Постанова
Іменем України
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 201/6750/16
провадження № 61-6433св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «МТБ Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року в складі колегії суддів Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
Історія справи
У травні 2016 року ПАТ «МАРФІН БАНК» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов мотивований тим, що 06 червня 2008 року ВАТ «Морський транспортний банк», який з листопада 2010 року перейменовано у ПАТ «МАРФІН БАНК», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 00232/RD про надання кредиту у вигляді не поновлюваної кредитної лінії на суму 308 955 дол. США з терміном погашення до 05 червня 2017 року та сплатою 11,9 % річних. З метою забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору сторони уклали договір іпотеки № 00247rd від 06 червня 2008 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Банк указував, що в порушення умов кредитного договору позичальник від своєчасного виконання зобов'язань ухиляється, у зв'язку з чим заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 травня 2014 року стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 борг за кредитом і процентами в сумі 294 555,59 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ на 06 грудня 2012 складало 2 354 382,83 грн, та заборгованість за пенею і штрафами 115 064,63 грн.
Зазначав також, що на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2014 в справі № 175/6058/13, яке в подальшому було скасовано судом апеляційної інстанції, припинено іпотеку ОСОБА_2 та знято відповідні обтяження, у зв'язку з чим предмет іпотеки за договором дарування відчужено сину іпотекодавиці - ОСОБА_1 , який набув статусу нового іпотекодавця та має всі його права й обов'язки.
У зв'язку з невиконанням позичальником рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором банк уважав, що має право на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення суми боргу за кредитом, яка станом на 05 липня 2015 року становила 405 938,71 дол. США та 116 674,13 грн, з яких: кредитні кошти - 255 431,36 дол. США; проценти на основну суму боргу - 150 507,35 дол. США, з яких: 39 124,23 дол. США, стягнутих за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2014 року; 111 383,12 дол. США донарахованих за період з 07 грудня 2012 року по 05 липня 2016 року; пеня за несплачену суму кредиту, стягнуту судовим рішенням, - 55 585,36 грн; пеня за несплачені проценти за користування кредитом, стягнуті судовим рішенням, 36 542,08 грн; штраф, стягнутий судовим рішенням - 22 937,19 грн; судового збору сплаченого в справі № 201/283/14-ц в розмірі 1 609,50 грн.
З огляду на викладене банк просив звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , шляхом продажу майна на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Марфін Банк» за кредитним договором № 00232/RD від 06 червня 2008 року та укладеним в його забезпечення договором іпотеки, яка станом на 05 липня 2015 року становила 405 938,71 дол. США та 116 674,13 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 липня 2016 року позов ПАТ «Марфін Банк» задоволено. Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 липня 2019 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 липня 2016 року скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року в складі судді Демидової С. О. в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 взятих на себе кредитних зобов'язань банк набув право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна, однак, пред'являючи позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк не надав суду оцінку іпотечного майна та не погодив його вартість з іпотекодавцем.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ «МТБ БАНК» задоволено частково, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково: звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом продажу майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність у межах процедури виконавчого провадження, передбаченою Законом України «Про виконавче провадження», в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Марфін Банк» за кредитним договором № 00232/RD від 06 червня 2008 року та укладеним в його забезпечення договором іпотеки № 00247rd від 06 червня 2008 року, яка станом на 05 липня 2015 року становила 294 555,59 дол. США та 115 064,62 грн.
Апеляційний суд виходив із того, що рішення суду про стягнення кредитної заборгованості позичальником не виконано, сторони передбачили в договорі іпотеки судовий спосіб звернення стягнення, а тому позов підлягає задоволенню шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості.
Аргументи учасників справи
01 квітня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просив її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- позичальник та іпотекодавець не отримували вимогу про усунення порушень та намір звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки;
- звернення стягнення на предмет іпотеки помилково здійснено в рахунок погашення заборгованості, визначеної в іноземній валюті, оскільки заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 травня 2014 року заборгованість стягнута в гривневому еквіваленті;
- апеляційний суд не зобов'язав банк надати уточнений розрахунок заборгованості з урахуванням сплачених боржником платежів на виконання судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором;
- позивач при зверненні до суду не надав оцінки предмета іпотеки; не містить початкової вартості реалізації квартири й резолютивна частина постанови апеляційного суду;
- суд не звернув увагу на те, що в квартирі зареєстровано сім осіб, двоє з яких є неповнолітніми, а дозвіл органу опіки і піклування на відчуження нерухомого майна, право користування яким мають діти, позивач не отримав;
- суд мав покласти судові витрати на обидві сторони з урахуванням часткового задоволення позову.
У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ПАТ «МТБ Банк» на касаційну скаргу, в якому позивач просив скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив мотивовано тим, що:
- визначена в статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура направлення вимоги про усунення порушень позичальнику та іпотекодавцю не перешкоджає кредитору звернутися у будь-який час до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів;
- заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 травня 2014 року стягнуто заборгованість в іноземній валюті з визначенням гривневого еквіваленту, а тому виконання має здійснюватися саме в іноземній валюті;
- на момент ухвалення постанови апеляційного суду стаття 39 Закону України «Про іпотеку» не містила вимог щодо зазначення в резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки;
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.
Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 27 квітня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження, а саме: апеляційний суд не застосував висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року в справі № 6-2705цс16, від 01 березня 2017 року в справі № 6-2284цс16, від 08 червня 2016 року в справі № 6-1239цс16, від 13 травня 2015 року в справі № 53цс15 та № 6-63цс15, від 16 вересня 2015 року в справі № 6-495цс15 та № 6-1193цс15, від 27 травня 2015 року в справі № 6-332цс15, від 10 червня 2015 року в справі № 6-449цс15, від 07 жовтня 2015 року в справі № 6-1935цс15, від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-1561цс15, від 04 листопада 2015 року в справі № 6-340цс15, від 03 лютого 2016 року в справі № 6-2026цс15.
Аналіз змісту та вимог касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується відповідачем в частині часткового задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та в частині розподілу судових витрат. В частині відхилених позовних вимог судове рішення в касаційному порядку не оскаржується та Верховним Судом не переглядається.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 06 червня 2008 року ВАТ «Морський транспортний банк», який з листопада 2010 року перейменовано у ПАТ «Марфін Банк», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 00232/RD про надання кредиту у вигляді непоновлюваної кредитної лінії на суму 308 955 дол. США на наступні цілі: 280 000 дол. США на споживчі потреби, 15 095 дол. США та 13 860 дол. США на сплату страхових платежів відповідно до умов кредитного договору з терміном погашення до 05 червня 2017 року включно зі сплатою 11,9 % річних.
З метою забезпечення своєчасного та повного виконання позичальником умов кредитного договору сторони уклали договір іпотеки № 00247rd від 06 червня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_2 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 .
Банк взяті на себе зобов'язання з видачі кредитних коштів виконав у повному обсязі. В порушення умов кредитного договору позичальник від своєчасного виконання зобов'язань ухиляється.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 травня 2014 року в справі № 201/283/14-ц стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Марфін Банк» борг за кредитом і процентами в сумі 294 555,59 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ на 06 грудня 2012 складало 2 354 382,83 грн, та заборгованість за пенею і штрафом у розмірі 115 064,63 грн, загалом в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на 06 грудня 2012 року заборгованість складає 2 469 447,46 грн, з яких: тіло кредиту - 255 431,36 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ на 06 грудня 2012 року складає 2 041 662,86 грн; проценти на основну суму боргу - 39 124,23 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ на 06 грудня 2012 року складає 312 719,97 грн; пеня на несплачену суму кредиту - 55 585,36 грн; пеня на несплачені проценти за користування кредитом - 36 542,08 грн; штраф на підставі пункту 4.2 кредитного договору - 22 937,18 грн.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2014 року в справі № 175/6058/13 задоволено частково позов ОСОБА_2 до банку та визнано недійсним договір іпотеки № 00247rd від 06 червня 2008 року.
На підставі зазначеного судового рішення 19 травня 2014 року іпотека ОСОБА_2 припинена, а обтяження за нею виключено з відповідних реєстрів.
07 жовтня 2014 року предмет іпотеки (квартира АДРЕСА_1 ) за договором дарування відчужено позичальником на користь свого сина ОСОБА_1 , який набув статусу нового іпотекодавця.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2014 року скасовано рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2014 року в справі № 175/6058/13.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2015 року в справі № 175/6058/13 задоволено заяву банку про поворот виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2014 року та зобов'язано реєстраційну службу Дніпропетровського МУЮ МЮУ поновити первинний стан державної реєстрації договору іпотеки та обтяження і заборони за ним.
21 січня 2016 року банк направив на адресу відповідача та третіх осіб вимогу про усунення порушень умов кредитного договору, якою попередив відповідача та третіх осіб про те, що у випадку її невиконання у відведений строк банк зі спливом цього строку має намір звернутися до суду про стягненням заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Вимога позичальником та іпотекодавцем виконана не була.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
За змістом частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
У справі, що переглядається, апеляційний суд установив факт неналежного виконання основного зобов'язання позичальником за кредитним договором, а також факт переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до ОСОБА_1 , який в силу вимог статті 23 Закону України «Про іпотеку» набув статус іпотекодавця та несе всі його обов'язки.
Заперечуючи проти звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідач посилався на порушення кредитором вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» та неотримання вимоги про усунення порушень за основним зобов'язанням.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року в справі № 635/5796/14-ц (провадження № 61-16262св20) зроблено висновок, що «за змістом припису частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили».
З огляду на викладене, неотримання іпотекодавцем вимоги, передбаченої в статті 35 Закону України «Про іпотеку», не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки в справі, що переглядається, оскільки позивач обрав судовий спосіб звернення стягнення шляхом проведення прилюдних торгів.
Доводи касаційної скарги про відсутність оцінки предмета іпотеки та не зазначення в резолютивній частині постанови апеляційного суду початкової вартості предмета іпотеки при його реалізації на прилюдних торгах не заслуговують на увагу, оскільки в разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій (частина друга статті 39 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на момент прийняття оскарженої постанови судом апеляційної інстанції).
Разом з тим, заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги про невстановлення апеляційним судом дійсного розміру заборгованості, в рахунок якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки.
У пункті 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20) зазначено, що: «при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов'язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі. Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов'язанням і за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.
У справі, що переглядається, апеляційний суд:
- не зазначив мотивів, з яких він виходив при визначенні суми заборгованості за кредитним договором, у рахунок погашення якої підлягає зверненню стягнення на предмет іпотеки;
- не вказав всі складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;
- не врахував, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості з позичальника, особа якого є відмінною від іпотекодавця, не позбавляє відповідача права на оспорення розміру такої заборгованості;
- не перевірив доводи відповідача про часткове виконання заочного рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 травня 2014 року в справі № 201/283/14-ц у межах виконавчого провадження.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вирішуючи спір, апеляційний суд не встановив межі строку кредитування та не перевірив розмір заборгованості, на погашення якої пред'явлено вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі не перевірив чи підлягають нарахуванню відсотки за користування кредитом та пеня після спливу строку кредитування.
У зв'язку з невстановленням дійсного розміру заборгованості за кредитним договором на момент прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки апеляційний суд дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову ПАТ «МТБ Банк».
В силу положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року в справі № 635/5796/14-ц (провадження № 61-16262св20), дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята без установлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині - скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року в частині часткового задоволення позову публічного акціонерного товариства «Марфін Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «МТБ БАНК», до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З прийняттям постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. Ю. Тітов