Справа № 560/3208/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
03 вересня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
в березні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.12.2020 №0007862-0418-2211.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.05.2021 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позову в повному обсязі. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 є власником нерухомого майна - складу з адміністративними приміщеннями за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України Головне управлінням ДПС у Хмельницькій області прийняло податкове повідомлення-рішення від 29.12.2020 №0007862-0418-221, яким визначило позивачу податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, в розмірі 76528,65 грн. за 2019 рік.
Позивач оскаржив спірне податкове повідомлення-рішення до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що рішенням від 25.06.2018 №1230-38-VII "Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2019 рік" Великоолександрівська сільська рада встановила ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб.
Відповідно до підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець. Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру фізичних юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності позивача є:
46.90 Неспеціалізована оптова торгівля (основний);
56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування;
55.10 Діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування;
68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна
Позивач є власником приміщення складу з адміністративними приміщеннями за адресою АДРЕСА_1 .
Однак, відповідно до кодів КВЕД позивач не здійснює господарську діяльність, пов'язану з промисловістю чи будівництвом.
У позовній заяві позивач зазначив, що здійснює реалізацію власного виробництва - компонентів для кранів на базі власного приміщення за адресою АДРЕСА_1 .
Крім цього, позивач надав контракт від 27.03.2019 №UA-27/03-19, укладений з компанією "PodemCrane AD", на виготовлення експериментальних взірців електротехнічного обладнання (шаф управління кранами).
Відповідно до договору підряду від 25.04.2019 №25-П, укладеного між ОСОБА_1 (замовник) та ТОВ "Судокомпозіт" (підрядник), підрядник зобов'язався за завданням замовника на свій ризик, за допомогою власного персоналу, з використанням власних матеріалів та/або матеріалів замовника виконати роботи з виробництва шаф управління кранами в кількості 16 штук.
З урахуванням вказаного, суд першої інстанції зазначив, що вказані документи не підтверджують факт використання складу з адміністративними приміщеннями позивачем в господарській діяльності, оскільки вид підприємницької діяльності останнього не пов'язаний з промисловістю чи будівництвом.
Використання позивачем складу з адміністративними приміщеннями за адресою АДРЕСА_1 , у своїй господарській діяльності не за функціональним призначення не звільняє його від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
З урахуванням зазначеного суд першої інстанції дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.
Згідно з п.3.1 ст.3 Податкового кодексу України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до п.5.3 ст.5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").
Статтею 16 Податкового кодексу України визначено, що платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.
Положеннями підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України врегульовано, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VIII від 28.12.2014, яким шляхом викладення в новій редакції статті 266 ПК України було введено новий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Згідно з підпунктом 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб: а) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку; б) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; в) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
Приписи пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Крім того, приписами абзацу "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (до 16.01.2020) закріплено, що не є об'єктом оподаткування, зокрема, будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Також, приписами абзацу "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (після 16.01.2020) не є об'єктом оподаткування, зокрема, будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку
Положеннями підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно з підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України з 01.01.2015 власники житлової та/або нежитлової нерухомості, що відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України є об'єктами оподаткування, стали платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Крім того, об'єкт нерухомості не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у разі одночасного існування двох умов, а саме якщо це будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, які використовуються особою для промислових дій.
Також враховуючи зазначені норми Податкового кодексу України, суд звертає увагу, що правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є одночасна сукупність наступних умов: 1) використання споруди безпосередньо у промисловій діяльності; 2) власник об'єкта (будівлі промисловості) фактично використовує цю будівлю як об'єкт промисловості у виробництві, а не в інших цілях.
Разом з тим, як встановлено судами, позивач є власником цієї будівлі, та за даними Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є фізичною особою-підприємцем.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»). Зокрема, до будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1. «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2. «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3. «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4. «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5. «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6. «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7. «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8. «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфорово-фаянсової промисловості»; 1251.9. «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Згідно з положеннями Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530, промисловими вважаються підприємства, які відносяться до секцій: В «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів»; С «Переробна промисловість», зокрема виробництво харчових продуктів, напоїв, тютюнових виробів, текстильне виробництво, виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів, виробництво паперу та паперових виробів, поліграфічна діяльність, тиражування записаної інформації тощо; О «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря»; Е «Водопостачання, каналізація, поводження з відходами»; І «Будівництво».
В державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000 об'єктами класифікації є будівлі виробничого і невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. До групи «Будівлі промислові та склади» належать будівлі промислового призначення (фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо).
Тобто, застосування п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе лише у разі дотримання двох обов'язкових умов: наявність будівель промисловості та їх використання за призначенням у господарській діяльності суб'єктами господарювання. Що в даному випадку до позивача не може застосовуватись.
Крім того, як зазначив Верховний Суд в постанові від 15.05.2018 в справі №806/2676/17 об'єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру фізичних юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.51-53) видами діяльності позивача є :
46.90 Неспеціалізована оптова торгівля (основний);
56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування;
55.10 Діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування;
68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Враховуючи вказане, нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності не пов'язаній з промисловістю чи будівництвом не підпадає під пільгу передбачену п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. В свою чергу, видами діяльності позивача не є ні промисловість, ні будівництво.
Разом з цим, як вірно вказує суд першої інстанції, згідно з п.8.1 ст.8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори
Як вбачається з ст.10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки прямо не вказаний. Проте, податок на майно (підпункт 10.1.1), складається з 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 ПК України.
Разом з тим, згідно з п.265.1 ст.265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, з урахуванням вказаного податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки це місцевий податок та новий податок.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
Щодо доводів апелянта в частині здійснення власного виробництва колегія суддів зазначає, що дане виробництво не відноситься до категорій промислових, а тому доводи апелянта в цій частині не знаходять свого підтвердження.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).
Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
Разом з тим, у відповідності до вимог ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови у задоволенні позову.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Ватаманюк Р.В.