Номер провадження: 22-ц/813/2825/21
Номер справи місцевого суду: 509/1548/19
Головуючий у першій інстанції Кочко В. К.
Доповідач Князюк О. В.
26.08.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого Князюка О. В.,
суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,
за участю секретаря - Дерезюк В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29.01.2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна об'єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку в порядку поділу спільної сумісної власності, усунення від права спадкування за законом, -
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
01.04.2019 р. ОСОБА_1 звернулася до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна об'єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку в порядку поділу спільної сумісної власності, усунення від права спадкування за законом, посилаючись на те, що в серпні 2018 року помер її чоловік ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку з господарчими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний будинок був придбаний в 1998 році під час їх проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу за спільні кошти, в якому стали проживати. Після смерті чоловіка, в установлений законом шестимісячний термін позивачка звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Іншим спадкоємцем майна померлого ОСОБА_3 є його син від першого шлюбу - ОСОБА_2 , який ухилявся від виконання обов'язку щодо утримання батька, а також від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу був у безпорадному стані. Враховуючи викладене, просила:
-визнати житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , - об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;
-визнати за ОСОБА_1 , в порядку поділу спільної сумісної власності право власності на Ѕ частку вказаного житлового будинку;
-усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом на спадщину, що відкрилась внаслідок смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ;
-стягнути понесені нею судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 29.01.2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна об'єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку в порядку поділу спільної сумісної власності, усунення від права спадкування за законом було відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) понесені по справі витрати на правову допомогу в розмірі 7000 гривень.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
03 березня 2020 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29.01.2020 року, відповідно до якої просила рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт вказує, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, таким, що ухвалено при поверхневому розгляді справи, а отже підлягає скасуванню.
Відзиву на апеляційну скаргу матеріали справи не містять.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду в особі судді судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду Князюка О. В. від 16.03.2020 року вказану апеляційну скаргу було залишено без руху.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.04.2019 року провадження по вказаній цивільній справі було відкрито.
Ухвалою від 13.04.2020 року вказану цивільну справу було призначено до розгляду у загальному порядку.
У судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог.
Відповідач до судового засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлявся, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи суду не подавав та не заявляв.
Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.
Як встановлено судом та підтверджується письмовими доказами по справі, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14.07.2006 року по 10.08.2018 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Вказаний житловий будинок належав померлому на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого Панченко О.О., приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області 27 жовтня 1998 року та зареєстрованого в реєстрі за № 2070. Вказаний житловий будинок придбано за 11839 грн.
У встановлений законом шестимісячний термін сторони звернулись до Овідіопольської районної державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , в зв'язку з чим зареєстровано спадкову справу № 290/2018.
Мотивувальна частина
Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За правилами, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком місцевого суду, виходячи з наступного.
Спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК УРСР 1963 року.
Розглядаючи позови, пов'язані зі спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, статті 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»).
Частиною другою статті 112 ЦК УРСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток. Аналогічне положення містить частина перша статті 368 чинного ЦК України.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Відповідно до приписів ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Положеннями ст.ст. 77, 78 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Так, позивачем в порушення вищезазначених норм не надано жодних доказів на підтвердження доводів, викладених в апеляційнуй скарзі.
Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що сам лише факт продажу 23 жовтня 1996 року належної позивачці частки іншого нерухомого майна не може бути доказом її участі у придбанні 27 жовтня 1998 року (через два роки) померлим спірного будинку, а показання свідків не можуть підтверджувати обставини участі коштами у придбанні цього нерухомого майна, тим паче, що допитані у справі свідки не були присутніми у нотаріуса під час купівлі-продажу спірного житлового будинку, їх пояснення є поверховими, з яких неможливо встановити дійсні обставини, та такими, що ґрунтуються на словах позивачки.
Колегія також відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо ненадання відповідної оцінки показам свідків, оскільки згідно з частиною другою статті 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Стосовно вимог ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування колегія дійшла наступних висновків.
Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.
Згідно частини п'ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Крім того, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
При цьому відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20); у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18).
В свою чергу, відповідні докази на підтвердження заявленої вимоги про усунення ОСОБА_2 від спадкування, стороною позивача суду також не надані, а той факт, що відповідач та померлий не спілкувалися протягом тривалого часу не може бути підставою для задоволення позову.
Встановивши, що відсутні умови, передбачені частиною п'ятою статті 1224 ЦК України для усунення відповідача від права на спадкування за законом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів. Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Судом апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України не виявлено неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи судом першої інстанції під час ухвалення рішення, а отже апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29.01.2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна об'єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку в порядку поділу спільної сумісної власності, усунення від права спадкування за законом- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 01.09.2021 року.
Головуючий: О. В. Князюк
Судді: А.П. Заїкін
О.М. Таварткіладзе