вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 373/267/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9796/2021Головуючий у суді першої інстанції - Лебідь В.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
02 вересня 2021 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Крижанівська Г.В.,
розглянув у порядку письмового провадженняапеляційну скаргу Гаражного кооперативу "Прогрес-1" на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Гаражного кооперативу "Прогрес-1", третя особа: ОСОБА_2 , про стягнення заробітної плати,
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області з позовом до Гаражного кооперативу "Прогрес-1", згідно з яким просив: стягнути з відповідача на його користь суму належних йому коштів заробітної плати у розмірі 5 718 грн. 52 коп.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 27.06.2018 року по 30.09.2019 року позивач працював на посаді охоронця в гаражному кооперативі "Прогрес-1", що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці.
Згідно з Наказом № 1 від 30.09.2019 року позивача було звільнено за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Разом з тим, позивач вказував, що в день звільнення йому не було виплачено нараховану заробітну плату за серпень 2019 року у розмірі 2 359 грн. 26 коп., аванс за вересень 2019 року у розмірі 1 000 грн. 00 коп. та заробітну плату за вересень 2019 року у розмірі 2 359 грн. 26 коп., а всього на загальну суму 5 718 грн. 52 коп.
За вказаних обставин, а також посилаючись на положення ст.ст. 47, 116 КЗпП України, позивач звернувся до суду з цим позовом, який просив задовольнити у повному обсязі.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22.04.2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Гаражного кооперативу "Прогрес-1" на користь ОСОБА_1 належні йому кошти заробітної плати при звільнені у розмірі 3 359 грн. 26 коп. Стягнуто з Гаражного кооперативу "Прогрес-1" на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн. 00 коп. (а.с. 82-87).
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Так, в обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не враховано неодноразові пояснення відповідача щодо відсутності у нього бухгалтерських документів за період до ІV кварталу 2019 року, оскільки останні не були йому передані колишнім головою кооперативу ОСОБА_2 .
При цьому, вказує, що докази, надані позивачем та покладені судом першої інстанції в основу свого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, є неналежними та недопустимими (а.с. 94-98).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03.06.2021 року цивільну справу повернуто до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області для усунення недоліків у її оформленні (а.с. 103, 104).
Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 18.06.2021 року виправлено описку, допущену у вступній та резолютивній частинах оскаржуваного рішення (а.с. 111, 112).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13.07.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано строк на подання відзиву (а.с. 118, 119).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13.07.2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (а.с. 120).
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 27.07.2018 року ОСОБА_1 на підставі наказу № 6 від 27.07.2018 року було прийнято на роботу до ГБК "Прогрес-1" на посаду охоронця.
Разом з тим, Наказом № 1 від 30.09.2019 року позивача було звільнено з займаної посади на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін, про що зроблена відмітка у трудовій книжці.
Так, статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі ст. 97 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно зі ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Як передбачено ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).
Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Разом з тим, будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували проведення повного розрахунку з позивачем у день його звільнення, матеріали справи не містять.
Натомість, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до копії платіжної відомості (без номеру) про видачу заробітної плати "Аванс за вересень 2019 року" навпроти графи " ОСОБА_1 1000,00" не стоїть його підпис; відповідно до платіжної відомості (без номеру) про видачу заробітної плати "З-та за вересень 2019 року" навпроти графи " ОСОБА_1 2 359,26" не стоїть його підпис, що, у свою чергу, не може свідчити про отримання ОСОБА_1 заробітної плати за вересень 2019 року у ГК "Прогрес-1".
Також, оскільки відповідно до копії платіжної відомості "Про видачу зарплати за серпень 2019 року" навпроти графи " ОСОБА_1 " стоїть підпис про отримання ним 2 359 грн. 26 коп., суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 отримував заробітну плату за серпень 2019 року у ГК "Прогрес-1" у вказаному розмірі.
Доводи апелянта стосовно неврахування судом першої інстанції його пояснень щодо відсутності у відповідача бухгалтерських документів за період до ІV кварталу 2019 року через непередання останніх колишнім головою кооперативу ОСОБА_2 , колегія суддів вважає безпідставними, оскільки обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а також само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин, як втрата підприємством первинних документів, так і відсутність останніх на підприємстві в силу будь-яких обставин, не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати.
Крім того, згідно з висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 28.03.2018 року по справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.
При цьому, правильним є висновок суду першої інстанції про неврахування наданих відповідачем у якості письмових доказів копії заяви до Переяслав-Хмельницького ВП ГУ НП в Київській області від 30.10.2019 року, копії вимоги про надання документів № 2034 від 05.12.2019 року, складеної інспектором праці ГУ Держпраці у Київській області Безхлібною ВВ. та копії акту про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування від 16.12.2019 року, адже з огляду за презумпцію вини роботодавця наявність у відповідача вказаних документів не звільняють його від доказування правомірності своїх дій про відношенню до працівників.
Будь-яких інших доказів, які б спростовували надані позивачем докази та підтверджували факт виплати заробітної плати позивачу за вересень 2019 року, відповідачем надано не було.
У свою чергу, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги», відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України «Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 30.09.2019 року, виконував свої трудові обов'язки в повному обсязі, а при звільненні не отримав всі належні йому платежі, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за вересень 2019 року у розмірі 3 359 грн. 26 коп.
З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваного рішення не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість ухваленого судом рішення.
Крім цього, наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його запереченнями щодо задоволення позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав грунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.
Отже, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам позивача належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне і правильне по суті рішення.
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Гаражного кооперативу "Прогрес-1"- залишити без задоволення.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Гаражного кооперативу "Прогрес-1", третя особа: ОСОБА_2 , про стягнення заробітної плати - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
Г.В. Крижанівська