Справа № 242/3235/21
Провадження № 2/242/1026/21
01вересня 2021 року Селидівський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Черкова В.Г., при секретарі Уварові М.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про відшкодування шкоди, заподіяної від нещасного випадку на виробництві, -
Позивачка звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про відшкодування шкоди, заподіяної від нещасного випадку на виробництві.
Стислий виклад позиції позивача та заперечення відповідача.
В обґрунтування позову зазначила, що вона в період з 07.11.2015 р. по 17.02.2020 р. проходила службу в Національній поліції України та знаходилась в трудових відносинах з ГУ НП в Донецькій області. Наказом від 14.02.2020 р. № 59 о/с її було звільнено за п.2 ч.1 ст.77 ЗУ «Про Національну поліцію» (через хворобу) за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції з 17.02.2020 р. До таких наслідків призвело те, що 22.02.2017 р. та 20.08.2018 р. під час виконання службових обов'язків з нею трапились нещасні випадки під час виконання службових обов'язків, про що були складені акт за формою Н-1 від 22.04.2017 р. та акт за формою Н-5 від 22.04.2017 р. Крім того, 20.06.2018 р. з позивачем під час виконання службових обов'язків стався нещасний випадок, що підтверджується актом форми Н-1 від 10.09.2018 р. та актом форми Н-5 від 10.09.2018 р. Внаслідок травми була змушена проходити курс лікування. Під час лікування, отриманими під час виконання службових обов'язків, вона за власні кошти купувала лікарські засоби (медикаменти), вироби медичного призначення та медичні послуги, у зв'язку з чим зазнала матеріальних витрат у розмірі 35482,81 грн. Заподіяна шкода випливає з трудових правовідносин, як шкода, заподіяна від нещасного випадку на виробництві і має відшкодовуватися роботодавцем, який не забезпечив належних умов праці, тобто ГУ НП в Донецькій області. Відповідачем взагалі ніяким чином не відшкодовано працівникові витрати на лікарські препарати (медикаменти) та медичні послуги, заподіяні каліцтвом, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків. Крім того, враховуючи період настання реальних збитків, законом передбачено право вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції.
Крім того, позивач, як фізична особа, у зв'язку з заподіянням їй шкоди ушкодженням здоров'я (каліцтвом) з огляду на встановлену вперше висновком МСЕК 26.05.2020 р. стійку постійну втрату професійної працездатності по сукупності обох травм 30 % має право на отримання втраченого заробітку у зв'язку з каліцтвом. Розмір втраченого заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за 12 або за 3 останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. При цьому, якщо виходить, що середньомісячний заробіток потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.
До отримання травм вона працювала на посаді старшого дільничного офіцера поліції Селидівського ВП Покровського ВП ГУНП в Донецькій області та відповідно до розрахункових листів позивача її заробітна плата за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я, за травмою 20.06.2018 р. становила: в березні 2018 р. - 13733,99 грн., в квітні 2018 р. - 13733,99 грн., в травні 2018 р. - 13733,99 грн. Середньомісячний заробіток (дохід) потерпілої, який становить 13733,99 грн. є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, який на 01.01.2018 р. складав 3723 грн. * 5 = 18615,00 грн., так і на момент встановлення МСЕК стійкої втрати працездатності в травні 2020 р., з 01.01.2020 р. ця сума становить 4723 * 5 = 23615,00 грн., тому розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.
Крім того, у позивача у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати виникло право на збільшення розміру щомісячних виплат, на які вона мала право у зв'язку з втратою працездатності, а саме з 01.09.2020 р. та з 01.01.2021 р.
Отже, розмір мінімальної заробітної плати та коефіцієнти її збільшення за період, за який необхідно перераховувати розмір відшкодування шкоди позивачу становлять (розмір мінімальної заробітної плати за розрахунковий період, поділений на розмір мінімальної заробітної плати за попередній період): з 01.09.2020 р. по 31.12.2020 р. - 5000 грн. та коефіцієнт її збільшення - 1,06 ( 5000 : 4723); з 01.01.2021 р. по 30.11.2021 р. - 1,2 (6000 : 5000); з 01.12.2021 р. по 31.12.2021 р. - 1,08 (6500 : 6000).
Згідно довідки МСЕК втрата працездатності склала 30 %. Сума втраченого заробітку обчислюється, виходячи з 30 % від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати по Україні за відповідний період часу, помножений на коефіцієнт її збільшення за період, за який необхідно перерахувати розмір відшкодування, та помножений на кількість місяців в розрахунковому періоді: з 01.05.2020 р. виходячи з розрахунку (4723 грн. * 5) * 30 : 100) = 7084,50 грн. З 27.05.2020 р. - 7084,50/31 * 5 днів=1142,66 грн. З 01.06.2020 р. по 31.08.2020 р. по 31.08.2020 р. (3 місяці) : (4723 грн. * 5) * 30 : 100) * 3 = 21253,50 грн. З 01.09.2020 р. по 31.12.2020 р. - (4 місяці) : (5000 грн.* 5) * 30 : 100)* 1,06 * 4 = 31800,00 грн. З 01.01.2021 р. по 30.06.2021 р. - ( 6 місяців) : (6000 грн.* 5) * 30 : 100) * 1,2 * 6 = 64800,00 грн.
Щомісячна сума втраченого заробітку внаслідок втрати працездатності у зв'язку з каліцтвом з 01.01.2021 р. складає 9000 грн. = (6000 * 5) * 30 : 100), а з 01.12.2021 р. - 9750 (6500 * 5) * 30 : 100).
Також, позивач втратила працездатність на 30 % безстроково, що призвело до істотних негативних вимушених змін в її житті, було порушено нормальні життєві зв'язки внаслідок неможливості продовжувати активне громадське життя та підтримання в належному стані здоров'я, вона обмежена в вирішенні своїх побутових питань та умов праці.
У зв'язку з викладеним та з урахуванням уточнень просила:
-Визнати за нею право на відшкодування шкоди, заподіяної від нещасних випадків на виробництві 22.02.2017 р. та 20.06.2018 р.;
-Стягнути з ГУНП в Донецькій області на її користь матеріальну шкоду, пов'язану з лікуванням у сумі 38260,47 грн. та інфляційні втрати з врахуванням індексу інфляції на день винесення рішення судом (станом на 30.06.2021 р.) 8128,56 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб, у рахунок відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я, яке сталося 22.02.2017 р. та 20.06.2018 р.;
-Стягнути з ГУНП в Донецькій області на її користь заборгованість з виплат втраченого заробітку, що підлягає відшкодуванню в розмірі 30 % від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати з 27.05.2020 р. по дату винесення рішення судом (станом на 31.07.2021 р. ця сума складає 129796,16 грн.) (з урахуванням зміни обставин, з якими пов'язаний розрахунок відшкодування шкоди), у рахунок відшкодування шкоди, пов'язаної зі стійкою втратою працездатності за травмами, отриманими 22.02.2017 р. та 20.06.2018 р. з одночасним нарахуванням компенсації у зв'язку з порушенням термінів її виплати (інфляційні втрати);
-Стягнути щомісячно з ГУ НП в Донецькій області на її користь втрачений заробіток, що підлягає відшкодуванню, внаслідок втрати працездатності у розмірі 30 % від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, починаючи з дати винесення рішення судом і довічно, та індексувати цю суму в період між змінами розміру мінімальної заробітної плати, в рахунок відшкодування шкоди, пов'язаної зі стійкою втратою працездатності за травмами, отриманими 22.02.2017 р. та 20.06.2018 р. у розмірі (на день подачі позову це складає) 9000,00 грн., а з 01.12.2021 р. у розмірі 9750,00 грн.;
-Стягнути з ГУНП в Донецькій області на її користь у рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я, яке сталося 22.02.2017 р. та 20.06.2018 р. у сумі 187559,38 коп. без утримання податку з доходу фізичних осіб;
-Звернути до негайного виконання рішення суду щодо стягнення матеріальної шкоди, пов'язаної з лікуванням та інфляційних втрат з врахуванням індексу інфляції на день винесення рішення судом;
-Звернути до негайного виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості з виплат втраченого заробітку, що підлягає відшкодуванню у розмірі 30 % від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати з 27.05.2020 р. по дату винесення рішення судом
-Звернути до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за 1 місяць в частині щодо стягнення щомісячно суми втраченого заробітку, що підлягає відшкодуванню, внаслідок втрати працездатності у розмірі 30 % від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, починаючи з дня винесення рішення судом і довічно.
Заяви та клопотання сторін.
Відповідач ГУНП в Донецькій області надав відзив, в якому зазначив, що ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ та Національної поліції. Наказом ГУНП в Донецькій області від 14.02.2020 р. № 59 о/с відповідно до розділу VІІ ЗУ «Про Національну поліцію» за п.2 ч.1 ст.77 (через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) звільнено зі служби в поліції з 17.02.2020 р. Правовідносини, що виникають при проходженні та звільненні публічного службовця регулюються спеціальним законодавством, у даному випадку ЗУ «Про національну поліцію» та іншими нормативно-правовими актами в цій сфері. За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли це йдеться у спеціальному законі. Вважає, що позов подано з порушенням норм законодавства (ст.4 КАС України). Відповідно із ч.1 ст.95 ЗУ «Про Національну поліцію» поліцейським гарантується безоплатне медичне забезпечення в закладах охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України. Ч.2 ст.95 зазначеного Закону передбачено, що у разі відсутності за місцем проходження служби, місцем проживання або тимчасового перебування поліцейських закладу охорони здоров'я МВС України чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, необхідного для надання медичної допомоги, а також у невідкладних випадках, медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров'я. Відповідно до ч.3 ст.95 Закону у разі відсутності спеціального медичного обладнання, медичних фахівців або спеціалізованих відділень у закладах охорони здоров'я МВС України, а також в інших державних та комунальних закладах охорони здоров'я, медичних показань, визначених закладом охорони здоров'я МВС України, за рахунок бюджетних асигнувань поліцейський може бути направлений за висновком відповідного закладу охорони здоров'я на обстеження або лікування до приватного закладу охорони здоров'я або іноземного медичного закладу. П.3 розділу ІІІ наказу МВС України від 06.04.2016 р. № 260 передбачено, що поліцейським, звільненим від виконання службових обов'язків на підставі документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність, зберігається виплата грошового забезпечення з розрахунку посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер) та премії за поточний місяць, але не більше ніж за чотири місяці, крім випадків, коли законодавством України передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні.
Цим же пунктом передбачено, що поліцейським, які перебувають на лікуванні у зв'язку з пораненням, контузією чи каліцтвом, отриманими під час виконання ними службових обов'язків, грошове забезпечення виплачується за весь час перебування на лікуванні аж до вступу їх до виконання обов'язків за посадою або звільнення зі служби в поліції.
Крім того,учасники АТО, учасники бойових дій мають право на безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів. Процедура реалізації цього права встановлена постановою КМУ від 17.08.1998 р. № 1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань». Відповідно до п.1 ч.1 ст.12 розділу ІІІ ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту учасникам бойових дій надається безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів». ОСОБА_1 приймала безпосередню участь в антитерористичній операції з 14.12.2015 р. Рішенням комісії про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України від 19.09.2018 р. № 6/І/V/95 ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій. Позивачем не надано доказів щодо відмови її лікування у закладах охорони здоров'я МВС України, відмови в наданні ліків, неможливістю скористуватися своїм правом безкоштовного лікування та невиплати грошового забезпечення за весь час перебування на лікуванні. Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського затверджено наказом МВС України від 11.01.2016 р. № 4. Позивач з метою вирішення спірного питання виплати одноразової грошової допомоги вже звернулася до суду. Положеннями ЗУ «Про Національну поліцію» не передбачено здійснення таких виплат одній і тій же особі на постійній основі, не передбачено відшкодування майнової шкоди громадянам від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві. Закони України «Про Загальнообов'язкове державне соціальне страхування», «Про охорону праці» спрямовані на соціальний захист працівників, які внаслідок нещасного випадку чи професійного захворювання отримали ушкодження, що призвели до втрати професійної працездатності, і передбачають відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків шляхом надання потерпілим соціальних послуг та виплат, у тому числі, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Крім того, отримані травми позивачем ніяким чином не пов'язані з над нормовано відпрацьованим часом, що підтверджується наданими до суду актами розслідувань нещасних випадків. При звільнені зі служби з поліції ОСОБА_1 були виплачені всі належні виплати та проведений остаточний розрахунок.
Позивач надала відповідь на відзив, в якому зазначила, що звертається до суду із позовом про приватно-правовий спір. Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин, до адміністративної юрисдикції не відносяться. У правовідносинах, пов'язаних із реалізацією права на відшкодування шкоди, заподіяної від нещасного випадку на виробництві, реалізується не публічний, а приватний інтерес. Аналіз змісту спірних правовідносин та позовних вимог свідчить про те, що хоча відповідач і є суб'єктом владних повноважень, але спір має приватно-правовий характер і не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес. Вступаючи на службу, поліцейські не позбавлені жодних конституційних прав. Згідно з ч.3 ст.61 ЗУ № 580-VІІІ за поліцейськими зберігаються всі права, визначені для громадян України та Законами України, крім обмежень, встановлених цим та іншими законами України. Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України. Власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства (залежно від ступеня втрати працездатності, який визначає МСЕК), сплатити потерпілому одноразову допомогу, компенсацію на медичну та соціальну допомогу. Але, як вбачається та не заперечується відповідачем, спеціальним законодавством передбачена лише одноразова допомога. Спеціальним законодавством не встановлено прядок відшкодування заподіяної моральної та матеріальної шкоди у випадку втрати працездатності від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання поліцейського, водночас, таке питання врегульовано КЗпП України та ЦК України. Відповідач не забезпечив безпечних умов праці, а тому саме у зв'язку з порушенням роботодавцем прав позивача на належні, безпечні і здорові умови праці, настали негативні для позивача наслідки у вигляді отримання травмувань, що, в свою чергу, потягнуло за собою стійку втрату професійної працездатності на 30 % та завдало матеріальної та моральної шкоди позивачу. Таким чином, доводи відповідача є безпідставними, так як правова позиція останнього заснована на помилковому тлумаченні норм чинного законодавства.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 02.07.2021 р. відкрито провадження по справі. Розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними доказами.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
На підтвердження заявлених вимог позивачем надано: Посвідчення учасника бойових дій на ім'я ОСОБА_1 . Акт за формою Н-5 від 22.02.2017 р. за результатами якого складено Акт № 1 за формою Н-1 від 22.04.2017 р., відповідно до якого зазначено вид події: падіння потерпілого під час пересування, шкідливий фактор відсутній. Особи, що допустили порушення законодавства про охорону праці не виявлені. Нещасний випадок стався в період проходження служби при виконанні службових обов'язків. Акт за формою Н-5 від 20.06.2018 р. за результатами якого складено Акт № 2 за формою Н-1 від 10.09.2018 р., відповідно до якого зазначено вид події: падіння потерпілого під час пересування, шкідливий фактор відсутній. Особи, що допустили порушення законодавства про охорону праці не виявлені. Нещасний випадок стався в період проходження служби при виконанні службових обов'язків. Медичні документи про проходження лікування. Заяву від 12.10.2020 р. щодо надання роз'яснення хто саме та при яких умовах здійснює виплату страхового відшкодування витрат на медикаменти та медичні послуги при настанні нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності поліцейському. Пояснення від 09.07.2018 р. щодо причин та умов нещасного випадку, що стався 20.06.2018 р. Рапорт від 25.02.2017 р. щодо проведення службового розслідування за результатами нещасного випадку 22.02.2017 р. Довідки непрацездатності. Розрахунок матеріальних витрат з копіями квитанцій про оплату та товарних чеків, копії результатів мультидетекторної комп'ютерної томографії. Свідоцтво про хворобу № 44/СНП від 31.01.2020 р. Довідку про доходи. Накази про проходження служби. Розрахункові листи за березень-травень 2018 р. Довідку МСЕК від 26.05.2020 р. Довідку про розмір грошового забезпечення за період проходження служби з 01.02.2018 р. по 31.12.2018 р. Копію трудової книжки. Виписку з медичної карти.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Конституція України визначає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Якщо майновий спір виник між фізичними особами або між фізичною і юридичною особами, то для його вирішення потрібно звертатися до місцевого загального суду (міського, районного, районного в місті, міськрайонного суду) за правилами цивільного судочинства.
За змістом частини п'ятої статті 21 КАС вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.
Позивач звертається до суду із позовом до суб'єкта владних повноважень про відшкодування шкоди, заподіяної від нещасного випадку на виробництві. Вимог щодо визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень не заявлено, таким чином дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Як передбачено ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваними судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Стаття 12 ЦПК України, передбачає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.. 77 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно д о ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до ст..89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам вцілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст..83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.
Суду не надано доказів на підтвердження позовних вимог щодо звернення до відповідача із відповідними вимогами про виплату коштів, витрачених на лікування, та відмови у виплаті таких коштів.
Так, судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач проходила службу в поліції, є учасником бойових дій.
Учасники АТО, учасники бойових дій мають право на безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів.
Процедура реалізації цього права встановлена постановою КМУ від 17.08.1998 р. № 1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань».
Відповідно до п.1 ч.1 ст.12 розділу ІІІ ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту учасникам бойових дій надається безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів».
Відповідно із ч.1 ст.95 ЗУ «Про Національну поліцію» поліцейським гарантується безоплатне медичне забезпечення в закладах охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України.
Ч.2 ст.95 зазначеного Закону передбачено, що у разі відсутності за місцем проходження служби, місцем проживання або тимчасового перебування поліцейських закладу охорони здоров'я МВС України чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, необхідного для надання медичної допомоги, а також у невідкладних випадках, медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров'я.
Відповідно до ч.3 ст.95 Закону у разі відсутності спеціального медичного обладнання, медичних фахівців або спеціалізованих відділень у закладах охорони здоров'я МВС України, а також в інших державних та комунальних закладах охорони здоров'я, медичних показань, визначених закладом охорони здоров'я МВС України, за рахунок бюджетних асигнувань поліцейський може бути направлений за висновком відповідного закладу охорони здоров'я на обстеження або лікування до приватного закладу охорони здоров'я або іноземного медичного закладу.
Позивачем не доведено дотримання процедури реалізації права на безоплатне та пільгове отримання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення та відмови у безоплатному наданні ліків та у безоплатному медичному забезпеченні в закладах охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України.
Що стосується вимог про стягнення сум втраченого заробітку, то ст.19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
П.3 розділу ІІІ наказу МВС України від 06.04.2016 р. № 260 передбачено, що поліцейським, звільненим від виконання службових обов'язків на підставі документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність, зберігається виплата грошового забезпечення з розрахунку посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер) та премії за поточний місяць, але не більше ніж за чотири місяці, крім випадків, коли законодавством України передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні.
Цим же пунктом передбачено, що поліцейським, які перебувають на лікуванні у зв'язку з пораненням, контузією чи каліцтвом, отриманими під час виконання ними службових обов'язків, грошове забезпечення виплачується за весь час перебування на лікуванні аж до вступу їх до виконання обов'язків за посадою або звільнення зі служби в поліції.
Соціальний захист поліцейських передбачено розділом ІХ ЗУ «Про Національну поліцію». Захист поліцейського від соціального ризику у вигляді поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов'язків, що призвело до втрати працездатності, передбачено ст.ст.97-101 розділу ІХ зазначеного Закону. Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності також затверджено наказом МВС України від 11.01.2016 р. № 4.
Правовідносини між сторонами регулюються саме спеціальним Законом України «Про національну поліцію».
За таких обставин звернення до суду із позовними вимогами про стягнення з відповідача на користь позивача частини втрати щомісячної заробітної плати у зв'язку з професійним захворюванням та встановлення щомісячних виплат є передчасним, а тому норми загальної дії - ст. ст. 1195, 1197 ЦК України до даних правовідносин не застосовуються і є передчасними.
Таким чином, судом встановлено, що нормами спеціального законодавства врегульовано спірні правовідносини, не передбачено здійснення щомісячних виплат грошової допомоги на постійній основі, а тому в задоволені цієї частини позовних вимог слід відмовити.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст..4 ЗУ «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Згідно с.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
До юридичного складу, що є підставою відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди роботодавцем, є моральні страждання робітника, втрата нормальних життєвих зв'язків та необхідність докладання додаткових зусиль для організації свого життя.
Вина роботодавця не відноситься до обов'язкових умов для настання відповідальності за спричинення працівникові моральних страждань під час виконання своїх трудових обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України № 20-пр2008 від 08.10.2008 р. обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди громадянам, які постраждали на підприємствах внаслідок виробничої травми чи професійного захворювання, було покладено на підприємства, з чиєї вини відбулися відповідні події.
Таким чином, саме на підприємство покладено обов'язок відшкодувати працівнику моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять будь-яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до діючого законодавства втрата працездатності, яка встановлена висновком МСЕК, вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров'я потерпілого погіршено.
Згідно вимог ст..23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Висновком МСЕК від 26.05.2020 р. первинно, одноразово встановлено 30 % втрати працездатності.
Право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві, виникло у позивача з моменту встановлення вперше стійкої втрати професійної працездатності висновком МСЕК.
Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я позивача відбулося при виконанні ним трудових обов'язків внаслідок виробничої травми, що, у свою чергу, призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до змушення прикладати додаткових зусиль для організації свого життя.
Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби безпеки, які запобігають виробничому травматизму.
Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність позивача матеріально забезпечити себе та членів своєї сім'ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що завдає моральних страждань позивачу.
З огляду на наведене, враховуючи надані позивачем докази, процент втрати професійної працездатності, а також виходячи з принципів розумності та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду завдану внаслідок отримання позивачем втрати працездатності під час виконання службових обов'язків у період участі в АТО 22.02.2017 р. та під час виконання службових обов'язків 20.06.2018 р., у розмірі 53070,00 грн., яку суд визначає з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на законодавчому рівні (згідно ЗУ «Про державний бюджет України на 2021 р.» станом на 01.01.2021 р. прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність становить 1769,00 грн. за кожен відсоток втрати професійної працездатності, тобто 1769,00 грн. * 30 % = 53070,00 грн.).
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких відносяться, крім інших, витрати на правничу допомогу.
Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Статтею 430 ЦПК України не передбачено негайне виконання судових рішень за вимогами, які заявлені в позовній заяві, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Таким чином, суд повно і всебічно з'ясувавши обставини по справі, надані суду докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню.
Керуючись 264, 265 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, код ЄДРПОУ 40109058, юридична адреса: Донецька область, м.Маріуполь, пр..Нахімова, 86, про відшкодування шкоди, заподіяної від нещасного випадку на виробництві - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної від нещасних випадків на виробництві 22.02.2017 р. та 20.06.2018 р.
Стягнути з ГУНП в Донецькій області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, яке сталося 22.02.2017 р. та 20.06.2018 р., у сумі 53070 (п'ятдесят три тисячі сімдесят) грн .00 коп. без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Стягнути з ГУНП в Донецькій області судовий збір в доход держави у розмірі 90 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
В задоволені решти вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення було складено та підписано 01.09.2021 року.
Суддя В.Г.Черков