Справа № 166/969/20 Головуючий у 1 інстанції: Свистун О. М.
Провадження № 22-ц/802/680/21 Категорія: 36 Доповідач: Бовчалюк З. А.
26 серпня 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Карпук А.К., Шевчук Л. Я.,
з участю секретаря судового засідання Савчук Т. Ф.
представника позивача Панасюка І. І.,
представника відповідача Мартинюка С. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Комунального некомерційного підприємства «Ратнівська центральна районна лікарня» Ратнівської районного ради до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (штрафу), за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Ратнівська центральна районна лікарня» Ратнівської районного ради про визнання недійсним договору про співпрацю, за апеляційною скаргою представника Комунального некомерційного підприємства «Ратнівська центральна районна лікарня» Ратнівської районного ради - Панасюка Івана Івановича на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 05 березня 2021 року та додаткове рішення цього ж суду від 25 березня 2021 року,
КНП «Ратнівська центральна районна лікарня» Ратнівської районної ради (далі - Ратнівська ЦРЛ) 10 вересня 2020 року звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (штрафу).
Позов мотивує тим,що у червні 2017 року ОСОБА_1 закінчив Івано-Франківський національний медичний університет (далі - ІФНМУ) за спеціальністю «Лікувальна справа».
Міністерство охорони здоров'я України надало відповідачу направлення на роботу, згідно з яким останній направлений у розпорядження Ратнівської центральної районної лікарні (далі - ЦЛР) для роботи на посаді лікаря-хірурга із вказівкою на дату прибуття 01 серпня 2017 року.
ОСОБА_1 на підставі наказу Управління охорони здоров'я Волинської обласної державної адміністрації (далі - ОДА) від 20.07.2017 №154-ос/к прийнято з 01 серпня 2017 року по 31 липня 2020 року на посаду лікаря-інтерна Ратнівської ЦРЛ з спеціальності «Хірургія».
Між сторонами 28 липня 2017 року укладено договір про співпрацю, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання не пізніше 01 серпня 2017 року прийняти для проходження інтернатури відповідача строком на три роки з 01 серпня 2017 року по 31 липня 2020 року, а відповідач - укласти протягом 10 календарних днів після закінчення інтернатури строковий трудовий договір із Ратнівською ЦРЛ строком на 3 роки та працювати протягом трьох років відповідно до своєї кваліфікації та спеціалізації, що передбачені законодавством з метою покращення якості медичного обслуговування населення Ратнівського району.
Сторони домовилися, що за відмову від виконання своїх зобов'язань винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 200 тисяч гривень.
Відповідно до наказу Управління охорони здоров'я Волинської ОДА від 20.07.2017 відповідач направлений з 01.09.2017 по 31.12.2017, з 01.01.2019 по 30.04.2019, з 01.03.2020 по 30.06.2020 до факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького на курси спеціалізації з циклу «Хірургія», а витрати на відрядження віднесено на рахунок позивача.
У липні 2020 року ОСОБА_1 , не бажаючи виконувати умови договору про співпрацю, в усній формі звернувся до директора Ратнівської ЦРЛ із скаргами на стан здоров'я, у зв'язку з чим йому було запропоновано зайняти з 01 серпня 2020 року одну із вакантних посад.
Не погодившись із вказаною пропозицією, ОСОБА_1 був звільнений наказом №357-ОС від 31.07.2020.
Уклавши договір про співпрацю, позивач отримував гарантії, що на строк щонайменше три роки матиме кваліфікованого працівника на важливій ділянці роботи та розраховував на добросовісне виконання відповідачем своїх обов'язків.
Однак внаслідок недобросовісної поведінки відповідача Ратнівська ЦРЛ залишилася без спеціалізованого лікаря-хірурга, що негативно позначилося на якості медичного обслуговування жителів Ратнівського району.
Вважає, що укладений договір про співпрацю є попереднім договором, оскільки містить не усі умови, про які сторони повинні були домовитися в основному договорі (режим роботи, конкретне місце роботи, оплата праці тощо). Необґрунтоване ухилення від укладення строкового трудового договору терміном на 3 роки, на думку позивача, є підставою для відшкодування завданих простроченням збитків у вигляді неустойки, визначення якої у фіксованому розмірі не суперечить чинному законодавству з покликанням на правові висновки Верховного Суду.
Зважаючи на наслідки невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, враховуючи тривалість навчання та необхідні знання й навички для її зайняття, просить стягнути із ОСОБА_1 200 тисяч гривень штрафу за умовами договору про співпрацю та 9000 грн. судових витрат (3000 грн судового збору та 6000 грн витрат на правничу допомогу).
Представник відповідача 12 жовтня 2020 року звернувся до суду із зустрічним позовом до Ратнівської ЦРЛ про визнання договору про співпрацю від 28.07.2017 недійсним. Позов мотивує тим, договір про співпрацю суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, нормам міжнародних договорів, а також моральним засадам суспільства (ч.1 ст.203, ст.215 ЦК України). Так, відповідно до п1.1, 1.2 розділу І, п.п.2.2., 2.3 розділу ІІ Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації медичних факультетів університетів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.09.1996 № 291, спеціалізація (інтернатура) є обов'язковою формою післядипломної підготовки випускників всіх факультетів медичних і фармацевтичних вищих закладів освіти III-IV рівнів акредитації медичних факультетів університетів незалежно від підпорядкування та форми власності, після закінчення якої їм присвоюється кваліфікація лікаря (провізора)-спеціаліста певного фаху; зарахування молодих спеціалістів в інтернатуру здійснюється наказом Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управління охорони здоров'я обласної, Київської, Севастопольської міської держадміністрації, обласного, міст Києва та Севастополя ВО "Фармація", обласної, міст Києва та Севастополя санітарно-епідеміологічної станції; підставою для зарахування в інтернатуру є диплом лікаря (провізора) з певної лікарської (провізорської) спеціальності, посвідчення про направлення на роботу за персональним розподілом або довідка про право самостійного працевлаштування.
ОСОБА_1 був зарахований на посаду лікаря-інтерна з спеціальності «Хірургія» Ратнівської ЦРЛ на підставі наказу Управління охорони здоров'я Волинської ОДА від 20.07.17 №154, попередньо отримавши 23 березня 2017 року від Міністерства охорони здоров'я України направлення на роботу №20.
28 липня 2017 року між ОСОБА_1 та Ратнівською ЦРЛ було підписано спірний Договір про співпрацю, як основна умова та підстава для проходження інтернатури.
Обов'язки Ратнівської ЦРЛ за договором про співпрацю були покладені на ЦРЛ наказом Управління охорони здоров'я Волинської ОДА від 20.07.17 №154 «Про зарахування в інтернатуру ОСОБА_1 », а тому вимога про укладення спірного договору про співпрацю від 28.07.17, як передумова проходження інтернатури, була необґрунтованою.
Єдиним зобов'язанням ОСОБА_2 було укласти протягом 10 календарних днів з дня закінчення інтернатури строковий трудовий договір з Ратнівською ЦРЛ терміном на 3 роки.
Відповідач 31 липня 2020 року звільнений із роботи у зв'язку із закінченням строку навчання в інтернатурі за п.2 ст.36 КЗпП України.
Закон України «Про вищу освіту» не містить умов про обов'язковість трирічного відпрацювання після закінчення навчання.
Вважає, що єдиною метою Ратнівської ЦРЛ укладення спірного договору була примусова (обов'язкова) праця ОСОБА_1 .
На думку представника ОСОБА_1 , договір про співпрацю суперечить ст.43 Конституції України, п.3 ст.4 Конвенції про захист прав люди тини і основоположних свобод, Конвенції Міжнародної організації праці №29 «Про примусову чи обов'язкову працю», ст.1 Міжнародної Конвенції «Про скасування примусової праці» №105, що ратифікована Законом України від 05.10.2000 року, Закону України «Про вищу освіту», за якими примусова чи обов'язкова праця в Україні забороняються, тому в силу ч.1 ст.203 ЦК України, ст.215 ЦК України такий договір підлягає визнанню недійсним.
Просить визнати недійсним договір про співпрацю від 28 липня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Ратнівською центральною районною лікарнею, правонаступником якої є Комунальне некомерційне підприємство "Ратнівська центральна районна лікарня" Ратнівської районної ради.
Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 05 березня 2021 року у задоволенні первісного позову відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до КНП "Ратнівська центральна районна лікарня" Ратнівської районної ради про визнання недійсним договору про співпрацю від 28 липня 2017 року задоволено.
Визнано недійсним договір про співпрацю від 28 липня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Ратнівською центральною районною лікарнею, правонаступником якої є Комунальне некомерційне підприємство "Ратнівська центральна районна лікарня" Ратнівської районної ради.
Додатковим рішенням суду від 25 березня 2021 року стягнуто з Комунального некомерційного підприємства "Ратнівська центральна районна лікарня" Ратнівської районної ради на користь ОСОБА_1 6840, 80 грн судових витрат.
В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог первісного позову КНП «Ратнівської центральної районної лікарні» та постановити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги КНП «Ратнівська центральна районна лікарня» задовольнити. Додаткове рішення суду від 25 березня 2021 року скасувати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не мав правових підстав для відмови в задоволенні позову в цій частині у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 умов укладеного договору про співпрацю. При укладенні договору сторони погодили всі істотні умови, у тому числі щодо штрафних санкцій з підстав невиконання умов договору.
В суді апеляційної інстанції представник позивача вказав, що фактично КНП «Ратнівська центральна районна лікарня» рішення Ратнівського районного суду від 05 березня 2021 року оскаржує вцілому, і в частині задоволення зустрічного позову, незважаючи на те, що прохальна частина апеляційної скарги містить вказівку про скасування лише рішення в частині відмовлених позовних вимог.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно із направленням Міністерства охорони здоров'я №20 від 23.03.2017 ОСОБА_1 , як такий, що закінчив Державний вищий навчальний заклад «Івано-Франківський національний медичний університет» МОЗ України направлений в розпорядження Ратнівської ЦЛР для роботи на посаді лікаря-хірурга із вказівкою на дату прибуття - 01 серпня 2017 року.
На підставі вказаного направлення згідно із наказом Управління охорони здоров'я Волинської обласної державної адміністрації від 20.07.2017 №154-ос/к ОСОБА_1 зарахований у Ратнівську центральну району лікарню на посаду лікаря-інтерна з спеціальності «Хірургія» з 01 серпня 2017 року по 31 липня 2020 року. Відповідно до п.5 згаданого Наказу після закінчення інтернатури ОСОБА_1 направлено у розпорядження головного лікаря Ратнівської ЦРЛ для роботи на посаді лікаря-хірурга.
Згідно із наказом головного лікаря Ратнівської ЦРЛ від 28.07.2017 №289-ос ОСОБА_1 зараховано до Ратнівської ЦРЛ на посаду лікаря-інтерна з спеціальності «Хірургія» з 01 серпня 2017 року по 31 січня 2020 року.
Між сторонами 28 липня 2017 року укладено договір про співпрацю, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання надати гарантійний лист за підписом головного лікаря щодо укладення трудового договору з обраної лікарської/провізорської спеціальності на період проходження інтернатури; передбачити у штатному розписі Ратнівської ЦРЛ необхідну штатну одиницю з обраної відповідачем лікарської спеціальності на період проходження інтернатури та після її закінчення протягом 3-х років; надати робоче місце і обсяг роботи відповідно до вимог навчальних планів та програм інтернатури з обраної лікарської спеціальності строком на 3 роки з 01.08.2017 по 31.07.2020 року (п.2.1)
Відповідач за умовами договору про співпрацю зобов'язувався укласти протягом 10 календарних днів з дня закінчення інтернатури строковий трудовий договір із Ратнівською ЦРЛ терміном на 3 роки в порядку, визначеному чинним трудовим законодавством, та працювати відповідно до своєї кваліфікації та спеціалізації, що передбачені законодавством, протягом трьох років.
Згідно із п.3.2 договору про співпрацю сторони домовилися, що за відмову від виконання своїх зобов'язань винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 200 тисяч гривень.
Згідно із сертифікатом спеціаліста ОСОБА_1 від 22 червня 2020 року присвоєно звання лікаря-спеціаліста за спеціальністю «Хірургія».
Відповідно до листа Ратнівської ЦРЛ від 17.07.2020 ОСОБА_1 було запропоновано зайняти з 01 серпня 2020 року одну із вакантних посад лікаря. У зв'язку із відмовою ОСОБА_1 від подальшого працевлаштування на посаді лікаря-хірурга після закінчення інтернатури 07 серпня 2020 року складено акт комісією Ратнівської ЦРЛ.
Відповідно до наказу головного лікаря Ратнівської ЦРЛ від 31.07.2020 №357-ОС ОСОБА_1 31 липня 2020 року звільнено у зв'язку із закінченням інтернатури відповідно до п.2 ст.36 КЗпП України.
Оцінюючи визначені сторонами у договорі про співпрацю обов'язки Ратнівської ЦРЛ суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ці обов'язки дублювались із обовязками визначені в наказі Управління охорони здоров'я Волинської ОДА від 20.07.17 №154-ос/к «Про зарахування в інтернатуру ОСОБА_1 ».
Наказ про прийняття ОСОБА_1 на посаду лікаря-інтерна було прийнято Ратнівською ЦРЛ 28 липня 2017 року. Укладаючи 28 липня 2017 року договір про співпрацю, позивач продублював у вказаному договорі свої обов'язки, які фактично уже були виконані на підставі наказу Управління охорони здоров'я Волинської ОДА. Обов'язок закладення у штатному розписі штатної одиниці, надання робочого місця і обсягу роботи, виплати заробітної плати є похідними й обумовлюються фактичним зарахуванням відповідача на посаду лікаря-інтерна.
Обумовлений у договорі про співпрацю обов'язок ЦРЛ передбачити у штатному розписі штатну одиницю із обраної ОСОБА_1 спеціальності після закінчення інтернатури протягом трьох років не свідчить про обов'язок позивача укласти із відповідачем трудовий договір.
За змістом ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно ч. 1 ст.2 КЗпП України право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню,підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.
При цьому, за ст.51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, вільний вибір виду діяльності.
Статтею 312 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на вибір роду занять та використання примусової праці забороняється.
Слід також зазначити, що, згідно зі ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. При цьому потрібно пам'ятати, що статтями 8і та 9 КЗпП України відповідно передбачено, що якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору. Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.
Щодо заборони використання примусової праці в Україні діє Конвенція Міжнародної організації праці № 29 «Про примусову чи обов'язкову працю», підписана 28 червня 1930 р. в Женеві та Конвенція Міжнародної організації праці N 105 про скасування примусової праці 1957 року, що ратифікована Законом України від 05.10.2000 року.
Про конституційне право випускників медичних вищих навчальних закладів України на вільний вибір місця подальшої роботи свідчить Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» від 6 жовтня 2016 року №1662), який набрав чинності з 1 січня 2017 року, яким скасовано обов'язковість працевлаштування для випускників, підготовка яких здійснювалась за державним (регіональним) замовленням за спеціальностями медичної (фармацевтичної) галузі.
Метою прийняття цього законопроекту згідно із поданням Комітету з питань науки і освіти ВРУ від 21.04.2016 є приведення законодавчих та інших нормативних актів у відповідність з нормами Конституції України в частині забезпечення конституційних прав громадян на працю, а також норм щодо заборони примусової праці, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 29 «Про примусову чи обов'язкову працю» від 28 червня 1930 року та Міжнародною Конвенцією «Про скасування примусової праці» № 105, ратифікованою Законом України від 05.10.2000 № 2021-ІІІ.
Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що укладення Договору про співпрацю від 28.07.17 року було спрямовано виключно на фіксацію обов'язку ОСОБА_1 укласти протягом 10 календарних днів з дня закінчення інтернатури строковий трудовий договір з Ратнівською ЦРЛ терміном на 3 роки в порядку визначеним чинним трудовим законодавством та працювати відповідно до своєї кваліфікації та спеціалізації, що передбачені законодавством протягом 3-років.
В суді апеляційної інстанції представник позивача підтвердив, що метою укладення договору про співпрацю було саме укладення після отримання диплома ОСОБА_1 трудового договору з Ратнівською ЦРЛ. При цьому представник позивача не міг ствердно охарактеризувати правову природу укладеного договору про співпрацю, покликаючи на загальні норми що регулюють порядок укладення договорів та вказуючи, що це цивільно правова угода.
За своєю суттю примусова чи обов'язкова праця означає будь-яку роботу, що вимагається від особи під загрозою якогось покарання, для котрої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг.
Тому заперечення Ратнівської ЦРЛ щодо відсутності примушування до обов'язкової примусової праці ОСОБА_1 є безпідставними, адже саме за невиконання обов'язку по укладенню трудового договору на три роки після закінчення інтернатури за оспорюваним Договором позивач за первісним позовом просив стягнути неустойку (штраф) у сумі 200000 (двісті тисяч) гривень.
Вказане вище повністю підтверджується й самим представником Ратнівської ЦРЛ у апеляційній скарзі, зокрема:«Крім того, підписаний між позивачем і відповідачем Договір про співпрацю не виключає можливості останнього обрати інше місце роботи, що правда при цьому сплативши позивачу обумовлену в договорі неустойку (штраф)» (стор. 6 абз. 2 знизу апеляційної скарги).
Частинами 2, 3 ст. 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом до Ратнівської ЦРЛ про визнання недійсним договору про співпрацю від 28.07.2017 року, як такого, що суперечить ст. 43 Конституції України, п. З ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції Міжнародної організації праці № 29 «Про примусову чи обов'язкову працю», ст. 1 Міжнародної Конвенції «Про скасування примусової праці» № 105, що ратифікована Законом України від 05.10.2000 року, Закону України «Про вищу освіту», за якими примусова чи обов'язкова праця в Україні забороняються, що відповідає принципу верховенства права, а тому в силу ч. 1 ст. 203 ЦК України, ст. 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.
Суд першої інстанції задовольнив зустрічний позов ОСОБА_1 та визнав Договір про співпрацю недійсним. При цьому судом детально описано правове обґрунтування визнання недійсним договору про співпрацю, яке відповідачем жодним чином не спростоване.
Апеляційна скарга Ратнівської ЦРЛ містить цитування рішення суду першої інстанції, цитування норм права та рішень Європейського суду з прав людини. При цьому ні мотивувальна, ні прохальна частина апеляційної скарги не містить обґрунтувань незаконності рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог. Апелянт в скарзі жодним чином не зазначає про незаконність або ж необґрунтованість рішення суду в частині визнання недійсним договору про співпрацю.
Твердження представника позивача про оскарження рішення суду вцілому спростовується, як змістом поданої апеляційної скарги, так і процесуальними діями апелянта вчиненими у даній справі.
Так ухвалою Волинського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року( а.с 197) при залишенні апеляційної скарги без руху судом вказано, що з апеляційної скарги вбачається , що представником позивача за первісним позовом оскаржується рішення в частині відмовлених позовних вимогах первісного позову, а тому розмір судового збору необхідно вираховувати з ціни первісного позову. Позивач погодився з мотивами вказаної ухвали суду, сплативши судовий збір виключно за вимогами первісного позову.
Таким чином рішення суду в частині задоволених вимог не оскаржувалось, набрало законної сили та має преюдиційне значення для вирішення первісного позову.
З огляду на вказане рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги представника КНП «Ратнівська центральна районна лікарня» Ратнівської районної ради» - Панасюка І.І., з врахуванням задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 про недійсність договору співпраці, яке ніким не оскаржено, є безпідставними.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування.
Додатковим рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 25 березня 2021 року стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Ратнівська центральна районна лікарня" Ратнівської районної ради на користь ОСОБА_1 6840, 80 грн судових витрат.
Не погоджуючись з додатковим рішення суду першої інстанції, КНП «Ратнівська центральна районна лікарня» просить додаткове рішення скасувати в задоволені заяви представника ОСОБА_1 про стягнення судових витрат відмовити.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Ратнівського районного суду від 05 березня 2021 року зустірчний позов ОСОБА_1 задоволено. При звернені до суду з зустірчним позовом ОСОБА_1 було сплачео судовий збір в розмірір 840,80 грн. 20 січня 2021 року на адресу суду надішла заява від предстанвика ОСОБА_1 про вирішення питання розподілу судових витрат, відповідно до умов якої предстаник просить у разі задоволення позову ОСОБА_1 стягнути з лікарні 840, 80 грн судового збору за подання зустрічної позовної заяви та 6000 грн судових витрат понесених на оплату правничої допомоги (а.с.141). На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача подано до суду наступні документи: договір №30/09/20-1 про надання правничої допомоги адвокатом від 30.09.2020, укладений між ОСОБА_3 та адвокатом Мартинюком С.І.; додаток №1 до договору про надання правничої допомоги № 30/09/20-1 від 30.09.2020, у якому вказана вартість послуг адвоката; акт прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги №30/09/20-1 від 30.09.2020, з детальним описом робіт, які виконані представником; розрахункові квитанції від 30.09.2020 року, від 09.10.2020, відповідно до яких ОСОБА_1 сплатив на рахунок адвоката Мартинюка С.І. 6000 гривень за надання правничої допомоги згідно договору №30/09/20-1 про надання правничої допомоги від 30.09.2020.
Задовольняючи заяву представника ОСОБА_1 про стягнення судових витрат, які складаються з судового збору та витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції правильно вважав такі вимоги обґрунтованими. Зокрема оплата судового збору ОСОБА_1 підтверджена квитанцією про оплату, а витрати на правничу допомогу є обґрунтованими: з врахуванням обсягу робіт і часу витраченого на підготовку процесуальних документів, співмірністю з складністю справи та за відсутності доведеності відповідачем їх неспівмірності.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять підстав для скасування судового рішення та додаткового судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення суду від 05 березня 2021 року та додаткового рішення від 25 березня 2021 року та відсутність підстав для їх скасування.
Керуючись статтями 367-369, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника Комунального некомерційного підприємства «Ратнівська центральна районна лікарня» Ратнівської районного ради - Панасюка Івана Івановича залишити без задоволення.
Рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 05 березня 2021 року та додаткове рішення цього ж суду від 25 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий:
Судді: