02 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/1057/21 пров. № А/857/12655/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шевчук С.М.,
суддів Іщук Л.П., Онишкевича Т.В.,
за участі секретаря судового засідання Смолинця А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року (рішення ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у м. Тернопіль судом у складі головуючого судді Подлісна І.М., повний текст рішення суду складено 24 травня 2021 року) у справі № 500/1057/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги, суд -
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, яким просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6865-13 від 11.02.2021 року.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6865-13 від 11 лютого 2021 року, видану ГУДПС у Тернопільській області.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області сплачений судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок, відповідно до квитанції №0.0.2041972234.1 від 07.03.2021.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На обґрунтування апеляційних вимог відповідач посилається на те, що якщо платником єдиного внеску не отримано дохід у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. У разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження вимоги про сплату боргу не сплатив суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу, після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності). Вказує, що позивач 12.05.2020 припинила підприємницьку діяльність, але її не знято з обліку. Згідно з підсистемою “Облік платежів” ІС “Податковий блок” заборгованість позивача по єдиному соціальному внеску станом на 21.01.2021 року становить - 2004,49 грн, що стало підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6865-13 від 11.02.2021.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. По суті заперечення на апеляційну скаргу співпадають з мотивами та висновками, здійсненими в судовому рішенні судом першої інстанції. У відзиві позивач просила розгляд справи здійснювати без її участі.
У зв'язку з критичною ситуацією, що склалася із фінансовим забезпеченням діяльності судів, зокрема, відсутністю асигнувань на оплату послуг з пересилання поштової кореспонденції, копії ухвали суду про відкриття апеляційного провадження та повістки-повідомлення скеровано за допомогою електронних засобів зв'язку на електронну адресу відповідача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.
Позивач також повідомлений шляхом надіслання копії ухвали суду про відкриття апеляційного провадження та повістки-повідомлення засобами поштового зв'язку, що підтверджується зворотнім рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, про що в матеріалах справи є відповідні докази. В судове засідання учасники справи не прибули, позивач подала заяву про розгляд справи без її участі. Клопотань про відкладення слухання справи учасники справи не направляли.
В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини, що відповідно до інформації щодо ОСОБА_1 , яка міститься в інформаційній системі “Податковий блок. Облік платників податків”, а саме: розділ “Реєстраційні дані”, відомо, що позивач 19.02.2013 зареєстрована як фізична особа-підприємець, за кодом ВЕД 74.30 “Надання послуг перекладу”, 85.59 “Інші види освіти”, 63.99 “Надання інших інформаційних послуг”, 85.60 “Допоміжна діяльність у сфері освіти”. Платником єдиного соціального внеску ОСОБА_1 , зареєстрований 20.02.2013 року, реєстраційний номер 19180805656, категорія страхувальника 244 (а.с.53-55).
У травні 2020 року позивач за власним бажанням прийняла рішення припинити здійснювати підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець за допомогою порталу/додатку “Дія”. Підписану електронним підписом заяву автоматично надіслано до реєстратора, інформацію про закриття також надіслано до податкової служби.
12 травня 2020 року державним реєстратором внесено інформацію до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за номером 26460060004025662 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця та поінформовано податковий орган, де було зареєстровано фізичну особу-підприємця, що його діяльність припинено (а.с.13-14).
Таким чином, ОСОБА_1 , як фізичну особу-підприємця 12 травня 2020 року було виключено з реєстру платників єдиного податку у такий спосіб, оскільки працювала зі спрощеною системою оподаткування.
Дана інформація підтверджується тим, що на офіційному сайті https://tax.gov.ua/businesspartner вказано, що станом на 01.03.2021 щодо платника податків ОСОБА_1 наявна інформація: припинено (ліквідовано, закрито, реорганізовано), що також підтверджується інформацією, взятою з офіційного сайту Міністерства юстиції https://usr.miniust.gov.ua/content/free- search/person-result. Станом на 04.03.2021 платник податків не має податкового боргу (а.с.13-14).
Із інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 по виду бюджету 70 (Цільові фонди). Код класифікації доходів бюджету 71040000 (для фіз. осіб - підпр.) вбачається, що сума недоїмки по ЄСВ становить 2 004,49 грн (а.с.56-57).
Так, згідно ліквідаційного звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску від 21.01.2021 року, позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування та вказала період 01.01.2020 - 31.05.2020 року, тобто позивач самостійно визначила грошові зобов'язання за вказаний період (а.с.59).
Самостійно визначене грошове зобов'язання підлягає сплаті, отже сума нарахованого єдиного внеску за березень - травень 2020 року становить - 3 117,18 грн (1 039.06 х 3 = 3 117,18 грн), проте враховуючи переплату 1 112,69 грн, сума недоїмки, що підлягає сплаті становить - 2 004,49 грн (3 117,18 - 1 112,39 грн = 2 004,49 грн).
Згідно з підсистемою “Облік платежів” ІС “Податковий блок” заборгованість позивача по єдиному соціальному внеску станом на 21.01.2021 року становить - 2004,49 грн, що стало підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6865-13 від 11.02.2021.
Не погодившись із складеною податковим органом вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернулась до суду з даним позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Задовольняючи повністю адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом було допущено ряд порушень викладені у вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6865-13 від 11 лютого 2021 року, зокрема: у вимозі не було зазначено, яким чином виникла заборгованість по єдиному внеску, на підставі чого формувалася так вимога та за який період виникла заборгованість, яка база нарахування ЄСВ визначалася ГУ ДПС у Тернопільській області. Варто зауважити, що у вимозі були відсутні дані стосовно підстав та періоду виникнення боргу, інформація з даних ІСО органу доходів та зборів не відповідає дійсності, також було порушено ряд процедурних вимог, які повинні бути дотримані при формуванні вимоги по сплаті боргу (недоїмки) по ЄСВ. Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, належним чином не заперечені відповідачем, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі ЄСВ), умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регулюються Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464).
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону №2464-VI, виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VІ, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону №2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до абзацу 1 частини четвертої статті 25 Закону України №2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Тобто, статтею 25 Закону України №2464-VI встановлено право контролюючого органу надсилати платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату із дотриманням певних вимог: (1) за формою та (2) у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Отже, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску.
Відповідно до п. 9 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Згідно з частиною першою статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Законом України від 17.03.2020 р. № 533-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» було внесено низку змін до Закону України від 08.07.2010 р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464).
Зокрема, розділ VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 доповнено пунктом 910, згідно з нормами якого тимчасово звільнялися від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини першої ст. 4 Закону № 2464, в частині сум, що підлягали нарахуванню, обчисленню та сплаті такими особами за періоди з 1 по 31 березня та з 1 по 30 квітня 2020 року за себе. При цьому положення абзацу другого п. 2 частини першої ст. 7 Закону № 2464 щодо таких періодів для таких осіб не застосовувалися.
Водночас Законом України від 13.05.2020 р. № 591-IХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 591) внесено зміни до пункту 910 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464, згідно з якими подовжено період звільнення від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску осіб, зазначених у пунктах 4, 5 та 51 частини першої статті 4 Закону № 2464, у частині сум, що підлягають нарахуванню, обчисленню та сплаті такими особами з 1 по 30 травня 2020 року за себе.
Такі особи могли прийняти рішення про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску за періоди з 1 по 31 березня та з 1 по 30 квітня 2020 року, з 1 по 30 травня 2020 року в розмірах та порядку, визначених Законом № 2464. У такому разі інформація про сплачені суми зазначалася у звітності про нарахування єдиного внеску за звітний період, визначений для таких осіб Законом № 2464.
Згідно з п. 2 розд. III Порядку №435 формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, фізичні особи-підприємці формують та подають до органів ДФС визначено, що звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (далі - Звіт) самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності страхувальників, зазначених у пункті 2 цього розділу, такі особи зобов'язані подати самі за себе Звіт із зазначенням типу форми "ліквідаційна", де останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності (п. 9 розд. III Порядку №435). При цьому останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (ч. 8 ст. 9 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”).
Таким чином, враховуючи, що зміни про тимчасове звільнення від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску набрали чинність 13 травня 2020 року, коли позивач вже здійснила відповідне обчислення, нарахування та сплату, тому цей внесок за березень і квітень - кошти автоматично мали б зарахуватись як сплату за наступні періоди тобто за другий квартал 2020 року. Таким чином, на момент подання заяви про анулювання ОСОБА_1 як платника податків, вона не мала жодної заборгованості, а натомість була переплата з єдиного податку у сумі - 2645,41 гривень та з єдиного соціального внеску у сумі - 1112,69 гривень, про що свідчить стан розрахунків з бюджетом станом на 2020 рік, що взятий з електронного кабінету платника податків (а.с.36-40). Із заявою про отримання письмової інформації про стан розрахунків та рух коштів по рахунку позивач звернулась до контролюючого органу, відповіді ще не отримала.
Як встановлено судом, відповідний “ліквідаційний” звіт позивач не подавала після припинення підприємницької діяльності, оскільки вона подала його як завищений за звітний календарний 2020 рік - 21.01.2021.
Таким чином, з 12 травня 2020 року підприємницької діяльності позивач не здійснювала, працівників не наймала, доходів від такої діяльності не отримувала, що підтверджується (пустою) звітністю до ДПС. Водночас, апеляційний суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази фактичного ведення позивачем підприємницької діяльності, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження отримання позивачем у 2020 році доходів від підприємницької діяльності.
З урахуванням вищевикладеного, з огляду на відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності винесення податковим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки), а відтак про обґрунтованість позовних вимог позивача.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги, в силу викладеного вище, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Дана справа відноситься до категорії справ незначної складності.
Керуючись ст. 308, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року у справі № 500/1057/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Л. П. Іщук
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 02 вересня 2021 року.