03 вересня 2021 рокуСправа № 380/361/21 пров. № А/857/7711/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Затолочного В.С., Кушнерика М.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року (суддя Братичак У.В., м.Львів, повний текст складено 22 березня 2021 року), -
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ) в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати всіх сум, що належать йому при звільненні за період з 09.05.2020 по 11.01.2021 у сумі 91588,35 грн;
стягнути з в/ч НОМЕР_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В доводах апеляційної скарги вказує, що на час звільнення зі служби відповідачем не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченні, що свідчить про порушення останнім обов'язку здійснити остаточний розрахунок у день виключення зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 . Крім того, на момент ухвалення рішення суду набуло законної сили судове рішення у справі №380/10977/20, яким зобов'язано відповідача виплатити індексацію грошового забезпечення, адже таке не було виплачено під час звільнення.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки фактичний розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані відпустки та індексації грошового забезпечення з позивачем ще не відбувся, то вказані позовні вимоги є передчасними.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, однак вказане рішення суду не може бути залишено без змін, з таких міркувань.
Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач 12.05.2020 відповідно до витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №104 (далі - Наказ №104) виключений зі списків особового складу частини та усіх видів грошового забезпечення (а.с.11).
На час звільнення з військової служби відповідачем не було проведеного повного розрахунку при звільненні із ОСОБА_1 .
Так, відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року у справі №380/10977/20 (Рішення суду), що набрало законної сили 15.02.2021, визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.05.2017 до 30.11.2018. Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за цей період.
Станом на час судового розгляду справи в суді першої інстанції вказане Рішення суду виконано не було.
Крім того, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 5 квітня 2021 року у справі №380/10974/20 (далі - Рішення суду-1), що набрало законної сили 26.03.2021, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015 рік та 2017- 2020 роки. Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015 рік та 2017- 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12.05.2020.
Відповідно до відповіді в/ч НОМЕР_1 на неодноразові запити апеляційного суду про стан виконання вказаних вище судових рішень від 18.08.2021 №3427 вих, що надійшла на адресу суду апеляційної інстанції 25.08.2021, кошти по індексації грошового забезпечення згідно Рішення суду зараховані 26.03.2021 на картковий рахунок ОСОБА_1 , а кошти по грошовій компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки згідно Рішення суду-1 зараховані 23.04.2021 на картковий рахунок позивача.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).
Відповідно до приписів статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.
Оскільки індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій позивачеві не виплачено у день його виключення із списків частини, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року справа №810/451/17 (провадження № 11-1210апп19) зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Як видно з матеріалів справи, позивачу було виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 1890,65 грн 26.03.2021, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 25177,44 грн 23.04.2021, при виключенні останнього із списків частини 12.05.2020, тобто із затримкою 345 днів.
Отже, за цей період належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100, Постанова №100 відповідно) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до довідки в/ч НОМЕР_1 від 20.10.2020 №3371 грошове забезпечення за останні два календарних місяця, що передували звільненню зі служби, становило: квітень 2020 року 10954,65 грн; березень 2020 року 10954,65 грн (а.с.13).
Число календарних днів в квітні 2020 року 30 днів, в березні 2020 року у 31 день. Середньоденне грошове забезпечення становить 359,17 грн ((10954,65+10954,65):(30+31)). Середній заробіток за затримку розрахунку індексації грошового забезпечення та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки при звільненні, який підлягає стягненню з в/ч НОМЕР_1 на за період з 12.05.2020 до 22.04.2021 включно відповідно до норм статті 117 КЗпП становить 123913,65 грн (359,17*345), де: 345 кількість календарних днів за період з 12.05.2020 до 22.04.2021 включно.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При визначенні суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд апеляційної інстанції враховує істотність частки сум індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, яка складає 27068,10 грн/123913,65 грн (сума індексації грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,21. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 359,17 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,21 х 345 (днів затримки розрахунку) = 26021,86 грн.
Таким чином, ця сума середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку є співмірною з урахуванням правової позиції Верховного Суду, що наведена вище.
З огляду на викладене, доводи ОСОБА_1 , що наведені ним у позові та апеляційній скарзі є обґрунтованими та підставними, що підтверджується наведеними вище обставинами, а тому позов слід задовольнити частково.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції належним чином не з'ясував всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи та неправильного тлумачення норм матеріального і порушення норм процесуального права, що є підставою для його скасування.
Відповідно до статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції допустив неправильне тлумачення норм матеріального права та неповне з'ясування всіх обставин справи, що призвело до безпідставної відмови у задоволенні позову, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з 12 травня 2020 року по 22 квітня 2021 року у розмірі 26021,86 гривень, без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
В задоволені решти позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді В. С. Затолочний
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 3 вересня 2021 року.