ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 вересня 2021 року м. Київ № 640/23364/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пишного Артема Володимировича про скасування рішення, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пишного Артема Володимировича (далі також - приватний нотаріус, відповідач), у якому позивач просить суд скасувати постанову відповідача від 09 листопада 2018 року у виконавчому провадженні № 55677772, яке відкрите на підставі виконавчого напису вчиненого 22 вересня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець P.O., зареєстрований в реєстрі за № 14057, про повернення виконавчого документа AT КБ «ПриватБанк».
Ухвалою суду від 25 серпня 2021 року відкрито провадження у даній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням прав позивача щодо вільного розпорядження власним майном у зв'язку з включенням відомостей про нього до Єдиного реєстру боржників незважаючи на те, що зазначений виконавчий напис нотаріуса був повністю виконаний у порядку його примусового виконання.
За час розгляду справи відповідачем не було надано суду відзиву на позовну заяву або будь-якого іншого документу, з якого можливо було б встановити його ставлення до заявлених позовних вимог.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як вбачається з матеріалів справи, 22 вересня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. був вчинений виконавчий напис №14057, яким було звернено стягнення з позивача на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» невиплачених у строк відповідно до умов кредитного договору № б/н від 13 серпня 2011 року грошових коштів у сумі 109 016, 24 грн.
Від стягувача - ПАТ КБ «ПриватБанк», надійшла заява до приватного виконавця Пишного А.В. про відкриття виконавчого провадження за виконавчим написом № 14057 від 22 вересня 2017 року, який виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О.
Постановою від 31 січня 2018 року відкрито виконавче провадження № 55677772 з примусового виконання виконавчого напису № 14057 від 22 вересня 2017 року. Приймаючи таку постанову, відповідач одночасно до Єдиного реєстру боржників вніс запис відносно того, що позивач є боржником за виконавчим написом у виконавчому провадженню № 55677772.
09 листопада 2018 року приватним виконавцем, на підставі п. 2 ч. 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними), винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, з правом повторного пред'явлення до виконання.
В подальшому постановою від 17 травня 2019 року старшого державного виконавця Дніпровського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Воротнікової А.С. було відкрито виконавче провадження № 59147872 з примусового виконання виконавчого напису № 14057 від 22 вересня 2017 року про стягнення з позивача на користь AT КБ «Приватбанк» заборгованості в сумі 109 016, 24 грн.
16 грудня 2019 року постановою старшого державного виконавця Дніпровського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Воротнікової А.С. було закінчено виконавче провадження № 59147872 з примусового виконання виконавчого напису № 14057 від 22 вересня 2017 року, який виданий ПН Київського MHO Швець P.O. про стягнення з ОСОБА_1 на користь AT КБ «ПриватБанк», у зв'язку з повним виконанням.
Водночас, 12 серпня 2021 року позивач від покупця об'єкту нерухомого майна, що належить йому на праві власності, дізнався, що обмежений у реалізації права власності у зв'язку з перебуванням в Єдиному реєстрі боржників (оскільки п. 8-1 статті 49 Закону України «Про нотаріат» містить пряму заборону на посвідчення нотаріусом правочинів, стороною якого є особа яка внесена в реєстр боржників) за виконавчим написом № 14057 від 22 вересня 2017 року (наявні боргові зобов'язання перед ПАТ «ПриватБанк»).
З наявної у матеріалах справи інформації з Єдиного реєстру боржників вбачається, що відомості про позивача до нього включені саме у межах виконавчого провадження №55677772, у межах якого було прийнято постанову від 09 листопада 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі нормативно-правові акти наведені у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якщо не зазначено іншого), Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
Вичерпний перелік підстав для виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників визначений ч. 7 статті 9 Закону України «Про виконавче провадження». Так, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.
При цьому, як зазначалось вище, у межах виконавчого провадження № 55677772 було прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч. 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними), тобто пункту, який не охоплюється положенням ч. 7 статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» та який, відповідно, не має прямим наслідком виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.
Отже, така стадія виконавчого провадження як його закінчення, на відміну від стадії повернення виконавчого документа, передбачає настання наслідків у вигляді скасування усіх заходів, які були вжиті в ході здійснення виконавчого провадження, у тому числі, виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.
Водночас, відповідно до п. 9 ч. 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно з ч. 2 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
Частинами 1 та 2 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Системний аналіз вимог Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що повне виконання виконавчого документа позивачем має наслідком відсутність правових підстав зберігати накладені заборони на майно позивача. Також існування заборон на відчуження майна при наявності факту виконання боргового зобов'язання в повному обсязі порушує саму мету застосування відповідної процедури (внесення боржника до бази застосовується для забезпечення реального виконання рішення відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»).
Водночас наведені вище обставини справи зумовлюють виникнення негативних наслідків для прав та інтересів позивача, зокрема, щодо наявності інформації про позивача в Єдиному реєстрі боржників як боржника за виконавчим написом № 14057 від 22 вересня 2017 року, внесеним у межах виконавчого провадження № 55677772, не дивлячись на те, що фактично боргові зобов'язання позивачем були виконані.
Суд зазначає, що неприйняття відповідачем постанови про закінчення виконавчого провадження за наявності відповідної підстави та наявність постанови про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» зумовлює настання для позивача негативних наслідків у вигляді наявності відомостей про позивача як боржника в Єдиному реєстрі боржників, що істотно обмежує права позивача.
В положеннях Закону України «Про виконавче провадження» відсутні правові підстави які б чітко передбачали, що при виконанні виконавчого документа в наступних виконавчих провадженнях (в даному випадку у виконавчому провадженні № 59147872), внесені раніше відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників виключаються.
Виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників відбувається шляхом автоматичної обробки інформації Системою, за умови винесення виконавцем одного з документів за переліком згідно ч. 7 статті 9 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: 1) постанови про закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження»; 2) постанови про повернення виконавчого документа стягувану на підставі п.п. 1, 3, 11 ч. 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»; 3) постанови про скасування заходів примусового виконання за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.
З наведеного вбачається, що зважаючи на природу та підстави спору, скасування оскаржуваної постанови про повернення виконавчого документа створить правові підстави та механізм для подальшого вилучення відомостей про позивача з Єдиного реєстру боржників в порядку передбаченому профільним законодавством (ч. 7 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження»), якими визначено вичерпний перелік підстав та документів на підставі яких можливо здійснити вилучення відомостей про позивача з Єдиного реєстру боржників.
На думку суду, обраний позивачем спосіб захисту є ефективним в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і буде правовою підставою для виключення відомостей щодо боржника - позивача з Єдиного державного реєстру боржників, з огляду на вичерпний перелік таких підстав, установлений Законом України «Про виконавче провадження».
У постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 826/15117/17 суд зазначив, що належним способом захисту порушеного права є лише такий спосіб, який відповідає вимогам матеріального закону і призводить до поновлення прав позивача до такого стану, що існував до порушення права. З огляду на відсутність у спірної постанови Відділу ДВС такої властивості, як протиправність на момент її винесення, Верховний Суд вважає належним і достатнім способом захисту порушеного інтересу позивача саме скасування цієї постанови для відновлення прав позивача. На цій підставі Верховний Суд виключив з резолютивної частини рішення суду словосполучення «визнати протиправним».
Тобто, навіть якщо судом буде встановлено, що приватний виконавець дотримався законодавства при внесенні постанови (у контексті обставин цієї справи, самі по собі дії приватного виконавця не є юридично значимими для спірних правовідносин), це не є перешкодою для задоволення позову щодо скасування цієї постанови, якщо наявність такої постанови порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача.
Таким чином, оскаржувана постанова станом на день її винесення була прийнята правомірно, а тому підстави для визнання її протиправною відсутні. Однак захист порушених прав позивача потребує її скасування (без визнання протиправною).
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908, 00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пишного Артема Володимировича (01054, місто Київ, вулиця Дмитрівська, будинок 35-В) про скасування рішення - задовольнити повністю.
Скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пишного Артема Володимировича від 09 листопада 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу, прийняту у виконавчому провадженні № 55677772.
Стягнути за рахунок приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пишного Артема Володимировича на користь ОСОБА_1 понесені останнім судові витрати у розмірі 908, 00 грн. (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя П.В. Вовк