07 вересня 2021 року справа №200/8889/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., секретар судового засідання Сізонов Є.С., за участі представника позивача Стряпчої І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 28 квітня 2021 року (повне судове рішення складено 30 квітня 2021 року у м. Слов'янську) у справі № 200/8889/20-а (суддя в І інстанції Гончарова А.О.) за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
Стряпча Ірина Олександрівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
На обґрунтування позову зазначено, що 13.06.2020 об 11 год. 48 хв. у селі Мартове по вул. П. Василенка, буд. 74, Харківської області, старшим інспектором ВБДР УПП в Харківській області Підкопай Миколою Володимировичем (далі - Інспектор) відносно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 516544. Як вбачається зі змісту протоколу, його було складено за вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 121 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП), бо він керував транспортним засобом «БАЗ А079.19», номерний знак НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Север-Авто» та використовується для надання послуг з перевезення пасажирів за встановленим маршрутом «Харків-Мартове», стан якого не відповідає стандартам, що стосується безпеки дорожнього руху, а саме самовільно встановлено додаткові протитуманні фари, чим було порушено п.п.31.1, 31а ПДР України, п.п.6.1.1, 6.1.5, 5.1, 5.2 ДСТУ 3649:2010, ст.ст.32, 37 Закону України «Про дорожній рух». Санкція ч. 4 ст. 121 КУпАП передбачає позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців або адміністративний арешт на строк від п'яти до десяти діб, у зв'язку з чим у позивача було вилучено посвідчення водія НОМЕР_2 від 23.06.2015 та видано тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, що, у свою чергу, виявилося не абияким психологічним потрясінням для позивача.
Постановою Печенізького районного суду Харківської області від 08.09.2020 у справі № 633/312/20, що набрала законної сили 18.09.2020, провадження по цій справі про адміністративне правопорушення у відношенні позивача було закрито відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 121 КУпАП.
Закриваючи провадження по справі № 633/312/20, суд у цій справі дійшов висновку, що матеріали справи не тільки не містять доказів повторності вчинення позивачем протягом року будь-якого з порушень, передбачених частинами 1-3 ст. 121 КУпАП, як безумовної підстави для притягнення його до відповідальності за ч. 4 ст. 121 КУпАП, ба більше, безпосередній зміст протоколу з урахуванням обставин справи, містить ознаки подвійного притягнення позивача до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, що є порушенням положення ст. 61 Конституції України.
Внаслідок вчинення вищезазначених протиправних дій і, як наслідок, відкриття Печенізьким районним судом Харківської області провадження у справі № 633/312/20 про адміністративне правопорушення за ч. 4 ст. 121 КУпАП, санкція якої, серед іншого, передбачає позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців, позивач був змушений звернутися до адвоката за отриманням правничої допомоги у даній судовій справі, внаслідок чого ним, як особою, що притягається до адміністративної відповідальності, були понесені відповідні витрати у сумі 16 040,00 грн.
З огляду на особливості розгляду даної категорії справ про адміністративні правопорушення, питання про розподіл судових витрат, у тому числі пов'язаних з оплатою правничої допомоги у відповідній справі, судом не вирішувалося та КУпАП не передбачено. А відтак, станом на день звернення до Донецького окружного адміністративного суду, внаслідок порушення Інспектором положень ст. 61 Конституції України, позивачу було завдано матеріальну шкоду у вигляді витрат на правничу допомогу у сумі 16 040,00 грн.
З огляду на закріплену в адміністративному процесі преюдицію, факт порушення Інспектором, який є службовою особою відповідача, положень ст. 61 Конституції України, внаслідок чого позивача незаконно було позбавлено водійського посвідчення та двічі притягнуто до одного виду адміністративної відповідальності, додатковому доведенню не підлягає.
З приводу причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою завдавача шкоди та шкодою представник позивача зазначила, що вона має прямий характер, адже заявлений до стягнення розмір спричиненої шкоди безпосередньо пов'язаний із сумою сплаченою за надання правничої допомоги в межах справи № 633/312/20, яка становить 16 040,00 грн.
З приводу розміру заявленої до стягнення шкоди зауважила, що окрім матеріальної складової, позивач вважав за необхідне стягнути на свою користь моральну шкоду, розмір якої оцінюється у 2500,00 грн.
Згідно вимог ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. При цьому моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Заявлений розмір моральної шкоди вважає справедливим, який було визначено з огляду на його публічне приниження перед пасажирами автобуса, на очах у яких у ОСОБА_1 вилучалося посвідчення водія, душевних страждань за його майбутнє, адже позбавлення посвідчення водія унеможливлює у майбутньому отримання заробітної плати водія автобуса, що є його єдиним доходом, за рахунок якого він утримую себе та свою сім'ю. Позивач був позбавлений можливості планувати спільний з сім'єю літній відпочинок за відсутності впевненості у завтрашньому дні, внаслідок чого зазнавав моральних страждань та переживань, разом з цим він щоденно відчував себе приниженим та неповноцінним у колі своїх колег по роботі - таких же водіїв, але з наявними водійськими посвідченнями на руках, які знущалися з нього та всіляко жартували над ним з цього приводу.
В зв'язку з викладеним, представник позивача просила:
- визнати протиправними дії Департаменту патрульної поліції, які полягають у порушенні його службовою особою - Інспектором ст. 61 Конституції України, що призвело до подвійного притягнення позивача до адміністративної відповідальності за одне й те ж саме правопорушення;
стягнути з Державної казначейської служби України, що уособлює у собі державу у розумінні ст.ст.1173, 1174 ЦК України, на користь позивача спричинену матеріальну шкоду у вигляді витрат на правничу допомогу, понесених в межах адміністративної справи № 633/312/20 в сумі 16 040,00 грн. та моральну шкоду - 2500,00 грн.;
стягнути з відповідачів солідарно понесені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору та оплати витрат на правничу допомогу в межах даної судової справи.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 28 квітня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, якими вмотивовано позовну заяву.
Апелянт наголошує, що його позиція повністю обґрунтована вичерпним переліком належних та достатніх доказів, доданих до позовної заяви. Однак не зважаючи на зазначені позивачем факти, місцевий суд помилково вважав недоведеними неправомірність дій Департаменту патрульної поліції та не вбачав підстав для стягнення матеріальної та моральної шкоди.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем висловлено згоду з рішенням місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без змін.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Інші особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 13.06.2020 Інспектором винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 №525744 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КУпАП.
Крім того, 13.06.2020 об 11 год. 48 хв. у селі Мартове по вул. П. Василенка, буд. 74, Харківської області, Інспектором відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 516544 за вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.121 КУпАП, оскільки він керував транспортним засобом «БАЗ А079.19», номерний знак НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Север-Авто» та використовується для надання послуг з перевезення пасажирів за встановленим маршрутом «Харків-Мартове», стан якого не відповідає стандартам, що стосується безпеки дорожнього руху, а саме самовільно встановлено додаткові протитуманні фари, чим було порушено п.п.31.1, 31а ПДР України, п.п.6.1.1, 6.1.5, 5.1, 5.2 ДСТУ 3649:2010, ст.ст.32, 37 Закону України «Про дорожній рух».
Постановою Печенізького районного суду Харківської області від 08.09.2020 у справі № 633/312/20, що набрала законної сили 18.09.2020, провадження по даній справі про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 було закрито відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.121 КУпАП.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених ст. 258 цього Кодексу.
Згідно з ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Згідно з ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.
Таким чином, підставами для визнання протиправним дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов'язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Разом з тим, складання протоколу - це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам
Розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, не відповідає завданням адміністративного судочинства та у подальшому може призвести до виникнення нових судових спорів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 760/9462/16-а.
Враховуючи, що Інспектором було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 121 КУпАП, а протокол за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 121 КУпАП був направлений на розгляд до суду для прийняття відповідного рішення, місцевий суд дійшов правильного висновку, що останній діяв в межах своїх повноважень та не вбачає протиправності в його діях.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми права, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені частиною сьомою статті 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статей 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
У статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що в наведених у статті цього Закону у випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, моральна шкода.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Звернувшись з цим позовом до суду, представник позивача зазначала, що Інспектор протиправно склав протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 121 КУпАП, відносно позивача, що призвело до подвійного притягнення позивача до адміністративної відповідальності за одне й те саме правопорушення, чим позивачу було завдано суттєвих моральних страждань, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
За загальним правилом, підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Колегія суддів цілком погоджується з висновком місцевого суду, що позивач не надав належних та допустимих доказів незаконності дій інспектора, оскільки жодного адміністративного стягнення, передбаченого КУпАП, за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 121 КУпАП, до нього застосовано не було, а складання протоколу про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, так як відповідно до статей 283, 284 КУпАП таке питання може бути вирішено лише судом.
При цьому сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії інспектора заподіяли позивачу моральну шкоду.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 312/262/18.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача Державної казначейської служби України матеріальної шкоди у вигляді витрат на правничу допомогу.
За змістом частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (частина 3 статті 27 цього Закону).
У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги.
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Витрати, пов'язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витратна його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок не реалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові ВП ВС № 925/1196/18 від 14.04.2020, процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19).
Отже, місцевий суд дійшов правильного висновку, що вимога позивача про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді витрат на правничу допомогу, а також визнання протиправними дій та відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої та другої 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, місцевий суд дійшов правильного висновку про недоведеність порушення прав та законних інтересів позивача, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 28 квітня 2021 року у справі № 200/8889/20-а - залишити без змін.
Повне судове рішення - 07 вересня 2021 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Сіваченко
Судді А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук