про повернення позовної заяви
06 вересня 2021 року справа № 480/6822/21
Cуддя Сумського окружного адміністративного суду Бондар С.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Ковпаківського відділу Державної виконавчої служби у м. Суми про визнання дій неправомірними, та зобов'язання повернути кошти та стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Ковпаківського відділу Державної виконавчої служби у м. Суми в якому просить:
- визнати дії протиправними;
- зобов'язати повернути незаконно стягнені 1244 грн;
- відшкодувати моральну шкоду 1000 грн.
Ухвалою суду від 29.07.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, у зв'язку з тим, що позивачем пропущений строк звернення до суду; не надано докази сплати судового збору або докази майнового стану позивачки; не вказано повну назву відповідача, поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи; відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти; не вказано, чим саме відповідач порушив її права та інтереси, якими саме діями, дату вчинення дій, який акт державної виконавчою службою було прийнято, коли саме дізналася про вказані дії, чим підтверджуються вказані обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги; не вказано власне письмове підтвердження про те, що позивачкою не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Суд запропонував позивачці усунути вказані недоліки позовної заяви.
Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху отримана позивачкою 03.08.2021. 13.08.2021 до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви та позовна заява в новій редакції.
У позовній заяві в новій редакції позивачка просить поновити пропущений строк звернення до суду, враховуючи карантинні обмеження та її юридичну необізнаність. На думку позивачки, це є поважними підставами пропуску строку звернення з позовом до адміністративного суду.
Дослідивши матеріали позовної заяви та зміст заяви про усунення недоліків, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
За приписами частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені у статті 287 КАС України.
Так, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною 1 статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При визначенні початку вказаного строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Суд також зазначає, що доказами того, що особа знала про порушення своїх прав є не тільки її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
З позовної заяви в новій редакції позивачка зазначає, що про стягнення коштів за квітень 2021 року вона дізналася 24.06.2021.
При цьому позовну заяву до Сумського окружного адміністративного суду позивачкою подано 27.07.2021, тобто з пропуском десятиденного строку звернення до суду.
Суд звертає увагу, що отримання виписки з банку на її звернення, не змінює момент, з якого позивачка повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивачка почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і вказана дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Щодо підстави пропуску позивачем строку у зв'язку із введенням карантинних обмежень, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2» було установлено з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року карантин на усій території України. Надалі строк дії карантину неодноразово продовжувався.
Підпунктом 2 пункту 9 Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (набрав чинності 02 квітня 2020 року) розділ VI «Прикінцеві положення» КАС України доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».
17 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 18 червня 2020 року №731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон №731-IX), яким пункт 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України викладено у новій редакції, якою передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №731-IX встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Враховуючи, що Закон № 731-IX набрав чинності 17 липня 2020 року, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України, закінчилися 06 серпня 2020 року.
Позивачка дізналася у квітні 2021 року про відрахування коштів з її пенсії, тобто після набрання чинності Закону №731-IX.
Таким чином, підстави вважати поважними причини пропуску позивачкою строку звернення до суду внаслідок запровадження карантину відсутні, оскільки звернення до суду та закінчення перебігу строку звернення до суду не припав на час запровадження карантину. У свою чергу, позивачка не надала доказів, які б свідчили про те, що у зв'язку із запровадженням карантину у неї були вагомі труднощі, перешкоди для звернення до суду із цим позовом.
Сам факт встановлення карантину не може слугувати причиною для поновлення процесуального строку звернення до суду, а можливість поновлення процесуального строку визначається у взаємозв'язку зі встановленням поважності причин пропуску строку та їх зумовленості обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Отже вказані обставини, якими позивачка обґрунтовує поважність пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав, суд вважає неповажними.
Позивачка не надала доказів існування об'єктивно непереборних обставин, які перешкоджали їй звернутись до суду з дня коли вона дізналася, що її права були порушені відповідачем.
Наведені позивачкою підстави пропуску строку звернення до суду мають суб'єктивний характер та не позбавляли останньої можливості звернутись до суду з даним позовом у встановлені КАС України строки.
Слід зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин. Причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно таким критеріям: існують обставини, які унеможливлювали або ускладнили вчинення процесуальних дій у визначений законом строк і створювали об'єктивні перешкоди для звернення до суду; ця причина виникла протягом строку, який пропущено; ці обставини підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже поважність причин пропуску строку звернення до суду може бути врахована судом лише у випадку наявності обставин, що є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі №826/17879/17. Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права. ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії" Суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду.
Таким чином, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Аналогічна правова позиція підтримана у рішенні Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/201, в якому зазначено, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Таким чином, позивачем не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення до суду протягом встановленого законом строку їх оскарження.
Отже за наведених обставин та з огляду на ненадання позивачем будь-яких належних доказів на підтвердження поважності причини пропуску строку звернення до суду, заяву про поновлення строку звернення до суду не надано, викладені позивачкою обставини в позовній заяві в новій редакції не можуть бути визнані поважними, оскільки такі причини не носять ознак об'єктивності та непереборності безпосередньо для позивачки, а реалізація останньою права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких позивачка може звернутися до суду за захистом свого права, а відтак недоліки позовної заяви позивачкою не усунуті.
Що стосується твердження позивачки про її звільнення від сплати судового збору суд зазначає, що позивачкою не надано суду докази її звільнення від сплаьти судового збору, а також не надано квитанцію про сплату судового збору.
Також позивачкою не надані відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за попередній календарний рік та інші докази, якими об'єктивно підтверджується неможливість сплати судового збору.
У зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити розмір річного доходу позивача за попередній календарний рік.
Тому на даний час у суду відсутні підстави для задоволення клопотання та звільнення позивача від сплати судового збору.
З огляду на ч.ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суддя повертає позовну заяву. Згідно із п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Враховуючи викладене, позовна заява ОСОБА_1 до Ковпаківського відділу Державної виконавчої служби у м. Суми про визнання дій неправомірними, та зобов'язання повернути кошти та стягнення моральної шкоди, підлягає поверненню позивачці. Керуючись ст.ст. 169, 248, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Ковпаківського відділу Державної виконавчої служби у м. Суми про визнання дій неправомірними, та зобов'язання повернути кошти та стягнення моральної шкоди і додані до неї документи - повернути позивачу.
Роз'яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складання ухвали. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Суддя С.О. Бондар