Апеляційне провадження № 22-ц/824/10862/2021
Справа 761/24377/20
Іменем України
03 вересня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Притули Н.Г. в м. Київ 10 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В серпні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, просила стягнути із ОСОБА_3 на свою користь вартість завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди матеріальних збитків в розмірі 14436,84 грн., в тому числі 1500 грн. вартості оцінки пошкоджень транспортного засобу, а також моральну шкоду в розмірі 10000 грн., покласти на відповідача судові витрати.
Заявлені вимоги мотивувала тим, що 17 жовтня 2019 року о 15:00 в м. Києві по вул. Сім'ї Хохлових, 8 ОСОБА_3 , керуючи автомобілем Scoda д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на належний їй припаркований автомобіль Hyundai д.н.з. НОМЕР_2 , що призвело до механічних пошкоджень автомобіля, після вказаного зіткнення відповідач залишив місце скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2019 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених ст. 122-4, 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення.
Неправомірними діями внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відповідачем було заподіяно їй майнової шкоди в розмірі 12936,84 грн. згідно звіту про незалежну оцінку вартості матеріального збитку транспортного засобу від 23 січня 2020 року № 01-20-М007. 25 жовтня 2019 року працівниками поліції поінформовано позивача, що цивільно-правова відповідальність відповідача на час керування транспортним засобом була застрахована у ТОВ «Страхова компанія «Київ Ре», в зв'язку з чим вона направила страховику рекомендованого листа з повідомленням про здійснення страхового відшкодування, однак вказаний лист повернуто на адресу позивача з відміткою про вибуття.Відтак, єдиною особою, яка зобов'язана здійснити відшкодування спричинених збитків, вартості оцінки пошкодженого майна та моральної шкоди є відповідач.
Щодо заподіяння моральної шкоди, посилалася на те, що перебуваючи на пізніх місяцях вагітності, вимушена була 17 жовтня 2019 року після скоєння винуватцем транспортної пригоди чекати дві з половиною години під дощем приїзду працівників поліції для оформлення дорожньо-транспортної пригоди, а відповідач при цьому залишив місце події. Вважає, що дана подія та протиправна поведінка самого відповідача значною мірою вплинула на стан її здоров'я та хід виношування дитини, адже дитину позивач народила передчасно. Крім того, відповідач, пошкодивши автомобіль позивача, завдав великих душевних страждань позивачу, позаяк створив безліч проблем організаційного та матеріального характеру, уникнувши надання хоча б часткової допомоги. Після вказаної дорожньо-транспортної пригоди у позивача, з урахуванням стану її вагітності, було порушено звичайний уклад життя: виникла необхідність відвідування поліцейського відділення, проведення оцінки завданих збитків, вирішення питання ремонту транспортного засобу.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року в позові відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність і протиправність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що судом першої інстанції проігноровано вимоги ст. 1166, 1187, 1192 ЦК України щодо відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого і застосував виключно практику Верховного Суду України, незважаючи на те, що страховик в порушення вимог чинного законодавства та обов'язків за договірними зобов'язаннями самоусунувся від здійснення страхових виплат потерпілим в межах ліміту відповідальності за діючими страховими полісами, про що свідчить повернення кореспонденції скаржника від страховика.
Крім того, судом першої інстанції були допущені певні маніпулятивні способи уникнути повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи, а саме судом зауважено, що позивач не позбавлена можливості звернутися до МТСБУ з заявою про виплату страхового відшкодування. При цьому судом не береться до уваги, що позивач зверталася до МТСБУ і листом від 28 липня 2020 року її було повідомлено, що оскільки в МТСБУ відсутня інформація про банкрутство та/або ліквідацію страховика, то бюро не в змозі застосувати до страхової компанії заходи впливу або виконати зобов'язання страховика за договорами страхування. Тим більше, що самі позовні вимоги було подано до суду 07 серпня 2020 року задовго до оприлюднення інформації МТСБУ про початок врегулювання страхових випадків за зобов'язаннями страховика. З урахуванням даної обставини у позивача не виникало обов'язку стежити за діяльністю МТСБУ.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції підійшов до вирішення спору формально, застосувавши висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 18 лютого 2020 року в справі № 522/1251/15-ц.
Наголошувала, що суд першої інстанції без належного вивчення обставин та письмових доказів, наданих на підтвердження моральних страждань та втрат немайнового характеру у скаржника, дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 грн., жодним чином не оцінивши її доводи.
Вважала рішення упередженим, формальним, прийнятим без належного встановлення обставин справи, які мають важливе значення для правильного вирішення спору, з порушенням норм матеріального права, а саме ст. 22, 23, 1166, 1167, 1187, 1192 ЦК України щодо обов'язку особи на відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв'язку з її завданням.
Посилаючись на порушення судом норм процесуального права, зазначала, що судом прийняте рішення в порушення вимог ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 48, п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Зазначала також, що суд першої інстанції поставився до вирішення спірних відносин поверхово, припустивши, що належним способом захисту порушеного права та законного інтересу скаржника є зокрема подання позовної заяви про стягнення матеріальної шкоди до страховика, проте не надав оцінки тому факту, що фактично спірних відносин між скаржником та страховиком не існує, що може бути підставою для закриття провадження в справі в разі його відкриття, оскільки є відсутнім предмет спору та самі спірні відносини зі страховою компанією.
Від відповідача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу поза межами строку на подання відзиву, встановленого апеляційним судом, та заявлено клопотання про поновлення цього строку, обґрунтоване тим, що матеріали апеляційної скарги представником відповідача отримано після спливу строку, зазначеного в ухвалі суду.
Враховуючи, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, а також приймаючи до уваги, що право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, апеляційний суд вважає за необхідне задовольнити клопотання та продовжити відповідачу процесуальний строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві відповідач просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що рішення є цілком законним, обґрунтованим і таким, що не підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам закону не відповідає.
Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2019 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 122-4, 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення. За змістом постанови, ОСОБА_3 17 жовтня 2019 року о 15:00 по вул. Сім'ї Хохлових, 8 в м. Києві, керуючи автомобілем Scoda д.н.з. НОМЕР_1 , здійснюючи рух заднім ходом, не переконався у безпечності свого маневру, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, внаслідок чого здійснив наїзд на припаркований автомобіль Hyundai д.н.з. НОМЕР_2 , що призвело до пошкоджень транспортних засобів, після чого залишив місце дорожньо-транспортної пригоди. Таким чином, ОСОБА_3 порушив п. 2.3 (б), п. 10.9, п. 2.10 (а) Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ст. 122-4, 124 КУпАП (а. с. 12 - 13).
Власником автомобіля Hyundai д.н.з. НОМЕР_2 є позивач ОСОБА_1 (а. с. 8, 14, 15).
Згідно полісу № АО/529910, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 станом на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ТДВ «Страхова компанія «Київ РЕ», яке з 01 серпня 2019 року було позбавлене права укладати договори страхування ОСЦПВВНТЗ (а. с. 18, 127).
Згідно звіту про незалежну оцінку вартості матеріального збитку колісного транспортного засобу Hyundai д.н.з. НОМЕР_2 , складеного ФОП ОСОБА_5 23 січня 2020 року, оціночна вартість (розмір) матеріального збитку складає 10780,70 грн. (а. с. 19 - 43).
За складання звіту про незалежну оцінку позивачем сплачено 1500 грн згідно квитанції від 22 січня 2020 року (а. с. 46).
Згідно листка непрацездатності, ОСОБА_1 була непрацездатною в зв'язку з вагітністю 30 тижнів з 10 грудня 2019 року 126 днів до 14 квітня 2020 року (а. с. 48 - 49).
Згідно обмінної карти пологового будинку, пологи у ОСОБА_1 відбулися 20 січня 2020 року з терміном вагітності 36+3 тижнів (а. с. 50).
На а. с. 113 міститься копія акту виконаних робіт № ПН00000858 від 19 лютого 2020 року, складеного ФОП ОСОБА_6 на загальну суму 4720 грн. за ремонт автомобіля Hyundai д.н.з. НОМЕР_2 .
Згідно листа МТСБУ від 28 липня 2020 року, ОСОБА_1 повідомлено, що на даний час МТСБУ не може застосувати до страховика ТДВ «СК «Київ РЕ» заходи впливу, оскільки членство останнього в МТСБУ було припинено; на теперішній час МТСБУ не володіє інформацією щодо ліквідації ТДВ «СК «Київ РЕ» чи визнання вказаної страхової компанії банкрутом; у випадку визнання банкрутом страхову компанії, коштів та майна страховика не вистачить для задоволення вимог, що буде підтверджено затвердженим Господарським судом ліквідаційним балансом страховика, МТСБУ поновить за її заявою розгляд питання щодо здійснення регламентної виплати (а. с. 115).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.
Згідно з положеннями ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, вина ОСОБА_3 у скоєнні вказаної дорожньо-транспортної пригоди та обставини цієї дорожньо-транспортної пригоди не потребують доказування.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції ухвалене формальне рішення без врахування обставин справи, і не було застосовано вимоги ст. 1166, 1187, 1192 ЦК України щодо відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 754/1108/15-ц (провадження № 61-20780св18) зроблено правовий висновок, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) вказано, що у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-IV. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Зазначені висновки підтримувалися Верховним Судом в подальшому, зокрема в постанові від 18 лютого 2020 року в справі № 522/1251/15-ц (провадження № 61-9573св18), в якій Верховний Суд дійшов висновку, що відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Зазначені висновки Верховного Суду були належним чином враховані судом першої інстанції і зроблено обґрунтований висновок, з яким погоджується апеляційний суд, що в судовому засіданні не встановлено виконання власних зобов'язань страховиком ТДВ «Страхова компанія «Київ РЕ» належним чином, що б могло бути підставою для звернення з позовом до винуватої особи, та відмовлено в задоволенні позову як необґрунтованого.
Отже Великою Палатою Верховного Суду вже сформульовано висновки щодо відшкодування страховиком шкоди, завданої особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, і апеляційна скарга не містить доводів для відступлення апеляційним судом від цих висновків.
Апеляційний суд вважає помилковими доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не враховано нюанси даної спори, зокрема ті обставини, що страхова компанія самоусунулася від здійснення страхових виплат потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в межах ліміту відповідальності за діючими страховими полюсами, про що, на думку позивача, свідчить повернення кореспонденції скаржника від страховика з відміткою «вибули», враховуючи наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що третя особа ТДВ «Страхова компанія «Київ РЕ» з 01 серпня 2019 року було позбавлене права укладати договори страхування ОСЦПВВНТЗ (а. с. 18, 127).
Статтею 52 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» врегульовано питання припинення членства в МТСБУ, зокрема повне членство страховика в МТСБУ припиняється у разі позбавлення страховика - повного члена МТСБУ такого статусу, втрати цим страховиком статусу асоційованого члена МТСБУ або виключення такого страховика із членів МТСБУ. Страховик, членство якого у МТСБУ припинено, зобов'язаний виконати свої зобов'язання згідно з укладеними ним договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
З огляду на викладене вбачається, що втрата членства в МТСБУ та позбавлення права на здійснення страхової діяльності не припиняє обов'язок страховика відповідача - ТДВ «Страхова компанія «Київ РЕ» виконати свої зобов'язання згідно з укладеними ним договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 754/12300/16-ц (провадження № 61-43477св18), від 03 лютого 2021 року у справі № 592/8115/18 (провадження № 61-5998св19).
Крім того, згідно з пунктами 20.2, 20.3 статті 20 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов'язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія. У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
Відповідно до підпункту «ґ» пункту 41.1, підпункту «а» пункту 41.2 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. МТСБУ за рахунок коштів фонду страхових гарантій відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - повного члена МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Отже, обов'язок з виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а в разі недостатності коштів (майна) - на МТСБУ.
Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону та правових висновках Верховного Суду, доводи апеляційної скарги про те, що належним відповідачем у даному спорі є саме особа, яка заподіяла шкоду і є винною в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, а спірних відносин між скаржником та страховиком не існує, що, на думку позивача, може бути підставою для закриття провадження у справі в разі його відкриття, оскільки відсутній предмет спору та самі спірні відносини зі страховою компанією.
Є неприйнятними, нічим не підтвердженими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про допущення судом першої інстанції маніпулятивних способів уникнути повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи, оскільки такі доводи здійснені, виходячи з суб'єктивного сприйняття та інтерпретації позивачем висновків суду, згідно яких судом, з урахуванням обставин, встановлених станом на час ухвалення рішення, правомірно звернуто увагу, що позивач не позбавлений можливості звернутися до МТСБУ з заявою про виплату страхового відшкодування.
Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції вимог ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 48, п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки позивачем не зазначено, в чому, на її думку, такі порушення полягають.
За таких обставин аргументи апеляційної скарги про упереджений, поверхневий і формальний розгляд справи судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.
Разом із тим, апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції в частині відмови в позові про відшкодування моральної шкоди, виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
При цьому, Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Відтак, оскільки участь у дорожньо-транспортній пригоді, пошкодження власного майна безумовно негативно вплинуло на моральний стан позивача та призвело до душевних страждань, висновок суду першої інстанції щодо ненадання позивачем будь-яких доказів на підтвердження заподіяння їй моральної шкоди є безпідставними.
Як вбачається з доводів позовної заяви, ОСОБА_1 обґрунтовує завдання їй ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі 10000 грн. тим, що пошкодивши автомобіль позивача, завдав їй великих душевних страждань, позаяк створив безліч проблем організаційного та матеріального характеру, уникнувши надання хоча б часткової допомоги і навіть залишивши місце дорожньо-транспортної пригоди, що встановлено постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2019 року, а після вказаної дорожньо-транспортної пригоди у позивача, з урахуванням стану її вагітності, було порушено звичайний уклад життя, оскільки виникла необхідність відвідування поліцейського відділення, проведення оцінки завданих збитків, вирішення питання ремонту транспортного засобу.
З огляду на вищенаведені положення законодавства та встановлені обставини справи, а також враховуючи глибину фізичних та душевних страждань позивача внаслідок пошкодження транспортного засобу, стан її здоров'я (вагітність), ступінь вини відповідача, та із застосуванням принципів розумності і справедливості, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди та стягнення з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5000 грн.
Апеляційний суд враховує, що відзив на апеляційну скаргу не містить доводів щодо розміру моральної шкоди, який відповідач вважав би розумним і справедливим в разі скасування рішення суду першої інстанції і задоволення позовних вимог в цій частині, або спростування розміру моральної шкоди, який просила стягнути позивач.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про відшкодування моральної шкоди ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування в цій частині позовних вимог із прийняттям в цій частині нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 грн.
В іншій частині рішення суду про відмову у відшкодуванні матеріальної шкоди першої інстанції є законним, обґрунтованим і не підлягає скасуванню з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує з відповідача на користь позивача судові витрати, понесені нею за пред'явлення позову та апеляційної скарги в розмірі 2102 грн.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року скасувати в частині відмови в позові про відшкодування моральної шкоди та прийняти в цій частині нову постанову.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ РЕ» про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_3 ) моральну шкоду в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. та судові витрати 2102 грн.
В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року про відшкодування матеріальної шкоди залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.