Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.
22-ц/824/9692/2021
м. Київ Справа №761/755/20
02 вересня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів -Борисової О.В.
- Левенця Б.Б.
при секретарі - Верес Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Служби безпеки України - Заріцького Максима Миколайовича, представника відповідача Головного управління Служби Безпеки України у м. Києві та Київській області Коломієць Владлени Вікторівни, представника відповідача Державної казначейської служби України Олешко Олексія Миколайовичана на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Рибака М.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби Безпеки України, Головного управління Служби Безпеки України у м. Києві та Київській області, Територіального управління Державного бюро розслідувань в місті Києві та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірною/протиправною/незаконною бездіяльністю органів державної влади,-
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України, Головного Управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві, та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірною /протиправною/ незаконною бездіяльністю органів державної влади.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що 25 червня 2019 року ним було подано слідчому Головного слідчого управління Служби безпеки України Стуковенкову О. три клопотання №№ 5/2, 6/2, 7/2 про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні №52019000000000269, які не були виконані уповноваженою особою Служби безпеки України. Бездіяльність слідчого Головного слідчого управління Служби безпеки України, яка полягала у нерозгляді клопотань №№ 5/2, 6/2, 7/2 від 25 червня 2019 року, оскаржено ним до суду.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2019 року зобов'язано слідчого Головного слідчого управління Служби безпеки України у кримінальному провадженні №52019000000000269, розглянути клопотання ОСОБА_1 № 5/2, № 6/2, № 7/2 від 25 червня 2019 року.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року зобов'язано уповноважених службових осіб Слідчого відділу Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області у кримінальному провадженні №52019000000000269 виконати дії, зазначені заявником у клопотанні № 7/2.
21 серпня 2019 року позивач звернувся до слідчого Головного слідчого управління Служби безпеки України з клопотанням № 12 та 06 вересня 2019 року з клопотанням № 13 про негайне виконання судового рішення від 27 серпня 2019 року.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року задоволено частково скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, яка полягає у не розгляді клопотання в межах кримінального провадження №52019000000000269 від 29 березня 2019 року. Зобов'язано уповноважених осіб Слідчого відділу Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні №52019000000000269, в порядку та строки, передбачені статтею 220 КПК України, розглянути клопотання ОСОБА_1 № 12 від 20 серпня 2019 року.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого відділу Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, із зобов'язаннням слідчого у кримінальному провадженні №52019000000000269 розглянути клопотання ОСОБА_1 № 12 від 20 серпня 2019 року та № 13 від 06 вересня 2019 року в порядку ст. 220 КПК України.
Також ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 01 серпня 2019 року зобов'язано уповноваженого слідчого Головного слідчого управління Служби безпеки України, розглянути клопотання ОСОБА_1 № 1/1, 2/1, 3/1 від 15 квітня 2019 року, передані листом детектива Національного антикорупційного бюро України від 18 квітня 2019 року №0414-190/13421, про здійснення процесуальних дій, заявлені в рамках кримінального провадження №52019000000000269, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 березня 2019 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. З ст. 190, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 256, ч. З ст. 382 КК України, протягом 72 (сімдесяти двох) годин з моменту отримання копії ухвали слідчого судді, вчинити відповідні процесуальні дії за наслідками його розгляду або надати на нього відповідь у вигляді вмотивованої постанови.
Посилаючись на те, що вищезазначені ухвали суду не були виконані уповноваженими особами Служби безпеки України, Головного Управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, Територіального управління Державного бюро розслідувань, позивач, з урахуванням уточнених вимог, просив суд стягнути з Держави України в особі Служби безпеки України, Головного Управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, Територіального управління Державного бюро розслідувань солідарно з Державного казначейства шляхом списання з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на його користь, як потерпілого від протиправних дій і бездіяльності відповідачів, на відшкодування моральної шкоди - 270 000,00 грн., що полягає у невиконанні відповідачами п'яти вищенаведених судових рішень (ухвал), на відшкодування матеріальних збитків за витрати на друкування документів стягнути 6 000,00 грн.
У порядку частини 1, 3 статті 262 ЦПК України просив суд винести окрему ухвалу, якою визнати ознаки кримінальних правопорушень відповідачів щодо нього та держави України і направити до Генерального прокурора України для вжиття заходів по порушенню кримінальних проваджень до винних у корупції службових осіб відповідачів за позовом, точно і достовірно встановлених (а.с. 46-59 том 1).
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 до Служби Безпеки України, Головного Управління Служби Безпеки України у м. Києві та Київській області, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване в місті Києві та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірною/протиправною/незаконною бездіяльністю органів державної влади задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 10 000, 00 грн. у відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 та відповідачі: Служба безпеки України, Головне управління Служби Безпеки України у м. Києві та Київській області, Державна казначейська служба України кожний окремо подали апеляційні скарги.
У поданій апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції в частині присудженої судом суми відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь суму відшкодування у розмірі 276 000,00 грн.
Зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині присудженого розміру відшкодування є неповним, неналежно обґрунтованим. Сам розмір відшкодування є занадто заниженим і таким, що не відповідає розміру нанесеної позивачу істотної шкоди, яка навіть не покриває його реальні витрати на цей судовий процес. Також при оцінці розміру нанесеної шкоди суд першої інстанції не зазначив: за що конкретно відшкодовується шкода і чи є встановлений факт невиконання п'яти судових рішень. Не врахована судом першої інстанції при вирішенні спору і практика Європейського Суду у таких правовідносинах, зокрема, рішення у справі «Штефан проти України».
На думку позивача, судом першої інстанції у судовому рішенні упущено цитату щодо визнання незаконною бездіяльності заявлених у справі відповідачів по невиконанню ними солідарно п'яти судових рішень, зазначених в обґрунтування позовних вимог, чи з викладенням визначеної бездіяльності в окремій ухвалі, керуючись частинами 1, 3 статті 262 ЦПК України.
Відповідач Служба безпеки України, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.
Свою позицію обґрунтовує тим, що суд першої інстанції, досліджуючи докази, дійшов помилкового висновку про те, що кримінальне провадження в рамках якого були постановлені ухвали слідчих суддів щодо оскаржених позивачем процесуальних дій слідчих, перебувало у провадженні Головного слідчого управління Служби безпеки України, оскільки 18 червня 2019 року постановою Генеральної прокуратури України підслідність вказаного кримінального провадження визначена за слідчим слідчого управління Головного Управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, а відтак, на момент постановлення ухвал суду від 15 липня 2019 року та 02 серпня 2019 року у слідчих Головного слідчого управління Служби безпеки України були відсутні підстави для вчинення будь-яких слідчих (процесуальних) дій у кримінальному провадженні №52019000000000269.
В частині стягнення моральної (немайнової) шкоди зазначає, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини, які підтверджують наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Вважає, що відшкодування моральної та матеріальної шкоди проводиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. А сама лише незгода позивача з прийнятими відповідачем процесуальними рішеннями, які були ним оскаржені в передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України порядку, не свідчать про наявність правових підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди.
Звернув увагу на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме від 03.07.2020 у справі № 686/27965/19, від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17, від 13.05.2020 у справі № 638/8636/17-ц, 13.03.2019 у справі № 33 8/12193/16-ц, в яких міститься висновок про те, що державою відшкодовується шкода лише у випадках визнання рішень, дій чи бездіяльності незаконними; для наявності правових підстав для стягнення моральної шкоди позивачем мають бути надані достатні та допустимі докази на підтвердження наявності завданої йому такої шкоди, протиправне діяння заподіювана (визнання незаконними дій), а також наявності причинного зв'язку між завданою шкодою і протиправними діями.
У поданій апеляційній скарзі відповідач Державна казначейська служба України просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Зазначає, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, оскільки суд першої інстанції визначив розмір відшкодування в сумі 10 000,00 грн., виходячи з припущень, зокрема, у рішенні не наведено жодного розрахунку чи мотивів, якими б підтверджувалась законність вказаної суми.
При цьому, судом першої інстанції не враховано, що реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача.
Механізм реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування визначений главою 26 КПК України (ст.ст. 303-308). Таким порядком і скористався позивач як способом захисту своїх прав, які він вважав порушеними.
В свою чергу, деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.
Відповідач Головне управління Служби Безпеки України у м. Києві та Київській області, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.
Зазначає, що Слідчим управлінням Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52019000000000269 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 109, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 256, ч. 3 ст. 382 КК України.
На даний час вказане кримінальне провадження, на підставі рішення процесуального керівника, скеровано для подальшого досудового розслідування до відповідного органу Державного бюро розслідувань.
Твердження ОСОБА_1 про не виконання Головним управлінням Служби безпеки України у місті Києві та Київській області п'яти судових рішень вважає такими, що не відповідають дійсності, та спростовується наданими доказами у справі, з яких вбачається, що під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні 25.06.2019 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/22880/19 зобов'язано слідчих у кримінальному провадженні № 52019000000000269 вчинити дії у порядку встановленому ст. 220 КПК України за клопотаннями ОСОБА_1 від 15.04.2019 за № 1/1, №2/1 та № 3/1 про вчинення слідчих та процесуальних дій.
На виконання вказаної ухвали відповідною постановою слідчого Головного Управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області у даному кримінальному провадженні відмовлено у задоволенні клопотань ОСОБА_1 за № 1/1, №2/1 та № 3/1 від 15.04.2019, про що останнього було повідомлено у встановленому законом порядку за вих. № 51/12-7390 від 14.08.2019 з направленням на його адресу зазначеної постанови.
15.08.2019 постановою прокурора міста Києва у кримінальному провадженні № 52019000000000269 визначено підслідність за територіальним управлінням ДБР, розташованим у місті Києві.
В подальшому, до Головного Управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області надійшла ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 01.08.2019 у справі № 761/18725/19, якою слідчого Головного Управління Служби безпеки України зобов'язано розглянути клопотання ОСОБА_1 від 15.04.2019 № 1/1, № 1/2 та 1/3.
12.09.2019 за вих. № 51/12-8188 Головним Управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області поінформовано Шевченківський районний суд міста Києва про неможливість виконати вищевказану ухвалу суду від 01.08.2019 у справі № 761/18725/19 у зв'язку з тим, що вказане кримінальне провадження скеровано до іншого органу досудового розслідування.
Крім того, беручи до уваги, що Головним управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області досудове розслідування у кримінальному проваджені не здійснювалось, ухвалу слідчого судді від 15.07.2019 у справі № 761/26008/19, яка надійшла з Шевченківського районного суду м. Києва щодо розгляду клопотань ОСОБА_1 № 5/2, 6/2 та 7/2 від 25.06.2019, не виявилося за можливе виконати. Про вказане було повідомлено Шевченківський районний суд міста Києва за вих. № 51/12- 7509 від 16.08.2019 року.
Звернув увагу суду на те, що слідчим Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області були розглянуті клопотання позивача № 5/2, 6/2 та 7/2, а надані ним документи з клопотанням № 10 від 25.06.2019 долучені до матеріалів кримінального провадження. Про вказане ОСОБА_1 було повідомлено за вих. № 51/12-7391 від 14.08.2019.
Зазначає, що на час надходження ухвал слідчого судді від 15.07.2019 у справі № 761/26008/19 та від 01.08.2019 у справі №761/18725/19 від Шевченківського районного суду м. Києва на адресу Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області матеріали справи були відсутні в слідчому управлінні Головного управління, а відтак слідчий вже не був уповноваженою особою, що може приймати процесуальні рішення в даному кримінальному провадженні, про що слідчий повідомив у своїх двох листах. До того ж, ухвалами від 15.07.2019 року та 01.08.2019 року суди зобов'язали саме слідчих Головного слідчого управління Служби безпеки України, а не Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, розглянути клопотання ОСОБА_1 .
Таким чином, вважає, що слідчим Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області було вчинено дії, на виконання яких його зобов'язано ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.07.2019 у справі № 761/26008/19. При цьому ухвали Печерського районного суду м. Києва у справах №757/46910/19 від 26.11.2019 та №757/48809/19 від 31.10.2019 до СУ ГУ СБУ у м. Києві та Київській області для виконання не надходили.
Посилаючись на те, що позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння йому співробітниками Головного Управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області моральної шкоди, відповідач Головне Управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області просив суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити в її задоволенні, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване в місті Києві, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 в частині вимог до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві, посилаючись на те, що уповноважені особи Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві не зазначені ні в одній з ухвал, на які посилається позивач у своїй позовній заяві (уточненій позовній заяві), та не були зобов'язані ухвалами судів вчиняти певні дії, а тому не порушували норм чинного законодавства України, а саме відсутній факт невиконання судових рішень (ухвал).
Окремо звернув увагу, що у позовній заяві ОСОБА_1 не надано жодних доказів щодо конкретної шкоди, наявності протиправних дій та причинно- наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням Територіального управління, державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, та вина останнього в її заподіянні також не підтверджена позивачем (а.с. 231-242 том 2).
Відповідач Головне Управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, посилаючись на те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 є безпідставою, і такою, що не підлягає задоволенню, також подав відзив на апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів відзиву зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідачів моральної шкоди є необґрунтованою. Твердження ОСОБА_1 про невиконання п'яти судових рішень не відповідають дійсності та спростовуються наданими доказами у справі.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Служба безпеки України просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, посилаючись на те, що відшкодуваня моральної та матеріальної шкоди проводиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Сама лише незгода позивача з прийнятими відповідачем процесуальними рішеннями, які були ним оскарженні в передбаченому Кримінальному процесуальному кодексі України порядку, не свідчать про наявність правових підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди. Таким чином, вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідачів моральної шкоди є необґрунтованою.
Увідзивах на апеляційні скарги відповідачів Служби безпеки України, Головного управління Служби Безпеки України у м. Києві та Київській області, позивач, заперечуючи проти доводів, викладених в апеляційних скаргах, просить суд апеляційноїінстанції надати оцінку кваліфікації бездіяльності відповідачів Служби Безпеки України, Головного управління Служби Безпеки України у м. Києві та Київській області, Територіального управління Державного бюро розслідувань в місті Києві по невиконанню судових рішень-ухвал, що набрали законної сили.
В частині апеляційної скарги відповідача Державної казначейської служби України зазначив про те, що доводи скарги не спростовують підстави пред'явленого ним позову.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 повністю підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити. Проти задоволення апеляційних скарг відповідачів: Служби безпеки України, Головного управління Служби Безпеки України у м. Києві та Київській області, Державної казначейської служби України заперечував з підстав, викладених у відзивах на апеляційні скарги.
Представник відповідача Служби безпеки України Зарєчний Д.С., представник відповідача Головного управління Служби Безпеки України у м. Києві та Київській області Коломієць В.В., представник відповідача Територіального управління Державного бюро розслідувань в місті Києві Баловнєва Ю.Є. підтримали доводи апеляційних скарг, поданих в інтересах Служби Безпеки України, Головного управління Служби Безпеки України у м. Києві та Київській області, Державної казначейської служби України. Заперечували проти задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 .
Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції повідомлявся у встановленому законом порядку, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у його відсутності.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, апеляційні скарги відповідачів Служби безпеки України, Головного управління Служби Безпеки України у м. Києві та Київській області, Державної казначейської служби України слід задовольнити з наступних підстав.
Судом встановлено, що слідчим управлінням Головного управління СБ України у місті Києві і Київській області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52019000000000269 за ознаками кримінальних правопорушень,передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 109, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст.256, ч. 3 ст. 382 КК України.
15 серпня 2019 року постановою Прокурора міста Києва у кримінальному провадженні № 52019000000000269 визначено підслідність за Територіальним управлінням ДБР, розташованим у місті Києві.
Під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/26008/19 від 15 липня 2019 року зобов'язано слідчого ГСУ СБ України у кримінальному провадженні №52019000000000269, розглянути клопотання ОСОБА_1 №5/2, №6/2, 7/2 від 25 червня 2019 року, яке отримано уповноваженою особою ГСУ СБ України 25 червня 2019 року, відповідно до вимог ст.220 КПК України (а.с. 18 том 1).
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/18725/19 від 01 серпня 2019 року зобов'язано уповноваженого слідчого ГСУ СБ України, розглянути клопотання ОСОБА_1 від 15 квітня 2019 року, передані листом детектива НАБУ від 18 квітня 2019 року №0414-190/13421 про здійснення процесуальних дій №/1, 2/1, 3/1, заявлені в рамках кримінального провадження №52019000000000269, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 березня 2019 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 256, ч. 3 ст. 382 КК України, протягом 72 (сімдесяти двох) годин з моменту отримання копії ухвали слідчого судді, вчинити відповідні процесуальні дії за наслідками його розгляду або надати на нього відповідь у вигляді вмотивованої постанови (а.с. 40 том 1).
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/43967/19-к від 27 серпня 2019 року скасовано постанову старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу Головного управління Служби Безпеки України у м. Києві та Київській області Чудийовича В. від 01 серпня 2019 року про часткову відмову в задоволенні клопотання №№ № 5/2, № 6/2, № 7/2, 10 у кримінальному провадженні №52019000000000269. Зобов'язано уповноважених службових осіб Слідчого відділу Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області у кримінальному провадженні №52019000000000269 виконати дії, зазначені заявником у клопотанні №7/2 (а.с. 21-22).
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/48809/19-к від 31 жовтня 2019 року зобов'язано слідчого Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області у кримінальному провадженні № 52019000000000269 розглянути клопотання ОСОБА_1 №12 від 20 серпня 2019 року та №13 від 06 вересня2019 року в порядку ст. 220 КПК України (а.с. 33 том 1).
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/46910/19-к від 26 листопада 2019 року зобов'язано уповноважених осіб Служби безпеки України у м. Києві та Київській обл., які здійснюють досудове розслідування в межах кримінального провадження № 520190000000000269 від 29 березня 2019 року в порядку та строки, передбачені ст. 220 КПК України, розглянути клопотання ОСОБА_1 № 12 від 20 серпня 2019 року, про що повідомити заявника (а.с. 27 том 1).
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 до Служби Безпеки України, Головного управління Служби Безпеки України у м. Києві та Київській області, Територіального управління Державного бюро розслідувань в місті Києві та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірною/протиправною/незаконною бездіяльністю органів державної влади, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що внаслідок дій/бездіяльності саме посадових осіб Головного управління Служби безпеки України позивачу спричинено моральні страждання, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, розмір відшколування моральнорї шкоди визначив у розмірі 10 000,00 грн. На підтвердження понесених ним витрат на друкування документів у розмірі 6 000,00 грн., позивач не надав належнимх та допустиммих доказів.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає з наступних підстав.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або закономчи судом у визначених законом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Фактичні обставини справи та надані на їх підтвердження докази, які були дросмліджені в судовому засіданнні свідчать про те, що Головним слідчим управлінням Служби Безпеки України здійснювалось досудове рослідування кримінального провадження № 52019000000000269 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 109, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 256, ч. 3 ст. 382 КК України, розпочатого Національним атикорупційним бюро України на виконання ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 21 березня 2019 року, якою зобов'язано внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 від 19 лютого 2019 року за № 826/2 щодо вчинення посадовими особами Державного бюро рослідувань кримінальних правопорушень.
Під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні 29 березня 2019 року ОСОБА_1 було подано клопотання про вчинення слідчих та процесуальних дій в межах кримінального провадження № 520190000000000269, яке 21 серпня 2019 року одержано уповноваженою особою Служби безпеки України у м Києві та Київській області.
15 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Національного антикорупційного бюро України з клопотаннями про здійснення процесуальних дій №1/1, 2/1, 3/1, вказані клопотання листом від 18.04.2019 №0414-190/13421 були передані до ГСУ СБ України, як до органу, який на момент надходження клопотань здійснював досудове розслідування кримінального провадження.
25 червня 2019 року ОСОБА_1 подав до ГСУ СБ України клопотання в порядку ст.220 КПК України про проведення слідчих дій, яке отримано уповноваженою особою ГСУ СБ України 25 червня 2019 року.
25 червня 2019 року на адресу Головного слідчого управління Служби безпеки України надійшли клопотання ОСОБА_1 25 червня 2019 року вих. №7/2, 5/2, 6/2, 10 у даному кримінальному провадженні, в яких останній просив призначити психологічну експертизу; оголосити підозру слідчим та керівникам ДБР; долучити до матеріалів провадження письмові документи. Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області Чудийовича В.В. від 01 серпня 2019 року частково відмовлено в задоволенні вказаних клопотань.
20 серпня 2019 року та 06 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся з клопотанням про негайне виконання судового рішення та оголошення підозри.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/26008/19 від 15 липня 2019 року зобов'язано слідчого ГСУ СБ України у кримінальному провадженні №52019000000000269, розглянути клопотання ОСОБА_1 №5/2, №6/2, 7/2 від 25 червня 2019 року, яке отримано уповноваженою особою ГСУ СБ України 25 червня 2019 року, відповідно до вимог ст.220 КПК України (а.с. 18 том 1).
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/18725/19 від 01 серпня 2019 року зобов'язано уповноваженого слідчого ГСУ СБ України, розглянути клопотання ОСОБА_1 від 15 квітня 2019 року, передані листом детектива НАБУ від 18 квітня 2019 року №0414-190/13421 про здійснення процесуальних дій №/1, 2/1, 3/1, заявлені в рамках кримінального провадження №52019000000000269, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 березня 2019 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 256, ч. 3 ст. 382 КК України, протягом 72 (сімдесяти двох) годин з моменту отримання копії ухвали слідчого судді, вчинити відповідні процесуальні дії за наслідками його розгляду або надати на нього відповідь у вигляді вмотивованої постанови (а.с. 40 том 1).
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/43967/19-к від 27 серпня 2019 року скасовано постанову старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу Головного управління Служби Безпеки України у м. Києві та Київській області Чудийовича В. від 01 серпня 2019 року про часткову відмову в задоволенні клопотання №№ 5/2, 6/2, 7/2, 10 у кримінальному провадженні №52019000000000269. Зобов'язано уповноважених службових осіб Слідчого відділу Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області у кримінальному провадженні №52019000000000269 виконати дії, зазначені заявником у клопотанні №7/2 (а.с. 21-22).
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/48809/19-к від 31 жовтня 2019 року зобов'язано слідчого Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області у кримінальному провадженні № 52019000000000269 розглянути клопотання ОСОБА_1 №12 від 20 серпня 2019 року та №13 від 06 вересня 2019 року в порядку ст. 220 КПК України (а.с. 33 том 1).
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/46910/19-к від 26 листопада 2019 року зобов'язано уповноважених осіб Служби безпеки України у м. Києві та Київській обл., які здійснюють досудове розслідування в межах кримінального провадження № 520190000000000269 від 29 березня 2019 року в порядку та строки, передбачені ст. 220 КПК України, розглянути клопотання ОСОБА_1 № 12 від 20 серпня 2019 року, про що повідомити заявника (а.с. 27 том 1).
Із наданих відповідачами письмових пояснень та долучених доказів під час судового розгляду справи в суді першої інстанції вбачається, що на час прийняття вище зазначених судових рішень (ухвал суду)слідчими Головного управління Служби безпеки України досудове розслідування у кримінальному провадженні № 520190000000000269 не здійснювалось. Листом від 24 червня 2019 року №6/3534-р матеріали зазначеного кримінального провадження надіслано для подальшого здійснення досудового розслідування до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, у зв'язку з визначеною підслідністю на підставі постанови Генеральної прокуратури України від 18 червня 2019 року.
Постановою слідчого Головного Управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області у даному кримінальному провадженні відмовлено у задоволенні клопотань ОСОБА_1 за № 1/1, №2/1 та № 3/1 від 15 квітня 2019 року, про що останнього було повідомлено у встановленому законом порядку за вих. № 51/12-7390 від 14 серпня 2019 року.
Слідчим Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області були розглянуті клопотання позивача № 5/2, 6/2 та 7/2, а надані ним документи з клопотанням № 10 від 25 червня 2019 року долучені до матеріалів кримінального провадження. Про вказане ОСОБА_1 було повідомлено за вих. № 51/12-7391 від 14 серпня 2019 року.
15 серпня 2019 року постановою прокурора міста Києва у кримінальному провадженні № 52019000000000269 визначено підслідність за Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Києві (а.с. 119-120 том 2).
12 вересня 2019 року за вих. № 51/12-8188 Головним Управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області поінформовано Шевченківський районний суд міста Києва про неможливість виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 01 серпня 2019 року у справі № 761/18725/19, якою слідчого Головного Управління Служби безпеки України зобов'язано розглянути клопотання ОСОБА_1 від 15.04.2019 № 1/1, № 1/2 та 1/3, у зв'язку з тим, що вказане кримінальне провадження скеровано до іншого органу досудового розслідування (а.с. 120 том 1).
12 вересня 2019 року за вих. № 51/12-8207 Головним Управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області повідомлено ОСОБА_1 про неможливість виконати ухвалу суду від 27 серпня 2019 року у справі № 757/43967/19-к у зв'язку з тим, що вказане кримінальне провадження скеровано за підсудністю для подальшого досудового розслідування до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (а.с. 123 том 1).
16 вересня 2019 року Головним Управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області повідомлено Шевченківський районний суд міста Києва за вих. № 51/12- 7509 про неможливість виконання ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2019 року у справі № 761/26008/19 щодо розгляду клопотань ОСОБА_1 № 5/2, 6/2 та 7/2 від 25.06.2019,у зв'язку з тим, що 15 серпня 2019 року вказане кримінальне провадження № 52019000000000269 прокуратурою міста Києва скеровано за підслідністю до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві(а.с. 119 том 1).
Ухвали Печерського районного суду м. Києва у справах №757/46910/19 від 26 листопада 2019 року та №757/48809/19 від 31 жовтня 2019 року до Головного Управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області для виконання не надходили (а.с.63, 64, 65, 66 том 2).
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовихі службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадовихчи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу,що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовуєтьсяна загальних підставах, тобто виходячи із загальних правилпро відшкодування шкоди, завданої органом державної влади,їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діямичи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'їчи близьких родичів.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього
в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Для наявності підстав відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.
Позивач, звертаючись до суду з позовом до Служби безпеки України, Головного Управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, Територіального управління Державного бюро розслідувань в м.Києві, Державної казначейської служби України обґрунтовував свої позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди бездіяльністю уповноважених осіб Служби безпеки України, Головного Управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, Територіального управління Державного бюро розслідувань у м.Києві , що полягає у невиконанні відповідачами під час досудового розслідування кримінального провадження № 52019000000000269 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 109, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 256, ч. 3 ст. 382 КК України, п'яти судових рішень (ухвал суду) № 761/26008/19 від 15 липня 2019 року, № 761/18725/19 від 01 серпня 2019 року, № 757/43967/19-к від 27 серпня 2019 року, № 757/48809/19-к від 31 жовтня 2019 року, № 757/46910/19-к від 26 листопада 2019 року.
Однак вказана позивачем обставина не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення,у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
За правилом частини другої статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Втім, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди.
З огляду на зазначене, для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.
Встановлені фактичні обставини справи на підставі наданих сторонами доказів, які були досліджені в судовому засіданні, свідчать про те, що такі процесуальні рішення, на які посилається позивач, та розцінені як бездіяльність та неправильне визначення слідчим обсягу і характеру дій при перевірці клопотань, заявлених позивачем в рамках кримінального провадження №52019000000000269, є предметом оскарження відповідно до правил статті 303 КПК України, тобто, є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб за здійснення функцій органу досудового розслідування.
Ухвали слідчих суддів Шевченківського районного суду міста Києва у справах № 761/26008/19 від 15 липня 2019 року, № 761/18725/19 від 01 серпня 2019 року, Печерського районного суду міста Києва у справах № 757/43967/19-к від 27 серпня 2019 року, № 757/48809/19-к від 31 жовтня 2019 року, № 757/46910/19-к від 26 листопада 2019 року про задоволення скарг позивача в рамках кримінального провадження №52019000000000269 свідчать про реалізацію ним передбаченого КПК України права оскарження процесуальних рішень слідчого.
У той самий час, реалізація позивачем свого процесуального права і оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно з пунктами 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивачі повинні були довести належними та допустимими доказами завдання їм шкоди, і що дії або бездіяльність відповідачів є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України, що позивачем зроблено не було.
Позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог про заподіяння йому моральної шкоди, яка згідно з частиною другою статті 23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
При цьому сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду скарг позивача зобов'язано відповідачів вчинити певні процесуальні дії, не тягнуть наслідків цивільно-правового характеру і не можуть бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені зазначені позивачем ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності.
Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому відповідачами моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а отже, і заподіяння моральної шкоди, розмір якої жодним чином не обґрунтований.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах:від 13 січня 2020 рокуу справі № 227/2572/19 (провадження№ 61-20488св19);від 17 січня 2020 року у справі № 638/11414/18 (провадження № 61-2685св19); від 04 березня 2020 року у справі№ 639/1803/18 (провадження № 61-18842св19); від 19 березня 2020 рокуу справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19); від 20 травня2020 року у справі № 337/3375/17 (провадження № 61-11586св19).
З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного суду виходить із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяної йому відповідачами моральної школи, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів, що згідно статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Колегія суддів також вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову в частині відшкодування матеріальних збитків за витрати на друкування документів у розмірі 6 000,00 грн., з огляду на таке.
Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини.
У справі, яка перегдяється, колегією суддів апеляційного суду не встановлено у діях
відповідачів усіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення на відповідачів обов'язку з відшкодування збитків позивачу. Не надано позивачем і документального підтвердження понесених ним витрат на суму 6 000,00 грн.
Не вбачає колегія судлів і підстав для постановлення судом окремої ухвали стосовно визнання незаконної бездіяльності заявлених у справі відповідачів по невиконанню ними солідарно п'яти судових рішень (ухвал слідчих суддів) не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до частини 1 статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу та реагування на виявлені під час судового розгляду порушення законності, постановлення окремої ухвали спрямовано на усунення причини та умови, що цьому сприяли.
Аналіз положень наведеної статті ЦПК України дає підстави для висновку, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов'язком суду.
За наслідками апеляційного розгляду цієї справи колегія суддів апеляційного суду не вбачає передбачених статтею 262 ЦПК України підстав для постановлення окремої ухвали.
Крім того, вимога ОСОБА_1 щодо визнання незаконною бездіяльність заявлених у справі відповідачів виходить за межі, передбачених статтею 262 ЦПК України підстав для постановлення окремої ухвали, та повинна бути розглянута лише в межах кримінального, а не цивільного судочинства, оскільки позивач і відповідачі діють як учасники кримінального провадження, права і обов'язки яких визначені кримінальним процесуальним законом.
Посилання позивача у доводах апеляційної скарги на практику Європейського суду з прав людини є безпідставними, так як у цій справі виникли правовідносини, які не є подібними з тими, що були предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справі «Штефан та інші проти України».
Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення учасників справи, іншим фактичним даним, що випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Служби Безпеки України, Головного управління Служби Безпеки України у м. Києві та Київській області, Територіального управління Державного бюро розслідувань в місті Києві та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірною/протиправною/незаконною бездіяльністю органів державної влади без оцінки вказаних обставин у сукупності не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України.
Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Отже, доводи представника відповідача Служби безпеки України - Заріцького Максима Миколайовича, представника відповідача Головного управління Служби Безпеки України у м. Києві та Київській області Коломієць Владлени Вікторівни, представника відповідача Державної казначейської служби України Олешко Олексія Миколайовича щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди, наведені у апеляційній скарзі,є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини сьомої статті 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з положеннями пункту 13 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Як зазначено у постановах Верховного Суду щодо застосування норми пункту 13 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI, що із урахуванням системного аналізу цієї норми закону призначення судових витрат, а також змісту положення частини першої статті 3 цього Закону й встановлення законодавцем ставок судового збору за скарги при перегляді судових рішень у відсотках збору, що підлягає сплаті за подання позову (стаття 4), то зазначене слід розуміти так, що позивачі, які звільнені від сплати судового збору при поданні окремих позовів, та певні категорії осіб незалежно від категорії позову звільняються не лише від сплати судового збору за подання позову, а й за подання апеляційних та касаційних скарг. Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 2 ЦПК України).Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року в справі № 14-57цс18.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права - частина 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за пред'явленими вимогами у цій справі, то в силу частини шостої статті 141 ЦПК України понесені кожним із відповідачів Службою безпеки України, Головним управління Служби Безпеки України у м. Києві та Київській області та Державною казначейською службою України судові витрати (судовий збір) за подання апеляційної скарги кожним у розмірі 4 140,00 грн., за якими апеляційні скарги задовольняються, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст.15,16, 22,23, 1167, 1173,1174,1176 ЦК України, ст.ст. 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційні скаргипредставника відповідача Служби безпеки України - Заріцького Максима Миколайовича, представника відповідача Головного управління Служби Безпеки України у м. Києві та Київській області Коломієць Владлени Вікторівни, представника відповідача Державної казначейської служби України Олешко Олексія Миколайовича задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Служби Безпеки України, Головного управління Служби Безпеки України у м. Києві та Київській області, Територіального управління Державного бюро розслідувань в місті Києві та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірною/протиправною/незаконною бездіяльністю органів державної влади відмовити.
Сплачений Службою безпеки України судовий збір в розмірі 4 140,00 грн., Головним управління Служби Безпеки України у м. Києві та Київській області судовий збір в розмірі 4 140,00 грн. та Державною казначейською службою України судовий збір в розмірі 4 140,00 грн. компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 06 вересня 2021 року.
Головуючий: Судді: