233 № 233/1758/21
26 серпня 2021 року м. Костянтинівка
Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі: головуючого судді Каліуш О. В., за участі секретаря судового засідання Франчук А. О.,представниці позивача ОСОБА_1 , представників відповідачів Сітало В. І. , ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Костянтинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики грошових коштів,
Звернувшись до суду з позовом та уточнивши заявлені позовні вимоги (а.с.63-66) ОСОБА_4 просить стягнути солідарно з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на його користь суму боргу за договором позики грошових коштів у розмірі 947638,18 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що 28 січня 2020 року ними було передано ОСОБА_5 , у присутності двох свідків, грошові кошти у розмірі 1000 000 (один мільйон) грн у якості позики, про що свідчить розписка про отримання відповідачем грошових коштів.
Відповідач зобов'язався повернути йому грошові кошти в повному обсязі не пізніше 28.07.2020.
ОСОБА_5 частково повернув позику шляхом перерахування грошових коштів на його картковий рахунок. На підтвердження часткової сплати позики надає дублікат квитанцій від 02.03.2020 на суму 20100 грн, від 02.03.2020 на суму 20100 грн, від 28.10.2020 на суму 1507,54 грн, від 31.10.2020 на суму 1206,03 грн, від 18.11.2020 на суму 1407,04 грн, від 24.11.2020 на суму 1507,54 грн, від 30.11.2020 на суму 2010,05 грн, від 09.12.2020 на суму 3015,08 грн, від 02.12.2020 на суму 1507,54 грн. Разом повернуто 52361,82 грн.
Станом на день подання позовної заяви борг відповідача становить 947638,18 грн.
Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 цього ж кодексу, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, зо позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів роботи відповідні правові висновки.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Положеннями ст. 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована і один з подружжя може оскаржувати поширення правового режиму спільного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Одночасно з частиною четвертою статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
При укладенні договорі одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох подружжя.
Тому правовий режим спільної сумісної власності подружжя, виключення з якого прямо встановлено законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з угод, укладених в інтересах сім'ї. При цьому при вирішенні спору про порядок виконання подружжям зобов'язань, що виникають з угод, укладених в інтересах сім'ї, подружжя має відповідати за такими зобов'язаннями солідарно всім своїм майном.
Якщо один з колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов'язання, то він в порядку частини першої статті 544 ЦК України має право на зворотну вимогу (регресу) до іншого з подружжя у відповідній частині.
Внаслідок укладення договорів позики (кредиту) одним із подружжя, у подружжя виникає зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 524/10257/15-ц, у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду по справі № 638/18231/15-ц.
Відповідач ОСОБА_5 письмовий відзив на позовну заяву не надав.
Співвідповідачка ОСОБА_6 подала суду відзив на позовну заяву (а.с.87-89), в якому зазначила, що вона заперечує проти заявлених позивних вимог, оскільки позивач зробив хибний висновок, що вона повинна нести солідарний обов'язок лише виходячи з того факту, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з позичальником (боржником).
Тлумачення ч. 4 ст. 65 СК України дає підстави для висновку, що той із подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника). Відповідне положення містить у постанові ВС від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18.
Матеріали справи не містять доказів, що кошти за договором позики використані боржником в інтересах сім'ї, що вона надавала у письмовій формі згоду на укладення договору позики. Позовні вимоги до неї складаються виключно на припущеннях позивача, що позичені ОСОБА_5 грошові кошті використані в інтересах сім'ї. Позивач формально посилається на положення ч.4 ст. 65 СК України, відсутні належні та допустимі докази.
Якщо не доведено, що кошти використані в інтересах сім'ї, у другого подружжя не виникає солідарного обов'язку щодо їх повернення. Такий висновок зробив ВС в постанові № 639/7335/15-ц.
З 19 грудня 2012 року вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_7 . Шлюб з ОСОБА_5 виявився невдалим. Останні роки в сім'ї постійно виникали суперечки і конфлікти. З 19 жовтня 2016 року вона разом з сином проживає м.Києві, як внутрішньо переміщена особа. З початку 2019 року ставлення чоловіка до сім'ї істотно ускладнилося зловживання алкогольних напоїв, він не піклувався про створення нормальних сімейних стосунків, на тривалий час зникав, не пояснюючи причину відсутності, не брав часті у веденні домашнього домогосподарства, не надавав належної матеріальної допомоги. Внаслідок постійних сімейних конфліктів спільне проживання з ним стало неможливим. З вересня 2019 року шлюбні відносини з ОСОБА_5 фактично припинені, проживають вони окремо, спільного бюджету не мають. З того часу вона самостійно утримує себе та сина. Вона не відновлювала з чоловіком шлюбних відносин, оскільки він продовжує зловживати алкогольними напоями. 24.06.2021 нею до Костянтинівського міськрайонного суду подано позовну заяву про розірвання шлюбу, справа № 233/2690/21, в позовній заяві про розірвання шлюбу заявлені свідки, які підтвердять режим окремого провадження з чоловіком з вересня 2019 року.
Звертає увагу, що позивачу достеменно відомо, що вона і ОСОБА_5 з вересня 2019 року проживають окремо, не мають спільного бюджету, спільних інтересів, а також причина припинення подружніх відносин. З позивачем вона знайома з дитинства. З 2009 року вони дружили сім'ями. Дружина позивача - ОСОБА_8 з березня 2015 року є хрещеною матір'ю її сина, а відповідач ОСОБА_5 хрещеним батьком третьої дочки позивача. Крім того, позивачу відомі її адреса реєстрації в м. Костянтинівка, адреса проживання в м. Києві та її номер телефону. Однак, позиваючись до неї, не зрозуміло, з яким наміром він надає суду недостовірну інформацію про зареєстроване місце її проживання: « АДРЕСА_1 », хоча чітко знає, що в цій квартирі вона проживала до 2005 року, квартира належала батькам і була продана в 2018 році. Також позивач неправдиво зазначає, що йому невідомий її номер телефону. Тобто у позивача була можливість до того, як позичити відповідачу кошти, з'ясувати у неї, чи обізнана вона, що ОСОБА_5 позичає у нього грошові кошти, чи буде позика в інтересах сім'ї та інше. Ані в договорі позики, ані в позовній заяві не міститься інформація, докази, що вона була обізнана про боргові зобов'язання ОСОБА_5 , не зазначено, на які цілі позика, не вказано, що вона, як дружина, давала згоду на її отримання. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від неї солідарно виконання боргового зобов'язання ОСОБА_5 .
Згідно із ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
22.11.2019 був переоформлений автомобіль NISSAN INTERSTAR спеціалізований вантажний - спеціалізований фургон, 2009 року виписку, з ОСОБА_5 на неї. Вона його умовила, бо він зловживав алкогольними напоями. Остання покупка з сімейного бюджету була 21.06.2018 - вони купили автомобіль HUNDAI TUCSON IX 35 загальний легковий універсал - В 2012 року випуску, титульним власником якого є вона. Відпочивала закордоном в Чорногорії в липні 2019 року.
Вважає, що необхідно виявити справжню правову природу укладеного договору позики, а також надати оцінку всім наявним доказам.
Ухвалою судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 17.05.21 відкрито провадження у цій справі, справу призначено до підготовчого судового засідання (а. с.23)
Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 15.06.2021 за клопотанням позивача залучено до участі в розгляді цієї справи в якості співвідповідача ОСОБА_6 (а.с.48).
Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30.06.2021 за клопотанням співвідповідачки розгляд справи розпочато спочатку (а.с.72-73).
Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10.08.2021 закрито підготовче провадження,призначено справу до судового розгляду (а.с.135).
Представниця позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_4 підтримала у повному обсязі, з підстав наведених у позові, просила вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача Сітало В. І. в судовому засідання, позовні вимоги ОСОБА_9 визнав частково, не заперечував проти факту укладення договору позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також проти суми боргу, пред'явленої до стягнення. Проте, не погодився з вимогами позивача про солідарний обов'язок ОСОБА_6 щодо виконання зобов'язань за цим договором позики, пояснивши, що на час укладення договору позики подружніх відносин з ОСОБА_6 не підтримував. ОСОБА_6 нічого не знала про його боргові зобов'язання та не була присутня при укладенні договору позики. Позику ОСОБА_5 брав з метою розпочати власну справу та займатися бізнесом. Проте, отримані за договором позики грошові кошти він пропив та невелику частину грошей повернув позивачу. Просив позов задовольнити частково.
Представниця відповідачки ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_6 не визнала у повному обсязі, з підстав наведених у відзиві, просила відмовити в задоволенні позову.
З'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до такого.
Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч.1). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч.2).
Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч.1). На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2).
Судом установлено, що 28 січня 2020 року ОСОБА_4 (позикодавець) передав у власність ОСОБА_5 (позичальникові) грошові кошти в сумі 1000 000 (один мільйон) грн, які позичальник зобов'язався повернути в повному обсязі не пізніше 28.07.2020.
Ця обставина підтверджена відповідною розпискою ОСОБА_5 (а.с.7) та визнана у судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_5 - адвокатом Сітало В. І. в повному обсязі.
Особи сторін у Договорі ідентифіковані зазначенням їхніх прізвищ, імен та по-батькові, вказівкою на номери та серії їх паспортів, ідентифікаційних номерів.
За приписами ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2).
Заявлена позивачем в якості доказу розписка містить інформацію щодо предмета доказування, а саме щодо виникнення між сторонами правовідносин за договором позики, тож у розумінні ст.77 ЦПК України є належним та допустимим доказом.
Також, та обставина, що за цим договором позики грошові кошти у сумі, обумовленій сторонами у договорі, були фактично передані позивачем як позикодавцем відповідачу ОСОБА_5 як позичальнику, підтверджена представником відповідача Сітало В. І .
Статтею 1049 ЦК України на позичальника покладений обов'язок повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договором встановлений обов'язок повернення позичальником грошових коштів позикодавцю не пізніше 28.07.2020.
За загальними умовами виконання зобов'язання, визначеними ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з квитанціями від 02.03.2020 на суму 20100,50 грн, від 02.03.2020 на суму 20100,50 грн, від 28.10.2020 на суму 1507,54 грн, від 31.10.2020 на суму 1206,03 грн, від 18.11.2020 на суму 1407,04 грн, від 24.11.2020 на суму 1507,54 грн, від 30.11.2020 на суму 2010,05 грн, від 09.12.2020 на суму 3015,08 грн, від 02.12.2020 на суму 1507,54 грн (а.с.8-16) відповідачем ОСОБА_5 повернута позивачу за договором позики грошова сума у загальному розмірі 52361,82 грн.
З огляду на ту обставину, що зобов'язання за договором позики по поверненню позичених грошових коштів на час ухвалення судового рішення боржником в повному обсязі не виконане, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову в частині вимоги стягнення неповерненої суми боргу у розмірі 947 638, 18 грн (1000 000 грн - 52361,82 грн = 947638,18 грн).
Вирішуючи питання щодо покладення обов'язку по поверненню суми боргу на обох відповідачів у солідарному порядку як подружжя, суд виходить з такого:
Пред'являючи вимогу стягнення боргу за договором позики з відповідачів у солідарному порядку, позивач посилається на ту обставину, що грошові кошти позичалися ОСОБА_5 у період перебування його у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , в інтересах сім'ї і були витрачені на її потреби.
Судом установлено і не заперечено відповідачами, що на час укладення між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договору позики останній перебував і перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 .
Ця обставина підтверджена копією свідоцтва про шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 19.12.2012 (а.с. 95).
Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
За положеннями частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За положеннями статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя… (ч.2). Для укладення одним із подружжя … договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово… (ч.3). Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (ч.4).
Визначення того, якої вартості має бути майно для того, щоб вважати його цінним, містить Закон України про запобігання корупції», за змістом п.3 ч.1 ст.46 якого цінне рухоме майно - це майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб'єкту декларування або членам його сім'ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право.
Станом на 1 січня 2020 року, в якому між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений на рівні 2027,00 грн.
Договір позики укладено на 1000000 грн, що перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня 2020 року.
Тож Договір позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений стосовно цінного майна, що потребувало письмової згоди на таке укладення ОСОБА_6 як другого з подружжя.
Таку згоду наявна у матеріалах справи розписка не містить. Відповідачі у судовому засіданні заперечували проти наявності такої згоди.
З огляду на категоричне заперечення відповідачами обставини щодо обізнаності ОСОБА_6 в укладенні між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такого договору, та відсутність належних та допустимих доказів про це, суд не зважає на доводи сторони позивача в цій частині.
Крім того, зміст частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об'єктивний підхід, оскільки він не пов'язує виникнення обов'язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину та фактом перебування у шлюбі. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов'язаною особою, якщо об'єктивно цей договір було укладено в інтересах сім'ї та одержане майно було використано в інтересах сім'ї. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім'ї і кошти були витрачені в інтересах сім'ї, що має бути підтверджено відповідними доказами у справі.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стороною позивача не доведено, що Договір позики укладено ОСОБА_5 як одним з подружжя в інтересах сім'ї, а також не доведено, що одержані за цим Договором позики кошти в розмірі 1000 000 грн використані відповідачем ОСОБА_5 в інтересах сім'ї.
З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для покладення солідарного обов'язку зі стягнення суми позики на відповідачку ОСОБА_6 , внаслідок чого у задоволенні позову щодо неї належить відмовити, позов - задовольнити частково зі стягненням з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованості за договором позики від 28.01.2020 у розмірі 947638, 18 грн.
Згідно із ст. 141 ЦПК України суд присуджує стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача судовий збір у розмірі 9476, 38 грн.
Керуючись ст. ст. 141, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ) про стягнення боргу за договором позики грошових коштів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму боргу за договором позики грошових коштів у розмірі 947 638 (дев'ятсот сорок сім тисяч шістсот тридцять вісім) грн 18 коп, а також судовий збір у розмірі 9476 (дев'ять тисяч чотириста сімдесят шість) грн 38 коп.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики грошових коштів відмовити.
Повний текст рішення складено 03 вересня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Суддя: О.В. Каліуш