03 вересня 2021 рокуСправа № 500/1400/21 пров. № А/857/10730/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Затолочного В.С., Кушнерика М.П.
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року (суддя Мартиць О.І., м.Тернопіль, повний текст складено 30 квітня 2021 року), -
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУПФ, ПФУ відповідно) в якому просив:
визнати протиправними дії ГУПФ щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті щомісячної державної адресної допомоги до пенсії відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) «Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій» від 28.07.2010 №656 (далі - Постанова №656);
зобов'язати ГУПФ призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 07.08.2020 щомісячну державну адресну допомогу відповідно до Постанови №656;
зобов'язати відповідача нарахувати та провести виплату ОСОБА_1 єдиною сумою невиплачені суми щомісячної державної адресної допомоги до пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходів з 07.08.2020 по дату набрання рішенням суду законної сили.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУПФ щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті щомісячної державної адресної допомоги до пенсії відповідно до вимог Постанови №656. Зобов'язано ГУПФ призначити та виплатити ОСОБА_1 щомісячну державну адресну допомогу відповідно до Постанови №656 з 08.02.2021 з дати звернення із відповідною заявою. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної державної адресної допомоги відповідно до Постанови №656 - у межах суми стягнення за один місяць. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням суду, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі із покликанням на окремі обставини справи вказує, що у матеріалах пенсійної справи позивача не міститься інформація про участь у бойових діях в період Другої світової війни, тому підстав для встановлення пенсійної виплати в розмірі 650 відсотків прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб відповідно до Постанови №656 не має.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін)за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є учасником бойових дій у період Другої світової війни та відповідно має право користуватися пільгами та соціальними гарантіями, передбаченими Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) та іншими нормативно-правовими актами.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є реабілітованою особою із числа тих, яких було піддано репресіям у формі позбавлення волі, перебуває на обліку в ГУПФ та отримує пенсію за віком згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV). Розмір пенсії обчислено із середньомісячного заробітку за період роботи з 01.01.1964 по 31.12.1968, при страховому стажі 52 роки 08 місяців 27 днів. Станом з 01.03.2021 розмір пенсійної виплати - 4965,76 грн (а.с.15-20).
07.08.2020 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 відповідно до пункту 16 статті 6 Закону №3551-XII (далі - Посвідчення; а.с.8).
08.02.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив призначити та виплачувати йому щомісячну державну адресну допомогу в сумі, визначеній Постановою №656 (а.с.11-12).
Відповідач листом від 01.03.2021 №819-706/Х-02/8-1900/21 повідомив, що в матеріалах пенсійної справи позивача наявне посвідчення учасника бойових дій без нового бланку-вкладки, тому відсутні підстави для виплати щомісячної державної адресної допомоги до пенсії як особі з інвалідністю внаслідок війни (а.с.13-14).
Згідно положень статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Закон №3551-XII (в редакції, чинній на час в виникнення спірних відносин) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
За змістом статті 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни та учасники війни.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №3551-XII на підтвердження свого статусу ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки порядок виготовлення та видачі яких встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Постановою КМУ від 12.05.1994 №302 затверджено «Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» (далі - Положення №302) відповідно до пунктів 2, 3 якого посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Учасникам бойових дій видаються посвідчення з написом «Посвідчення учасника бойових дій» та нагрудний знак «Ветеран війни - учасник бойових дій».
У разі виникнення підстав, за якими особа втрачає право на статус, визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», видане їй раніше посвідчення вилучається уповноваженим на видачу посвідчень органом, з повідомленням органу, який видав таке посвідчення (пункт 13-1 цього Положення).
Як видно з матеріалів справи, 07.08.2020 ОСОБА_1 видано Посвідчення, відповідно до якого позивач є ветераном війни-учасником бойових дій.
Вказане посвідчення ОСОБА_1 видано відповідно до Закону України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 06.12.2018 (далі - Закон №2640-VIII) щодо посилення соціального захисту учасників боротьби за незалежність України у XX столітті; пункту 16 статті 6 Закону №3551-XII, відповідно до якого до учасників бойових дій належать особи, які брали участь у всіх формах збройної боротьби за незалежність України у XX столітті у складі Української повстанської армії, Української повстанської армії отамана Тараса Боровця (Бульби) «Поліська Січ», Української народної революційної армії (УНРА), Організації народної оборони «Карпатська Січ», Української військової організації (УВО), збройних підрозділів Організації українських націоналістів і відповідно до Закону України «Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті» визнані борцями за незалежність України у XX столітті. Порядок надання статусу учасника бойових дій зазначеним особам встановлюється КМУ; постановою КМУ «Про затвердження Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, яких визнано борцями за незалежність України у XX столітті» від 10.07.2019 №604.
Таким чином, ОСОБА_1 у встановленому законодавством порядку набув статусу учасника бойових дій. Вказаного статусу він не позбавлений.
Відповідач здійснює доплату (підвищення, цільова допомога) до пенсії ОСОБА_1 , саме як «Учаснику бойових дій», що підтверджується розрахунком пенсійної виплати.
Отже, позивач є учасником бойових дій у період Другої світової війни та відповідно має право користуватися пільгами та соціальними гарантіями, передбаченими Законом №3551-XII та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 Постанови №656 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що у разі коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, установлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає в осіб з інвалідністю внаслідок війни I групи - 650 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 525 відсотків, III групи - 360 відсотків, в учасників бойових дій та постраждалих учасників Революції Гідності - 165 відсотків, таким особам з інвалідністю внаслідок війни, учасникам бойових дій та постраждалим учасникам Революції Гідності виплачується щомісячна державна адресна допомога до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначених розмірів.
Абзацом 3 пункту 1 вказаної Постанови №656 передбачено, що щомісячна державна адресна допомога до пенсії, передбачена абзацом другим цього пункту, особам з інвалідністю внаслідок війни II і III груп із числа учасників бойових дій у період Другої світової війни та учасникам бойових дій у період Другої світової війни, яким виповнилося 85 років і більше, виплачується в розмірі, встановленому для осіб з інвалідністю внаслідок війни I групи. При цьому, фінансування щомісячної державної адресної допомоги до пенсії згідно пункту 3 вказаної Постанови здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Крім того, позивачу виповнилося 89 років та щомісячний розмір його пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень тощо) станом на момент звернення не перевищував 650 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. У зв'язку з цим ОСОБА_1 набув право на отримання щомісячної державної адресної допомоги до пенсії у розмірах, визначених Постановою №656.
Своє право на отримання вказаної допомоги позивач реалізував шляхом звернення 08.02.2021 до відповідача із заявою про призначення та виплату щомісячної державної адресної допомоги до пенсії, однак йому було відмовлено з огляду на посвідчення учасника бойових дій без нового бланку-вкладки.
Водночас, як уже вказано вище, відповідно до вимог Положення №302, належним документом, що підтверджує статус ветеранів війни, є відповідне посвідчення, у тому числі й посвідчення «Учасника бойових дій».
Таким чином, відмова ГУПФ у призначенні позивачу щомісячної державної адресної допомоги до пенсії до розміру 650 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до вимог Постанови №656, суперечить вимогам чинного законодавства та є протиправною.
З огляду на викладене, зважаючи на доводи сторін, суд апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення розглядуваного позову.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Наведені ж в апеляційній скарзі доводи не спростовують і не містять вагомих та обґрунтованих аргументів, які б давали підстави стверджувати про інше, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328КАС, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді В. С. Затолочний
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 3 вересня 2021 року.