06 вересня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/7230/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
01 липня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про:
- визнання протиправною бездіяльність 3 Територіального Одеського вузлу урядового зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо затримки в зв'язку з невиплатою грошових коштів у вигляді невикористаних додаткових щорічних відпусток, як учасника бойових дій, за період з 2015 року по 2020 роки, а саме затримки з 31 грудня 2020 року по 24 червня 2021 року в розмірі 113672 грн.;
- зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки з 31 грудня 2020 року по 24 червня 2021 року, тобто по день фактичного розрахунку, грошову суму 113672 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у 3 Територіальному Одеському вузлі урядового зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, наказом від 09.12.2020 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу. При звільненні позивача зі служби відповідачем не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2020 роки включно. У зв'язку із чим позивач був вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав. На виконання рішення суду по справі №440/183/21 кошти в сумі невиплаченої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки були перераховані на картковий рахунок позивача 24.06.2021. Зазначає, що оскільки остаточний розрахунок з ним не було проведено у день звільнення (щодо грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки), то відповідно до ст.ст. 116,117 КЗпП України, позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
23 липня 2021 року до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач проти позову заперечував, вказував на те, що на момент звільнення з військової служби між позивачем та відповідачем був відсутній спір щодо розрахунку при звільненні, а тому позовні вимоги є безпідставними. Вказував, що доводи позивача про те, що він не давав згоди про виключення його із списків особового складу військової частини є неправдивими. Крім того, наполягав на тому, що Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не поширюється на позивача, оскільки він проходив військову службу в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України. Зазначав, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, а тому поширення положень Кодексу законів про працю на військовослужбовців не поширюється. Крім того, вказує на те, що грошова компенсація надійшла на рахунок позивача 24.06.2021.
Розгляд даної справи, відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше, в межах строку, встановленого статтею 258 цього ж Кодексу.
Повний текст судового рішення складено у перший робочий день після виходу з відпустки головуючого судді у даній справі.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у 3 Територіальному Одеському вузлі урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України з 21.07.1999 по 31.12.2020.
Посвідченням учасника бойових дій серія НОМЕР_1 , що видане 22.09.2015 Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, підтверджено, що позивач є учасником бойових дій.
31.12.2020 ОСОБА_1 , начальника Сектору ремонту техніки зв'язку, звільнено із служби за підпунктом "а" пункту 2 (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону та пунктом 173 Положення у запас ЗСУ, припинено контракт та виключено зі списків особового складу, про що свідчить витяг із наказу начальника 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України №68-ОС від 09.12.2020.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2021 у справі №44/183/21, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2021, визнано протиправною бездіяльність 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік; зобов'язано 3 Територіальний Одеський вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.12.2020.
24 червня 2021 року позивачу виплачено грошову компенсацію на виконання рішення суду у справі №440/183/21 у розмірі 53282,91 грн., згідно платіжного доручення від 23.06.2021 №663.
Посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за увесь час затримки виплати належної позивачу при звільненні суми (грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік) по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Аналогічні висновки щодо правозастосування у спірних відносинах викладені у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3365/19, що враховується судом з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зважаючи на те, що суму компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 роки відповідачем вчасно не виплачено, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на одержання компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати такої компенсації.
Отже, компенсація за невикористані дні відпустки належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу.
При цьому, оскільки спеціальним законодавством, яким урегульовано порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні з військової служби, суд вважає за можливе застосувати до спірних відносин норми статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
З урахуванням наведеного, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм Кодексу законів про працю України є необґрунтованими.
Інші наведені у відзиві доводи відповідача не спростовують вищевикладених висновків суду.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги суд враховує, що під час звернення до суду позивач визначив розмір компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, яка на його переконання підлягає нарахуванню та виплаті на його користь.
Слід зауважити, спір, який складає предмет цієї справи, виник у зв'язку фактичним ненарахуванням та невиплатою відповідачем компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати, а тому в межах розгляду цієї справи суд уповноважений лише на надання оцінки таким діям відповідача.
Окремо слід зауважити, що суд не є тим органом, на якого покладається обов'язок здійснювати розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за доцільне визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 31 грудня 2020 року по 24 червня 2021 року.
Під час розгляду цієї справи судом також враховані висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 11.02.2021 у справі №240/532/20, про те, що строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить один місяць, який установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України, оскільки такий спір пов'язаний із звільненням з публічної служби і має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
При цьому за обставин цієї справи судом враховано, що остаточний розрахунок з позивачем проведений 24.06.2021, однак при виплаті компенсації невикористаної додаткової відпустки учаснику бойових дій відповідачем не нарахований середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. У свою чергу, цей позов подано до суду 01.07.2021, тобто в межах місячного строку.
З урахуванням наведеного вище, позовні вимоги ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судового збору відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (вул. Гоголя,179, м. Миргород, Полтавська область, 37600, ідентифікаційний код 34264453) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати 3 Територіальний Одеський вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 грудня 2020 року по 24 червня 2021 року, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення позивача за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.Ю. Алєксєєва