборними обставинами, які перешкоджають оскаржити рішення суб'єкта владних повноважень в судовому порядку в межах встановленого законодавством строку звернення до суду. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 07 серпня 2018 року у справі №826/4213/18.
Колегія суддів не приймає посилання апелянта, як підставу дотримання строку звернення до суду з позовом на не отримання позивачем висновку та матеріалів службового розслідування, оскільки предметом спору по суті є правомірність звільнення та можливість поновлення на публічній службі. Визначальним є час ознайомлення особи з самим фактом звільнення шляхом отримання відповідно наказу або трудової книжки.
Посилання апелянта на те, що наказ не містив обставин звільнення, тобто він не міг бути оскаржений через відсутність у ньому обґрунтованих підстав для звільнення, є безпідставними, оскільки вказаний наказ містить норму закону за якою було звільнено позивача. Крім того, позивач був обізнаний про те, що підставою слугувало саме службове розслідування.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 6 частини 5 статті 44 КАС України, учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 вказав, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. За висновком Суду, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Колегія суддів зазначає, що пропущений строк звернення до суду з позовом може бути поновлений за наявністю поважних причин, проте позивач не зазначив об'єктивно непереборних обставин, які б не залежали від його волевиявлення або пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, що позбавили позивача можливості звернутися до адміністративного суду з даним позовом у встановлений процесуальним законодавством строк.
Отже, зазначені обставини не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду, оскільки позивач знав, що його звільнено з поліції та у нього не було перешкод для звернення до суду у встановлений законом місячний строк. Тобто, позивач пропустив строк звернення до суду з причин, які не є поважними.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Керуючись ст. 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 р. у справі № 200/4537/21 - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 р. у справі № 200/4537/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складення повного тексту в порядку, визначеному ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано 07 вересня 2021 року
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.В. Гайдар
Г.М. Міронова