Справа № 756/9661/21
Номер провадження № 1-кп/756/1204/21
06 вересня 2021 року місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 5 Оболонського районного суду міста Києва кримінальне провадження, внесене 25.05.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100050001182 у відношенні:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, громадянина України, не працюючого, який має середню спеціальну освіту, не одружений, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше засудженого:
- вироком Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 19.04.2018 за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбуття покарання з встановленням іспитового строку на 1 рік;
- вироком Деснянського районного суду м. Києва від 20.06.2019 за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 309, ст. 70, 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 1 місяць, на підставі ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 27.04.2020 звільнено з Божківської ВК № 16 Полтавської області умовно-достроково з невідбутою частиною покарання 1 рік 5 днів, з встановленням адміністративного нагляду терміном один рік,
за обвинуваченням у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України,
1. Формулювання обвинувачення у кримінальному провадженні, визнане судом доведеним.
25.05.2021, близько 15:10 год., ОСОБА_4 перебував у приміщенні магазину «СпортМастер», розташованого в ТРЦ «Дрім Таун» за адресою: м. Київ, просп. Оболонський, буд. 1-б, де під час проходження торгівельною залою вказаного магазину, у нього виник злочинний умисел, направлений на повторне таємне викрадення чужого майна.
Реалізуючи який ОСОБА_4 , того ж дня, у той же час, перебуваючи в приміщенні торгового центру за вказаною адресою, та впевнившись, що за його діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає, взяв з полиць магазину товар, а саме: сорочку пляжну чоловічу синій/чорний р. 46 ТМ «Termit», артикул 3JS2ZHNPAF, у кількості 1 шт, вартістю 749 грн 17 коп. (без урахування ПДВ), та направився до примірочної кабіни, в якій поклав казаний товар за пояс штанів, в які був одягнений на той час, та направився до виходу з торгової зали магазину «СпортМастер», що належить ТОВ «СПОРТМАСТЕР-УКРАЇНА».
Виконавши усі дії, які ОСОБА_4 , уважав за необхідне для повторного таємного викрадення чужого майна (крадіжки), останній пройшов за лінію кас разом з таємно викраденим майном, не сплативши за нього, однак свій злочинний умисел до кінця не довів з причин що не залежали від його волі, так як був зупинений працівником охорони магазину.
Унаслідок вчинення злочину, у разі доведення його до кінця, ОСОБА_4 міг спричинити ТОВ «СПОРТМАСТЕР-УКРАЇНА», майнову шкоду на загальну суму 749 грн 17 коп. (без урахування ПДВ)
Отже, ОСОБА_4 учинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України, а саме закінчений замах на повторне таємне викрадення чужого майна (крадіжку), який не було закінчено з причини, що не залежали від його волі.
2. Підстави доведеності винуватості поза розумним сумнівом.
2.1. Позиція сторони захисту та сторони обвинувачення.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч.2 ст. 185 КК України, визнав повністю, у вчиненому щиро покаявся, підтвердивши обставини, а саме: час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування злочині, викладені в обвинувальному акті, які відповідають дійсності, він їх у повному обсязі підтверджує та пояснив, що 25.05.2021, близько 15:10 год., дійсно перебував в магазині «СпортМастер», що розташований в ТРЦ «Дрім таун». На полиці узяв чоловіку сорочку, яку у примірочній кабіні сховав під свій одяг, оскільки вирішив її узяти собі, але не розраховуватися. Однак коли проходив повз каси його було затримано. При призначенні покарання просив урахувати, що він дійсно раніше судимий, але у нього є сім'я, а саме дружина та малолітня дитина, які потребують матеріального забезпечення, тому просить не позбавляти його волі, надав можливості працювати, бо він має професійно-технічну освіту, останні час працював, займався виготовленням пластикових вікон. Свою поведінку засуджує, просить надати шанс виправитися. Крадіжку учинив лише через свій та своєї сім'є тяжкий матеріальний стан під час карантину.
Захисник ОСОБА_5 не заперечуючи щодо обставин, за яких обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою винуватість, просив суд призначити обвинуваченому покарання в виді позбавлення волі, на якому наголошувала прокурор, але зі звільненням від його відбуття з випробуванням.
Представник потерпілого в судові засідання не з'являвся, причини не явки не повідомляв. У зв'язку з чим судом було ухвалено рішення проводити розгляд справи, за погодженням з учасниками провадження, у відсутність представника потерпілого. Проти вказаного рішення учасники провадження не заперечували.
Прокурор у судовому засіданні зазначила, що у судовому засіданні достеменно було встановлено, що інкриміноване протиправне діяння вчинено обвинуваченим, тому просить суд визнати ОСОБА_4 винуватим та призначити покарання за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 рік та 3 місяці. Також прокурор просила врахувати, що на її думку існує обставина, яка пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , а саме щире каяття.
2.2. Підстави, за яких суд не досліджує докази сторони обвинувачення та захисту, а також уважає доведеною винуватість поза розумним сумнівом.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 у повному обсязі визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті. Тож, беручи до уваги, що прокурор та захисник також не оспорювали фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, у тому числі обвинувачений ОСОБА_4 правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні сумніви і у суду щодо добровільності позиції обвинуваченого. При цьому суд роз'яснив обвинуваченому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку останній буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку.
Вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинуваченого та не знайшов підстави вважати, що останній себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини, чи визнає їх під примусом.
Це узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з якими суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Ураховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, дійшов висновку, щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 поза розумним сумнівом у вчиненні інкримінованого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України, а саме закінченому замаху на повторне таємне викрадення чужого майна (крадіжку), який не було закінчено з причини, що не залежали від його волі.
3. Обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
У судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_4 беззаперечно визнавав свою винуватість, співпрацював з органом досудового розслідування, повністю повідомив про обставин вчинення кримінального правопорушення, а також надав дозвіл на скорочений (без дослідження доказів) розгляд кримінального провадження. Наведені відомості є достатніми, аби вважати дії ОСОБА_4 як каяття (щирий жаль з приводу вчинення кримінального правопорушення та осуд своєї поведінки), а отже підставою для врахування їх як обставину, що пом'якшує покарання. Також суд бере до уваги, що і державне обвинувачення в особі прокурора, уважає наявність такої обставини, що пом'якшує покарання, - щире каяття, та вказана в обвинувальному акті. У зв'язку з чим, на думку суду, обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 66 КК України. При цьому судом не було встановлено обставин, які б обтяжували покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 67 КК України.
4. Мотиви призначення покарання.
Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, ураховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.
За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину. Індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром якої є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.
Отже, обираючи вид та строк покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорій нетяжких відповідно до ст. 12 КК України, його вид та суспільна небезпечність. Наслідки вчинення злочину, що шкода фактично відшкодована шляхом повернення майна, а також вид майна, яким таємно заволодів ОСОБА_4 , та його вартість. Також суд бере до уваги вже наведені відомості про особу обвинуваченого, який винуватість у вчиненні злочину визнав, раніше був засудженим, але учинив новий злочин вже після повного відбуття покарання (строк умовно дострокового звільнення до 10.05.2021). Також суд бере до уваги, що ОСОБА_4 одружений, має на утриманні малолітню дитину та дружину.
При дослідженні особистості обвинуваченого відповідно до положень ст. 50 КК України, підстав для призначення покарання в порядку передбаченому статей 69, 69-1 КК України, не встановлено, як підстав для призначення покарання в порядку ст. 75 КК України, тобто зі звільненням від відбуття покарання з випробуванням. Приймаючи рішення про відсутність підстав для звільнення від відбуття покарання з випробуванням, суд виходив з того, що ОСОБА_4 за вироком Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 19.04.2018 вже було звільнено від відбуття покарання з випробуванням, та останній учинив новий злочин в період відбуття покарання з випробуванням, що виключає повторне застосування положень статей 75, 76 КК України до обвинуваченого.
Вивченням особистості обвинуваченого, з урахуванням загальних засад призначення покарання - законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, враховуючи вимоги ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєний злочин призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення ним нових злочинів, а також враховуючи ступень тяжкості вчиненого злочину, його наслідків, особистість обвинуваченого, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливо лише в умовах ізоляції від суспільства, тобто при призначенні покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки.
Призначення ОСОБА_4 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду». Оскільки покарання в виді обмеження волі полягає в триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Тож, тривалий нагляд за ОСОБА_4 у кримінально-виконавчій установі відкритого типу без ізоляції від суспільства із залученням до праці буде більш дієвим механізмом досягнення мети визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а й здійснити виправлення особистості, а також запобігти вчиненню нею так і іншими особами злочинів. Бо ОСОБА_4 має професійно-технічну освіту, а отже зможе працювати та виправляти свою поведінку, шляхом свідомого відновлення в соціальному статусі повноправного члена суспільства, повернення до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя. Слід урахувати, що ОСОБА_4 раніше вже призначалось покарання в виді позбавлення волі, натомість, як установлено під час розгляду справи, цим покаранням не було досягнуто мети визначеної ст. 50 КК України.
5. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Вирішуючи питання щодо заходу забезпечення кримінального провадження у виді запобіжного заходу, суд наголошує, що ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 27.05.2021 до обвинуваченого ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 23.07.2021. Строк тримання під вартою було обраховано з моменту затримання - 25.05.2021. Крім того, ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 16.07.2021 у судовому засіданні обвинуваченому ОСОБА_4 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 13.09.2021.
За таких обставин, оскільки в межах кримінального провадження, що розглядається, до обвинуваченого застосовано запобіжний захід, в якості відбутого покарання ОСОБА_4 слід зарахувати строк попереднього ув'язнення з 25.05.2021 до набуття вироком законної сили, з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення відповідає двом дням обмеження волі відповідно до ст. 72 КК України. Строк покарання слід рахувати з дня набуття вироком законної сили.
Оскільки підстав для застосування більш м'яких запобіжних заходів судом не встановлено, ураховуючи вимоги ч. 2 ст. 377 КПК України, до набуття вироком законної сили запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слід залишити обвинуваченому ОСОБА_4 без змін.
При цьому, наведені судом відомості про особистість ОСОБА_4 свідчать, що в даному випадку слід застосувати положення ч. 2 ст. 57 КВК України, а саме після набуття вироком законної сили слід направити ОСОБА_4 до місця відбування покарання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі, де останній підлягає звільненню з під варти. При цьому строк відбуття покарання необхідно буде рахувати з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі, з зарахуванням строку слідування під вартою відповідно до ст. 72 КК України, що одному дню попереднього ув'язнення відповідає два дні обмеження волі.
Цивільний позов у рамках даного кримінального провадження не заявлено.
Процесуальні витрати в провадженні відсутні.
Речові докази відповідно до ст. 100 КПК України, а саме: сорочка пляжна чоловіча (синій/чорний р. 46 ТМ «Termit», артикул 3JS2ZHNPAF) в кількості 1 шт, яка передана на відповідальне зберігання ТОВ «СПОРТМАСТЕР УКРАЇНА», залишити у володінні останнього.
Керуючись статтями 7, 100, 124, 128, 349, 368-370, 373, 374, 376, 392-395 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили - залишити без змін.
Після набуття вироком законної сили направити ОСОБА_4 до місця відбування покарання у порядку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі.
Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_4 рахувати з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.
Зарахувати в якості відбутого покарання за цим вироком, строк попереднього ув'язнення ОСОБА_4 , починаючи з 25.05.2021 до набуття вироком законної сили, а також час слідування під вартою до виправного центру виходячи з того, що відповідно до ст. 72 КК України одному дню попереднього ув'язнення відповідає два дні обмеження волі.
Речові докази по справі: сорочка пляжна чоловіча (синій/чорний, р. 46 ТМ «Termit», артикул 3JS2ZHNPAF) у кількості 1 шт, який переданий на відповідальне зберігання ТОВ «СПОРТМАСТЕР УКРАЇНА» - залишити у володінні останнього.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня отримання копії вироку.
Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.
Суддя ОСОБА_1