31 серпня 2021 р.Справа № 440/417/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Григорова А.М.,
Суддів: Бартош Н.С. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.03.2021, головуючий суддя І інстанції: О.В. Гіглава, м. Полтава, повний текст складено 29.03.21 року по справі № 440/417/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про визнання дій протиправними,скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
19 січня 2021 року (згідно відбитку поштового штампу на конверті) ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою (з урахуванням уточненої позовної заяви від 22.01.2021, що надійшла до суду 26.01.2021) до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними дій щодо нарахування заборгованості за період січень-лютий, червень 2020 року та третій квартал 2020 року в сумі 6295,30 грн самозайнятій особі адвокату ОСОБА_1., рнокпп НОМЕР_1 , та скасування вимоги про сплату недоїмки боргу з єдиного соціального внеску в сумі 6295,30 грн від 09.11.2020 №Ф-12200-13.
В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що 15.11.2020 на її адресу надійшла вимога про сплату недоїмки від 09.11.2020 №Ф-12200-13, якою останній визначено заборгованість зі сплати ЄСВ за 2020 рік в сумі 6295,30 грн. 23.11.2020 ОСОБА_1 подала до контролюючого органу скаргу про скасування вказаної вимоги, оскільки з 01.10.2018 по 18.02.2020 вона була офіційно працевлаштована в ФБУ "Укрбургаз" АТ "Укргазвидобування" на посаді начальника сектору з претензійно-позовної роботи юридичного відділу, а з 20.02.2020 по сьогоднішній день позивач працює юрисконсультом Красноградського РРСЦ ПрАТ "Харківенергозбут". Разом з тим, скарга ОСОБА_1 була розглянута контролюючим органом в порядку Закону України "Про звернення громадян", а 16.01.2021 на адресу останньої вже надійшла постанова від 23.12.2020 ВП№63986159 Карлівського районного ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про відкриття виконавчого провадження про стягнення з неї в примусовому порядку недоїмки зі сплати ЄСВ за вимогою від 09.11.2020 №Ф-12200-13. Вказане зумовило звернення позивача до суду з цим позовом.
Рішенням Полтавського окружного суду від 29.03.2021р. позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання дій протиправними, скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 19 листопада 2020 року №Ф-12200-13. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головним управлінням ДПС у Полтавській області подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що висновки суду про задоволення позову не відповідають обставинам справи, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 по справі № 440/417/21 винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що станом на 31.10.2020 за ОСОБА_1 (р.н.ок.п.п. НОМЕР_1 ) обліковувався борг з єдиного внеску в сумі 6295,30 гривень. Борг виник за період січень-лютий та червень 2020 року і сумі 3117,18 грн та за 3 квартал 2020 року в сумі 3178,12 гривень. Оскільки у встановлений термін від ОСОБА_1 не надійшла інформація щодо оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному порядку до ДПС України або у судовому порядку, 01.12.2020 було сформовано узгоджену вимогу та передано до ВДВС для примусового стягнення. Посилається на постанову Верховного Суду від 05.11.20 року в справі №820/1538/18. Вказує, що як свідчать матеріали справи, позивач своє право на зайняття адвокатські діяльністю не зупинила та не припинила в порядку встановленому законом. За таких обставин, слідує висновок про наявність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення тому відсутні правові підстави для визнання ним протиправною вимоги про сплату бої (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 6295,30 грн від 09.11.2020 №Ф-12200-13. Вказує, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність та одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиний внесок за себе, якщо вони зареєстровані як особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність. Враховуючи викладене просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 по справі № 440/417/21 винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату недоїмки боргу з єдиного соціального внеску в сумі 6295,30 від 09.11.2020 року № Ф- 12200-13.
Від позивача по справі, ОСОБА_1 , до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що апеляційна не підлягає задоволенню, оскільки судом першої інстанції були вивчені всі фактичні обставини зазначені сторонами, а доводи наведені в апеляційній скарзі не змінюють та не спростовують висновки суду.
Також Головним управлінням ДПС у Полтавській області (код в ЄДРПОУ ВП: 44057192) подано до суду клопотання про заміну сторони відповідача по справі, в якому просило замінити відповідача - Головне управління ДПС у Полтавській області на його правонаступника Головне управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ ВП 44057192).
Наказом ДПС України від 24.12.2020 № 755 "Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій" з 01.01.2021 розпочато здійснення повноважень та функцій територіальними органами ДПС повноважень та функцій територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремленими підрозділами згідно наказу ДПС від 30.09.2020 № 529.
Згідно ст. 52 КАС України, процесуальне правонаступництво у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне клопотання про заміну відповідача у справі задовольнити, замінити Головне управління ДПС у Полтавській області на суб'єкта владних повноважень, який представляє інтереси органів ДПС України - Головне управління ДПС у Полтавській області (код в ЄДРПОУ ВП: 44057192), як правонаступника.
Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, на адреси визначені в апеляційній скарзі та позовній заяві, про що свідчать поштові повідомлення про вручення, які містяться в матеріалах справи .
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржено.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, доведеними, а тому підлягають частковому задоволенню.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 23.12.2011 на підставі рішення Полтавської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 23.12.2011 №33 ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1127, копія якого міститься в матеріалах справи /а.с. 9/.
12.03.2012 позивач взята на облік в органі Пенсійного фонду України в Карлівському районі як платник єдиного внеску, що підтверджено повідомленням про взяття на облік платника єдиного внеску від 31.01.2013 №22 /а.с. 10/.
Згідно даних трудової книжки позивача з 01.10.2018 по 18.02.2020 ОСОБА_1 працювала в ФБУ "Укрбургаз" АТ "Укргазвидобування" на посаді начальника сектору з претензійно-позовної роботи юридичного відділу, а з 20.02.2020 по сьогоднішній день остання працює юрисконсультом Красноградського РРСЦ ПрАТ "Харківенергозбут" /а.с. 19-22/.
ГУ ДПС України у Полтавській області у відношенні позивача винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 09.11.2020 №Ф-12200-13 на суму 6295,30 грн /а.с. 11/.
Не погодившись з правомірністю винесення вказаної вимоги ОСОБА_1 звернулася до контролюючого органу зі скаргою, в якій просила скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 09.11.2020 №Ф-12200-13 на суму 6295,30 грн, як безпідставну /а.с. 23/.
Листом від 23.12.2020 №ФОП/Л/9088/16-31-13-07-11 ГУ ДПС у Полтавській області проінформувало скаржника про те, що в інтегрованій картці по єдиному внеску (код платежу 71040000) ФОП ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) в автоматичному режимі проведено нарахування єдиного внеску за період січень-лютий та червень 2020 року в сумі 3117,18, а також за ІІІ квартал 2020 року в сумі 3178,12 грн. Станом на 31.10.2020 за ФОП ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) обліковувався борг з єдиного внеску в сумі 6295,30 грн. На підставі даних інформаційної системи в автоматичному режимі платнику 09.11.2020 було сформовано та направлено вимогу №Ф-12200-13, яка отримана 17.11.2020. Крім того, у листі від 23.12.2020 №ФОП/Л/9088/16-31-13-07-11 також роз'яснено ОСОБА_1 порядок винесення, направлення та вручення вимог про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, терміни їх оплати чи оскарження платниками єдиного внеску, а також звернення вимог до примусового виконання /а.с. 24/.
При цьому, 23.12.2020 відносно ОСОБА_1 начальником Карлівського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Рецем М.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №63986159 з примусового виконання вимоги від 09.11.2020 №Ф-12200-13 на суму 6295,30 грн /а.с. 25/.
Позивач не погодилася з вимогою про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Полтавській області від 09.11.2020 №Ф-12200-13, у зв'язку з чим звернулася до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірних правовідносинам, суд апеляційної інстанції керується наступними приписами норм чинного законодавства.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
За визначенням пп. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі по тексту - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі по тексту - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 11.10.2017) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Матеріалами справи підтверджено, що з 01.10.2018 по 18.02.2020 ОСОБА_1 працювала в ФБУ "Укрбургаз" АТ "Укргазвидобування" на посаді начальника сектору з претензійно-позовної роботи юридичного відділу, а з 20.02.2020 по сьогоднішній день остання працює юрисконсультом Красноградського РРСЦ ПрАТ "Харківенергозбут" та не отримує дохід від незалежної професійної діяльності як самозайнята особа.
Наданою позивачем до суду випискою з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 підтверджено той факт, що єдиний внесок за застраховану особу (позивача) протягом 2020 року сплачено страхувальниками - його роботодавцями (ідентифікаційні коди 00156392 та 42206328) (а.с. 18 зі звороту).
Таким чином, підтверджено той факт, що єдиний внесок за застраховану особу (позивача) сплачується страхувальником - його роботодавцем.
Відповідачем до суду не надано будь - яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач здійснює незалежну професійну діяльність поза межами трудових відносин, як самозайнята особа та отримує дохід від такої діяльності.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що в період, за який позивачу нараховано недоїмку згідно з оскаржуваною вимогою (2020 року) ОСОБА_1 не здійснювала самостійної адвокатської діяльності та не отримувала доходу від такої діяльності, що свідчить про відсутність обов'язку сплати єдиного внеску у позивача, як самозайнятої особи.
Сама по собі наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.11.2018 у справі № 820/1538/17, від 28.03.2019 по справі № 820/6324/17.
Факт сплати єдиного соціального внеску підприємствами, на яких працювала та працює позивачка, відповідачем в судовому засіданні не заперечується.
Поряд з цим, слід вказати, що, як вже було зазначено вище єдиний внесок за ОСОБА_1 в 2020 році було сплачено роботодавцями останньої ФБУ "Укрбургаз" АТ "Укргазвидобування", Красноградського РРСЦ ПрАТ "Харківенергозбут", що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою Пенсійного фонду України Форма ОК-5 (а.с.16-18).
Отже, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога (2020 рік), нараховували та сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального, колегія суддів вважає, що визначена в оскаржуваній вимозі ГУ ДПС у Полтавській області від 09.11.2020 №Ф-12200-13 сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 6295,30 грн. фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 02.09.2019 року, яке було залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року у зразковій справі №520/3939/19 (Пз/9901/10/19).
Як вірно зазначено судом першої інстанції, в спірний період ОСОБА_1 одночасно була адвокатом та найманим працівником. У цей період роботодавці сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підтверджується відповідною довідкою.
Проте, відповідачем не надано доказів здійснення адвокатської діяльності та отримання доходу за період січень-лютий, червень 2020р. та третій квартал 2020р., а також доказів на спростування висновків суду про сплату роботодавцями за найманого працівника ОСОБА_1 єдиного внеску в спірний період.
Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Враховуючи встановлені обставини та викладені норми законодавства, висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки винесена відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) є протиправною.
З урахуванням вищезазначеного, доводи відповідача щодо правомірності вимоги ГУ ДПС у Полтавській області від 09.11.2020 №Ф-12200-13 є помилковими.
Щодо посилань скаржника в апеляційній скарзі на рішення Верховного Суду від 05.11.2018 року в справі №820/1538/18, в даному випадку, з урахуванням предмету позову, підлягає застосуванню рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 02.09.2019 року, яке було залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року у зразковій справі №520/3939/19 (Пз/9901/10/19).
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Частиною 1 ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною 1 ст.9 КАС визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і
процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
З урахуванням того, що ця справа була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження та того, що відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа відноситься до справ незначної складності і відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України . .
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 по справі № 440/417/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 06.09.2021 року