Справа №500/3303/21
26 серпня 2021 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шумської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Шумської міської ради в якому просить:
-
- визнати протиправним та скасувати рішення Шумської міської ради Тернопільської області №953 від 23.03.2021 про відмову ОСОБА_1 у безоплатній передачі в приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею, 0,1367 га, кадастровий номер: 6125810100:01:004:0049, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,
- зобов'язати Шумську міську раду Тернопільської області затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею, 0,1367 га, кадастровий номер: 6125810100:01:004:0049, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та передати земельну ділянку у власність.
- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду в даній адміністративній справі,
- стягнути на користь ОСОБА_1 з бюджетних асигнувань Шумської міської ради Тернопільської області 100000 (сто) тисяч грн на відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.10.2020 у справі №500/2460/20 зобов'язано Шумську міську раду повторно розглянути подану ОСОБА_1 заяву від 20.01.2020 про безоплатну передачу у власність земельної ділянки за кадастровим номером 6125810100:01:004:0049 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1367 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у встановленому законодавством порядку та прийняти рішення відповідно до статті 118 Земельного кодексу України з урахуванням висновків суду. Вказане рішення суду набрало законної сили 08.02.2021. ОСОБА_1 вдруге звернувся до Шумської міської ради із заявою про повторний розгляд заяви від 20.01.2020 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та відмову в безоплатній передачі у власність земельної ділянки (кадастровий номер: 6125810100:01:004:0049). Однак 23.03.2021 рішенням Шумської міської ради №953 позивачу було відмовлено у задоволенні зазначеної заяви. При цьому, підставою повторної відмови вказано, що розташування вказаної земельної ділянки за межами села Круголець та перевищення норми безоплатної передачі земельних ділянок, визначену статтею 121 Земельного кодексу України. Тобто Шумська міська рада шляхом зміни формулювання, відмовила ОСОБА_1 з тих самих підстав, що і перший раз.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
12.07.2021 відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Шумської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії в повному обсязі. Заперечуючи щодо позовних вимог відповідач серед іншого зазначає, що на виконання вимог рішення Тернопільського адміністративного окружного суду від 23 жовтня 2020 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року Шумською міською радою було повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 20 січня 2020 року на засіданні чергової сесії міської ради 23 березня 2021 року, а тому твердження ОСОБА_1 в тому, що міська рада знехтувала рішенням суду є безпідставним.
Щодо законності та правомірності рішення сесії міської ради від 23.03.2021 №953 "Про відмову в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та відмову в безоплатній передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_1 " відповідач зазначає, що пунктом 1 вказаного рішення позивачу відмовлено в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та відмову в безоплатній передачі у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,1367 га, кадастровий номер 6125810100:01:004:0049, яка розташована в АДРЕСА_1 , та площа земельної ділянки перевищує норму безоплатної земельних ділянок, визначену статті 121 Земельного кодексу України передачі. Зазначена заявником земельна ділянка, згідно Генерального плану забудови міста Шумськ, розташована в межах міста Шумськ.
Представником позивача 16.07.2021 до суду подано відповідь на відзив, де зазначено, що обставини, які наведені відповідачем у відзиві є необґрунтовані та повністю спростовані стороною позивача, а тому заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення в повному обсязі.
Крім того, представником позивача заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін адміністративної справи №500/3303/21 за позовом ОСОБА_1 до Шумської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 звернувся 20.01.2020 до Шумської міської ради Тернопільської області із заявою про безоплатну передачу в приватну власність земельної ділянки за кадастровим номером 6125810100:01:004:0049 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1367 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Шумської міської ради Тернопільської області №4074 від 03.03.2020 ОСОБА_1 відмовлено в безоплатній передачі у власність земельної ділянки за кадастровим номером 6125810100:01:004:0049 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1367 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в зв'язку з невідповідністю документації із землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, зокрема, розмір земельної ділянки перевищує норми безоплатної передачі земельних ділянок, визначених статтею 121 Земельного кодексу України та відсутнє погодження меж із суміжними землевласниками та землекористувачами, документальне підтвердження наміру узгодження меж земельної ділянки, що не відповідає вимогам частини другої, пункту б статті 198 Земельного кодексу України.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.10.2020 у справі №500/2460/20 визнано протиправним та скасовано рішення Шумської міської ради №4074 від 03.03.2020 про відмову ОСОБА_1 в безоплатній передачі у приватну власність земельної ділянки за кадастровим номером 6125810100:01:004:0049 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1367 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і зобов'язано Шумську міську раду повторно розглянути подану ОСОБА_1 заяву від 20.01.2020 про безоплатну передачу у власність земельної ділянки за кадастровим номером 6125810100:01:004:0049 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1367 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у встановленому законодавством порядку та прийняти рішення відповідно до статті 118 Земельного кодексу України з урахуванням висновків суду.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2021 апеляційну скаргу Шумської міської ради залишено без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року у справі №500/2460/20 - без змін.
Таким чином рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.10.2020 у справі №500/2460/20 набрало законної сили 08.02.2021.
23.03.2021 на шостій сесії восьмого скликання Шумської міської ради прийнято рішення №953 "Про відмову в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та відмову в безоплатній передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_1 ".
Пунктом 1 зазначеного рішення відмовлено в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та в передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,1367 га, кадастровий номер 6125810100:01:004:0049, яка розташована в АДРЕСА_1 , у зв'язку з тим, що вказана земельна ділянка розташована за межами села Круголець, та площа земельної ділянки перевищує норму безоплатної земельних ділянок, визначену статті 121 Земельного кодексу України
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.
Відповідно до статті 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Статтею 40 Земельного кодексу України визначено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Відповідно до пункту б частини першої статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Статтею 121 Земельного кодексу України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До заяви додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає заяву у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.
Згідно із пунктом і частини другої статті 25 Закону України "Про землеустрій" видами документації із землеустрою є, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Пунктом а частини восьмої статті 55 Закону України "Про землеустрій" встановлено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється без надання дозволу органів місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, у разі передачі у власність чи користування земельної ділянки державної чи комунальної власності, на якій розташовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано. Така технічна документація розробляється на замовлення власника житлового будинку.
За нормами частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд зазначає, що відповідно до рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.10.2020 при розгляді справи №500/2460/20 за позовом ОСОБА_1 до Шумської міської ради з тим самим предметом позову суд встановив:
"Суд критично оцінює твердження відповідача, що земельна ділянка знаходиться у місті Шумськ та відповідно до статті 121 ЗК України перевищує норми безоплатної передачі земельних ділянок у містах з огляду на наступне.
Як встановлено судом, Генеральний план міста Шумськ, затверджений рішенням шістдесят другої сесії сьомого скликання Шумської міської ради від 21.08.2020 №34503. відповідно до якого вулиця Народницька належить до міста Шумськ та до території садибної житлової забудови.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про безоплатну передачу в приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1367 га 20.01.2020. Рішення про відмову в безоплатній передачі у власність земельної ділянки відповідачем прийнято 03.03.2020.
Генеральний план затверджений 21.08.2020, тобто після прийняття оскаржуваного рішення по даній справі, тому не може бути доказом встановлення межі адміністративно-територіальної одиниці та не міг бути взятий до уваги відповідачем при розгляді заяви позивача.
Крім цього, оскільки у встановленому порядку межі міста не встановлювались та не змінювались, вказана земельна ділянка на момент звернення позивача і по сьогоднішній день перебуває в межах с. Круголець, на території колишньої Кордишівської сільської ради, Шумського району Тернопільської області а не в м. Шумськ.
Отже, суд вважає, що рішення Шумської міської ради №4074 від 03.03.2020 прийняте з порушенням норм Земельного кодексу України та підлягає скасуванню".
Однак, Шумська міська рада 23.03.2021 повторно розглядаючи заяву позивача від 20.01.2020 на шостій сесії восьмого скликання Шумської міської ради прийняла рішення №953 "Про відмову в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та відмову в безоплатній передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_1 ". Підставою відмови в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та відмову в безоплатній передачі у власність земельної ділянки зазначено що вказана земельна ділянка розташована за межами села Круголець, та площа земельної ділянки перевищує норму безоплатної земельних ділянок, визначену статті 121 Земельного кодексу України.
Таким чином суд погоджується з твердженням представника позивача, що фактично рішення Шумської міської ради №953 від 23.03.2021, дублює одну й ту ж саму підставу відмови ОСОБА_1 у співвідношенні до рішення №4074 від 03.03.2020, а саме те, що земельна ділянка знаходиться в межах м. Шумськ і розмір земельної ділянки, яку позивач бажає безоплатно отримати у власність, є невідповідним до встановлених нормам Земельним кодексом України.
Згідно з положеннями статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд
За нормами частини другої статті 14 КАС України та частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
У статті 370 КАС України закріплено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У справі №16-рп/2009 від 30 червня 2009 року Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання; обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Крім того, у рішенні від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження") Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року №10-р/2018); невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).
У рішенні Європейський суд з прав людини у справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) у п. 43 вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Виходячи з встановлених обставин у цій справі, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Шумської міської ради №953 від 23.03.2021 "Про відмову в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та відмову в безоплатній передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_1 ".
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею, 0,1367 га, кадастровий номер: 6125810100:01:004:0049, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та передати земельну ділянку у власність, суд зазначає таке.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
У справі №346/2888/16-а від 06 лютого 2019 року Велика Палата Верховного Суду, щодо повторної відмови особі з тих самих підстав у затвердженні технічної документації з безоплатної передачу у власність земельної ділянки, зазначила:
Суть спірних правовідносин полягає у оспорюванні правомірності прийнятого Міськрадою рішення про повторну відмову ОСОБА 3 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Наявність існуючого речового права або спору щодо такого права позивачки або інших осіб на цю земельну ділянку судами не встановлено.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що ОСОБА 3 не набула права власності на спірну земельну ділянку і в установленому законом порядку не отримала свідоцтво про право власності на цю ділянку, оскільки Міськрада рішення про передачу їй у власність земельної ділянки не приймала.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними діями/рішенням відповідача при вирішенні питання, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції, а тому законність таких дій/рішень (бездіяльності) органу місцевого самоврядування, підлягає перевірці адміністративним судом.
Саме такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі №371/957/16-а.
Надаючи оцінку таким діям органу влади щодо відмови, Верховний Суд приходить до висновку, що остання є протиправною та такою, що суперечить процесу поновлення порушеного права особи і одержання цією ж особою очікуваного результату.
Так, у Постанові Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, в постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 та в постанові від 11.02.2019 у справі №2а-204/12) Верховний Суд зазначив: ..."ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що належним та ефективним способом захисту прав, свобод та інтересів позивача в даному випадку є зобов'язання відповідача затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею, 0,1367 га, кадастровий номер: 6125810100:01:004:0049, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . та передати земельну ділянку у власність.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Шумської міської ради на користь позивача 100000,00 грн на відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У свою чергу, відповідно до частини п'ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Зі змісту вказаної норми випливає, що у такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Водночас, положеннями статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2 статті 23 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3статті 23 ЦК України).
Так, згідно із правовою позицією Пленуму Верховного Суду України, викладеною упостанові від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.
Водночас у позові позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження завдання йому відповідачем моральної шкоди.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12.07.2007).
Враховуючи наведене, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог у частині відшкодування моральних збитків та відсутність правових підстав щодо їх задоволення.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в цій справі, суд зазначає наступне.
Згідно частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Суд зазначає, що вказані положення КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Разом з тим, адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №0640/3719/18.
Разом з тим, за приписами частини першої статті 382 КАС України встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у вигляді зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
З огляду на зазначене суд не вбачає підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
При цьому суд враховує роз'яснення, що викладені у пункті 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Цей же принцип знайшов свій вираз у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain); рішення у справі "Серявін та інші проти України")
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позов підлягає до часткового задоволення, то до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 1816,00 грн згідно квитанцій №0.0.2155752441.1 та №0.0.2155753655.1 від 10.06.2021.
Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суд зазначає таке.
Приписами статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п'ятої статті 134 КАС України щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа №810/4749/15), аналізуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Як встановлено судом, між позивачем та Адвокатським бюро "Ростислава Никитюка" (адвокат) укладено договір №49 про надання правничої (правової) допомоги від 26.04.2021, разом з додатком №1 "Вартість правничої допомоги" від 26.04.2021.
Згідно акту №01 приймання-передачі виконаних робіт по наданню правничої (правової) допомоги від 28.05.2021 сума витрат за надану правову допомогу в межах цього договору становить 6400,00 грн.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою, суд враховує, що адміністративна справа №500/3303/21 розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження.
Тому, враховуючи наведені норми КАС України та зважаючи на наявність судових рішень у справах з подібним предметом спору, судом віднесено дану справу до категорії незначної складності.
Позивачем не надано доказів на підтвердження значення справи, впливу вирішення справи на його репутацію або публічного інтересу до справи.
Оцінюючи співмірність витрат позивача на правничу допомогу із складністю предмету позову та обсягу фактично наданих адвокатом послуг, суд зазначає, що дана категорія справ є поширеною, судова практика сформована судами, а всі додатки до позовної заяви були в позивача. Тому, аналіз правових підстав та підготовка позовної заяви не потребують значної витрати часу.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку представник позивача просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню.
Проаналізувавши наведені норми процесуального законодавства, умови договору про надання правової допомоги та зміст наданих послуг, об'єм матеріалів справи, типовість спору, суд вважає, що стягненню в користь позивача підлягає розмір витрат на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.
Також суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи 200/14113/18-а, згідно з якими суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат враховано: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Шумської міської ради Тернопільської області №953 від 23.03.2021 "Про відмову в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та відмову в безоплатній передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_1 ".
Зобов'язати Шумську міську раду Тернопільської області затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею, 0,1367 га, кадастровий номер: 6125810100:01:004:0049, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та передати земельну ділянку у власність.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Шумської міської ради Тернопільської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1816,00 грн, сплачений згідно квитанцій №0.0.2155752441.1 та №0.0.2155753655.1 від 10.06.2021 та 2000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 серпня 2021 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
відповідач:
- Шумська міська рада Тернопільської області (місцезнаходження: вул. Українська, 59, м. Шумськ, Тернопільська область, 47101, код ЄДРПОУ: 04396259).
Головуючий суддя Мартиць О.І.