ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.06.2021Справа № 910/19103/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного підприємства "Поділля-Агрохімсервіс" вул.Незалежності б.233, смт. Вапнярка,Томашпільський район, Вінницька область, 24240
до Приватного підприємства "АЛПІТЕКС" вул.Солом'янська б.14, м. Київ, 03110
про стягнення 3 087 932,57 грн.
Представники учасників справи:
від позивача: Гузєєв О.В. - ордер № 558839 від 24.11.2020 року;
від відповідача: не з'явився.
Приватне підприємство "Поділля-Агрохімсервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "АЛПІТЕКС" про стягнення 3 087 932,57 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання умов відповідачем Договору поставки № 87-2020 на умовах розстрочення платежів від 27.03.2020 року в частині своєчасної та повної оплати поставленого за договором товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховані пеня, штраф та проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 року за результатами розгляду заява б/н від 15.12.2020 року про усунення недоліків до позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/19103/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 10.02.2021 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 року підготовче засідання відкладено на 17.03.2021 року.
Так, представником позивача в судовому засіданні 17.03.2021 року подано заяву б/н від 11.0.2021 року про надання додаткової інформації по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 року відкладено розгляд справи на 21.04.2021 року.
У судовому засідання 21.04.2021 року уповноваженим представником позивача подано заяву б/н від 23.03.2021 року про уточнення позовних вимог разом з доказами направлення на адресу відповідача.
Розглянувши в судовому засіданні 21.04.2021 року заяву позивача про уточнення позовних вимог судом встановлено, що останній просить стягнути з Приватного підприємства «Алпітекс» грошові кошти в розмірі 3 087 932, 57 коп., з яких 2 217 276,62 грн. заборгованості за поставлений товар, 66 257, 36 грн. пені, 668 329, 88 грн. штрафу, 136 068, 61 грн. відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами та 56 318 грн. 9 коп. судових витрат, з яких 46 318, 99 грн. судового збору та 10 000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката, тобто позивач змінив ціну позову шляхом зменшення розміру позовних вимог в частині заборгованості за поставлений товар з 2 227 766,60 грн. до 2 217 276,62 грн.
З огляду на те, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, а саме останньому було надано можливість надання заперечень щодо нового розміру ціни позову та наведенні його доводів при розгляді даної справи, заява позивача про уточнення позовних вимог відповідає загальним вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, а також зважаючи на те, що відповідна заява Приватного підприємства "Поділля-Агрохімсервіс" подана до суду до закінчення підготовчого засідання, остання прийняті судом до розгляду, у зв'язку з чим має місце нова ціна, з урахуванням якої здійснюється розгляд спору.
У судовому засіданні 21.04.2021 року, враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/19103/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 27.05.2021.
Судом поавідомлено, що до початку судового засідання 27.05.2021 року через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання б/н від 26.05.2021 року про відкладення судового засідання, у зв'язку з травмою ноги та перебуванням на лікуванні протягом 7-9 днів, яке долучено судом до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2021 року задоволено клопотання відповідача та розгляд справи по суті відкладено на 09.06.2021 року.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 18.12.2020 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: 03110, м. Київ, вул. Солом'янська, б. 14, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та була повернута поштовим оператором на адресу суду у зв'язку з відсутністю адресата.
Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
В той же про дату, час і місце розгляду даної справи 17.03.2021 року, 21.04.2021 року, 27.05.2021 року відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №: 0105476364252, № 0105480000087, № 0105477689600.
Доказів отримання відповідачем та його уповноважений представником ухвали суду від 27.05.2021 року поштовим відділенням зв'язку на час розгляду справи 09.06.2021 року до суду не повернуто.
Судом здійснено запит з офіційного сайту «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0105473841033 , в якому зазначено, що станом на 02.06.2021 поштове відправлення знаходиться у точці видачі/доставки, а також щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0105473841041, в якому зазначено, що станом на 03.06.2021 поштове відправлення вручено за довіреністю.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалах від 18.12.2020 року, від 10.02.2021 року та 17.03.2021 року відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Будь - яких заяв та клопотань процесуального характеру, окрім клопотань про відкладення судових засідань, від відповідача на час проведення судових засідань 10.02.2021 року, 17.03.2021 року, 21.04.2021 року, 27.05.2021 року та 09.06.2021 року до суду також не надходило.
При цьому суд неодноразово відкладав розгляд справи для надання можливості відповідачу скористатися визначеними процесуальними правами, зокрема, забезпечити явку уповноваженого представника у судове засідання та подати відзив на позовну заяву.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вищевикладене, оскільки Приватне підприємство «Алпітекс» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, а також оскільки ПП «Алпітекс» не забезпечено явку уповноваженого представника в судові засідання, за відсутності клопотань про відкладення, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами та без участі представника відповідача.
В підготовчі судові засідання 10.02.2021 року, 17.03.2021 року та 21.04.2021 року, та засідання з розгляду справи по суті 27.05.2021 року та 09.06.2021 року з'явився уповноважений представник позивача, уповноважений представник відповідача не з'явився.
Судом доведено до відома, що до початку судового засідання 09.06.2021 року від відповідача засобами електронного зв'язку надійшло клопотання б/н від 08.06.2021 року про відкладення розгляду справи, у зв'язку з травмою ноги та перебуванням на лікуванні протягом 12-14 днів, яке долучено судом до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні 09.06.2021 року проти задоволення клопотання відповідача заперечив.
Судом в засіданні з розгляду справи по суті 09.06.2021 року протокольно ухвалено про відмову в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, зважаючи, зокрема, на тривалий розгляд справи та неодноразове відкладення судових засідань з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень.
В судових засіданнях з розгляду справи по суті 27.05.2021 року та 09.06.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, та просив їх задовольнити.
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 09.06.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 27 березня 2020 року між Приватним підприємством «Поділля - Агрохімсервіс» (постачальник за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством «Алпітекс» (покупець за договором, відповідач у справі) укладено Договір поставки № 87-2020 на умовах розстрочення платежів (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передати в строки, визначені Договором, у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість в порядку та на умовах, визначених Договором.
Розділами 2-6 Договору сторони узгодили ціну договору, порядко розрахунків, порядок поставки та приймання товару, обов'язки сторін та їх відповідальність, додаткові умови тощо.
Вказаний Договір підписаний представниками постачальника та покупця та скріплений печатками юридичних осіб.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п.1.2 Договору найменування товару, його кількість та асортимент, ціна за одиницю та загальна вартість товару, порядок та термін оплати, термін та базис поставки покупцю, а також інші умови, визначені в Договорі та в специфікаціях (додатках) до Договору, які є невід'ємною частиною даного Договору.
Згідно із п. 3.1 Договору товар постачається на умовах ЕХW (Інкотермс 2010).
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Згідно п. 3.2 Договору термін поставки товару покупцю вказаний в специфікації(ях) до договора.
Так, сторонами було погоджено та підписано Специфікації до Договору, в яких визначено перелік асортименту, кількості та базової ціни товару, дату поставки та строк оплати (з умовами відстрочення), а саме:
- специфікацію № 1 на суму 2 643 302,00 грн. зі строком поставки 15.04.2020 року;
- специфікацію № 2 на суму 20406,00 грн. зі строком поставки 21.05.2020 року;
- специфікацію № 3 на суму 57645,00 грн.;
- специфікацію № 4 на суму 35020,00 грн. зі строком поставки 07.10.2020 року, копії яких наявні в матеріалах справи.
Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, на виконання умов Договору позивачем у період травень - жовтень 2020 року було поставлено, а відповідачем, в свою чергу, прийнято товар на загальну суму 2 756 427,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № ПА-0000235 від 01.04.2020 року на суму 2375572,00 грн., № ПА-0000589 від 14.05.2020 року на суму 127200,00 грн., № ПА-0000648 від 21.05.2020 року на суму 20460,00 грн., № ПА-0001105 від 29.09.2020 року, № ПА-0000278 від 29.09.2020 року на суму 140530,00 грн., № ПА-0001210 від 07.10.2020 на суму 35020,00 грн., копії яких надані позивачем.
Як встановлено судом, факт отримання товару відповідачем підтверджується засвідченими печаткою підписами на видаткових накладних представників постачальника та представників покупця, повноваження яких підтверджуються копіями довіреностей № 40 від 01.04.2020 року, № 14/5 від 14.05.2020 року, № 41 від 29.09.2020 року, № 39 від 29.09.2020 року, № 92 від 07.10.2020 року.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Відповідно до п. 3.3 Договору якість товару відповідає сертифікату якості підприємства (фірми) - виробника.
Приймання товару по кількості, що вказана в накладній (товарній, товарно-транспортній), та якості, що вказана в сертифікаті якості підприємства (фірми) - виробника, проводиться покупцем в момент його отримання від постачальника. Покупець зобов'язаний перевірити кількість та асортимент товару, його вагу, комплектність, цілісність тари, пломб (за наявності), а також відсутність ознак пошкодження або псування товару і у разі виявлення - негайно, до закінчення прийняття, письмово заявити постачальнику. При відсутності даної заяви товар вважається прийнятим покупцем по кількості та якості (п. 3.4 Договору).
Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару за спірними видатковими відповідачем суду не надано. Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження поставленого товару, а також виявлених дефектів від відповідача до суду не надходило.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Приватним підприємством «Поділля - Агрохімсервіс» умов Договору з боку відповідача відсутні.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару відповідачу - Приватному підприємству «Алпітекс», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень та засвідчені печаткою постачальника.
Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість переданого товару.
Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 2.1 Договору вартість (ціна) товару вказана в специфікаціях (додатках) до Договору. Ціна договору дорівнює загальній вартості (ціні) товару, що передається та буде передана за цим договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 694 ЦК України договором купівлі - продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно п. 2.2 Договору оплата за поставлений товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника або, за письмовою згодою постачальника, шляхом видачі (передачі) векселя (векселів), які постачальник погодиться прийняти в розрахунок за товар. Покупець, здійснюючи оплату за товар, зобов'язаний вказувати в призначенні платежу вид товару, що оплачується („за насіння"), реквізити (номер і дату) цього Договору, а також реквізити (номер і дату) Специфікації до Договору (накладної, якщо Специфікація не була підписана). Якщо покупець цього не дотримується, то постачальник має право сам, на власний розсуд, визначити в рахунок якого виду товару, Специфікації, Договору або іншого зобов'язання зарахувати платіж покупця, незалежно від вказаного в платіжному документі призначення платежу. Платіжні реквізити постачальника вказані в кінці тексту Договору. Покупець має право провести дострокову оплату вартості (ціни) товару. У випадку можливих узгоджених відповідно до договору змін ціни постачальник видає покупцю оновлені документи або додатки до них, скориговані тощо.
Окрім цього термін оплати було узгоджено сторонами під час підписання специфікацій до Договору, а саме визначено дати оплати:
- за специфікацією № 1 в сумі 1321651,00 грн. - 01.09.2020 року, в сумі 1321651,00 грн. - 01.10.2020 року;
- за специфікацією № 2 в сумі 10230,00 грн. - 01.09.2020 року, в сумі 10230,00 грн. - 01.10.2020 року;
- за специфікацією № 3 в сумі 57645,00 грн. - 31.10.2020 року;
- за специфікацією № 4 в сумі 35020,00 грн. - 31.10.2020 року.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.
Також позивачем було виставлено на оплату відвантаженого товару рахунок - фактуру № ПА-0000558 від 04.09.2020 року на суму 530 000,00 грн., копія якого наявна в матеріалах справи.
Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено позивачем, що відповідачем було здійснено часткову оплату за отриманий за Договором товар на суму 528 660,40 грн. платіжним дорученням № 310 від 04.09.2020 року із зазначенням призначення платежу «попередня оплата за товар зг. рах. №ПА-0000558 від 04.09.2020 р…», копія якого надана позивачем.
Отже, як встановлено судом та зазначено позивачем з урахуванням вищенаведеного, приймаючи до уваги часткову оплату поставленого товару, залишок заборгованості відповідача перед позивачем за Договором становить 2 227 766,60 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно зі ст. 163 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.
При цьому позивачем зменшено суму заборгованості відповідача за поставлений товар на 10489,98 грн., та зазначено з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 23.03.2021 року про наявність заборгованості ПП «Алпітекс» за поставлений товар в сумі 2 217 276,62 грн.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та вбачається із матеріалів справи, свої зобов'язання щодо сплати Приватному підприємству "Поділля-Агрохімсервіс" грошових коштів за поставлений товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Приватного підприємства «Алпітекс» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 2 217 276,62 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору поставки № 87-2020 на умовах розстрочення платежів від 27.03.2020 року та/або їх окремих положень суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.
Судом звертається увага, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Тобто відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору, а саме щодо здійснення фактичної оплати поставленого товару у строк, визначений умовами Договору, виходячи з можливості фактичного виконання розрахунків з постачальником та наявних вільних грошових ресурсів.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати поставленого позивачем товару відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 217 276,62 грн. боргу за поставлений за вказаним Договором товар підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із п. 5.1 Договору покупець несе відповідальність за затримку в оплаті за отриманий товар, сплачуючи при цьому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру простроченої суми за кожен день прострочення та штраф.
За умовами п. 6.2 Договору штраф обчислюється у відсотках в розмірі: 10% від невиконаного зобов'язання до 10 календарних днів; 30% - до 20 днів; 50% - до 30 та більше днів. Під невиконаним зобов'язанням вважається прострочення строків оплати за товар згідно умов договору та специфікації/й до договору. Специфікація/ї є невід'ємною складовою даного договору.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою ст. 231 Господарського кодексу України.
У пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Суд зазначає, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 року у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 року у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 року у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).
Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених п.п. 5.2, 6.2 Договору.
Таким чином, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого за Договором товару, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення на підставі п. 5.2 Договору пеню в сумі 66 257,36 грн. за період з 01.09.2020 року по 30.11.2020 року та на підставі п. 6.2 Договору 30% штрафу в сумі 668 329,98 грн., які позивач просив суд стягнути з відповідача згідно наданих розрахунків.
Згідно ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до ч. 5 ст. 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
За приписами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
В силу ч. 2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Пунктом 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).
Отже, підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 693, 1048, 1054, 1061 ЦК України).
Згідно п. 5.3 Договору в разі прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті вартості товару покупець сплачує на користь постачальника відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами в розмірі 25 % річних з простроченої суми.
Враховуючи вищевикладене, позивачем на підставі пункту 5.3 Договору з урахуванням норм статті 536 Цивільного кодексу України, за період прострочення з 01.11.2020 року по 30.11.2020 року нараховано 136 068,61 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 25 % річних, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, штрафу та процентів за користування чужими коштами суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та процентів за користування чужими грошовими коштами судом встановлено, що розмір пені та процентів, перерахований судом у відповідності до вимог цивільного законодавства та положень Договору, з урахуванням визначеного умовами специфікацій відстрочення оплати, становить 51100,51 грн. пені та 106 458,09 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та процентів за користування чужими грошовими коштами за Договором підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 51100,51 грн. пені та 106 458,09 грн. процентів.
Також за результатами здійсненої судом перевірки нарахування позивачем заявленого до стягнення 30% штрафу встановлено, що розмір останнього, перерахований у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, становить 668 329,98 грн., відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 668 329,98 грн. штрафу підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "ХіроБалані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії" свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).
Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі фактично понесених витрат, яка становить 10000,00 грн. суд зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Стаття 16 ГПК України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських об'єднань та бюро, з надання правничої допомоги щодо ведення справи в суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ст.ст. 129, 130 ГПК України.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.
Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов'язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.
Суд наголошує, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Окрім цього чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.
Водночас, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Як встановлено судом за результатами розгляду матеріалів справи, позивачем надано докази на підтвердження понесення ним у даній справі витрат на професійну правничу допомогу.
Так, як свідчать матеріали справи, між Адвокатським бюро «Расторгуєва Олександра» (бюро за договором) та Приватним підприємством «Поділля - Агрохімсервіс» (клієнт за договором, позивач у справі) укладено Договір № 1/202040480068 про надання правової допомоги від 24.11.2020 року, відповідно до умов якого бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу щодо: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру, процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів зідповідно до вимог процесуального законодавства); представництва та захисту інтересів клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, органах державної виконавчої служби, органах Національної поліції України, прокуратури, органах Державної фіскальної служби України та усіх інших правоохоронних органах, органах Державної реєстраційної служби України. Міністерства юстиції України тощо з будь-яких питань.
Згідно п. 2.2 Договору про надання правової допомоги безпосереднє представництво інтересів клієнта від імені бюро за цим договором здійснює адвокат Расторгуєв Олександр Валерійович (посвідчення № 5165/10 від 29.05.2014 року). Бюро може залучати до виконання укладених ним договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. При цьому зобов'язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.
Розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу, порядок та строки оплати гонорару визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього Договору (п. 3.1 Договору про надання правової допомоги).
Так, між позивачем та Адвокатським бюро «Расторгуєва Олександра» було укладено Додаткову угоду № 1 від 24.11.2020 року до Договору № 1/2020/40480068 про надання правової допомоги від 24.11.2020 року, умовами якої визначено порядок оплати юридичних послуг (гонорару) бюро за надання наступної правової допомоги: у спорі про стягнення із ПП «АЛПІТЕКС» (код ЄДРПОУ 40480068) на користь ПП «Поділля-Агрохімсервіс» заборгованості, що наявна за Договором поставки № 87-2020 на умовах розстрочення платежів від 27.03.2020 року, а також неустойки (штрафу та пені) та відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Бюро зобов'язується здійснювати представництво клієнта перед боржником та захист його інтересів у відповідному суді.
Згідно п. 2 вказаної Додаткової угоди № 1 від 24.11.2020 року вартість послуг (гонорар) становить:
- збір та аналіз матеріалів для розуміння суті та змісту спору, що Включає в себе збір матеріалів (документів, інших доказів на обґрунтування заявлених вимог), якими можуть обґрунтовуватись вимоги клієнта, їх аналіз - 2500,00 грн.;
- підготовка позовної заяви до Господарського суду про стягнення заборгованості, що наявна за Договором поставки № 87-2020 на умовах розстрочення платежів, а також неустойки (штрафу та пені) та відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами (підготовка позовної заяви, яка відповідає вимогам ГПК України, проведення розрахунку позовних вимог, які включають суму заборгованості, неустойки (штрафу та пені) та відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами - 3000,00 грн.;
- представництво інтересів у суді першої інстанції (за одну справу) (орієнтовно за три судових засідання) - 4500,00 грн., всього 10 000,00 грн.
Як зазначено в п. 3 Додаткової угоди № 1 від 24.11.2020 року, загальна сума Договору про надання правової допомоги включає узгоджений розмір гонорару, додаткові витрати та інші платежі, які клієнт сплачуватиме бюро за правову допомогу, що надається.
Оплата за надаваємі юридичні послуги здійснюється в порядку, 100% передоплати гонорару, визначеного в п. 2 Додаткової угоди протягом 2-х календарних днів з дати її підписання (п. 4.1 Додаткової угоди № 1 від 24.11.2020 року).
Зокрема, підтвердження факту оплати позивачем наданої бюро та прийнятої останнім правничої допомоги в матеріалах справи наявна копія платіжного доручення № 1692 від 27.11.2020 року щодо перерахування ПП «Поділля - Агрохімсервіс» на рахунок бюро грошових коштів в сумі 10000,00 грн. із зазначенням призначення платежу «оплата послуг зг.дог.про надання правової допомоги № 1/2020/40480068 від 24.11.2020 р…».
Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 5165-10 від 29.05.2014 року на ім'я адвоката Расторгуєва О.В. та ордер серії АІ № 1071698 від 01.12.2020 року, виданий Адвокатським бюро «Расторгуєва Олександра».
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Зокрема, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
В свою чергу, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Суд зазначає з урахуванням наведених положень процесуального законодавства та висновків Верхового Суду, беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання адвокатом Расторгуєвим О.В. професійної правничої допомоги в частині аналізу та вивчення наданих клієнтом документів, подальшого складання позовної заяви і розрахунку штрафних санкцій та подання її до суду, а також здійснення вказаним адвокатом представництва інтересів позивача в чотирьої судових засіданнях, а саме 10.02.2021 року, 17.03.2021 року, 21.04.2021 року, 27.05.2021 року, суд доходить висновку про доведеність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правову допомогу.
Отже, враховуючи викладене, дослідивши надані позивачем докази, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору та тривалість судових засідань, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню в сумі 10000,00 грн.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позивних вимог.
Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "АЛПІТЕКС" (вул.Солом'янська б.14, м. Київ, 03110, код ЄДРПОУ 40480068) на користь Приватного підприємства "Поділля-Агрохімсервіс" (вул.Незалежності б.233, смт. Вапнярка,Томашпільський район, Вінницька область, 24240, код ЄДРПОУ 36327834) 2 217 276,62 грн. основного боргу, 51 100,51 грн. пені, 106 458,09 грн. процентів, 668 329,98 грн. штрафу, 45 647,48 грн. витрат по сплаті судового збору та 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 03 вересня 2021 року.
Суддя А.М.Селівон