06 вересня 2021 року м. Чернігів Справа № 620/7452/21
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Бородавкіної С.В.,
розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) 02.07.2021 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), у якому просить зобов'язати відповідача внести зміни до довідки про розмір його грошового забезпечення від 05.03.2021 №33/45-81 та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області нову довідку про розмір його грошового забезпечення станом на листопад 2019 року, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ ''Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб'', статті 9 Закону України ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України 11.11.2015 №988 ''Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції'', із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення з 01.04.2019 перерахунку основного розміру пенсії.
Свої вимоги мотивує тим, що після реорганізації міліції в поліцію дійсно посада першого заступника начальника ГУНП відсутня, але посадові обов'язки за цією посадою виконує заступник начальника ГУНП - начальник кримінальної поліції. За наведених обставин, позивач зазначає, що не зазначення відповідачем вірного посадового окладу у виданій довідці для перерахунку пенсії веде до його дискримінації.
Ухвалою суду 09.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду відповідно до пункту 7 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, яке, з огляду на зміст вказаної норми, є необґрунтованим.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що у задоволенні позову має бути відмовлено, враховуючи таке.
Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУПФУ в Чернігівській області як отримувач пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
05.05.2021 Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернігівській області» видано позивачу довідку №33/45-81 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії (а.с. 14).
Вважаючи, що у вказаній довідці не вірно зазначені складові грошового забезпечення, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, і просити про їх захист.
Таким чином, з наведеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року у справі № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, обов'язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Суд наголошує, що дослідження правомірності прийняття рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень повинно здійснюватися на момент їх прийняття (вчинення) та не може обґрунтовуватись юридичною правильністю (правомірністю) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 03.07.2018 у справі №826/16634/16, від 05.09.2018 у справі №826/8956/17 та від 12.06.2018 у справі №826/4406/16, яка в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України повинна враховуватись судом при виборі і застосуванні норм права.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що визначений ОСОБА_1 відповідач у справі (МВС України) не порушував його прав та інтересів з огляду на те, що спірна довідка видана іншою юридичною особою - Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернігівській області».
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (частина перша статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про підтвердження заявлених позивачем доводів та про порушення його конституційних прав, свобод та інтересів з боку відповідача, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись статтями 227, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 06 вересня 2021 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Міністерство внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684, вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601).
Суддя С.В. Бородавкіна